Постанова № 68167186, 25.07.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПрокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) - Петричук І.М.,

приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Практика» (далі - Товариство) - Кучерука В.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до ДПІ про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання дій відповідача протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 серпня 2015 року №№ 0003002204, 0003012204, 0003022204, 0003052203, 0000930710.

У ході розгляду справи суди встановили, що відповідач провів перевірку Товариства, за результатами якої склав акт від 28 липня 2015 року № 311/26-54-22-04-10/24733539. Відповідно до акта перевірки були встановлені такі порушення:

- підпункту 14.1.288 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України (далі - ПК), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 12 216 036 грн;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 ПК, що призвело до заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 9 610 581 грн;

- статті 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон № 185/94-ВР) внаслідок несвоєчасного надходження товару на територію України та несвоєчасного повернення валютних цінностей за імпортним контрактом;

- підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 ПК в частині неподання звіту про контрольовані операції за 2014 рік;

- статей 109, 110, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, статей 171, 177 ПК, що призвело до заниження зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 13 668 грн 65 коп.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 13 серпня 2016 року:

- № 0003002204, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 12 216 036 грн, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 054 009 грн;

- № 0003012204, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 9 610 581 грн, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2 402 645 грн 25 коп.;

- № 0003022204, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 121 800 грн;

- № 0003052203, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання - пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньо-економічної діяльності у розмірі 660 778 грн 96 коп.;

- № 0000930710, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 13 668 грн 65 коп., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9772 грн 80 коп.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 2 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року, адміністративний позов Товариства задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 13 серпня 2015 року №№ 0003002204, 0003012204, 0003022204, 0003052203, 0000930710.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 вересня 2016 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 2 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року залишив без змін.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їхніми висновками про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. До такого рішення суд дійшов з огляду на недоведеність відповідачем факту фіктивності господарських операцій між Товариством та контрагентами.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ДПІ, посилаючись на наявність підстав, установлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС підставами для перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

На обґрунтування заяви додано рішення Вищого адміністративного суду України, які, на думку ДПІ, свідчать про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права.

Так, в ухвалах від 26 квітня, 2 та 15 червня 2016 року (№№ К/800/48948/14, К/800/41882/15, К/800/62231/13 відповідно) суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що подані позивачами первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (договори, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими податковими органами фактами щодо фіктивної діяльності контрагентів позивача свідчить про безпідставність формування податкових вигод. Обґрунтуванням для такого висновку стало й те, що первинні документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платників податків, що було встановлено у судовому засіданні, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а отже, віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

У справі ж, що розглядається, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про документальне підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що призвело до реальних змін майнового стану платника податків. Також суд погодився й із тим, що відповідач не надав докази на підтвердження фіктивної діяльності контрагентів позивача та підписання документів контрагентів від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні й діяльності таких підприємств.

Крім того, суди встановили, що кримінальне провадження, порушене щодо службових осіб Товариства за частинами другою та третьою статті 212 Кримінального кодексу України (далі - КК), закрите через відсутність складу злочину.

Таким чином, ухвалення різних за висновками щодо доведеності чи недоведеності факту фіктивної діяльності контрагентів позивачів судових рішень зумовлене встановленням судами у цих справах різних обставин щодо наявності підстав для формування податкових вигод.

Обґрунтовуючи наявність підстави, установленої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС, заявник послався на постанови Верховного Суду України від 20 січня, 22 березня, 12 та 26 квітня, 14 червня 2016 року (№№ 21-4953а15, 21-170а16, 21-3270а15, 21-4976а15, 21-1318а16 відповідно).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 237 КАС підставами для перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Верховний Суд України постановами від 20 січня, 22 березня та 26 квітня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справи направив на новий розгляд до судів першої інстанції через неналежне з'ясування всіх обставин у справах щодо наданих відповідачами доказів фіктивності господарських операцій між позивачами та їх контрагентами з огляду на необхідність повного встановлення обставин справ та дотримання принципу офіційного з'ясування обставин справ.

Так, у постанові від 20 січня 2016 року Верховний Суд України дійшов такого висновку: оскільки відповідач надав пояснення посадових осіб контрагентів, які заперечують свою участь у веденні господарської діяльності, складанні та підписанні відповідних документів, суди некритично віднеслися до оцінки доказів щодо підтвердження реальності господарських операцій, не дотримавшись принципу офіційного з'ясування обставин справи.

У постанові від 22 березня 2016 року Верховний Суд України дійшов висновку про те, що не можуть залишатися неврахованими судами обставини щодо наявності кримінального провадження, порушеного стосовно позивача за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 КК, у якому є протокол допиту свідка, яка є одночасно директором, головним бухгалтером та засновником контрагента позивача і заперечує свою причетність до ведення господарської діяльності підприємства, в тому числі й щодо складання первинних документів. Крім того, показання свідка підтверджуються й висновками почеркознавчої експертизи, призначеної в рамках цього кримінального провадження. За таких обставин суди попередніх інстанцій без належного з'ясування фактичних обставин справи передчасно дійшли висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими.

У постанові від 26 квітня 2016 року Верховний Суд України зазначив, що суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, залишив поза увагою те, що ці суди, яким згідно із законом <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_09_03/pravo1/T990996.html?pravo=1> надано право встановлювати обставини на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, з урахуванням різних свідчень директора контрагента, які він надав під час досудового слідства та судового розгляду, належним чином не з'ясували обставин підписання повноважними особами звітних документів, у тому числі й податкових накладних, хоча встановлення таких обставин є визначальним для правильного вирішення спору по цій справі.

Верховний Суд України у постановах від 12 квітня та 14 червня 2016 року дійшов висновку, на який послався й суд касаційної інстанції у справах, рішення в яких надано на порівняння, відповідно до якого податкові накладні, що стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. За таких обставин Верховний Суд України погодився із рішеннями судів першої інстанції про відмову у задоволенні позовів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

З огляду на наведене підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, як і про невідповідність оскаржуваного рішення висновку, викладеному у постановах Верховного Суду України, немає.

Таким чином, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у задоволенні заяви ДПІ відповідно до частини першої статті 244 КАС слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда М.І. Гриців