Рішення № 68135222, 07.08.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.08.2017 Справа № 904/7876/16

За позовом Комунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпро

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпро

про стягнення 101199,63 грн заборгованості за теплову енергію

Головуючий колегії - суддя Воронько В.Д.

Члени колегії - судді: Ліпинський О.В.

Ніколенко М.О.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якій заявило вимогу про стягнення основного боргу у сумі 96737,92 грн, пені у сумі 1160,53 грн, інфляційних нарахувань у сумі 3071,16 грн та 3% річних у сумі 230,02 грн, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору №615-т на відпуск теплової енергії для потреб опалення, укладеного між сторонами 09.12.2011.

29.09.2016 позивач подав до суду копію договору на реструктуризацію заборгованості за постачання теплової енергії, укладеного між сторонами 15.07.2015 разом з заявою боржника та актом щодо присутності боржника у приміщенні.

Відповідач 29.09.2016 надав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у судовому засіданні 29.09.2016 оголошено перерву до 11.10.2016.

06.10.2016 позивач подав до суду пояснення на заперечення відповідача та доповнення до позову, у яких він повністю підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити.

31.10.2016 відповідач подав до суду пояснення, у яких підтримав раніше поданий відзив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошено перерву з 01.11.2016 до 07.11.2016.

Позивач поясненнями, наданими до суду 07.11.2016, заперечив проти відзиву відповідача та наполіг на обґрунтованості позову та необхідності у його задоволенні.

Відповідач надав до суду не підписані ним акти виконаних робіт за період з листопада 2013 року по квітень 2016 року. Крім того подав клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів, яке з огляду на обставини справи судом задоволене. Ухвалою суду від 07.11.2016 строк розгляду справи продовжено до 23.11.2016 і розгляд справи відкладений до 22.11.2016.

21.11.2016 відповідач надав до суду письмові пояснення, у яких просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог на підставі того, що у договорі, на його думку, відсутня істотна умова договору, а саме предмет договору ( поняття надання послуги, що вимірюється у грн на м2) та істотні умови, передбачені ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Також відповідач не погоджується з наведеною позивачем формулою розрахунку кількості отриманої відповідачем теплової енергії.

22.11.2016 відповідач надав до суду викопіювання з інвентарної справи будинку за адресою пр. Кірова, 137 із зазначенням загальної корисної площі будинку.

На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошено перерву з 22.11.2016 до 23.11.2016.

23.11.2016 позивач надав довідку та додаткові документи на підтвердження раніше наданого ним розрахунку. Того ж дня відповідач надав додаткові письмові пояснення на підтвердження раніше викладених ним доводів щодо неправильності здійсненого позивачем розрахунку.

Ухвалою суду від 23.11.2016 призначено розгляд справи у колегіальному складі.

Розпорядженням господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2016 №966, відповідно до п.2.3.23 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматичний розподіл справи №904/7876/16 для визначення судової колегії. За результатами повторного розподілу автоматизованою системою документообігу суду у відповідності до вимог ст. 21 ГПК України визначено наступний склад колегії: головуючий колегії суддя - Воронько В.Д., судді: Юзіков С.Г., Золотарьова Я.С.

Ухвалою суду від 25.11.2016 колегія суддів прийняла справу до свого провадження та призначила її розгляд у засіданні суду.

21.12.2016 відповідач подав пояснення, якими підтримав раніше викладені ним доводи.

Ухвалою від 21.12.2016 суд продовжив строк розгляду справи на 15 днів - до 09.02.2017 включно.

26.01.2017 відповідач подав доповнення до пояснень від 21.12.2016, у яких зазначив, що розрахунки до договору не узгоджувались сторонами, а отже розрахунки позивача протирічать роз'ясненням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики, наданих в листі № 4800/16/161-15 від 21.05.2015.

У судовому засіданні 26.01.2017 розгляд справи відкладений на 08.02.2017.

01.02.2017 від позивача до канцелярії суду надійшли пояснення щодо нарахувань оплати за теплову енергію, а саме стосовно використаної позивачем у розрахунку формули. Так, позивачем вказано наступну формулу:

Q=Vн*qo*L*(tвн - tср.о)*По*24*10-6, де

V - об'єм приміщення, вказаний згідно додаткової угоди від 21.02.2013, підписаної сторонами;

qo - питома опалювальна характеристика будови відповідно до таблиці 2.4 КТМ 204 України 244-94;

L (1,098) - поправочний коефіціент для м. Дніпропетровська при -24oС (таблиця 2.7 КТМ 244);

tвн -внутрішня температура повітря непродовольчого підприємства (таблиця 2.2 Середня розрахункова температура внутрішнього повітря для громадських будівель та споруд КТМ);

tср.о - фактична середньомісячна температура зовнішнього повітря;

По - тривалість опалювального періоду;

24 - кількість годин за добу;

10-6 - коефіціент переводу Ккал в Гкал.

