Постанова № 68189851, 26.07.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

26.07.2017 справа №908/684/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: суддіОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 За участю представників сторін: від позивача: від відповідача: розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 – довіреність №7 від 07.07.2017р. Не з’явився Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від23.05.2017р. (повний текст складено та підписано 29.05.2017р.) у справі№ 908/684/17 (суддя Топчій О.А.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма РОТОРМАШ”, м. Харків доПриватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя простягнення заборгованості в сумі 90 460,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.05.2017р. у справі №908/684/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма РОТОРМАШ”, м. Харків до Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя про стягнення заборгованості у розмірі 90460,27 грн., з яких: 19292,76 грн. пені, 57178,21 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 13989,30 грн. – задоволені частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 18615 грн. 90 коп. – пені, 13977 грн. 65 коп. – 3 % річних, 57178 грн. 21 коп. – втрат від інфляції та витрати по сплаті судового збору В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приватним акціонерним товариством “Запорізький електровозоремонтний завод”, м.Запоріжжя подана апеляційна скарга, відповідно до якої останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, зменшивши її розмір до 1000грн. В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції необгрунтовано відхилив клопотання відповідача про зменшення розміру стягуваної пені та не прийняв до уваги важке фінансове становище відповідача.

Представник позивача заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду – без змін, про що також зазначив у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача наданими йому правом не скористався, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма РОТОРМАШ”, м. Харків звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя про стягнення заборгованості у розмірі 90 460,27 грн., з яких: 19292,76 грн. пені, 57178,21 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 13989,30 грн.

Позовні вимоги до Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 150241 від 02.10.2015р. в частині своєчасної оплати поставленого товару, у зв’язку з чим позивачем на суму заборгованості нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором поставки № 150241 від 02.10.2015р. щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару. В частині вимог щодо стягнення пені суд першої інстанції застосував строк позовної давності та частково відмовив у їх задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Так, 02.10.2015р. між Приватним акціонерним товариством “Запорізький електровозоремонтний завод” (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма РОТОРМАШ” (Постачальник) укладено Договір поставки № 150241 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов’язується у 2015р. поставити (передати у власність) Замовнику товари, зазначені у Специфікаціях, а Замовник – прийняти та оплатити такі товари на умовах цього Договору. (п.1.1. Договору)

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання статей 712 Цивільного кодексу України, 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 10.1. договору, він набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2015р., але в будь- якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань за договором.

Доказів розірвання, припинення або визнання недійсним спірного договору сторонами не представлено. Тобто, на момент виникнення вказаної заборгованості, сторони перебували у договірних правовідносинах.

Як встановлено господарським судом, на виконання умов укладеного договору позивач за видатковими накладними № 81 від 09.10.2015р. на суму 379919,81 грн. та № 111 від 28.12.2015р. на суму 221619,89 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 601539,70 грн.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 90 (девяносто) банківських днів з дня підписання сторонами за цим договором акту приймання-передачі товару та отримання Замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. В актах приймання-передачі товару сторони за цим Договором повинні зазначити найменування, асортимент, кількість та ціну товарів, номер та дату Договору, номер та дату заявки на постачання товару, дату отримання Постачальником заявки на постачання товару, реквізити видаткової накладної, за якою отриманий товар, інші відомості при необхідності. Акт приймання-передачі товару повинен бути скріплений печатками сторін за Договором, у разі якщо акт приймання-передачі товару не скріплений печатками сторін за Договором, він вважається не підписаний.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одночасно, як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Запорізької області від 23.02.2017р. у справі № 908/107/17, що набрало законної сили, за позовом ТОВ “НВФ “РОТОРМАШ” до ПрАТ “Запорізький електровозоремонтний завод” встановлено, що на підставі п. 4.2 Договору строк оплати товару, поставленого згідно видаткової накладної № 81 від 09.10.2015р. спливає 18.02.2016р., а строк оплати товару згідно видаткової накладної № 111 від 28.12.2015р. спливає 11.05.2016р. (з урахуванням, що 14.10.2015р. – державне свято (неробочий день) та 07.03.2016р. – неробочий день).

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В подальшому, відповідач оплату за отриманий товар здійснив у повному обсязі, що піверджується виписками з банку, однак з порушенням строків, встановлених розділом 4 договору, а саме: 06.01.2016 р. в рахунок погашення боргу за накладною № 81 від 09.10.2015р. в розмірі 100000,00 грн.; 06.01.2017 р. в рахунок погашення боргу за накладною № 81 від 09.10.2015 р. в розмірі 50000,00 грн.; 18.01.2017 р. в рахунок погашення боргу за накладною № 81 від 09.10.2015 р. в розмірі 50000,00 грн.; 13.03.2017 р. в рахунок погашення боргу за накладною № 81 від 09.10.2015 р. в розмірі 179919,81 грн. та в рахунок погашення боргу за накладною № 111 від 28.12.2015 р. в розмірі 221619,89 грн.

