Вирок № 68151962, 07.08.2017, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/1742/15-к

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2017 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі

головуючої судді Керекези Я.І.

при секретарях Ткалі І.М., Тітровій І.В., Олійник Ю.І., Хоменко Н.І.,

з участю прокурорів Тельпіса М.В., Дяченка О.О., Ємець В.Ю., Буткова В.С., Степаненко І.С., Новохацького В.О.,

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисників Костири С.М., Савченка А.М.,

потерпілого ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42015110000000074 по обвинуваченню

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Переяслав-Хмельницького Київської області, українця, громадянина України, не працюючого, проживаючого АДРЕСА_1, раніше несудимого,

в скоєні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.189 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м.Переяслав-Хмельницького Київської області, українця, громадянина України, не працюючого, проживаючого АДРЕСА_2, раніше несудимого,

в скоєні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.189 КК України,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця смт.Вільча Поліського району Київської області, українця, громадянина України, не працюючого, проживаючого АДРЕСА_3, раніше несудимого

в скоєні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.189 КК України,

встановив:

Органом досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він, будучи начальником сектору карного розшуку Переяслав-Хмельницького МВ (з обслуговування міста Переяслав-Хмельницький та Переяслав-Хмельницького району) ГУ МВС України в Київській області, з використанням свого службового становища, шляхом вимагання з погрозою обмеження прав, свобод і законних інтересів ОСОБА_6, а саме притягнення останнього до кримінальної відповідальності, вимагав у нього грошові кошти у сумі 2000 (дві тисячі) гривень.

Органом досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що він, будучи заступником начальника - начальником слідчого відділення Переяслав-Хмельницького МВ (з обслуговування міста Переяслав-Хмельницький та Переяслав-Хмельницького району) ГУ МВС України в Київській області, з використанням свого службового становища, шляхом вимагання з погрозою обмеження прав, свобод і законних інтересів ОСОБА_6, а саме притягнення останнього до кримінальної відповідальності, вимагав у нього грошові кошти у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він, будучи заступником начальника - начальником кримінальної міліції Переяслав-Хмельницького МВ (з обслуговування міста Переяслав-Хмельницький та Переяслав-Хмельницького району) ГУ МВС України в Київській області, з використанням свого службового становища, шляхом вимагання з погрозою обмеження прав, свобод і законних інтересів ОСОБА_6, а саме притягнення останнього до кримінальної відповідальності, вимагав у нього грошові кошти у сумі 9000 (дев»ять тисячі) гривень.

По суті пред'явленого обвинувачення в скоєні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.189 КК України, обвинувачений ОСОБА_3 винним себе не визнав. Показав, що 06.02.2015 близько 03 години ночі їхав разом із ОСОБА_1 на автомобілі останнього марки «Део Ланос» по вул. Шкільній в м. Переяслав-Хмельницький в бік школи -інтернату. Позаду їхав якийсь автомобіль з включеними фарами дальнього світла, який обігнав їх та різко загальмував. Це був автомобіль із шашкою таксі. В світлі фар він побачив чотирьох чоловіків, які підбігли до їхнього автомобіля. Двоє з них, як пізніше стало відомо ОСОБА_7 та ОСОБА_8, витягли його з автомобіля, повалили на землю, били руками і ногами. Коли він отямився, нападників вже не було. Він підійшов до ОСОБА_1, який лежав на землі, підняв його і вони разом пішли до автомобіля, який стояв позаду їхнього. Перед автомобілем лежав ОСОБА_2, в якого було дуже розбите обличчя. У нього самого були садна, порвані штани та куртка. Автомобіль ОСОБА_1 був пошкоджений: вибите переднє ліве скло, погнуті дверцята водія, зламаний ключ запалення. Пізніше вони дізналися, що нападниками були ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_8

Після цих подій ОСОБА_2 перебував на лікарняному, а вони із ОСОБА_1 ходили на роботу.

Приблизно днів через 10 йому зателефонував ОСОБА_1 і попросив зайти до нього в кабінет. В кабінеті сидів ОСОБА_6, який став вибачатися, сказав, що в ту ніч вони були напідпитку, хочуть відшкодувати шкоду. ОСОБА_3 зазначив про порваний одяг і сказав, що коштів йому не потрібно, можна купити куртку і штани. На що ОСОБА_6 відповів, що не буде нічого купувати і запитав, чи вистачить 2000 гривень за порваний одяг. Він порахував і сказав, що вистачить. Через декілька днів, а саме 27.02.2015, ОСОБА_6 приніс кошти, зокрема йому віддав 2000 гривень. Після цього хвилин через 15 зайшли працівники СБУ та прокуратури.

