Ухвала суду № 68149986, 01.08.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2017 р.Справа № 623/631/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивачів ОСОБА_1 на постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11.05.2017р. по справі № 623/631/17

за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3

до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області

про скасування рішення відповідача,

ВСТАНОВИЛА:

22.03.2017 року до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області звернулися ОСОБА_2, ОСОБА_3 з адміністративним позовом до виконавчого комітету Ізюмської міської ради про скасування рішення в якому просять визнати незаконним та скасувати пункт 1 в частині затвердження протоколу засідання комісії по визначенню збитків, завданих територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради, внаслідок порушення вимог земельного законодавства від 06 січня 2017 року, яка стосується ОСОБА_2, ОСОБА_3 та пункт 2 рішення Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області від 15.02.2017 року №0127 «Про затвердження актів щодо визначення збитків, завданих територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради, внаслідок порушення вимог земельного законодавства».

В обґрунтування позову зазначають, що їм на праві спільної часткової власності належать нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належать 13/20 частки нерухомого майна на підставі рішення Ізюмського районного суду Харківської області від 28.10.2003р. за справою № 2- 3285 та зареєстрованому в Ізюмському міському БТІ 27.01.2004р. за № 66. ОСОБА_2 належить 7/20 часток нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу 7/20 частин цілого майнового комплексу від 25.09.2000 p., посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Мацокіною Н.О. 25.09.2000p., зареєстрованого в реєстрі за № 1667 та зареєстрованого в Ізюмському міському БТІ 04.10.2000 р. за № 66.

Із тексту Рішення та Акту № 1 від 06.01.2017 р. щодо визначення збитків, завданих територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради, стало відомо, що відповідач вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 завдано територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради збитки за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р. в сумі, що дорівнює 198440,70 грн., шляхом використання забудованої земельної ділянки площею 16915 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, без укладання договору оренди землі та несплати земельного податку.

Згідно чинного на той час земельного законодавства при переході права власності на будівлі, переходило й право користування земельною ділянкою, на якій розташовані такі будівлі.

Так, станом на 25 вересня 2000 року ст. 30 ЗК України передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Станом на 27 січня 2004 року ст. 120 ЗК України передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може і переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Таким чином ними правомірно набуто у власність вищезазначені нежитлові будівлі, та разом із переходом права власності до них перейшло й право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 Тобто в даному випадку відсутнє будь-яке порушення норм земельного законодавства. Тобто відсутня складова правопорушення для покладання на них будь-якої цивільної відповідальності.

Крім того, оскаржуване рішення суб'єкт владних повноважень приймав посилаючись на норми Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, та керуючись повноваженнями п. 4 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що також є неправомірним та взаємовиключним.

Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11.05.2017 року в адміністративному позові ОСОБА_2, ОСОБА_3 до виконавчого комітету Ізюмської міської ради про скасування рішення суб'єкта владних повноважень - відмовлено в повному обсязі .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представником позивачів ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу в якій зазначають, що рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області в даній справі є неправильним та таким, що підлягає скасуванню в повному обсязі в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в процесі розгляду справи не в повному обсязі встановлено дійсні обставини. Зазначає, що постановляючи судове рішення, суд першої інстанції не досліджував правомірність прийняття суб'єктом владних повноважень оскарженого рішення, посилаючись лише на те, що акт про визначення розміру збитків є документальним результатом роботи комісії з питань визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам, й у зв'язку із цим не містить обов'язків для позивачів як землекористувачів, в чому вбачають грубе порушення норм матеріального права та неповне встановлення дійсних обставин справи. Вказують, що позивачам у справі, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, стало відомо про прийняття Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області рішення від 15.02.2017 р. № 0127 «Про затвердження актів щодо визначення збитків, завданих територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради, внаслідок порушення вимог земельного законодавства» (далі по тексту - Рішення) . яке у тому числі зачіпає права та інтереси позивачів. Зокрема, пунктом 1 вказаного Рішення затверджено протокол засідання комісії по визначенню збитків, завданих територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської раді, внаслідок порушення вимог земельного законодавства від 06 січня 2017 року, пунктом 2 Рішення затверджено акт № 1 щодо визначення збитків, завданих територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради, внаслідок порушення вимог земельного законодавства, пунктом 11 Рішення направлено позивачам повідомлення про необхідність відшкодування збитків. Вказують, що повідомленням від 22.02.2017 р. № 598 Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради позивачам запропоновано добровільно відшкодувати збитки, в іншому випадку вказано про стягнення їх в судовому порядку. Із тексту Рішення та Акту № 1 від 06.01.2017 р. щодо визначення збитків, завданих територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради, внаслідок порушення вимог земельного законодавства, позивачам стало відомо, що відповідач вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 завдано територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради збитки за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р. в сумі, що дорівнює 198440,70 грн., шляхом використання забудованої земельної ділянки площею 16915 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, без укладання договору оренди землі та несплати земельного податку. Із вказаним Рішенням Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, яке спрямоване на покладення на позивачів обов'язків щодо сплати збитків, останні не згодні. Позивачі оскаржили до суду Рішення Виконавчого комітету ізюмської міської ради, а не Акт про визначення розміру збитків, як неправильно зазначено судом у постанові від 11.05.2017 р. Тобто предметом даного позову є скасування рішення суб'єкта владних повноважень, за яким у позивачів виникає обов'язок сплати збитків, що прямо передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284. Позивачі не заявляли позов щодо скасування чи оспорювання Акту про визначення розміру збитків, так як розуміють, що це внутрішній документ суб'єкта владних повноважень. Проте наявна різниця у тлумаченні позовних вимог не знайшла належного відображення у судовому рішенні, а суд першої інстанції прийняв сторону відповідача, не врахувавши наслідки оскарженого рішення для позивачів у розумінні Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284. Посилається на те, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскаржене Рішення витікає із спірних адміністративних правовідносин сторін щодо визначення органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) збитків, завданих територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради, внаслідок порушення вимог земельного законодавства, та покладання відповідного обов'язку щодо його відшкодування на громадянина. Земельні відносини в України регулюються Земельним кодексом України, відповідно до ст. 156 якого встановлюються підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Вказують, що стаття 157 ЗК України встановлює порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, який передбачає, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Вказують, що порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, у відповідності до якого власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим не використанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина. Отже у позивачів виникає обов'язок відшкодувати збитки відповідачу за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій. тобто не пізніше одного місяця після прийняття оскарженого рішення Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області рішення від 15.02.2017р. № 0127. Під час розгляду справи вказані норми Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284, не були взяті до уваги судом першої інстанції. Крім того оскаржене Рішення прийнято із посиланнями на заподіяння збитків внаслідок порушенням позивачами земельного законодавства, та на підставі порядку, встановленому Постановою КМУ від 19 квітня 1993 р. № 284. Проте вищезазначені норми не передбачають такої підстави для визначення та відшкодування збитків як не укладання договору оренди землі та несплата земельного податку. Тобто приймаючи Рішення орган місцевого самоврядування діяв не на підставі та не у спосіб, передбачений чинними Законами України. Зазначають, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової приватної власності належать нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Згідно чинного на той час земельного законодавства при переході права власності на будівлі, переходило й право користування земельною ділянкою, на якій розташовані такі будівлі. Станом на 25 вересня 2000 року ст. 30 ЗК України передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. Станом на 27 січня 2004 року ст. 120 ЗК України передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда. Таким чином позивачі правомірно набули у власність вищезазначені нежитлові будівлі, та разом із переходом права власності до них перейшло й право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 Тобто в даному випадку відсутнє будь-яке порушення норм земельного законодавства. Тобто відсутня складова правопорушення для покладання на позивачів будь-якої цивільної відповідальності. Крім того слід додати, що Рішення суб'єкт владних повноважень приймав посилаючись на норми Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, та керуючись повноваженнями п. 4 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що також є неправомірним та взаємовиключним. Так, згідно п. 4 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо справляння плати за землю. Отже оскаржене Рішення приймалось на виконання владних повноважень органу місцевого самоврядування, пов'язаних із справлянням плати за землю, що є місцевим податком. Тобто приймаючи оскаржене Рішення виконавчий комітет Ізюмської міської ради реалізовував свої владні управлінські функції в сфері справляння плати за землю (податку). Проте, у відповідності до ч. 2 ст. 1 ЦК України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. З урахуванням вищезазначеного, в діях позивачів відсутнє порушення земельного законодавства, а застосування відповідачем норм Цивільного кодексу України для покладання на них обов'язку щодо відшкодування нібито «збитків» заподіяних внаслідок несплати плати за землю є неправомірним та виходить за межі правового регулювання податкових та бюджетних відносин. Посилаються на те, що згідно п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. В свою чергу згідно норм ПК України плата за землю справляється у вигляді орендної плати за земельні ділянки комунальної та державної форми власності та земельного податку. Відповідно до норм п. 269.1 ст. 269 та п. 288.2 ст. 288 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, платниками орендної плати є орендарі земельної ділянки. Як передбачено п. 288. 1 та п. 288.4 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі га їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. У відповідності до п. 54.3.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган. Системно аналізуючи вищенаведені норми ПК України слід підсумувати, що відповідальними за нарахування та стягнення місцевих податків, зокрема - плати за землю у вигляді орендної плати чи земельного податку з фізичних осіб, є відповідні контролюючі органи Державної фіскальної служби України, яким ніщо не заважало своєчасно та в повному обсязі нараховувати та направляти позивачам відповідні податкові повідомлення-рішення щодо справляння з них як фізичних осіб плати за землю. Вказують, що фактично Виконавчий комітет Ізюмської міської ради, приймаючи оскаржене Рішення, покладає на позивачів матеріальні збитки за те, що державні органи не здійснювали протягом 2014 -2016 років належним чином свої функції щодо нарахування та стягнення місцевих податків, що є неприпустимим для діяльності суб'єктів владних повноважень. З огляду на вищезазначене, вважають, що при прийнятті оскаржуваного рішення Виконавчий комітет Ізюмської міської ради від 15.02.2017 р. № 0127 як суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів громадян і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, чим порушено законні інтереси громадян України. На підставі вищевикладеного, вважають, що Ізюмський міськрайонний суд Харківської області постановив незаконне та необґрунтоване судове рішення, а тому постанова від 11 травня 2017 року підлягає скасуванню. Просять скасувати постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 травня 2017 року по справі № 623/631/17 та прийняти нову постанову суду, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представники позивачів в судовому засіданні підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої без змін.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду та доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, право розпоряджатися землями територіальних громад, надавати земельні ділянки у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

