Рішення № 68166078, 01.08.2017, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/584/15-ц

Провадження № 2/630/2/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2017 року м Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

Головуючого судді Малихіна О.О.

за участі секретаря Косенко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мангушевої Ольги Степанівни, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, про визнання дій нотаріуса протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів та звернення стягнення на предмет іпотеки, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась 13 серпня 2015 року поштою до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог від 21 березня 2016 року та від 30 травня 2017 року, просить наступне:

1. Визнати протиправними дії приватного нотаріуса ХМНО Мангушевої О.С. щодо прийняття на депозит грошових коштів сумі 7055,00 грн. від ОСОБА_3 в якості повного і безумовного виконання зобов'язань за договором позики від 20 вересня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гриценком Є.В. за реєстровим № 2497;

2. Визнати протиправними дії приватного нотаріуса ХМНО Мангушевої О.С. щодо вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про обтяження забороною відчуження за реєстровим № 2500 житлового будинку АДРЕСА_1, що був внесений приватним нотаріусом ХМНО Гриценком Є.В. при посвідченні 20 вересня 2005 року договору іпотеки за реєстровим № 2499;

3. Визнати протиправними дії приватного нотаріуса ХМНО Мангушевої О.С. щодо вилучення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження житлового будинку АДРЕСА_1 іпотекою, що виникла на підставі укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 20 вересня 2005 року Договору іпотеки за реєстровим № 2499;

4. Зобов'язати приватного нотаріуса ХМНО Мангушеву О.С. внести запис про накладення заборони відчуження на будинок АДРЕСА_1 до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна;

5. Зобов'язати приватного нотаріуса ХМНО Мангушеву О.С. внести запис про обтяження будинку АДРЕСА_1 іпотекою, що виникла на підставі укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 20 вересня 2005 року Договору іпотеки за реєстровим № 2499 до Державного реєстру іпотек;

6. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 проценти за користування боржником коштами за Договором позики від 20 вересня 2005 року за період з 31 січня 2011 року по 13 серпня 2015 року в сумі, еквівалентній 798,00 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, три проценти річних від простроченої поверненням суми боргу за Договором позики від 20 вересня 2005 року за період з 31 січня 2011 року по 13 серпня 2015 року в сумі, еквівалентній 229,00 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, а всього - суму, еквівалентну 1027,00 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, а також неустойку за період з 31 січня 2011 року по 13 серпня 2015 року в розмірі 82750,00 грн.;

7. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 проценти за користування боржником коштами за Договором позики від 09 квітня 2008 року за період з 31 січня 2011 року по 13 серпня 2015 року в сумі 4356,15 грн., три проценти річних від простроченої поверненням суми боргу за Договором позики від 09 квітня 2008 року за період з 31 січня 2011 року по 13 серпня 2015 року в сумі 1233,77 грн., суму інфляційного збільшення простроченої поверненням суми позики за Договором позики від 09 квітня 2008 року за період з лютого 2011 року по липень 2015 року в розмірі 6006,80 грн., а всього - суму 11596,72 грн.;

8. В рахунок задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 за Договором позики від 20 вересня 2005 року в сумі, яка визначена Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2012 року, зміненим рішенням апеляційного суду Харківської області від 07 березня 2017 року, на загальну суму 73142,04 грн., яка складається з неповернутої частини боргу в сумі 12904,65 грн., процентів за користування коштами в сумі 8968,93 грн., трьох процентів річних від простроченої суми в сумі 2768,46 грн., штрафу за Договором позики від 20 вересня 2005 року в розмірі 48500,00 грн.; та вимог, які пред'явлені в цьому позові щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 процентів за користування боржником коштами за Договором позики від 20 вересня 2005 року в період з 31 січня 2011 року по 13 серпня 2015 року в сумі, еквівалентній 798,00 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, трьох процентів річних від простроченої поверненням суми боргу за Договором позики від 20 вересня 2005 року в період з 31 січня 2011 року по 13 серпня 2015 року в сумі, еквівалентній 229,00 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, а всього на суму, еквівалентну 1027,00 доларам США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі та неустойки за період з 31 січня 2011 року 13 серпня 2015 року в розмірі 82750,00 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1, шляхом застосування визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_1 права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на її власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної дальності або незалежним експертом на момент продажу, але не нижче, ніж визначеною згідно звіту ТОВ «Харківська інвестиційна агенція нерухомості» про незалежну оцінкою майна від 25 лютого 2016 року з реєстраційним № 938569_25022016_32948605-001 ціною на рівні 212529,00 грн.;

9. Надати ОСОБА_1 право особисто та через представників пред'являти правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, усно та письмово звертатися, подавати, одержувати і підписувати необхідні довідки та документи, заяви (в тому числі стосовно сімейного стану іпотекодавця ОСОБА_4.), до Комунального підприємства «Люботинське бюро технічної інвентаризації», Державної міграційної служби України, Державної реєстраційної служби України та інших державних органів, установ, підприємств, організацій, з питань отримання Витягів та інших документів, довідок про склад сім'ї, а також вчиняти всі інші дії, пов'язані з виконанням цих питань;

10. З метою збереження предмета іпотеки до моменту його реалізації, передати житловий будинок АДРЕСА_1 в управління ОСОБА_1 на період до його реалізації з наданням права обладнання предмета іпотеки охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, зміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, укладання договорів оренди предмета іпотеки з правом отримання орендної плати;

11. Покласти на Відповідачів понесені Позивачем та документально підтверджені судові витрати.