При цьому ОСОБА_3 зазначив, що після події 06.02.2015 ніколи по телефону із ОСОБА_6 чи іншими нападниками не спілкувався. ОСОБА_6 не погрожував, не вимагав, а просто зазначив, які речі були порвані під час побиття.

По суті пред'явленого обвинувачення в скоєні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.189 КК України, обвинувачений ОСОБА_2 винним себе не визнав. Показав, що 06.02.2015 вночі їхав по вул. Шкільній в бік ЗОШ № 3 на своєму автомобілі. Побачив автомобіль ОСОБА_1, перед яким стояв автомобіль із шашкою таксі. Чоловік, як пізніше стало відомо, ОСОБА_6, бив ногами у водійські дверці. Передні пасажирські двері вже були відкриті і двоє чоловіків били ОСОБА_3 Він вийшов із автомобіля і почав кричати, щоб припинили бійку. Ніхто не реагував. Потім один із нападників (пізніше стало відомо, що це ОСОБА_7) дістав із багажника якийсь предмет, ніби монтіровку, і розбив переднє водійське скло. Потім двоє чоловіків відкрили водійські двері та витягли ОСОБА_1 ОСОБА_2 почав наближатися до нападників та продовжував вимагати припинити побиття. До нього підбігли три особи і почали бити руками і ногами, порвали ланцюжок. Він втратив свідомість, а коли отямився, ні нападників, ні автомобіля не було.

Після цього лікувався вдома, однак ставало гірше і 08.02.2015 звернувся до лікарні. З 09.02.2015 по 23.02.2015 перебував на лікарняному, 13.02.2015 переніс оперативне втручання з приводу гематоми на обличчі.

Запам»ятавши номер автомобіля, через декілька днів через службу таксі дізнався, що за кермом був ОСОБА_9 на його сторінці в соціальній мережі на фотознімках впізнав нападників: ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_8

13.02.2015 до нього зателефонував ОСОБА_10 та сказав, що до нього підходив батько ОСОБА_7 та просив якось владнати конфлікт. 16.02.2015 він не зустрівся з ОСОБА_7, бо останній не перетелефонував.

20.02.2015 в приміщенні відділу міліції зустрів ОСОБА_6, який сказав, що він поспілкувався зі своїми товаришами, які уповноважили його на цю розмову, почав вибачатися за події 06.02.2015, сказав, що вони винні та запропонував відшкодувати збитки, запитавши, скільки ОСОБА_2 витратив на лікування. Останній розповів, не зазначаючи про моральну шкоду ні слова. При цьому зазначив, що може показати всі необхідні чеки. Він повідомим ОСОБА_6 свій номер мобільного телефону і сказав, що в разі якщо їх щось не влаштовує, щоб телефонували. При цьому ОСОБА_2 зазначив, що до 20.02.2015 з ОСОБА_6 не спілкувався.

27.02.2015 він прийшов на роботу, ОСОБА_1 попросив зайти до нього в кабінет. Там вже сидів ОСОБА_6, який передав йому 4000 гривень як відшкодування витрат на лікування. Він взяв кошти, пішов до себе в кабінет, поговорив із секретарем і хвилин через 10-15 зайшли працівники СБУ і прокуратури. Він добровільно надав їм кошти.

Ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_7, ні братам ОСОБА_8 ніколи не погрожував та не вимагав коштів, до 06.02.2015 не знав, після цих подій спілкувався лише двічі з ОСОБА_6 Із заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення не звертався, бо після спілкування з ОСОБА_6 вважав, що вони вину визнали і самі запропонували відшкодувати збитки на лікування, тому буде по людяному не звертатися із заявою. Звернувся із заявою про вчинення злочину після затримання 28.02.2015.

Вважає, що ОСОБА_6 звернувся до СБУ, щоб самому уникнути відповідальності за вчинене. Крім того, зазначив, що як він міг погрожувати ОСОБА_6 притягненням до кримінальної відповідальності, використовуючи своє службове становище, адже мав право як звичайна особа, що зазнала тілесних ушкоджень, звертатися до правоохоронних органів із відповідною заявою.

По суті пред'явленого обвинувачення в скоєні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.189 КК України, обвинувачений ОСОБА_1 винним себе не визнав. Показав, що 06.02.2015 вночі їхав із ОСОБА_3 на своєму автомобілі Део Ланос по вул. Шкільній в бік школи-інтернату. Позаду їхало якесь авто із дальнім світлом фар, яке засліплювало. Він відкрив вікно і посварився пальцем. Автомобіль, що рухався позаду, обігнав їх та різко загальмував. Він зупинив свій автомобіль і відразу до них підбігло четверо чоловіків. ОСОБА_3 витягли з автомобіля і почали бити. Він притримував дверцята, однак нападники розбили скло, почали бити з обох боків і витягли з автомобіля, продовжуючи бити. В цей час він почув голос ОСОБА_2, який казав «що виробите?». Поки він піднімався, нападники втекли. ОСОБА_2 лежав на землі, лице дуже розбите, порваний золотий ланцюжок, хрестик зник. Вони із ОСОБА_3 підняли ОСОБА_2

Його автомобіль був пошкоджений: вибите скло, погнуті водійські двері, зламаний ключ запалення.