Листом– вимогою вих. № 17 від 01.03.2016р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату штрафних санкцій та пені. Докази направлення листа наявні в матерілах справи (а.с.24-25).

Зазначений лист відповідачем залишено без відповіді.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Зобов'язанням, у свою чергу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар, всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, виконав з простроченням.

У зв’язку з порушенням відповідачем строків оплати вартості поставленого товару, позивачем нараховано суму пені у розмірі 19 292,76грн. за період з 19.02.2016р. по 16.08.2016р. (нарахування за видатковою накладною №81 від 09.10.2016р. у розмірі 10500,82грн.) та за період 12.05.2016р. по 07.11.2016р. (нарахування за видатковою накладною №111 від 28.12.2016р. у розмірі 8791,94грн.).

За приписом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2.1 Договору передбачено, що Замовник за даним Договором несе наступну відповідальність: у разі порушення строків оплати отриманого товару Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі половини облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки.

При прийнятті рішення, судом першої інстанції за заявою відповідача до вимог про стягнення пені за видатковою накладною № 81 від 09.10.2015 р. застосовано строк позовної давності та відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині за період з 19.02.2016 р. по 28.03.2016 р. Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, п.2 згаданої статті Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовуються, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.1 ст.261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення, при цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.3, п.4 ст.267 Цивільного кодексу України).

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України, днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма РОТОРМАШ”, м. Харків звернулось до господарського суду з позовною заявою – 29.03.2017р., про що свідчить дата поштового штемпеля підприємства зв'язку на поштовому конверті в якому надіслано позовну заяву.

Таким чином, враховуючи дату подання позовної заяви (29.03.2017р.), строк позовної давності в частині стягнення пені, нарахованої за період з 19.02.2016 р. по 28.03.2016 р. за видатковою накладною № 81 від 09.10.2015 р. є таким, що сплинув, тому судом першої інстанції обгрунтовано застосовано позовну давність щодо вимог про стягнення пені та відмовлено у задоволенні вимог в цій частині.

Враховуючи наведене, нарахування пені за видатковою накладною №81 від 09.10.2015 р. здійснюється за період з 29.03.2016 р. по 16.08.2016 р. та за накладною № 111 від 28.12.2015 р. – за період з 12.05.2016 р. по 07.11.2016 р. (строк позовної давності не застосовується).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення заявленої до стягнення суми пені у зв’язку з наведеними вище обставинами, а відтак, належною до стягнення сумою пені є 18615,90грн.

Одночасно, при прийнятті рішення, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені.

Як вбачається з доводів апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя, підставою для скасування рішення господарського суду Запорізької області апелянт зазначає порушення господарським судом норм процесуального права, оскільки господарський суд при розгляді клопотання про зменшення розміру штрафу не прийняв до уваги майновий стан відповідача, сплату суми основного боргу у повному обсязі та відсутність збитків іншим учасникам господарських правовідносин. З огляду на вищевказане, просив суд задовольнити зазначене клопотання, зменшивши розмір пені до 1000,00грн.

Розглянувши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до приписів статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Водночас, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13р. № 7-рп/2013.

Одночасно, згідно з п. 3.17.4. Постанови Пленуму №18 від 26.12.2011р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду. Господарські суди, оцінюючи надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішують питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Виходячи з того, що можливість застосування судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи встановлені господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відсутність правових підстав щодо задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Крмі того, позивач просив суд стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 8433,62 грн. за період з 19.02.2016 р. по 28.02.2017 р., втрати від інфляції за період з лютого 2016 р. по березень 2017 р. в розмірі 36789,18 грн. (за накладною № 81 від 09.10.2015 р.); 5555,68 грн. три відсотки річних за період з 19.02.2016 р. по 12.03.2017 р. та втрати від інфляції за період з лютого 2016 р. по березень 2017 р. в розмірі 20389,03 грн.( за накладною № 111 від 28.12.2015 р.)

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 13989,30грн., а також інфляційних нарахувань за зазначений вище період у розмірі 57178,21грн., апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог у цій частині у зазначеному судом першої інстанції розмірі з огляду на невірний арифметичний розрахунок, здійснений позивачем. Приймаючи до уваги строк настання виконання зобов’язань за кожним із зобов’язань у відповідності до приписів Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” №14 від 17.12.2013р. нарахування інфляційних втрат здійснюється за повний календарний місяць, тому визначення позивачем періоду нарахування за видатковою накладною №81 (строк оплати 18.02.2016р.) з лютого 2016року, а за видатковою накладною №111 від 28.12.2015р. (строк оплати 11.05.2016р.) з травня 2016 року є хибним. Проте, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, колегією суддів встановлено, що належна до стягнення сума є більшою, ніж заявлена позивачем, відтак, інфляційні втрати підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 13977 грн. 65 коп. та втрати від інфляції у розмірі 57 178 грн. 21 коп.

За таких обставин, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Рішення господарського суду Запорізької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя – залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 23 травня 2017 р. у справі № 908/684/17 –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Радіонова О.О.

ОСОБА_3