Постанова № 68136065, 01.08.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2017 р. Справа № 922/696/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є.

за участі секретаря Козакової О.В.

за участі представників:

позивача - Зубар В.В., довіреність б/н від 03.04.2017;

відповідача - ОСОБА_2, особисто,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1584Х/3-28) на рішення Господарського суду Харківської області від 24 квітня 2017 року в справі № 922/696/17

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю НВП "Промоснова", м. Харків,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків,

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року ТОВ НВП "Промоснова" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів від 12.01.2015.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.04.2017 у справі № 922/696/17 (суддя Калініченко Н.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Відповідач, не погодившись з мотивувальною частиною зазначеного рішення, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову з підстав невідповідності вимог позивача обставинам справи та вимогам чинного законодавства без встановлення факту повернення товару.

Апеляційну скаргу з урахуванням додаткових пояснень (вх. № 695 від 03.07.2017) обґрунтовує тим, що позивач в позовній заяві вказував на відсутність у відповідача права укладати правочини на суму більше ніж 1 млн грн, що не відповідає дійсності, так як: 1) згідно із п. 291.4 ст. 291 сукупний дохід фізичної особи-підприємця на третій групі спрощеного оподаткування не може перевищувати 5 млн грн; 2) від спірного правочину відповідач взагалі не отримав жодного доходу.

Також звертає увагу на те, що оскільки позивач не здійснив оплату за отриманий товар, відповідачем не було отримано прибутку від спірного правочину, а тому цей правочин не відображено у податковій звітності за 2015-2016 рр.

Крім того, вказує на те, що позивач надав суду копії документів, які, на його думку, свідчать про повернення товару за договором купівлі-продажу. Проте відповідач вважає, що на підставі одних лише копій документів встановлювати факт повернення товару по цій справі було неможливо.

До того ж, як зазначає відповідач, суд не прийняв до уваги, аргументи відповідача, а саме:

1) яким чином вказані вище документи потрапили до справи;

2) аргумент відповідача, що таких документів він не підписував та товар не повертався;

3) аргументи позивача, що товару взагалі не існувало;

4) дані позовної заяви, тобто позивач стверджує, що товар не повертався;

5) небажання судді приймати до уваги сумнівність наданих документів, зважаючи на їх походження та невизнання сторонами спору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 у справі № 922/696/17 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.06.2017 о 12:30 год.

Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 розгляд справи було відкладено на 11.07.2017 на 11:30 год.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.07.2017 у зв'язку із відпусткою судді Барбашової С.В. для розгляду справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Пелипенко Н.М., судді Істоміної О.А., судді Медуниці О.Є.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

У судовому засіданні 11.07.2017 оголошено перерву до 01.08.2017 об 11:30 год.

Відповідач у судових засіданнях 11.07.2017, 01.08.2017 підтримав апеляційну скаргу.

Позивачем 08.06.2017 за вх. № 6022 було надане клопотання про витребування доказів зі справи № 922/218/17, а саме оригіналів: додаткової угоди № 1 про розірвання договору купівлі-продажу товарів від 12.01.2015; акта приймання-передачі від 03.04.2015 до додаткової угоди № 1 про розірвання договору купівлі-продажу товарів від 12.01.2015; листа-претензії № 8/3 від 31.03.2015; акта зведення взаєморозрахунків між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ НВП "Укроснова" в особі директора Білоусова С.П. за період з 01.01.2015 по 03.04.2015; накладної повернення товару постачальнику № К-00000012 від 03.04.2015.

Колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів зі справи № 922/218/17, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги по справі № 922/696/17 матеріали справи № 922/218/17 знаходяться у Вищому господарському суді України на підставі касаційної скарги по справі № 922/218/17.

Крім того, 08.06.2017 за вх. № 6021 позивач надав клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи, проведення якої доручити Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса. Своє клопотання обґрунтовує необхідністю з'ясування питання щодо часу (року, місяця, дня) підписання договору купівлі-продажу товарів від 12.01.2015 від імені ОСОБА_3 та Білоусова С.П. та засвідчення цього договору печатками ФОП ОСОБА_3 та ТОВ НВП "Укроснова".