Також при розрахунку враховуються: опалювальна площа будинку, площа приміщення споживача, загальна кількість теплової енергії, яка була витрачена на опалення.

В судовому засіданні 09.02.2017 представниками позивача надано таблицю із зазначенням середньомісячної та середньорічної температур повітря по м. Дніпру, що використовувалася позивачем при здійсненні розрахунку.

Представник відповідача надав додаткові заперечення щодо розрахунку позивача, вказавши, зокрема, що позивач у розрахунку використовує показник qo, що використовується для житлових будинків, споруджених у 1930-1958 рр. за зовнішнім об'ємом 11000 м3 для районів із зовнішньою температурою повітря -30oС, при цьому жоден із даних показників, як стверджує відповідач, не може бути застосований стосовно його приміщення. Виходячи з вищевикладеного, відповідач вказав на неправильне застосування позивачем формули розрахунку кількості отриманої відповідачем теплової енергії.

Ухвалою суду від 09.02.2017 по справі №904/7876/16 було призначено судову технічно-економічну експертизу та провадження по ній було зупинено до отримання висновків експертизи.

10.03.2017 від Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист, у якому повідомляється, що поставлені на вирішення судової технічно-економічної експертизи питання не можуть бути вирішені в Дніпропетровському НДІСЕ, оскільки для вирішення питань про правильність застосування технічного матеріалу при нарахуванні вартості спожитої теплової енергії, застосування формули розрахунку теплового навантаження відсутні спеціалісти з відповідної галузі знань.

Відповідно до п. 7 ст. 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та п. 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, на підставі розпорядження керівника апарату суду №214 від 28.03.2017, здійснено повторний автоматизований розподіл для визначення судді - члена колегії з метою заміни суддів Юзікова С.Г. та Золотарьової Я.С. через перебування останніх у відрядженні. Автоматизованою системою визначено наступний склад колегії: головуючий колегії суддя - Воронько В.Д., судді Ліпинський О.В. та Ніколенко М.О.

Ухвалою суду від 31.03.2017 визначена судова колегія прийняла зупинену справу №904/7876/16 до свого провадження не поновляючи її, але при цьому зобов'язала сторін надіслати до суду пропозиції щодо установ для проведення експертизи для вирішення питань про правильність застосування технічного матеріалу при нарахуванні вартості спожитої теплової енергії, застосування формули розрахунку теплового навантаження.

18.04.2017 до суду від позивача надійшов лист, у якому останній зазначає, що проведення експертизи не є доцільним, тим більше, що її проведення не зможе оплатити через скрутне фінансове становище. 21.06.2017 позивач також надіслав копію листа Департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на підтвердження правомірного використання ним КТМ 204 України 244-94 "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" та розрахунки за теплову енергію за договором №615 від 09.12.2011.

Враховуючи вищевказаний факт, ухвалою суду від 10.07.2017 провадження у справі поновлено та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 02.08.2017 за наявними в ній матеріалами.

Сторони явки своїх представників у судове засідання не забезпечили.

28.07.2017 від представника відповідача надійшла заява про перенесення розгляду справи на іншу дату через неможливість прибуття у судове засідання у зв'язку з відпусткою з 29.07.2017 по 14.08.2017.

Розглянувши подану відповідачем заяву, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 77 ГПК України встановлено, що суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, справа у суді, з метою недопущення порушення прав учасників судового процесу, повинна бути розглянута упродовж розумного строку.

Розгляд даної справи триває більше десяти місяців і кожна зі сторін мала достатньо часу для підготовки і подання доказів, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення щодо предмету позову.

У пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неможливість заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Враховуючи те, що у випадку неможливості явки представника відповідача у судове засідання з причини, пов'язаної з його відпусткою, відповідач не позбавлений права і можливості бути присутнім у судовому засіданні особисто та/або забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частиною п'ятою статті 28 ГПК, заява відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, -

ВСТАНОВИВ:

09.12.2011 між Комунальним підприємством "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" (далі - позивач, постачальник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач, споживач) було укладено договір №615-т на відпуск теплової енергії для потреб опалення (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник згідно СніП 2.04.07-86 "Теплові мережі" здійснює відпуск теплової енергії для потреб центрального опалення, по об'єкту, розташованому за адресою: пр. Кірова, 119.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що при виконанні умов цього договору, сторони керуються нормами чинного законодавства України.