До лікарів ОСОБА_1 не звертався, ходив на роботу, автомобіль відремонтував, витративши близько 6000 гривень.

Через деякий час ОСОБА_2 зателефонував і сказав, що через соціальні мережі по фотокартках впізнав нападників. Він також їх впізнав і може сказати, що його били ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ОСОБА_9 бив ОСОБА_3

Днів через 10 зустрів у відділку міліції ОСОБА_6, який прийшов до ОСОБА_13 ОСОБА_6 сказав, що вони хочуть владнати все мирним шляхом. ОСОБА_1 погодився і вони обмінялися номерами телефонів. Через тиждень ОСОБА_6 прийшов знову та сказав, що інші хлопці вибачаються та уповноважили його вирішити питання щодо компенсації за нанесену шкоду. ОСОБА_1 відповів, що йому пошкодили автомобіль і на його ремонт потратив близько 6000 гривень.

26.02.2015 ОСОБА_6 сам зателефонував і сказав, що приїде. ОСОБА_1 домовився про зустріч на завтра.

27.02.2015 ОСОБА_6 прийшов до нього в кабінет, він позвав ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ОСОБА_6 всі віддав кошти: йому 6000 гривень за пошкодження автомобіля, ОСОБА_2 4000 гривень за витрати на лікування, ОСОБА_3 - 2000 гривень за порваний одяг.

Через 10 хвилин в кабінет зайшла група із чотирьох осіб, скрутили його, почали оглядати кабінет, через 5 хвилин зайшов слідчий прокуратури, а ще хвилин через 15 - поняті.

Нічого від ОСОБА_6 не вимагав та не погрожував, останній сам добровільно запропонував мирно владнати конфлікт та відшкодувати збитки. Яким чином він міг тиснути на ОСОБА_6, використовуючи своє службове становище, не розуміє. Із заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення звернувся 27.02.2015.

Обвинувачені ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 також зазначили, що нікого не просили знайти нападників, поговорити з ними чи наказати їх. ОСОБА_6, ОСОБА_7 та брати ОСОБА_9 в ту ніч були в стані алкогольного сп»яніння.

Потерпілий ОСОБА_6 показав суду, що 06.02.2015 близько 02 години ночі поверталися із товаришами із бані додому на автомобілі Део Ланос, яким керував ОСОБА_9 Біля водія сидів ОСОБА_7, позаду він та ОСОБА_8 . Попереду рухався автомобіль Део Ланос, водій якого через вікно показав жест середнім пальцем. ОСОБА_9 обігнав цей автомобіль, зупинив свій, перегородивши дорогу Део Ланосу. ОСОБА_8 вийшов із автомобіля, відкрив двері водія і почав бити ОСОБА_1, ОСОБА_7 підійшов до пасажирського сидіння, де сидів ОСОБА_3 Він та ОСОБА_9 нікого не били. Він хотів розборонити, однак ОСОБА_8 та ОСОБА_7 вже були агресивно настроєні і не зупинялися. ОСОБА_8 ніби бив ногами водійські двері, як розбилося скло в автомобілі - не бачив. Потім під»їхав автомобіль Хюндай, з якого вийшов ОСОБА_2, ніби він казав, що «що ви хлопці робите», хто і як його бив, не пам»ятає.

Десь через тиждень до нього зателефонував чоловік на ім»я ОСОБА_13, сказав, що він працівник міліції і йому потрібно прийти у відділок. На наступний день ОСОБА_6 приїхав у міськвідділ, його зустрів ОСОБА_13 та завів у кабінет, де сиділи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 До цього моменту він не знав, що вони є працівниками міліції. ОСОБА_1 сказав, що посадять ОСОБА_6 за бійку, а ОСОБА_3 - що «йому будуть носити передачі та вивезуть в ліс». Потім сказали, що за владнання цієї ситуації треба 15000 гривень: ОСОБА_3- 2000 гривень, ОСОБА_1 - 300 доларів США, а ОСОБА_2, якому зателефонував ОСОБА_1, сказав, що пізніше скаже, скільки коштів треба.

ОСОБА_6 зазначив, що поговорить з рештою хлопців і потім скаже результат і зателефонує, як знайдуть кошти.