Судова колегія ухвалою від 08.06.2017 відмовила в задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової технічної експертизи, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи оригіналу договору купівлі-продажу товарів від 12.01.2015 та ненаданням позивачем доказів можливості надання ним або іншою особою оригіналу зазначеного договору для призначення у справі судової технічної експертизи.

Позивач у письмових поясненнях (вх.№7261 від 11.07.2017, вх.№7262 від 11.07.2017) та його представник в судових засіданнях 08.06.2017, 11.07.2017, 01.08.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд відмовити відповідачу в її задоволенні.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що факт передання товару (повернення товару) підтверджується копіями видаткових накладних та акту приймання-передачі майна від 03 квітня 2015 року, які були підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств до договору № 12/01/15 купівлі - продажу товарів від 12 січня 2015 року, а тому посилання відповідача на те, що йому товар не повертався, є безпідставними.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представника позивача та відповідача, а також викладені в апеляційній скарзі письмові пояснення, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали та було вірно встановлено господарським судом першої інстанції, 12 січня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю НВП "Промоснова" в особі директора Білоусова С.Ю., покупцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, продавцем, було укладено договір № 12/01/15 купівлі-продажу товарів (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, продавець (відповідач у справі) зобов'язується передати у власність покупця (позивача у справі), а останній - прийняти у свою власність та оплатити товар в кількості та за ціною (вартістю), що наводяться в додатках до цього договору, які підписуються та скріплюються печатками обох сторін та є невід'ємною частиною цього договору.

У пункті 2.1 договору зазначено, що передача товару у власність покупця здійснюється продавцем протягом терміну та за адресою, яка визначається в додатках до цього договору. Факт передачі товару у власність покупцеві оформлюється сторонами шляхом підписання двостороннього акту прийому-передачі товару або видаткової накладної, які підписуються обома сторонами у момент передачі-приймання товару.

Як встановлено у пункті 2.2 договору, покупець несе ризик випадкової загибелі (або пошкодження) товару лише з моменту підписання обома сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної.

Відповідно до пункту 3.1 договору загальна ціна (вартість) товару за цим договором складає 824 391,35 грн.

Згідно п.п. 8.1, 8.2 договору, договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за цим договором. Закінчення строку дії цього договору не звільняє жодну зі сторін від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежного виконання), яке мало місце під час дії цього договору.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій видаткової накладної № К-00000011 від 15 січня 2015 року та акту приймання-передачі майна від 15 січня 2015 року, відповідачем передано, а позивачем отримано товар на загальну суму 824 391,35 грн.

Разом з цим, матеріали справи свідчать про те, що позивачем було направлено на адресу відповідача лист-претензію за вих. № 8/3 від 31.03.2015 року, відповідно до якої позивач просив у строк до 03 квітня 2015 року вирішити питання заміни товару, переданого за видатковою накладною № К-00000011 від 15 січня 2015 року, на якісний товар.

З наявних в матеріалах справи копій акту приймання-передачі майна від 03 квітня 2015 року та накладної повернення товару постачальнику № К-00000012 від 03 квітня 2015 року позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 824 391,35 грн. на виконання додаткової угоди № 1 від 03 квітня 2015 року про розірвання договору № 12/01/15 купівлі-продажу товарів від 12 січня 2015 року, яку складено між сторонами та згідно якої сторони дійшли згоди про розірвання договору № 12/01/15 купівлі-продажу товарів від 12 січня 2015 (оригінали вказаних документів знаходяться в матеріалах справи № 922/218/17, з якої позивачем знято копії та долучено до матеріалів даної справи).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову посилається на те, що дата укладення спірного договору не відповідає дійсній даті укладення; договір є фіктивним та спрямованим на завдання шкоди підприємству-позивача в особливо великих розмірах з метою доведення товариства до банкрутства, оскільки реально підприємство-позивач товар, який є предметом спірного договору, не купувало та не отримувало; вказані обставини й стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, виходив з доведення факту передання товару копіями видаткової накладної та акту приймання-передачі майна від 15 січня 2015 року, які підписані представниками сторін та скріплено печатками підприємств, у зв'язку з чим договір № 12/01/15 купівлі-продажу товарів від 12 січня 2015 року не може розцінюватися судом як фіктивний та , в свою чергу, не може й визнаватися недійсним з цієї підстави.