В обґрунтування заявленого первісного і уточненого позову ОСОБА_1 вказувала, що між нею та ОСОБА_3 і ОСОБА_6, як солідарними позичальниками, були укладені два договори позики від 20 вересня 2005 року на суму 3700 доларів США і 09 квітня 2008 року на суму 12070 грн. В забезпечення виконання договору позики від 20 вересня 2005 року ОСОБА_6 було передано в іпотеку позивачці житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1. Так як ОСОБА_3 і ОСОБА_6 не виконували своїх зобов'язань за договорами позик, вона змушена була звернутися до Московського районного суду м. Харкова з позовом про стягнення заборгованості за обома договорами позик. Але під час розгляду справи позичальник ОСОБА_6 померла, тому заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 березня 2010 року суму заборгованості було стягнуто з відповідача ОСОБА_3, яка є спадкоємцем померлої ОСОБА_6 Але 05 квітня 2011 року заочне рішення було переглянуто та справу за позовом про стягнення заборгованості за договорами позик було призначено до розгляду в загальному порядку. Дізнавшись про це, вона, ОСОБА_1, подала 19 травня 2011 року до Московського районного суду м. Харкова уточнену позовну заяву про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості в сумі 145592,00 грн. Але того ж дня нею було отримано від приватного нотаріуса ХМНО Мангушевої О.С. листа разом з заявою ОСОБА_3 з пропозицією прийняти грошові кошти в сумі 7040,00 грн. що еквівалентно сумі 880,00 доларів США, в якості повного розрахунку за договором позики від 20 вересня 2005 року. В іншому випадку, як вказала у заяві ОСОБА_3, грошові кошти будуть внесені нею на депозитний рахунок приватного нотаріуса, та одночасно з цим буде знята заборона на відчуження предмету іпотеки - житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1. У відповідь на заяву ОСОБА_3, вона, ОСОБА_1, направила на адресу приватного нотаріуса письмову заяву про необхідність відмови у прийнятті від ОСОБА_3 грошових коштів у депозит та зняття заборони відчуження з житлового будинку, оскільки спір щодо стягнення заборгованості за договором позики вирішується у судовому порядку. Після цього від приватного нотаріуса Мангушевої О.С. вона, ОСОБА_1, отримала письмове повідомлення про відкладення вчинення нотаріальних дій, пов'язаних з прийняттям грошових коштів у депозит, на строк до 23 червня 2011 року, але за умови представлення судового повідомлення про надходження на розгляд позовної заяви про стягнення заборгованості за договором позики. Відповідне судове повідомлення було отримано позивачем та надіслано 04 липня 2011 року на адресу приватного нотаріуса поштою. Як виявилось згодом, приватним нотаріусом Мангушевою О.С. 24 червня 2011 року були прийняті від ОСОБА_3 в депозит грошові кошти в розмірі 7055,00 грн., що є еквівалентом 880,00 доларів США. Але внесені відповідачем грошові кошти є лише частковим виконанням її зобов'язань за договором позики від 20 вересня 2005 року та договором позики від 09 квітня 2008 року. Тому приватний нотаріус не мала права знімати заборону відчуження з предмету іпотеки, адже заборгованість з боку ОСОБА_3 не була безспірною. Про це позивач вказувала у своїх скаргах, поданих на адресу Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Харківській області та органів прокуратури. За результатами розгляду поданих скарг нею, позивачем, була отримана відповідь від 19 серпня 2011 року про можливість оцінки дій приватного нотаріуса Магнушевої О.С. лише в судовому порядку. Згодом, вона, ОСОБА_1, дізналася з письмового повідомлення від приватного нотаріуса про зняття заборони відчуження з предмету іпотеки - житлового будинку АДРЕСА_1. Такі дії приватного нотаріуса позивач вважає протиправними та такими, що вчинені з порушеннями Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій. Тому приватного нотаріуса слід зобов'язати вчинити дії по відновленню записів про обтяження житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 20 вересня 2005 року, оскільки позивач бажає шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки отримати задоволення вимог за грошовим зобов'язанням, яке відповідач ОСОБА_3 не виконана у належний спосіб до теперішнього часу. За підрахунками позивача ОСОБА_3 має сплатити не лише суму заборгованості, визначену у рішенні Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2012 року, яке остаточно набрало чинності 07 березня 2017 року, але й сплатити заборгованість, яка виникла за період з 31 січня 2011 року по 13 серпня 2015 року за двома договорами позики, що загалом дорівнює 121446,98 грн. Саме від моменту ухвалення апеляційним судом Харківської області рішення від 07 березня 2017 року у позивача виникла можливість визначення суми заборгованості за договорами позики від 20 вересня 2005 року та від 09 квітня 2008 року, на які були нею нараховані три проценти річних, інфляційних нарахувань та неустойки.

