Постанова № 68159602, 02.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року Справа № 915/1316/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Гольцової Л.А., Губенко Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Николаевстройкомплект"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 07.06.2017у справі№ 915/1316/16 господарського суду Миколаївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод"доПриватного підприємства "Николаевстройкомплект"прозобов'язання повернути вагони в кількості 171 одиниці та стягнення неустойки в сумі 18 441 734,40 грн.19.07.2017 у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Приватного підприємства "Николаевстройкомплект" було оголошено перерву на 02.08.2017 на підставі ст. 77 ГПК України.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ "МГЗ" Ващенко В.О.,

- ПП "Николаевстройкомплект" Полонка Є.В. - директор, Рижий В.Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 03.04.2017 №915/1316/16 (суддя Коваль Ю.М.) відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (надалі ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" у задоволенні позову до Приватного підприємства "Николаевстройкомплект" (надалі ПП "Николаевстройкомплект"/відповідач/ скаржник) про зобов'язання повернути вагони в кількості 171 одиниці та стягнення неустойки в сумі 18 441 734,40 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 (судді: Поліщук Л.В., Мишкіна М.А., Таран С.В.) вказане рішення скасовано, позов задоволений; зобов'язано відповідача повернути позивачу вагони у кількості 171 одиниці відповідно до переліку номерів та стягнуто з відповідача неустойку у розмірі 18 441 734,40 грн., а також витрати зі сплати судового збору.

Відповідач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області із позовом про зобов'язання відповідача повернути вагони в кількості 171 одиниці та про стягнення неустойки в сумі 18 441 734,40 грн.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач зазначає про те, що незважаючи на те, що укладений між ним та відповідачем договір №260-У про передачу рухомого складу в тимчасове користування, припинив свою дію, відповідач не повернув передані у користування за вказаним договором вагони у кількості 171 одиниці та користувався ними протягом тривалого часу, що й спонукало позивача звернутися із даним позовом на підставі ст.ст. 525, 526, 629, 785 ЦК України, ст.ст. 193, 291 ГК України.

Розглядаючи даний спір, господарські суди попередніх інстанцій встановили наступні обставини:

- між сторонами у справі укладено договір від 16.08.2012 № 260-У з додатками та додатковими угодами до нього, відповідно до якого ТОВ "МГЗ" (власник/позивач) зобов'язався передати ПП "НСК" (замовник/відповідач) у тимчасове платне користування рухомий склад вагони хоппер-цементовози (далі вагони), що належать на праві власності ТОВ "МГЗ", а ПП "НСК" - прийняти в платне тимчасове користування хоппер-цементовози (п. 1.1. договору);

- рухомий склад, що передається в тимчасове користування обліковується в ремонтному парку та потребують ремонту (п. 1.2. договору);

- замовник (відповідач) організовує та здійснює ремонт вагонів, включаючи передислокацію до місця здійснення ремонтів; замовник зобов'язаний надавати власнику всі документи, що підтверджують витрати, з подальшим зарахуванням суми в рахунок оплати за користування вагонами та сплачувати погоджену договором плату за користування вагонами (п.п. 1.5-1.7 договору);

- згідно з п. 2.1 договору вагони вважаються переданими у тимчасове користування та прийняті замовником з дати підписання акту приймання-передачі;

- відповідно до абзацу 2 п. 4.2. договору у редакції додаткової угоди №9 від 10.10.2013 розмір плати за користування вагоном з 10.10.2013 складає 131,20 грн. на добу;

- на виконання умов договору позивач передав відповідачу 191 вагон, що підтверджується додатками до договору від 16.08.2012 № 1, від 18.05.2013 № 2, від 01.08.2013 № 3, від 15.10.2013 № 4, від 28.10.2013 № 5, підписаними повноважними представниками сторін і скріпленими печатками сторін, та відповідними актами приймання-передачі вагонів у ремонт (т. 1, а.с. 19-37);

- наприкінці 2014 року 20 вагонів, із переданих у користування, повернено власнику, і в користуванні відповідача залишилися вагони у кількості 171 одиниць, що підтверджується сторонами у справі;

- пунктом 8.1 договору визначено строк його дії: з дати підписання і до 31.06.2013;

- вказаний пункт 8.1. договору викладений сторонами у додатковій угоді від 18.05.2013 № 5 в іншій редакції: "Настоящий Договор вступает в силу с даты подписания и действует до 31.12.2013 р. Если за 15 дней до окончания срока действия настоящего Договора ни одна из сторон не предупредит о его окончании (расторжении), письменно уведомив об этом другую Сторону, то Договор считается пролонгированным на каждый следующий календарный год на тех же условиях";

- відповідно до п.п. 5.1.5, 5.3.6 договору замовник зобов'язаний, зокрема, після закінчення строку користування (або у випадку дострокового розірвання договору) повернути власнику прийняті у тимчасове користування вагони у такому ж порядку, як і при передачі його в користування;

- кожна із сторін має право розірвати даний договір в односторонньому порядку, проінформувавши письмово іншу сторону не менш ніж за 45 днів до передбачуваної дати розірвання договору (п. 8.4 договору);

- пунктом 8.8. договору сторони погодили, що усі обов'язки, взяті на себе сторонами під час виконання договору, продовжують діяти після припинення строку дії договору до моменту повного виконання своїх зобов'язань за договором.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, виходив з того, що договір не припинив свою дію у зв'язку із строком, на який його було укладено, як стверджує позивач, оскільки повідомлення позивача від 19.10.2015 №1391/101-05-117-05 та від 26.11.2015 № 1642/101-05-117-05 не можна розцінити як заяви про припинення договору та непродовження на наступний період, оскільки зроблені не в строки, передбачені договором (про розірвання договору повідомлення має бути надіслано за 45 днів до дати розірвання - п. 8.4. договору, про відмову в пролонгації за 15 днів до закінчення строку дії договору - п. 8.1. договору).

Апеляційний господарський суд не погодився із такими висновками суду першої інстанції, скасував вказане рішення та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 цього Кодексу встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

За умовами частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами ст. 291 ГК України унормовано, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкту оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Як встановив суд апеляційної інстанції, та вбачається із матеріалів справи, п. 8.1 договору в редакції додаткової угоди №5 до договору сторони узгодили, що якщо за 15 днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить про його закінчення (розірвання), письмово повідомивши про це іншу сторону, то договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах. Крім того, п. 8.4. договору сторони встановили, що кожна із сторін має право розірвати договір в односторонньому порядку, повідомивши про це іншу сторону письмово не менше ніж за 45 днів до дати, з якої договір буде розірваний.

За змістом статті 764 ЦК якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 4 статті 284 ГК передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним протягом одного місяця після закінчення строку договору. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 28.02.2006 № 1/135-20/51).

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов'язані з позбавленням володіння майном.

Отже, ураховуючи законодавчо визначене право сторони договору на непродовження на наступний строк договору за заявою сторони, надісланою як до закінчення строку дії договору, так і протягом місяця після закінчення строку дії договору, договірну домовленість сторін на припинення договору за письмовою заявою однієї із сторін, зробленою не менше ніж за 15 днів до закінчення договору, приймаючи до уваги вищенаведену позицію Верховного Суду України, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного господарського суду про те, що договір припинив свою дію оскільки власник (позивач) належним чином повідомив замовника (відповідача) не менше ніж за 15 днів до закінчення строку дії договору про припинення договору та про непродовження строку його дії на наступний строк (повідомлення про непродовження договору від 29.11.2015, строк закінчення договору - 31.12.2015).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Аналогічний обов'язок відповідача (замовника) передбачений і в п.п. 5.3.6. договору.

Водночас, як встановив апеляційний господарський суд та що стало підставою для подання даного позову, незважаючи на припинення договору відповідач (замовник) не виконав свого обов'язку з повернення позивачу рухомого складу у кількості 171 одиниця, а відтак, висновок суду апеляційної інстанції про зобов'язання відповідача повернути позивачу вагони у кількості 171 одиниця є правомірним.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК, є самостійною підставою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення (постанова Верховного Суду України від 20 березня 2012 року у справі N 3-13гс12).

Отже, виходячи з наведених норм, враховуючи те, що відповідач не повернув позивачу після закінчення строку дії договори вагони у кількості 171 одиниця, враховуючи договірну домовленість сторін відносно вартості оренди одного вагона (131,20 грн. за добу), приймаючи до уваги безпідставний строк користування вагонами, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача неустойки на підставі ст. 785 ЦК України у розмірі 18 441 734,40 грн. (131,20 грн. х 171 вагон х 411 днів прострочення х 2 (подвійна плата).

Доводи касаційної скарги про те, що позивач та відповідач просто вели листування між собою, однак позивач не повідомляв відповідача про припинення (розірвання) договору, спростовуються матеріалами справи, про що вказувалося вище (зокрема, лист від 29.11.2015).

Відносно доводів касаційної скарги про те, що укладений між сторонами договір носить змішаний характер, а саме: договір підряду та договір оренди, колегія суддів зазначає, що в частині здійснення відповідачем ремонту переданих в користування вагонів укладений між сторонами договір може розцінюватися як договір підряду, проте, в частині надання в користування та повернення з користування вагонів після закінчення договору №260-У про передачу у користування рухомого складу в тимчасове користування, правовідносини сторін мають регулюватися нормами цивільного законодавства, якими регулюються відносини оренди (найму). Таким чином, скаржник не довів порушення апеляційним господарським судом норм матеріального права.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Николаевстройкомплект" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 915/1316/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Л.А. Гольцова

Н.М. Губенко