Також господарський суд першої інстанції зазначив, що твердження позивача про відмову колишнього директора підприємства позивача Білоусова С.Ю. з квітня 2015 року (дати звільнення) по даний час передати новому керівнику товар, який є предметом договору № 12/01/15 купівлі-продажу товарів від 12 січня 2015 року, спростовується наявною в матеріалах копією накладної про повернення товару постачальнику № К-00000012 від 03 квітня 2015 року, наданої саме позивачем до матеріалів справи, яка свідчить про повне повернення товару відповідачу.

Окрім цього, вказує на те, що позивачем не надано обґрунтованих доводів та документального підтвердження своїх тверджень про введення однією стороною іншої в оману та вчинення правочину під впливом помилки.

Таким чином господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується із таким висновком, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тощо.

У частині 1 статті 234 Цивільного кодексу України вказано на те, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Як вже зазначалося, на виконання умов оспорюваного договору відповідачем було передано, а позивачем отримано товар, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № К-00000011 від 15 січня 2015 року та копією акту приймання-передачі майна від 15 січня 2015 року, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Разом з цим, як вбачається з копії накладної про повернення товару постачальнику № К-00000012 від 03 квітня 2015 року та з акту від 03 квітня 2015 року приймання-передачі майна, позивачем здійснено в цілому повернення товару відповідачу. При цьому таке повернення відбувалося у зв'язку із наявною претензією покупця (вих. № 8/3 від 31.03.2015 року) до якості товару, яка містить також вимогу про його заміну товаром належної якості.

Таким чином, оскільки сторонами було вчинено дії на виконання спірного договору, то такий правочин не може свідчити про його фіктивність, а факт повернення товару обумовлений лише претензією покупця до якості товару, тоді як позивач бажав настання правових наслідків за договором за умови заміни товару на товар іншої якості.

Крім того, в матеріалах справи відсутній оригінал спірного договору, який позивач просить визнати недійсним, тоді як у справі міститься лише копія цього документу, що свідчить про невиконання позивачем при поданні позову вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу щодо обґрунтування своїх вимог належними та допустимими доказами. Вказана обставина є також однією з підстав для відмови в позові.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову з підстав невідповідності вимог позивача обставинам справи та вимогам чинного законодавства без встановлення факту повернення товару.

При цьому, відповідач вказує на те, що позивач надав суду лише копії документів (акту приймання-передачі майна від 03 квітня 2015 року та накладної повернення товару постачальнику № К-00000012 від 03 квітня 2015 року) на підтвердження факту про повернення товару за договором купівлі-продажу. Проте відповідач вважає, що на підставі одних лише копій документів встановлювати факт повернення товару по цій справі було неможливо.

Однак колегія суддів не може погодитися із такими твердженнями відповідача, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються, зокрема, таким засобом, як письмові докази

У статті 36 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Як вже зазначалося, факт повернення товару покупцем продавцю підтверджується наявними в матеріалах справи копіями акту приймання-передачі майна від 03 квітня 2015 року та накладної повернення товару постачальнику № К-00000012 від 03 квітня 2015 року.

При цьому відповідач не навів норми законодавства, яка б вимагала підтвердження факту повернення товару лише за допомогою оригіналів відповідного акту та накладної.

Таким чином, вимоги апеляційної скарги відповідача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування або зміни цього рішення відсутні.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24 квітня 2017 року в справі № 922/696/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 07.08.2017 .

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Істоміна О.А.