В судовому засіданні 23 лютого 2016 року представник позивача ОСОБА_9 позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити. В своїх поясненнях представник позивача посилався на обставини, викладені в первісному позові. Разом з тим представником позивача ОСОБА_9 були подані письмові пояснення від 22 лютого 2016 року щодо поважності причин пропуску позивачем позовної давності. Під час проголошення таких пояснень ОСОБА_9 звертав увагу суду на ті обставини, що позивач ОСОБА_1 після отримання від приватного нотаріуса Мангушевої Л.Ф. письмового повідомлення про прийняття від ОСОБА_3 грошових коштів на депозит 12 липня 2011 року направила до Міністерства юстиції України скаргу на незаконні дії приватного нотаріуса. З аналогічним скаргами ОСОБА_1 звернулася до Головного управління юстиції у Харківській області та органів прокуратури. Але фактично проведення перевірок за скаргами позивача було доручено посадовим особам Головного управління юстиції у Харківській області, які у своєму листі від 19 серпня 2011 року повідомили про відсутність повноважень на здійснення перевірки діяльності роботи нотаріусів. Не вдовольнившись таким результатом, ОСОБА_1 направила 29 серпня 2011 року відповідну скаргу до Генеральної прокуратури України, але вона залишилась без відповіді. З метою оскарження дій нотаріуса ОСОБА_1 також зверталася до Харківського окружного адміністративного суду. Але ухвалою цього суду від 30 вересня 2011 року позивачу було відмовлено у відкритті провадження у справі. В подальшому позивач мала намір отримати відшкодування боргу за договором позики на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2012 року, але примусове виконання виконавчого листа було припинено на підставі постанови державного виконавця від 27 червня 2013 року. Тому саме від цього моменту, на думку представника позивача, слід відраховувати строк позовної давності для звернення позивача з даним позовом, адже правовідносини за договором позики не були припинені.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась, але направила до суду заяву від 30 травня 2017 року з проханням проводити розгляд за її відсутності. Також нею були направлені до суду письмові пояснення від 21 червня 2017 року про поважність причин пропуску позовної давності, які за своїм змістом збігаються з письмовими поясненнями представника позивача ОСОБА_9 від 22 лютого 2016 року.

В судовому засіданні 01 серпня 2017 року представник позивача ОСОБА_11 позовні вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити. В своїх поясненнях представник позивача посилались на обставини, викладені в уточненому позові та письмових поясненнях позивача ОСОБА_1 від 21 червня 2017 року щодо поважності причин пропуску позовної давності.