В свою чергу, відповідно до вимог ч.1 ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

Предметом спору у цій справі є питання щодо правомірності дій відповідача, як суб'єкта владних повноважень, при ухваленні рішення щодо затвердження актів комісії з визначення розміру заподіяних збитків внаслідок використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради № 0127 від 15.02.2017 року «Про затвердження актів щодо визначення збитків, завданих територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради, внаслідок порушення вимог земельного законодавства» затверджено акт №1, щодо визначення збитків, завданих територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради, внаслідок порушення вимог земельного законодавства шляхом використання забудованої земельної ділянки площею 16915 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2, ОСОБА_3 без укладання договору оренди землі та несплати земельного податку.(а.с.23)

Відповідно до акту визначення розміру збитків заподіяних внаслідок порушення земельного законодавства №1, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради №0127 від 15.02.2017р., розмір збитків завданих територіальній громаді міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради ОСОБА_2 та ОСОБА_3 завданих шляхом використання забудованої земельної ділянки площею 16915 кв.м., що розташована за адресою : АДРЕСА_1 без укладання договору оренди землі та несплати земельного податку становить 198440,70 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб'єктами права на землі комунальної власності згідно зі України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001 ст.80 ЗК України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Згідно з ч.1 ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Відповідно до ст. 10 та п. 265.1.3 ст. 265 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно, що складається у тому числі з плати за землю.