ОСОБА_7 та брати ОСОБА_8 відмовилися платити кошти, зазначивши, що до них також телефонували працівники міліції з приводу бійки. Тоді він звернувся до працівників СБУ, написав заяву (він говорив, а писав співробітник СБУ), підписував там якісь документи, давав пояснення в прокуратурі Київської області. Спочатку гроші в сумі 3000 гривень, які йому вручили працівники СБУ в м. Києві, привіз ОСОБА_1 та віддав в його кабінеті. Потім, 27.02.2015 привіз та віддав в кабінеті ОСОБА_1 кошти в сумі 12000 гривень, які отримав в СБУ, особисто ОСОБА_1 - 6000 гривень, ОСОБА_3 - 2000 гривень, ОСОБА_2 - 4000 гривень.

Підсумовуючи свої показання, зазначив, що вважає, якби ОСОБА_9 не зупинив автомобіль, ніякого конфлікту б не було. ОСОБА_2 йому не погрожував і не вимагав, а сказав лише, що на лікування потратив 4000 гривень; ОСОБА_3 погрожував фізичною розправою, а ОСОБА_1 - притягненням до кримінальної відповідальності.

Свідок ОСОБА_7 показав суду, що 06.02.2015 повертався додому після бані з ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 Попереду їхав автомобіль Део Ланос, з якого показували непристойні жести. ОСОБА_9 обігнав Део Ланос і перегородив йому дорогу. ОСОБА_8 першим спровокував бійку із ОСОБА_1, а він «штовхався» із ОСОБА_3 Чи билися ОСОБА_6 та ОСОБА_9, не пам»ятає. Ключ запалення та двері пошкодив ОСОБА_8 Автомобіль Хюндай приїхав пізніше, коли вже була бійка, і чоловік, який вийшов із нього, намагався зупинити бійку, сам нікого не бив. Чи били його - не пам»ятає.

Після цієї бійки сам розповів батьку про неї. Що його батько звертався до кого - небудь із пропозицією все владнати не знав. ОСОБА_6 нічого йому не говорив з приводу того, що обвинувачені вимагають кошти з них, та що він звернувся до СБУ. Особисто йому ніхто не погрожував та нічого не вимагав.

Вважає, що ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали право на відшкодування по закону, оскільки їх побили та пошкодили майно та речі.

Свідок ОСОБА_15, який станом на лютий 2015 року працював начальником Переяслав-Хмельницького МВ, показав суду, що на початку лютого 2015 року йому стало відомо, що ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у нічний не робочий час отримали тілесні ушкодження, а автомобіль ОСОБА_1 було пошкоджено. Бачив після цієї події їх особисто: у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 тілесні ушкодження були не значні, а ОСОБА_2 перебував на лікарняному: дуже розбите обличчя було. З цього приводу спілкувався з ними, однак вони не бажали вносити відомості про цю подію до ЄРДР. Про звернення ОСОБА_6 до СБУ, ту обставину, що хлопці ніби то вимагали якесь відшкодування дізнався вже після їх затримання.

Свідок ОСОБА_11, яка працювала в Переяслав-Хмельницькому МВ, показала суду, що її робоче місце - в кабінеті начальника слідства. 06.02.2015 їй на роботу зателефонував ОСОБА_2, сказав що їх з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 побили і попросив купити ліки. На наступний день вона відвезла необхідні ліки ОСОБА_2, він був у жахливому стані: лице опухле, чорне. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 бачила, ніби в останнього був синець під оком.

27.02.2015 зранку ОСОБА_2 зайшов до кабінету і сказав, що хлопці, які їх побили, віддали 4000 гривень відшкодування, які він витратив на лікування. Він попросив, щоб вона подивилася, скільки коштує ланцюжок, оскільки його було порвано під час бійки. Також він був їй винен за ліки. Близько 10 години в кабінет почали заходити якісь люди (працівники СБУ, прокуратури), деякі з них представлялися, деякі - ні, говорили про хабар. Поняті зайшли пізніше, коли вже почалися слідчі дії. Провели обшук в кабінеті, оглянули речі ОСОБА_2, спочатку говорили про якісь 12000 гривень, потім про 4000 гривень, які ОСОБА_2 віддав їм, сказавши, що це відшкодування на лікування. Опитували її вже близько 19 години, при цьому будь-яких прав не роз»яснювали, чи її допитували як свідка, чи просто відбирали пояснення - не пояснили.

Взагалі, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 говорили, що хочуть дізнатися, хто їх поби; що хочуть якусь компенсацію, звернутися із заявою для внесення до ЄРДР чи помститися - не говорили.

Свідок ОСОБА_13 показав суду, що на початку лютого 2015 року зранку на роботі помітив у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 тілесні ушкодження, вони розповіли, що сталося. ОСОБА_2 побачив пізніше, було дуже побите лице. Потім самостійно, щоб володіти інформацією, захотів вияснити, хто приймав участь у побитті. Дізнався, що там був ОСОБА_6, зателефонував йому і він запропонував зустрітися. Про дзвінок хлопцям нічого не казав. Коли ОСОБА_6 прийшов в МВ, в коридорі зустріли ОСОБА_1 Говорили вже втрьох, ОСОБА_6 сказав, що вони все хочуть мирно владнати.

Ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_1 його не просили дізнаватися, хто приймав участь у бійці, не просили покарати їх, і не казали, що хочуть грошей за цей інцидент.

Свідок ОСОБА_16, лікар хірург, показала суду, що в лютому 2015 року до неї на прийом звернувся ОСОБА_2, в нього була велика гематома на обличчі. Сказав, що отримав її, впавши зі східців вдома. Вона провела хірургічне втручання і рекомендувала звернутися до невропатолога. Обличчя його вона не пам»ятає, оскільки кожен день приходить багато пацієнтів.

Свідок ОСОБА_17, лікар невропатолог, показала суду, що не пам»ятає, чи звертався ОСОБА_2 в лютому 2015 року до неї, оскільки кожен день на прийомі близько 60 осіб. Рекомендувати пройти МРТ вона могла, якщо була ЧМТ.

Свідок ОСОБА_18, лікар хірург, показала суду, що ОСОБА_2 звертався до неї з розбитою губою, гематома була велика. Вона обробила рану та рекомендувала звернутися до невропатолога. Обличчя хворого не пам»ятає, бо їх кожен день дуже багато, обставини пригадала, подивившись в журналі прийомів.

Оцінюючи показання вищезазначених свідків з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, суд дійшов висновку, що жодні із цих показань не підтверджують наявності в діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, а лише підтверджують факт та обставини конфлікту 06.02.2015 між ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9; наявності тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 та звернення його за лікарської допомогою з приводу цього; наявності пошкоджень автомобіля ОСОБА_1 під час конфлікту 06.02.2015 тощо.

Із заяви ОСОБА_6 від 17 лютого 2015 року вбачається, що він звернувся до ГВ по БКОЗ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області про факту вимагання у нього незаконної грошової винагороди заступником начальника Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 (т.1, а.с.133-134).

З витягу з кримінального провадження № 42015110000000074 від 17 лютого 2015 року, вбачається, що працівник правоохоронного органу з використанням свого службового становища вимагає в заявника передачі йому грошових коштів (т.1, а.с.120).

З рапорту ст.о/у 2 сектору 2 відділу ГВ «К» ГУ СБ України у м.Києві та Київській області Самойленка С. вбачається, що ним була отримана інформація щодо можливої протиправної діяльності з боку заступника начальника Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 та двох невстановлених співробітників Переяслав-Хмельницького МВ ( т. 1 а.с. 135).

З постанови заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області від 17 лютого 2015 року, вбачається, що ОСОБА_6 було залучено до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих (розшукових) дій (т.1, а.с.136- 137).

Протоколом від 17.02.2015 ОСОБА_6 було попереджено про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування ( т. 1 а.с. 139).

Дорученням від 18.02.2015 заступник начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області Бозовуляк М. доручив працівникам ГВ БКОЗ СБ України у м. Києві та Київській області встановити працівників Переяслав-Хмельницького МВ, які причетні до вимагання у ОСОБА_6 грошових коштів за не притягнення до кримінальної відповідальності ( т. 1 а.с. 141).

На виконання вище зазначеного доручення було встановлено, що одним із вказаних у дорученні співробітником є ОСОБА_2, начальник слідчого відділення Переяслав-Хмельницького МВ ( т. 1 а.с. 142).

Протоколом огляду від 16 березня 2015 року, зафіксовано проведення огляду речей і документів, які були виявлені та вилучені 27 лютого 2015 року під час особистого обшуку у ОСОБА_1 (т.1, а.с.191-192).

В протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 27 лютого 2015 року, зазначено, що ОСОБА_1 затримали безпосередньо після одержання шляхом вимагання грошових коштів (т.1, а.с.193-196).

З протоколу обшуку від 27 лютого 2015 року вбачається, що під час обшуку у ОСОБА_1 було виявлено тридцять банкнотів номіналом по 200 грн. кожна на загальну суму 6000 грн( т.1, а.с.197-204).

З протоколу обшуку від 27 лютого 2015 року вбачається, що під час обшуку у ОСОБА_2 було виявлено грошові кошти номіналом 200 грн. у кількості 20 шт. на загальну суму 4000 грн. (т.1, а.с.205-210).

В протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 27 лютого 2015 року, зазначено, що ОСОБА_2 затримали безпосередньо після одержання шляхом вимагання грошових коштів (т.1, а.с.211-215).