Відповідач, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева О.С., в судовому засіданні проти заявленого позову заперечувала та просила відмови в його задоволенні. В своїх поясненнях Мангушева О.С. посилалася на обставини, викладені нею у письмових запереченнях. Відповідач наголошувала на тому, що до неї на особистому прийомі звернулася ОСОБА_3, яка пред'явила договір позики від 20 вересня 2005 року та документи про сплату боргу за цим договором, і просила прийняти від неї грошові кошти в депозит на користь ОСОБА_1 ОСОБА_3 повідомила їй про причини, які спонукали її звернутися до нотаріуса - ухилення позикодавця від отримання боргу. ОСОБА_3 запевнила її, що залишок боргу за договором позики складає 880,00 доларів США, тому вона вирішила повернути на користь ОСОБА_1 вказану суму боргу шляхом зарахування їх на депозитний рахунок нотаріуса. Одночасно з цим, ОСОБА_3 просила зняти заборону на відчуження житлового будинку АДРЕСА_1, накладену на підставі договору іпотеки від 20 вересня 2005 року, укладеного в забезпечення виконання договору позики від 20 вересня 2005 року. На виконання вимог п. 275, 276 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нею, Мангушевою О.С. 16 травня 2011 року було передано заяву ОСОБА_3 на адресу ОСОБА_1 з пропозицією прийняти частину боргу в сумі, що є еквівалентом 880,00 доларів США. Одночасно з цим позивача було повідомлено про можливе зняття заборони відчуження з предмету іпотеки - житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідач Мангушева О.С. також вказувала на ті обставини, що ОСОБА_1 після отримання заяви ОСОБА_3 звернулася до неї на особистий прийом з письмовою заявою, аби нотаріус не приймала грошових коштів від позичальника та не знімала заборону відчуження з житлового будинку, оскільки вона має намір звернутися до суду з позовною заявою про збільшення позовних вимог у справі, яка перебуває на розгляді у Московському районному суді м. Харкова. Ознайомившись з такою заявою, нею, Мангушевою О.С., були надані роз'яснення позивачу ОСОБА_1 про необхідність подання письмових документів на підтвердження обставин, викладених у заяві, в строк до 23 червня 2011 року. Саме на такий строк нею, Мангушевою О.С., було відкладено вчинення нотаріальних дій. Всі надані ОСОБА_1 в усному порядку роз'яснення були нею, Мангушевою О.С., викладені ще й у письмовому виді та відповідного листа вона надійшла на користь позивача 23 травня 2011 року та повторно 07 червня 2011 року. Але від ОСОБА_1 жодних документів на підтвердження раніше поданої заяви на її адресу у визначений строк не було подано, тому вона 24 червня 2011 року прийняла від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 7055,00 грн., що було еквівалентом 880,00 доларів США, та знято заборону відчуження житлового будинку АДРЕСА_1. Про вчинені нотаріальні дії було повідомлено ОСОБА_1 шляхом направлення листа від 24 червня 2011 року, який вона отримала особисто. Лише наприкінці травня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до нею з заявою про видачу з депозиту грошових коштів, сплачених ОСОБА_3 Грошові кошти в сумі 7055,00 грн. були в повному обсязі перераховані на користь ОСОБА_1 30 травня 2013 року. Відповідач Мангушева О.С. наполягала на тому, що ОСОБА_1, дізнавшись ще 08 липня 2011 року про вчинену нотаріальну дію - прийняття грошей в депозит та зняття заборони, мала достатньо часу, аби в судовому порядку оскаржити її дії як приватного нотаріуса. Але позивач пропустила строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, бо вважає, що повністю розрахувалася з позивачем та нічого їй не винна за договором позики. ОСОБА_3 пояснила, що звернулася до приватного нотаріуса Мангушевої О.С. та пред'явила їй усі наявні розписки про сплату боргу. На підставі цих розписок нотаріус вирахувала залишок боргу та оформила письмове повідомлення на адресу ОСОБА_1 про необхідність отримання грошових коштів. Після сплати грошових коштів в депозит нотаріусом були зняті арешт та інші обмеження з житлового будинку. Оскільки від тих подій минуло більше трьох років, відповідач ОСОБА_3 просила застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності, про що подала письмову заяву від 11 січня 2016 року (т. 2 а.с. 52), а також зробила в судовому засіданні усну заяву.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_12 в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні з тих підстав, що в момент придбання ОСОБА_4 у ОСОБА_3 житлового будинку АДРЕСА_1 не існувала жодних обмежень на укладення договору купівлі-продажу. Представник ОСОБА_12 також наголошувала на тому, що позивач ОСОБА_1 пропустила строки позовної давності, тому просила застосувати при вирішенні справи наслідки, передбачені ст. 267 ЦК України. Про це вона також просила у відповідній заяві від 16 лютого 2016 року (т. 2 а.с. 84).

В судовому засіданні, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши подані сторонам докази і матеріали справи, суд встановив наступне.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і ОСОБА_6 20 вересня 2005 року був укладений договір позики, за яким позичальники - ОСОБА_3 і ОСОБА_6, отримали від позикодавця - ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3700 доларів США, які зобов'язались повернути не пізніше 20 серпня 2006 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 20 вересня 2005 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки від 20 вересня 2005 року, за яким ОСОБА_6, як іпотекодатель, передала, а ОСОБА_1, як іпотекодержатель, прийняла під заставу житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і ОСОБА_6 09 квітня 2008 року був укладений договір позики, за яким позичальники - ОСОБА_3 і ОСОБА_6, отримали від позикодавця - ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 12070,00 грн., без нарахування відсотків, які зобов'язались повернути не пізніше 09 жовтня 2008 року.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З метою виконання грошового зобов'язання перед ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_3 звернулася 16 травня 2011 року до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мангушевої О.С. з проханням прийняти в депозит грошові кошти в сумі 880,00 доларів США в якості залишку боргу за договором позики від 20 вересня 2005 року.

Відповідно до п. 275, 276 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року, в редакції, яка була чинною станом на 16 травня 2011 року, заяву ОСОБА_3 від 16 травня 2011 року, посвідчену нотаріально за реєстровим № 621, з проханням прийняти частку боргу в сумі, що є еквівалентом 880,00 доларів США, та повідомленням про можливе зняття заборони з житлового будинку АДРЕСА_1, було передано на адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом. Цього листа ОСОБА_1 отримала 20 травня 2011 року, що підтверджується особистим підписом позивача на поштовому повідомленні (т. 1 а.с. 152).