В свою чергу згідно норм ПК України плата за землю справляється у вигляді орендної плати за земельні ділянки комунальної та державної форми власності та земельного податку.

Відповідно до норм п. 269.1 ст. 269 та п. 288.2 ст. 288 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, платниками орендної плати є орендарі земельної ділянки.

Відповідно до ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є, зокрема доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. За приписами п. «д» ч.1 ст.156 Земельного кодексу України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

При цьому відповідно до 1. Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, в тому числі в зв'язку з неодержанням доходів через тимчасове невикористанням земельних ділянок.

Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), так і ступінь вини в розумінні ст.1193 Цивільного кодексу України. У розгляді таких справ суди мають враховувати обставини вчинення господарюючими суб'єктами дій щодо оформлення відповідного землекористування та факти своєчасного виявлення контролюючими органами користування земельними ділянками без оформлення правовстановлюючих документів, а також вчинення дій щодо спонукання суб'єкта оформити право землекористування.

Відповідно до положень ст.157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Суд дійшов висновку про те, що Акт про визначення розміру збитків є документальним результатом роботи комісії з питань визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам, проте не містить обов'язків для позивача, як землекористувача. Аналіз положень Земельного Кодексу України, Цивільного та Господарського Кодексів України, Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 свідчить про те, що таке відшкодування в разі відмови добровільного відшкодування збитків, відбувається в судовому порядку на підставі відповідних позовів органів місцевого самоврядування.

При цьому, колегія суддів зазначає, що обґрунтованість визначення розміру завданих збитків та наявність правових підстав для їх стягнення повинні вирішуватись в судовому порядку під час розгляду позову про стягнення вказаних збитків в порядку Цивільного та Господарського судочинства, а не під час розгляду адміністративного позову про неправомірність дій органу місцевого самоврядування, компетенції по визначенню розміру збитків, шляхом затвердження акту комісії з визначення розміру завданих збитків та акту.

Оскаржуване рішення Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області фактично за своїм змістом є визначення суми збитків власником земельної ділянки.

Законодавством України не передбачено будь якої відповідальності за не сплату сум за розрахунками.

В разі не сплати наявних, на думку відповідача, збитків єдиним способом захисту прав є звернення Виконавчого комітету (Ізюмської міської ради Харківської області), як власника земельної ділянки, з позовом до суду в якому, як було зазначено вище, перевіряється визначений радою, виконавчим комітетом, розмір збитків і останній повинен доводити правомірність визначення їх розміру.

Рішення Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області не є підставою безспірного стягнення з позивачів суми збитків. Тому ці рішення не можуть бути скасовані в судовому порядку, оскільки безпосередньо не впливають на права та обов'язки позивачів по справі.

Враховуючи викладене, доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Посилання позивачів по справі на постанову Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284 про затвердження Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, яким передбачено відшкодування збитків власникам землі протягом одного місяця після затвердження актів комісії не протирічить вищенаведеним висновкам суду, оскільки, як зазначено вище судом, спірне рішення та акт відповідача не є документами за наслідками яких може бути проведено безспірне списання коштів з рахунків позивачів, а дане рішення виконавчого комітету та акт мають бути предметом розгляду суду, в порядку Цивільного чи Господарського судочинства, яким буде вирішене питання правомірності розміру завданих збитків та питання їх стягнення.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11.05.2017р. по справі № 623/631/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М.Судді(підпис) (підпис) Тацій Л.В. Подобайло З.Г. Повний текст ухвали виготовлений 07.08.2017 р.