В письмових поясненнях з приводу затримання ОСОБА_2 виклав обставини події, яка сталася 06 лютого 2015 року з його участю (т.1, а.с.216-219).

З протоколу обшуку від 27 лютого 2015 року вбачається, що ОСОБА_3 добровільно видав грошові кошти у сумі 2000 грн., які він отримав від громадянина, прізвище якого він не пам'ятає, за спричинені тілесні ушкодження та порваний одяг (т.1, а.с.220-226).

В протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 27 лютого 2015 року зазначено, що ОСОБА_3 затримали під час вчинення злочину (т.1, а.с.227-231).

Згідно копії витягу з журналу реєстрації повідомлень Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області 06 лютого та 07 лютого 2015 року будь-які заяви від обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та від потерпілого ОСОБА_6 не надходили (т.2, а.с.2-37).

Разом з тим, при досліджені цих документів захисниками обвинувачених було заявлено клопотання про визнання їх недопустимими, оскільки прокурором не надано доказів щодо правової підстави їх вилучення та приєднання до матеріалів кримінального провадження.

В судовому засіданні прокурор зазначив, що надасть суду відповідні підтверджуючі документи, однак до закінчення судового розгляду не надав жодних документів.

Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Таким чином, прокурором подано копії витягу з журналу реєстрації повідомлень Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області на 36 аркушах, будь-яких документів, які б підтверджували отримання цих копій у встановленому КПК порядку (доручення, клопотання, ухвали тощо), суду не надав, тому суд визнає їх недопустимими.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК України, недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до наказу начальника ГУ МВС України в Київській області № 579 о/с від 01 липня 2014 року ОСОБА_3 було призначено на посаду начальника сектора карного розшуку, ОСОБА_1 .- заступником начальника- начальника кримінальної міліції Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області (т.2, а.с.65).

Відповідно до наказу начальника ГУ МВС України в Київській області № 457о/с від 11 червня 2014 року ОСОБА_2 було призначено на посаду першого заступника начальника - начальника слідчого відділення Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області (т.2, а.с.66).

В матеріалах кримінального провадження маються функціональні обов'язки першого заступника начальника - начальника слідчого відділення СВ Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_2 (т.2, а.с.67-68); заступника начальника - начальника кримінальної міліції Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 (т.2, а.с.202- 204); начальника сектора карного розшуку Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_3 (т.2, а.с. 205-20.).

Відповідно до витягу із списку осіб рядового і начальницького складу Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відпрацював 28 днів. Крім того, ОСОБА_2 з 09 лютого по 20 лютого 2015 року перебував на лікарняному (т.2, а.с.72).

Із службової характеристики колишнього начальника сектора карного розшуку Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_3 вбачається, що він позитивно характеризується за місцем роботи (т.2, а.с.40).

Із службової характеристики колишнього першого заступника начальника МВ - начальника слідчого відділення Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_2 вбачається, що він позитивно характеризується за місцем роботи (т.2, а.с.41).

Із службової характеристики колишнього заступника начальника МВ - начальника кримінальної міліції Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 вбачається, що він позитивно характеризується за місцем роботи (т.2, а.с.42).

З постанови від 04.03.2015 вбачається, що заступник начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області Бозовуляк М. призначив проведення службового розслідування в рамках даного кримінального провадження, виконання якого доручив начальнику ГУ МВС України в Київській області ( т. 2 а.с. 44-46).

Висновком службового розслідування за фактом відкриття кримінального провадження відносно окремих працівників Переяслав-Хмельницького МВ, затвердженим 28 лютого 2015 року начальником ГУ МВС України в Київській області, рекомендовано обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звільнити із органів внутрішніх справ за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (т.2, а.с.48-53).

Згідно наказу начальника Головного управління МВС України в Київській області № 457 від 28 лютого 2015 року обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 було звільнено із органів внутрішніх справ за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (т.2, а.с.54).

При дослідженні Висновку обвинуваченими та їхніми захисниками було зазначено, що під час проведення службового розслідування будь-яких пояснень від ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не відбирали, з результатами службового розслідування не знайомили, що є порушенням. Також зазначили, що оскаржили до суду незаконність свого звільнення та незаконність службового розслідування та Висновку за результатами його проведення. На даний час провадження у цих справах зупинено до закінчення розгляду даного кримінального провадження.

На момент закінчення судового розгляду кримінального провадження будь-яких даних щодо визнання Висновку службового розслідування незаконним суду не надано, визнавати даний доказ недопустимих в порядку та на підставах, визначених КПК України, судом не встановлено.

З характеристики № 1252 від 18 березня 2015 року, наданої депутатом Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, вбачається, що ОСОБА_3 позитивно характеризується за місцем проживання (т.2, а.с.57).

З характеристики № 333 від 18 березня 2015 року, наданої депутатом Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, вбачається, що ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем проживання (т.2, а.с.58).

З характеристики № 37/03 від 18 березня 2015 року, наданої депутатом Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, вбачається, що ОСОБА_2 позитивно характеризується за місцем проживання (т.2,а с.59).

Відповідно до вимоги УІАЗ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не притягувався (т.2, а.с.60).

Відповідно до вимоги УІАЗ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_2. до кримінальної відповідальності не притягувався (т.2, а.с.61).

Відповідно до вимоги УІАЗ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався (т.2, а.с.62).

З клопотань від 20 та 23 лютого 2015 року вбачається, що прокурор прокуратури Київської області звертався до суду із клопотаннями про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій в рамках даного кримінального провадження. Дані клопотання розсекречені, містять гриф «не таємно» ( т. 2 а.с. 102-140).

Ухвалами слідчих суддів від 20 та 24 лютого 2015 року вищезазначені клопотання були задоволенні, відповідні дозволи надані. Дані ухвали розсекречені, містять гриф «не таємно» (т. 2 а.с. 160-180).

З постанов від 20 та 25 лютого 2015 року вбачається, що прокурором прокуратури Київської області було вирішено провести ряд негласних слідчих дій відносно ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, проведення яких доручено співробітникам ГВ БКОЗ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області. Дані постанови розсекречені, містять гриф «не таємно» ( т. 2 а.с. 141-155).

Постановою про визнання речовими доказами від 17 березня 2015 року було визнано речовими доказами грошові кошти в сумі 12000 грн. у кримінальному провадженні № 42015110000000074 від 17 лютого 2015 року (т.2, а.с.182-183).

Захисник Савченко А.М. заявив клопотання про визнання грошових коштів недопустимими доказами, оскільки визнані недопустимими протоколи про використання заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових коштів від 20 та 27 лютого 2015 року.

Обвинувачені та захисник Костира С.М. підтримали дане клопотання, при цьому Костира С.М. зазначив, що належних та допустимих доказів того, що вилучені у обвинувачених кошти є тими ж грошовими коштами, які вручалися ОСОБА_6 для передачі ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Прокурор заперечував проти задоволення даного клопотання.

Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Таким чином, прокурором надано постанову про визнання грошових коштів в сумі 12000 гривень, які були вилученні при обшуку у ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 27.02.2017; під час судового розгляду даного кримінального провадження клопотань про безпосереднє дослідження в якості речових доказів грошових коштів в сумі 12000 гривень сторонами кримінального провадження не заявлялося; протоколи про використання заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових коштів від 20 та 27 лютого 2015 року визнані судом недопустимими, що в сукупності унеможливлює ідентифікацію та співставність коштів, що були надані ОСОБА_6 працівниками СБУ, тим, які були врученні ним обвинуваченим та вилучені у ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Будь-яких інших належних та допустимих доказів цьому прокурором надано не було.

За таких обставин, суд визнає їх недопустимими.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК України, недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

В матеріалах кримінального провадження наявні докази внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань даних про вчинення відносно обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кримінального правопорушення, зокрема :

- витяг з кримінального провадження № 12015110240000227 від 28 лютого 2015 року, з якого вбачається, що 06 лютого 2015 року близько 03 год. 00 хв. ОСОБА_6 та троє невстановлених осіб, перебуваючи у громадському місці, а саме, на вулиці Шкільній в м.Переяслав-Хмельницькому Київської області, керуючись мотивами явної неповаги до суспільства, протиставляючи себе установленим правилам поведінки, заподіяли тілесні ушкодження ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також пошкодили автомобіль марки «Део Ланос», державний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 ( т.4, а.с.4);

- протокол огляду від 07 березня 2015 року, в ході якого була оглянута куртка, в яку був одягнений ОСОБА_2 06 лютого 2015 року під час вчинення відносно нього хуліганських дій (т.4, ас.27-29);

- протокол огляду від 10 березня 2015 року, в ході якого був оглянутий автомобіль марки «Хюндай Акцент», державний номер НОМЕР_2, та вилучено деякі речі(т.4, а.с.30-32)

- протокол огляду від 10 березня 2015 року, в ході якого був оглянутий автомобіль марки «Део Ланос», державний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 (т.4, а.с.33-35);

- протокол огляду від 12 березня 2015 року, в ході якого були оглянуті два фрагменти ключа від замка запалювання та срібний ланцюжок (т.4, а.с.36-38);

- протокол огляду від 04 березня 2015 року, в ході якого був оглянутий одяг ОСОБА_3, в який він був одягнений 06 лютого 2015 року під час нанесення йому тілесних ушкоджень (т.4, а.с.45-47);

- висновок експерта № 28 від 27 березня 2015 року, відповідно до якого у ОСОБА_3 були виявлені легкі тілесні ушкодження , що мають незначні скороминущі наслідки, які могли бути спричинені 06 лютого 2015 року (т.4, а.с.48-50);

- висновок експерта № 26 від 30 березня 2015 року, відповідно до якого у ОСОБА_2 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійної рани верхньої губи, крововиливу та рани слизової верхньої губи, крововиливу в орбіту обох очей, які спричинені тупого твердого предмету (предметів) або при ударі об такий (такі)(т.4, а.с.51-54);

- висновок експерта № 29 від 27 березня 2015 року, відповідно до якого у ОСОБА_1 були виявлені легкі тілесні ушкодження , що мають незначні скороминущі наслідки, які могли бути спричинені 06 лютого 2015 року (т.4, а.с.55-57).

Будь-яких інших доказів суду на дослідження надано не було.

Ухвалами суду від 06.10.2015 (т. 1 а.с. 159-161), від 19.11.2015 ( т. 2 а.с. 215-216) та від 01.02.2016 ( т.3 а.с. 26-27) було визнано недопустимими ряд доказів та припинено їх дослідження.

Відповідно до п. 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Капо проти Бельгії» «… в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення».

Статтею 91 КПК України встановлено перелік обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 цього Кодексу, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 цього Кодексу, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Визначення належності та допустимості доказів розкрито в ст. 85 та 86 цього Кодексу відповідно.

Статтею 87 КПК України визначено поняття недопустимості доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Зокрема, істотними порушеннями прав та свобод людини визнано здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит.

Таким чином, сукупність досліджених доказів, які не визнані недопустимими, в межах висунутого обвинувачення з урахуванням аналізу складу кримінального правопорушення, в якому обвинувачуються обвинувачені, на думку суду не є достатньою та взаємозв'язаною для доведеності беззаперечної вини ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.

Окрім показань потерпілого ОСОБА_6, належних та допустимих доказів, що підтверджували б факт погроз та вимагання з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суду не надано, а щодо ОСОБА_2, то і безпосередньо сам потерпілий ОСОБА_6 в суді показав, що ОСОБА_2 ніколи йому не погрожував і не вимагав ніяких коштів.

Крім того, суду не надано жодного доказу, який підтверджував би факт отримання 20.02.2015 ОСОБА_1 від ОСОБА_6 3000 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Частина 3 цієї статті закріплює, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, тобто у вимаганні - вимозі передачі чужого майна з погрозою обмеження прав, свобод і законних інтересів потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та службовою особою з використанням свого службового становища. А отже не доведено наявність в їх діяннях складу кримінального правопорушення.

Стосовно обвинуваченого ОСОБА_2, то будь-яких належних та допустимих доказів того, що він взагалі якимось чином погрожував потерпілому ОСОБА_6 та вимагав у нього будь-які кошти, суду не надано. Тому суд вважає, що в його діяннях відсутні об»єктивна та суб»єктивна сторона складу кримінального правопорушення, що в свою чергу дає підстави констатувати, що в його діяннях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.

Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України. Подані документи слід залишити в матеріалах кримінального провадження. Речові докази стороною обвинувачення судові не надавались, але про деякі речові докази вказано у реєстрі матеріалів досудового розслідування.

Керуючись ст. ст. 84, 89, 91, 100, 373, 374 КПК України, суд, -

ухвалив:

ОСОБА_3 в пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 189 КК України визнати невинуватим та виправдати за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (злочину).

Поновити ОСОБА_3 у всіх правах, обмежених під час кримінального провадження.

ОСОБА_2 в пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 189 КК України визнати невинуватим та виправдати за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (злочину).

Поновити ОСОБА_2 у всіх правах, обмежених під час кримінального провадження.

ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 189 КК України визнати невинуватим та виправдати за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (злочину).

Поновити ОСОБА_1 у всіх правах, обмежених під час кримінального провадження.

Документи залишити у матеріалах кримінального провадження.

Речові докази: мобільний телефон «Nokia Х2» ІМЕІ 1: НОМЕР_3, ІМЕІ 2: НОМЕР_4 із СІМ картами оператора мобільного зв»язку «Київстар» № НОМЕР_5 та «Лайф» № НОМЕР_6, що був вилучений у ОСОБА_1 27.02.2015 та визнаний речовим доказом 17.03.2015, - після набрання вироком законної сили - повернути ОСОБА_1.

Вирок може бути оскарженим в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Копія вироку негайно після проголошення вручається обвинуваченому та прокурору та може бути отримана іншими учасниками судового провадження.

Суддя Я. І. Керекеза