23 травня 2011 року на прийом до приватного нотаріуса Мангушевої О.С. звернулася ОСОБА_1 з усною і письмовою заявою про те, щоб нотаріус не приймав від ОСОБА_3 в депозит кошти та не знімав заборону відчуження на вищевказаний житловий будинок. В поданій письмовій заяві ОСОБА_1 вказувала на принципову незгоду з твердженням ОСОБА_3 про наявність з її боку залишку боргу за договором позики від 20 вересня 2005 року саме в сумі 880,00 доларів США. За підрахунками ОСОБА_1 залишок неповернутої позики складає 2500,00 доларів США, а щодо інших вимог за цим договором триває судовий розгляд за її позовом у Московському районному суді м. Харкова (т. 1 а.с. 160-163). Відповідне звернення позивача було занесене приватним нотаріусом до журналу реєстрації звернень, що надійшли від час прийому фізичних та юридичних осіб, під № 53 від 23 травня 2011 року (т. 2 а.с. 111-116). В цьому ж журналі є відмітка про надання позивачу ОСОБА_1 нотаріусом усної та письмової відповіді від 23 травня 2011 року на підставі ст. 42 Закону України «Про нотаріат».

Як зазначено в ст. 42 Закону України «Про нотаріат», в редакції станом на 07 травня 2011 року, вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб або надсилання документів на експертизу, а також якщо відповідно до закону нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії. Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії в цих випадках, не може перевищувати одного місяця. За обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

На виконання вимог ст. 42 Закону України «Про нотаріат» приватним нотаріусом ХМНО Мангушевою О.С. було направлено письмову відповідь на адресу ОСОБА_1 за вихідним № 47/02-23 від 23 травня 2011 року, в якій повідомлено позивача про відкладення вчинення нотаріальний дій за зверненням ОСОБА_3 на строк до 23 червня 2011 року, за умови представлення позивачем судового повідомлення про надходження позовної заяви про оспорювання суми заборгованості за договором позики від 20 вересня 2005 року. У разі невиконання вимоги нотаріуса у визначений строк ОСОБА_1 була попереджена про вчинення нотаріальних дій по прийняттю в депозит грошових коштів, що є еквівалентом 880,00 доларів США, та зняття заборони відчуження з житлового будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 180). Вказану відповідь нотаріуса позивач ОСОБА_1 отримала поштою 26 травня 2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (т. 1 а.с. 181), а також поясненнями позивача, викладеними у позовній заяві.

Як вбачається з матеріалів справи, і це підтвердили сторони в своїх поясненнях, позивач ОСОБА_1 у визначений строк, тобто по 23 червня 2011 року включно, не представила приватному нотаріусу ХМНО Мангушевій О.С. письмового підтвердження про надходження до Московського районного суду м. Харкова позовної заяви про стягнення грошових коштів на підставі договору позики від 20 вересня 2005 року.

Згідно зі ст. 85 Закону України «Про нотаріат», нотаріус у передбачених законодавством України випадках приймає від боржника в депозит грошові суми і цінні папери для передачі їх кредитору. Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому грошові суми і цінні папери.

Реалізуючи визначені Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, приватний нотаріус ХМНО Мангушева О.С. прийняла від ОСОБА_3 на підставі поданої нею заяви від 24 червня 2011 року грошові кошти в сумі 7055,00 грн., що визначено як еквівалент 880,00 доларів США, про що видала заявнику квитанцію № 03 від 24 червня 2011 року (т. 1 а.с. 186-189). Одночасно з цим, на підставі відповідної заяви ОСОБА_3 від 24 червня 2011 року приватним нотаріусом були вчинені дії по зняттю заборони відчуження з житлового будинку АДРЕСА_1, як предмету іпотеки, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про вилучення запису та примірником договору іпотеки від 20 вересня 2005 року, на якому вчинено запис про зняття накладеної заборони (т. 1 а.с. 190-193).

Про вчинені нотаріальні дії приватний нотаріус ХМНО Мангушева О.С. одразу повідомила позивача ОСОБА_1 листом від 24 червня 2011 року за вих. № 72/02-23, запропонувавши їй отримати грошові кошти шляхом звернення з відповідною заявою на протязі трьох років (т. 1 а.с. 195). Про отримання 08 липня 2011 року від приватного нотаріуса вказаного листа позивач ОСОБА_1 підтвердила в позовній заяві та у письмовий скарзі від 12 липня 2011 року, направленої на адресу Міністерства юстиції України (т. 1 а.с. 59-63).

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Відповідно до п. 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року, в редакції, яка була чинною станом на 24 червня 2011 року, нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягають державній реєстрації, за заявою, зокрема, заставодавця (іпотекодавця) та заставодержателя (іпотекодержателя) про припинення договору застави (іпотеки) або лише заставодавця (іпотекодавця) у разі подання ним безспірних доказів виконання зобов'язання.

На підтвердження своїх заперечень відповідач - приватний нотаріус ХМНО Мангушева О.С., подала суду документи, які, як вона стверджує, свідчили про часткове виконання ОСОБА_3 грошового зобов'язання за договором позики від 20 вересня 2005 року та на підставі яких нею був вирахуваний залишок заборгованості за позикою в сумі 880,00 доларів США. Одним з таких документів є розписка від 10 жовтня 2008 року, згідно з якою ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 3000,00 грн. (Три тисячі гривень) в якості сплати боргу (т. 1 а.с. 159).

Але з доводами відповідача Мангушевої О.С. суд не погоджується та не вбачає підстав вважати таку розписку належним доказом сплати частини боргу за договором позики від 20 вересня 2005 року, адже в тексті цієї розписки чітко зазначено про те, що грошові кошти в сумі 3000,00 грн. отримані позивачем ОСОБА_1 в якості сплати за договором позики від квітня 2008 року, тобто іншим договором, який був укладений між сторонами, не був визнаний недійсним чи розірваний, а тому підлягав належному виконанню з боку відповідача ОСОБА_3

Виходячи з викладеного, суд робить висновок, що приватним нотаріусом ХМНО Мангушевою О.С. була допущена необачність під час перевірки документів, поданих ОСОБА_3 на особистому прийомі 16 травня 2011 року, що призвело не вірного визначення залишку боргу за договором позики від 20 вересня 2005 року. Від так, відповідач Мангушева О.С. не мала права приймати в депозит від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 7055,00 грн., що є еквівалентом 880,00 доларів США, саме як залишок боргу за договором від 20 вересня 2005 року та, відповідно, вчиняти дії по зняттю заборони відчуження з предмету іпотеки - житлового будинку АДРЕСА_1. Тому такі були вчинені відповідачем протиправно, всупереч вимогам Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Наявність спору між позикодавцем ОСОБА_1 і позичальником ОСОБА_3 з приводу сплати боргу, нарахованих відсотків за користування позикою, неустойки тощо підтверджується чисельними судовими рішеннями, ухваленими Московським районним судом м. Харкова у справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення грошового боргу від 18 серпня 2009 року.

Первісно, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_3 суми боргу за договорами позики від 20 вересня 2005 року і від 09 квітня 2008 року були задоволені заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 березня 2010 року. Але таке рішення було скасоване ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2011 року за заявою представника відповідача ОСОБА_3 і справу за позовом ОСОБА_1 було призначено до розгляду у загальному порядку на 15 квітня 2011 року.

По завершенню розгляду справи за позовом ОСОБА_1 про стягнення грошового боргу від 18 серпня 2009 року, з урахуванням уточнень до позовних вимог від 15 квітня 2011 року, Московським районним судом м. Харкова було ухвалено заочне рішення від 26 січня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 загальної заборгованості за договором позики від 20 вересня 2005 року в розмірі 95232,68 грн. та загальної заборгованості за договором позики від 09 квітня 2008 року в розмірі 13742,86 грн.

З мотивувальної частини заочного рішення від 26 січня 2012 року вбачається, що загальна заборгованість за договором позики від 20 вересня 2005 року в розмірі 95232,68 грн. має наступні складові частини: борг за позикою в розмірі 2500,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення складає 19974,50 грн.; проценти за користування грошовими коштами, що розраховані станом на 31 січня 2011 року, в розмірі 8968,93 грн.; три проценти річних у відповідності з ч. 2 ст. 625 ЦК України - 2768,46 грн. також станом на 31 січня 2011 року; інфляційне збільшення суми боргу - 15020,79 грн.; а також штраф в розмірі 48500,00 грн., який був розрахований та стягнутий по день ухвалення рішення, тобто 26 січня 2012 року.

З мотивувальної частини заочного рішення від 26 січня 2012 року також вбачається, що загальна заборгованість за договором позики від 09 квітня 2008 року в розмірі 13742,86 грн. має наступні складові частини: борг за позикою в розмірі 9070,00 грн.; три проценти річних у відповідності з ч. 2 ст. 625 ЦК України - 409,96 грн. станом на 31 січня 2011 року; інфляційне збільшення суми боргу - 4262,90 грн.

Вказане вище заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2012 року було оскаржене представником відповідача ОСОБА_3 в апеляційному порядку. За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційним судом Харківської області було ухвалено рішення від 07 березня 2017 року про зміну заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2012 року в частині розміру грошових коштів, які підлягають стягненню з ОСОБА_3, та стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 86884,90 грн.

Як зазначено в мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанції від 07 березня 2017 року, до уваги були прийняті документи, які підтверджується сплату ОСОБА_3 24 червня 2011 року шляхом внесення на депозит нотаріуса частини боргу за договором позики від 20 вересня 2005 року в сумі 7055,00 грн., що є еквівалентом 884,86 доларів США на день ухвалення судом першої інстанції заочного рішення. Від так, сума боргу за договором позики від 20 вересня 2005 року підлягає зменшенню на 884,86 доларів США, тобто на суму 7069,85 грн. Крім того, з суми, яка підлягала стягненню на підставі заочного рішення від 26 січня 2012 року, були виключені інфляційні нарахування на суму боргу за договором позики від 20 вересня 2005 року в сумі 15020,79 грн.

Таким чином, досліджені судові рішення, ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошового боргу на підставі дослідження усіх доказів, поданих сторонами на підтвердження виконання чи невиконання грошових зобов'язань, об'єктивно свідчать про те, що станом на 26 січня 2012 року з боку ОСОБА_3 існувала заборгованість перед ОСОБА_1 за договором позики від 20 вересня 2005 року в сумі 1616,00 доларів США, та за договором позики від 09 квітня 2008 року в сумі 9070,00 грн. Доказів, які б вказували на зменшення заборгованості за такими договорами, з боку відповідача ОСОБА_3 не представлено.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 1 Закону України від 3 липня 1991 р. № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

З представлених позивачем в уточненій позовній заяві від 30 травня 2017 року розрахунків вбачається, що за договором позики від 09 квітня 2008 року ОСОБА_3, користуючись позикою в сумі 9070,00 грн. в період з 31 січня 2011 року до 13 серпня 2015 року, тобто моменту звернення до суду з даним позовом, повинна сплатити три проценти річних, що становить суму 1233,77 грн., а також суму інфляційного збільшення простроченої поверненням суми позики за період з лютого 2011 року по липень 2015 року в розмірі 6006,80 грн. З такими розрахунками суд погоджується та приймає їх як належний доказ, оскільки вони складені з урахуванням всіх обставин, встановлених заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2012 року та рішенням апеляційного суду Харківської області від 07 березня 2017 року, а також з дотриманням норм закону.

Однак, з доводами позивача про необхідність стягнення з ОСОБА_3 процентів за користування позикою, отриманою за договором від 09 квітня 2008 року, суд не погоджується та відхиляє їх з тих причин, що сторони під час укладання такого договору (п.1) домовились про його істотну умову - передання позикодавцем грошей у позику без нарахування відсотків.

З інших розрахунків, представлених позивачем в уточненій позовній заяві, вбачається, що за договором позики від 20 вересня 2005 року ОСОБА_3, користуючись позикою в період з 31 січня 2011 року до 13 серпня 2015 року, тобто моменту звернення до суду з даним позовом, повинна сплатити проценти за користування грошима в сумі 798,00 доларів США, а також три проценти річних в сумі 229,00 доларів США. З такими розрахунками суд погоджується та приймає їх як належний доказ, оскільки вони складені з урахуванням зменшення суми неповернутої позики з 2500,00 доларів США до 1616,00 доларів, та, відповідно, часового проміжку користування такими грошима.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано.

Згідно з п. 3 договору позики від 20 вересня 2005 року за прострочення виконання зобов'язання по поверненню позики ОСОБА_3 повинна сплатити на користь ОСОБА_1 штраф в розмірі 50,00 грн. за кожен день прострочення.

За твердженнями позивача ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_3, користуючись грошима і не виконуючи свого обов'язку по їх поверненню, передбаченого договором позики від 20 вересня 2005 року, повинна сплатити на її користь неустойку в сумі 82750,00 грн., яка розрахована за період з 31 січня 2011 року по 13 серпня 2015 року, тобто за 1655 днів прострочення. Але з доводами позивача суд не погоджується, оскільки нею не прийнято до уваги, що заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2012 року було стягнуто з ОСОБА_3 неустойку за 970 днів прострочення виконання зобов'язань за договором позики від 20 вересня 2005 року, які визначені саме на дату ухвалення рішення.

Таким чином, прострочення у виконанні відповідачем ОСОБА_3 зобов'язань за договором позики від 20 вересня 2005 року в даному випадку триває з 27 січня 2012 року по 13 серпня 2015 року та становить 1295 днів. Отже, розмір неустойки повинен складати суму 64750,00 грн. (1295 днів х 50,00 грн. = 64750,00 грн.).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 09 квітня 2008 року у виді трьох процентів річних в сумі 1233,77 грн., та суми інфляційного збільшення в розмірі 6006,80 грн., а також заборгованості за договором позики від 20 вересня 2005 року у виді процентів за користування грошима в сумі 798,00 доларів США, трьох процентів річних в сумі 229,00 доларів США, а також неустойки в сумі 64750,00 грн.

Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Станом на 01 серпня 2017 року офіційний курс гривні до долара США визначений НБУ на рівні 25,8547 грн. Таким чином, заборгованість по процентах за користування грошима в сумі 798,00 доларів США еквівалентна сумі 20632,05 грн., а три проценти річних в сумі 229,00 доларів США - відповідно сумі 5920,73 грн.

