Постанова № 68189888, 08.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2017 р. Справа№ 925/426/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 08.08.2017 року по справі № 925/426/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Люкс"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2017р.

у справі №925/426/17 (суддя Васянович А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Люкс"

про стягнення заборгованості у сумі 22 875,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс люкс" (далі - відповідач) про стягнення боргу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 06 травня 2016 року за №70-ОД в розмірі 22 875 грн. 40 коп., з якого: 16 661 грн. 77 коп. основний борг, 1 666 грн. 17 коп. штраф, 2 601 грн. 24 коп. пеня, 429 грн. 21 коп. 3% річних та 1 517 грн. 01 коп. інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.05.2017 №925/426/17 позов задоволено повністю, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс люкс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп" 16 661 грн. 77 коп. основного боргу, 1 517 грн. 01 коп. інфляційних втрат, 429 грн. 21 коп. 3% річних, 2 601 грн. 24 коп. пені, 1 666 грн. 17 коп. штрафу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції від 23.05.2017р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп" не скористалося своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 96 ГПК України, та не надало колегії суддів письмовий відзив на скаргу відповідача, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції. Під час судового засідання від 08.08.2017 представник позивача просив колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2017 №925/426/17 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

До судового засідання від 08.08.2017 представник відповідача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, а саме зворотнім поштовим повідомленням за №09-33/25480/17.

За пунктом 3.9.2 постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. названої постанови пленуму ВГСУ.

Враховуючи, що присутній представник позивача не заперечував проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представника відповідача, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Люкс" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2017 по даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06 травня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Вітіс Груп" (постачальник) та Одеським представництвом товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс люкс" (покупець) було укладено договір поставки №70-ОД.

Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов'язався поставляти окремими партіями та передавати у власність покупцеві замовлений товар, а покупець - приймати товар та своєчасно оплачувати його у порядку, визначеному умовами цього договору. Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначена у накладних на кожну окрему партію.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 19 753 грн. 85 коп., що підтверджується копією видаткової накладної №161272 від 10.05.2016. (а/с 12-13)

Товар було прийнято Одеським представництвом товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс люкс", що підтверджується підписом уповноваженої особи у видатковій накладній та відтиском печатки представництва.

В подальшому, Одеським представництвом товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс люкс" було повернуто позивачу частину товару на суму 3 092 грн. 08 коп., що підтверджується копією накладної на повернення від покупця №2323 від 22.08.2016. (а/с 42)

Однак, обов'язок щодо оплати поставленого товару покупець не виконав, що слугувало підставою для звернення з даним позовом про стягнення з відповідача 16 661 грн. 77 коп. неоплаченої частини товару.

В свою чергу, відповідач повністю заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що договір поставки підписаний особою з перевищенням своїх повноважень.

Під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, так і у доводах апеляційного оскарження відповідач наголошував, що договір поставки від 06.05.2016 підписаний лише керівником Одеського представництва товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс люкс", що суперечить п. 10.7 Положення про Одеське представництво відповідача, згідно якого всі правочини підписуються двома особами: керівниками товариства та представництва. Оскільки вищевказаний правочин підписаний представником з перевищенням повноважень, а договір відповідачем схвалений не був, то договір поставки, на думку відповідача, жодних прав та обов'язків для останнього не створив.

За оцінкою колегії суддів, судом першої інстанції цілком вірно наведені ствердження відповідача не прийнято до уваги, визнано їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 2-5 ст. 95 ЦК України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Приписами статті 241 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. У свою чергу настання передбачених статтею 241 Цивільного кодексу України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Правова позиція з цього питання викладена в підпункті 3.4 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції в тій частині, що враховуючи те, що прийнятий товар відповідач на момент розгляду справи в суді позивачу не повернув, наразі прострочка оплати складає фактично рік, то слід дійти висновку, що останній вчинив дії щодо схвалення договору поставки від 06 травня 2016 року.

Окремо, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що згідно Статуту ТОВ «Сервіс люкс» від 12.02.2016 ОСОБА_2, яка є підписантом від імені представництва спірного договору поставки від 06.05.2016 №70-ОД, є засновником Товариства та має 50 % частки у статутному фонді основного Товариства. (а/с 61) В той же час, згідно Положення про Одеське представництво ТОВ «Сервіс люкс» від 25.11.2015 та Наказу №3 від 15.02.2016 (а/с 33) ОСОБА_2 призначено директором Одеського представництва ТОВ «Сервіс люкс». Таким чином, оскільки ОСОБА_2 є і засновником Товариства і призначена на посаду директора представництва товариства, наведене свідчить про обізнаність сторони даного договору з таким Статутом, Положенням про Одеське представництво, у частині, яка стосується відповідних повноважень, умов щодо підписання договорів, і відповідно спростовує ствердження скаржника про те, що ТОВ «Сервіс люкс» взагалі не було відомо про укладення спірного договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто правомірність правочину презюмується.

Слід звернути увагу, що спірний договір поставки в судовому порядку не визнавався недійсним.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 4.2. договору сторонами визначено, термін сплати 21 календарний день з дати поставки товару.

Таким чином, з урахуванням умов п. 4.2. договору поставки, строк оплати поставленого товару настав 31 травня 2016 року.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача боргу в розмірі 16 661 грн. 77 коп.

Серед іншого, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 666 грн. 17 коп. штрафу, 2 601 грн. 24 коп. пені, 429 грн. 21 коп. 3% річних та 1 517 грн. 01 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається, як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно п. 5.4. договору у разі затримки оплати за отриманий товар, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від загальної суми заборгованості за кожний день прострочення.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 601 грн. 24 коп. пені, нарахованої на суму боргу за період з 01 червня 2016 року по 30 листопада 2016 року.

Названий розрахунок позивача колегією суддів перевірено, визнано обґрунтованим та арифметично вірним, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 601 грн. 24 коп. пені.

Згідно п. 5.1. договору сторона, що не виконує належним чином умови договору, зобов'язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі 10% від суми невиконаного або виконаного неналежним чином зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, слід взяти до уваги відповідні висновки, що викладені в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року №06/5026/1052/2011.

Таким чином, оскільки відповідачем не було виконано свого обов'язку щодо сплати вартості поставленого товару, то заявлена сума штрафу у розмірі 1 666 грн. 17 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 1 517 грн. 01 коп. інфляційних втрат за період з червня 2016 року по березень 2017 року та 429 грн. 21 коп. 3% річних нарахованих за період з 01 червня 2016 року по 10 квітня 2017 року на суму боргу 16 661 грн. 77 коп.

Колегія суддів, здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "ЛІГА:ЗАКОН" відзначає, що 3% річних нараховано позивачем вірно на суму 429 грн. 21 коп..

При цьому, розмір інфляційних обраховано позивачем в меншому розмірі ніж за розрахунком суду, однак, враховуючи те, що у апеляційного господарського суду відсутні підстави виходити за межі позовних вимог з відповідача підлягає стягненню 1 517 грн. 01 коп. інфляційних втрат.

Інших доводів та доказів, окрім того, що договір поставки підписаний особою з перевищенням своїх повноважень, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі відповідачем не наведено.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Люкс" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Люкс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2017 №925/426/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/426/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна