Ухвала суду № 68149381, 03.08.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8828/16 Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М.; Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

03 серпня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П.,Троян Н.М.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАСЕРВІС» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАСЕРВІС» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червня 2016 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГАСЕРВІС» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0372615137 від 18.03.2016 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАСЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Мікас Плюс» (код ЄДРПОУ 38148234) за період' j діяльності за 01.01.2012 по 31.12.2014 року. За результатами перевірки складено акт від 01.03.2016 року за № 32/26-15-13-07-01/30757085 (надалі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення ТОВ «Мегасервіс» порушень податкового законодавства, а саме:

- ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового . кодексу України, в результаті чого ТОВ «Мегасервіс» занижено податок на прибуток на загальну суму 166 433,00грн., у тому числі в періодах: - 2012 рік на суму 20 148 грн; - 2013 на суму 140 155, 00грн.; - 2014 рік на суму 6 130, 00грн.;

- п. 185.1 ст.185, п. 198.1 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, всього на суму 173 532,00грн., в тому числі по періодах : - за грудень 2012 року на суму 19 188,54 грн.; - за січень 2013 року на суму 3 120,00 грн.; - за лютий 2013 року на суму 16 757, 00 грн.; - за березень 2013 року на суму 16 072,00 грн.; - за квітень 2013 року на суму 10 588, 00 грн.; - за травень 2013 року на суму 17 343, 00 грн.; - за червень 2013 року на суму 9 328, 00 грн.; - за липень 2013 року на суму 17 036,00 грн.; - за серпень 2013 року на суму 12 136, 00 грн.; - за вересень 2013 року на суму 7 349,00 грн.; - за жовтень 2013 року на суму 14 943,00 грн.; - за листопад 2013 року на суму 9 258,00 грн.; - за грудень 2013 року на суму 13 602,00 грн.; - за січень 2014 року на суму 6 811,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки, Позивачем подано заперечення до контролюючого органу.

Листом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 15.03.2016 року № 6159/18/26-15-13-87-81 позивачу повідомлено, що за результатами розгляду поданої скарги висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі зазначеного Акту перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №0372615137 від 18.03.2016 року, яким ТОВ «МЕГАСЕРВІС» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 189 028,75грн., в тому числі 151 223,00 грн. за основним платежем та 37 805,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням №0372615137 від 18.03.2016 року ТОВ «МЕГАСЕРВІС» подано скаргу до ДФС України, за результатом розгляду якої рішенням ДФС України від 02.06.2016 р. №12067/6/97-49-11-01-02-25 залишено без змін податкове повідомлення-рішення, а скаргу товариства залишено без задоволення.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення №0372615137 від 18.03.2016 року неправомірним, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки щодо заниження зобов'язання з податку на додану вартість - безпідставними, тому звернувся до суду із відповідним позовом.

Як вбачається із змісту акту перевірки, а також наданих письмових заперечень, висновки податкового органу щодо заниження позивачем зобов'язання з податку на додану вартість обґрунтовано відсутністюю настання реальних наслідків за правочинами, що укладено між позивачем та ТОВ «Мікас Плюс».

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів звертає увагу на надані докази, а саме те, що між позивачем та ТОВ «Мікас Плюс», в особі директора ОСОБА_3, 04.01.2013 року, укладено Договір № 04/13, відповідно до умов якого ТОВ «Мікас Плюс» зобов'язувалось поставляти на користь позивача комплектуючі вироби, сервісні запасні частини, обладнання, витратні матеріали та інше, відповідно до заявки Покупця та рахунку фактури.

Умовами Договору передбачено, що постачання товарів визначаються сторонами у рахунках, обов'язок постачальника вважається виконаним з моменту передачі товарів організації-перевізнику або покупцю, якщо вибірка товарів проводиться покупцем (п.2 Договору).

Оплата вартості товарів, відповідно до пункту 4 Договору, здійснювалась протягом 20 календарних днів від дня отримання товарів, шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника в 100% розмірі суми вказаної в рахунку.

В підтвердження настання реальних наслідків за вказаним договором позивачем надано копію Гарантійного листа, складено та підписаного від імені директора ОСОБА_3

Інших доказів в підтвердження отримання від ТОВ «Мікас Плюс» товарів чи оплати таких позивачем не надано.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в рамках вищезазначеного договору ТОВ «Мікас Плюс» в адресу ТОВ «МЕГАСЕРВІС» виписано видаткові накладні/акт здачі-прийняття та податкові накладні, які підписані від імені ТОВ «Мікас Плюс» директором ОСОБА_3. та скріплені печаткою підприємства.

Згідно ІС «Податковий блок» ТОВ «Мікас Плюс» (код 38148234) зареєстровано Запорізьким міським управлінням юстиції від 27.03.2012 № 10701020000046057.

Взято на податковий облік в органи державної податкової служби від 29.03.2012 №61833.

Директор та головний бухгалтер ТОВ «Мікас Плюс» (код 38148234) обліковувався ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_1).

Статутний фонд підприємства згідно АІС «Податковий блок» складає 2 000 грн.

Основний вид діяльності: _52.29-інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Стан платника податків: 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті).

Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Мікас Плюс» від 01.11.2012 № 200077190 анульовано 04.04.2014, у зв'язку із відсутністю поставок та ненадання декларацій. Індивідуальний податковий номер 381482326554.

Загальна чисельність працюючих на ТОВ «Мікас Плюс», відповідно до баз даних ГУ ДФС України склала 1 чол.

Крім того, із змісту позовної заяви та наданих представником позивача пояснень, встановлено, що крім вказаного договору, між ТОВ «МЕГАСЕРВІС» та ТОВ «Мікас Плюс» укладали усні договори на поставку комплектуючих запасних частин та інших товарів.

В підтвердження настання реальних наслідків за усними правочинами, що укладались з ТОВ «Мікас Плюс» позивачем до матеріалів справи додано копію видаткової накладної № 010213 від 01.02.2013 на загальну суму 27 309, 68 грн. в тому числі ПДВ на суму 4 551, 86 грн., копію акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № NT-250213 від 25.02.2013 року, відповідно до змісту якого ТОВ «Мікас Плюс» надано послуги із відновлення картриджів, на загальну суму 6 948,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 1 158,00 грн., копію акту здачі- приймання робіт (надання послуг) № NT-250213 від 18.03.2013 року, відповідно до зміст якого ТОВ «Мікас Плюс» надано послуги із заправки тонером картриджів, відновлення картриджів та ін., на загальну суму 18 333,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 3 055,50 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції встановлено, що такі від імені ТОВ «Мікас Плюс» складено та підписано невідомою особою. Також, із змісту актів здачі-приймання робіт (надання послуг) неможливо встановити, де саме проводились такі роботи.

Позивач стверджує, що придбані у ТОВ «Мікас Плюс» послуги (роботи) використані у своїй господарській діяльності, що підтверджується копіями видаткових накладних №МС- 00081 від 05.02.2013, № МС-00105 від 12.02.2013, №МС-00116 від 13.02.2013, копіями актів про надання послуг № МС-00162 від 26.02.2013, № МС-00227 від 19.03.2013 та копією видаткової накладної № МС-00158 від 27.02.2013 .

Разом з тим, позивачем не надано доказів понесення ТОВ «МЕГАСЕРВІС» витрат на придбання вищенаведених робіт (послуг), оскільки не надано жодних доказів здійснення розрахунку з ТОВ «Мікас Плюс».

Крім того, надана позивачем документація, як щодо взаємовідносин з ТОВ «Мікас Плюс», так із своїми покупцями товарів (послуг), стосується виключно періоду з січня по березень 2013 року, тоді як порушення податкового законодавства мало місце з грудня 2012 року по січень 2014 року включно.

Відповідно до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно абзацу 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату імісце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані , що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат ..судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Аналогічна позиція викладене в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2015 року по справі №К/800/37371/14 та Постанові Верховного суду України від 15 грудня 2015 року по справі №21-4266а15 (/826/13848/13-а), Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2014 р. № К/800/21863/13.

Окрім вище зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлено, що ОСОБА_3, якою від імені ТОВ«Мікас Плюс» укладено Договір № 04/13 від 04.01.2013 року, засуджено Вироком Печерського районного суду міста Києва від 31.08.2015 у справі №757/15070/15-к, відповідно до якого ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 КК України та призначено їй покарання у виді 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн., також визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч.2 ст. 205 КК України, та призначено їй покарання виді 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн.; на підставі ч.І ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням призначено покарання у виді 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн.; на підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнено від відбування призначеного судом остаточного покарання.

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 31.08.2015 у справі №757/15070/15-к встановлено, що ОСОБА_3 являється засновником та керівником товариства з обмеженою відповідальністю «Мікас Плюс» (код за ЄДРПОУ 38148234, далі за текстом - ТОВ «Мікас Плюс»)», та діючи умисно з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, достовірно знаючи, що фактично не буде займатись підприємницькою діяльністю, 22.11.2012 здійснила пособництво невстановленим особам у придбанні суб'єкта підприємницької діяльності - ТОВ «Мікас Плюс», після чого ОСОБА_3 передано невстановленій особі печатку та реєстраційні установчі документи товариства, що надало змогу невстановленим особам вести незаконну господарську діяльність, зокрема складати від імені ОСОБА_3., як директора ТОВ «Мікас Плюс», необхідні документи фінансово- господарської діяльності (договори, податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт тощо), звітні документи підприємства зі сплати податків, які зовні складені вірно, але фактично не відповідали дійсності та надали невстановленим особам можливість перераховувати грошові кошти без фактичного проведення фінансово-господарських операцій, відображення у податковій та бухгалтерській звітностях підприємства та його контрагентів операцій, які не відповідали дійсності.

Відповідно до вищезазначеного вироку Печерського районного суду міста Києва від 31.08.2015, встановлено, що в ході судового засідання гр. ОСОБА_3 повідомила наступне: «ОСОБА_3 діючи умисно з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, достовірно знаючи, що фактично не буде займатися підприємницькою діяльністю, 22.11.2012 здійснила пособництво невстановленим особам у придбанні суб'єкта підприємницької діяльності - ТОВ «Мікас Плюс» за наступних обставин.

Так березні 2012 року у денний час доби гр. ОСОБА_3 зустрілася з невстановленою особою, яка запропонувала їй за грошову винагороду без мети здійснення нею підприємницької діяльності перереєструвати на своє ім 'я ТОВ «Мікас Плюс» для прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб. У присутності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Куликовської Т.В., яка не була обізнана про незаконність дій, гр. ОСОБА_3 з метою придбання суб'єкта підприємницької діяльності 22.11.2012 підписала як засновник два примірника статуту ТОВ «Мікас Плюс» у новій редакції. Під час нотаріального засвідчення підпису гр. ОСОБА_3 приватніш нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т.В. було здійснено перевірку справжності підпису та встановлено особу гр. ОСОБА_3 за фотокарткою в її паспорті громадянки України. У той же день гр. ОСОБА_3, діючи як пособник, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на придбання суб'єкта підприємницької діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, підписала протокол № 3 загальних зборів учасників ТОВ «Мікас Плюс», наказ № З про призначення її на посаду директора та довіреність на представництво ТОВ «Мікас Плюс» з питань державної реєстрації.

На підставі викладеного, керуючись ст. 373, 374, 475 Кримінального процесуального кодексу України, Печерський районний суду м. Києва засудив гр. ОСОБА_3 та визнав її винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 cm. 27 ч. 2 cm. 205 КК України і призначив їй покарання у виді 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн....».

На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що фінансово - господарська діяльність ТОВ «Мікас Плюс» здійснювалась поза межами правлового поля без мети досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, за сукупністю вищезазначеного, перевіркою не підтверджено реальність проведення господарських операцій ТОВ «МЕГАСЕРВІС» з ТОВ «Мікас Плюс».

Колегія суддів зветає увгу на те, що перевіркою встановлено документування зазначених операцій та відображення в бухзгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності.

Колегія суддів зазначає, що , будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.При цьому при визначенні податкових наслідків розглядуваних операцій необхідно враховувати, що ділова мета господарської операції є недобросовісною у разі домінування податкової мети (зниження податкового навантаження, одержання податкових пільг та переваг тощо) над комерційною метою.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 50.10.2013 у справі К/800/39979/13, від 26.11.2014 у справі К/800/53455/14, від 02.04.2015 у справі К/9991/20461/11, від 21.01.2015 у справі К/9991/71302/12, від 25.02.2015 у справі 1-1800/21330/13, від 25.02.2015 у справі К/9991/51978/12.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно- правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, яку доведено до Голів апеляційних адміністративних судів листом від 02.06.2011 № 742/11/13-11 «..відсутність реального вчинення господарських операцій та як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ПКУ не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податків - учасників відповідних операцій». У свою чергу, Вищий адміністративний суду України в ухвалі від 13.10.2013 № К/800/11613/13, зазначає, що з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необгрунтованих виплат з бюджету.

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Єдиний державний реєстр судових рішень (посилання - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/49415153), суд встановив, що вирок Печерського районного суду міста Києва від 31.08.2015 у справі №757/15070/15-к набрав законної сили 01.10.2015.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно із частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду у кримінальному провадженні або постан'ова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Виходячи з положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в цих питаннях є обов'язковим для адміністративного суду, який розглядає адміністративну справу, в якій обставини щодо реального вчинення господарських операцій з ТОВ «Мікас Плюс» є предметом доказування в цій адміністративній справі.

З огляду на встановлені вироком суду обставини, які свідчать про те, що контрагент позивача був створений з метою здійснення протиправної діяльності, яка полягала у вчиненні нереальних господарських операцій задля мінімізації податкових зобов'язань, суд дійшов висновку щодо безпідставного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за такими операціями.

Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції зазначеноо, що позивачем не надано доказів понесення ТОВ «МЕГАСЕРВІС» витрат на придбання вищенаведених робіт (послуг), оскільки не надано жодних доказів здійснення розрахунку з ТОВ «Мікас Плюс», проте зазначає наступне.

Так, до суду апеляційної інстанції позивачем надано додаткові пояснення та заперечення,а також додаткові матеріала до справи на підтвердження своєї господарської діяльності, а саме копії банківських виписок, видаткових та податкових накладних, а також актів виконаних робіт.

Звертає увагу на те, що копії наданих банківських виписок засвідчені самим позивачем, а не банківською установою.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до вироку Печерського районного суду м. Києва від 31.08.2015 року у справі №757/15070/15-к, встановлено, що ОСОБА_3 являється засновником та керівником ТОВ «Мікас Плюс».

Отже, надані позивачем до суду апеляційної інстанції документи не можуть вважатись первинними як такі, що підписані неналежною на те особою та не є не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ГУ ДФС у м. Києві фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства, є правильним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі №21-3788а15.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, колеія суддів приходить до висновку, що наведені обставини не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення від 15.03.2016 року № 6159/18/26-15-13-87-81 прийнято з урахуванням всіх обставин, а отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів, (ч.б ст.71 КАС України).

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАСЕРВІС»- залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 08 серпня 2017 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Троян Н.М.

Бужак Н.П.