Але під час судового розгляду усіма відповідачами заявлено про необхідність застосування до позовних вимог ОСОБА_1 наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір установлюється договором або актом цивільного законодавства (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 червня 2016 р. у справі № 6-3006цс15).

Як випливає з обставин, встановлених судом на підставі належним і допустимих доказів, позивач ОСОБА_1 довідалася 08 липня 2011 року про вчинення приватним нотаріусом ХМНО Мангушевою О.С. нотаріальних дій, які порушували права позивача, коли отримала відповідного листа. Від так, саме з цього дня слід обчислювати загальний строк позовної давності у три роки, протягом якого позивач могла звернутися до суду за захистом свої прав та інтересів. Але позивач звернулася з даним позовом з вимогами про визнання дій нотаріуса неправомірними лише 13 серпня 2015 року.

Враховуючи відсутність в первісній і уточнених позовних заявах обставин, які б вказувати на поважність причин пропущення позивачем позовної давності, а також не подання ним належних та допустимих доказів на підтвердження наявності таких причин, суд застосовує наслідки спливу позовної давності на підставі заяви відповідача та відмовляє в задоволенні позовних вимог під №№ 1-5, заявлених до приватного нотаріуса ХМНО Мангушевої О.С.

Оскільки в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій приватного нотаріуса, внаслідок яких з житлового будинку АДРЕСА_1 було знято заборону на відчуження, відмовлено та такий об'єкт нерухомості наразі не являється предметом іпотеки за договором іпотеки від 20 вересня 2005 року, суд також відмовляє в задоволенні позовних вимог, заявлених під №№ 8-10 та пов'язаних зі звернення стягнення на предмет іпотеки.

При вирішення питання застосування до позовних вимог ОСОБА_1, заявлених до відповідача ОСОБА_3, наслідків спливу позовної давності суд приймає до уваги, що можливість для позивача визначити суму боргу за кожним з договорів позики була поставлена в залежність від результатів вирішення по суту у Московському районному суді м. Харкова судового спору між сторонами. Остаточне рішення було ухвалено лише 07 березня 2017 року, а від так позивач саме від цього моменту мав змогу заявити вимогу про стягнення заборгованості, розрахованої на підставі визначеного розміру залишку боргу за кожним з договорів позики. Від так, суд визнає поважними причини пропущення позивачем ОСОБА_1 позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 09 квітня 2008 року у виді трьох процентів річних та суми інфляційного збільшення, а також заборгованості за договором позики від 20 вересня 2005 року у виді процентів за користування грошима та трьох процентів річних, та задовольняє їх в повному обсязі.

Однак, що стосується позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_3 неустойки за договором позики від 20 вересня 2005 року, наведені позивачем причини пропуску позовної давності, в тому числі тривалість перегляду судового рішення, ухваленого Московським районним судом м. Харкова, на переконання суду, не можна вважати поважними. В своїх висновках суд керуються тим, що неустойка була передбачена в п. 3 договору позики від 20 вересня 2005 року в чіткому грошовому вираженні - 50,00 грн. за кожен день прострочення, а від так право позикодавця, позивача в даній справі, на її нарахування не залежало від суми неналежно виконаного зобов'язання.

За таких обставин, суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3 неустойки за неналежне виконання зобов'язань за договором позики від 20 вересня 2005 року в межах позовної давності в один рік, тобто за період з 14 серпня 2014 року по 13 серпня 2015 року, в розмірі 18250,00 грн. (365 днів х 50,00 грн. = 18250,00 грн.).

Одночасно з цим, суд стягує з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 256, 257, 258, 260, 261, 267, 533, 625, 1046, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 42, 74, 85 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за Договором позики від 20 вересня 2005 року заборгованість по процентам за користування коштами за період з 31 січня 2011 року по 13 серпня 2015 року в сумі 798,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 20632 (Двадцять тисяч шістсот тридцять дві) грн. 05 коп., три проценти річних від простроченої поверненням суми боргу за період з 31 січня 2011 року по 13 серпня 2015 року в сумі 229,00 доларів США що за офіційним курсом НБУ складає 5920 (П'ять тисяч дев'ятсот двадцять) грн. 73 коп., а також неустойку за період з 14 серпня 2014 року по 13 серпня 2015 року в розмірі 18250 (Вісімнадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за Договором позики від 09 квітня 2008 року три проценти річних від простроченої поверненням суми боргу за період з 31 січня 2011 року по 13 серпня 2015 року в сумі 1233 (Одна тисяча двісті тридцять три) грн. 77 коп., суму інфляційного збільшення простроченої поверненням суми позики за період з лютого 2011 року по липень 2015 року в розмірі 6006 (Шість тисяч шість) грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в сумі 520,43 грн.

В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Люботинського міського суду Харківської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. О. Малихін