За умовами пункту 2.1 договору нарахування оплати за теплову енергію здійснюється постачальником на підставі тарифів, затверджених місцевими органами самоврядування:

- дата затвердження та номер рішення - №2212 від 10.09.09;

- тариф на 1 Гкал теплової енергії - 666,49 грн.

Інформація про зміну тарифів доводиться до відома споживача письмово протягом одного місяця з дня затвердження нових тарифів або через засоби масової інформації (п. 2.2 договору).

Згідно з пунктом 9.1 договору цей договір укладено на строк з 09.12.2011 по 31.12.2012. Строк дії договору автоматично вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо жодна зі сторін не висловить бажання розірвати його, повідомивши у письмовому вигляді не пізніше місяця до закінчення строку дії договору.

Матеріали справи не містять письмових повідомлень сторін про припинення дії договору, зроблених у 2012 - 2015 роках, тому слід зазначити, що договір був чинним весь той час, за який нарахована та заявлена до стягнення заборгованість.

Припинення дії договору не звільняє споживача від зобов'язання повного розрахунку за спожиту теплову енергію (п. 9.2 договору).

26.02.2013 відповідач звернувся до позивача з заявою від 21.02.2013 (т. 1, а.с. 11), в якій просив постачальника теплової енергії внести зміни до договору на відпуск теплової енергії №615 від 09.12.2011 у зв'язку з закінченням дії договору оренди за адресою: пр. Кірова, 119 та укладенням нового договору оренди за адресою: пр. Кірова, 137 для приміщення, що використовується під магазин меблів "Інтерстиль". Крім того, відповідач у вказаній заяві просив позивача приносити йому рахунки за адресою об'єкту.

З огляду на наведене постачальником та споживачем було укладено додаткову угоду №1 від 21.02.2013 до договору, якою сторони у пункті 1 дійшли згоди про наступне: на підставі акту прийому-передачі нежитлового майна від 01.02.2013 до договору приєднати нежитлове приміщення №67 поз. 1-8 (238,5 кв.м) по пр. Кірова, 137 та акту повернення нежитлового приміщення №1 від 12.02.2013 з договору - виключити нежитлові приміщення №65 частина поз. 1 (173,83 кв.м), поз. 4-11 (73,6 кв.м) та №68 частина поз. 1-18 (підвал - 229,7 кв.м) по пр. Кірова, 119.

Також в даній додатковій угоді сторони узгодили внесення змін до пункту 1.3 та пункту 1 приміток розділу 1 договору, виклавши їх в наступній редакції:

- "1.3. Планове споживання теплової енергії на опалення характеризується наступними показниками: адреса об'єкта - пр. Кірова, 137; зовнішній об'єм приміщення - 995,74 м?; теплове навантаження по опаленню - 22,0 Гкал/год; джерело теплопостачання - ТЕЦ ДП "ВО ПМЗ" ім. Макарова." (п. 2 додаткової угоди);

- "Примітки: 1. Середньомісячне добове навантаження по опаленню приймається з розрахунку оплати протягом 172 діб на рік (з 19 жовтня по 9 квітня). Збільшення або зменшення опалювального періоду регулюється рішенням (розпорядженням) місцевих органів влади. У випадку збільшення опалювального періоду оплата за використану теплову енергію здійснюється за фактичні дні її споживання." (п. 3 додаткової угоди).

Пунктом 3.2 укладеного між сторонами договору відповідача зобов'язано, зокрема, своєчасно повідомляти постачальника про зміну місцезнаходження, банківських реквізитів, форми власності, ліквідацію або реорганізацію, інших показників, які впливають на кількість енергії, що споживається (п. 3.2.12), а також здійснити повний розрахунок за спожиту теплову енергію, передбачену цим договором, у випадку: продажу приміщення іншому власнику; розірвання договору оренди; реорганізації, ліквідації підприємства (у тому числі шляхом банкрутства); встановлення автономного опалення; відчуження будь-яким шляхом займаного приміщення (п. 3.2.13).

У розділі 5 договору сторони узгодили порядок обліку та оплати за теплову енергію.

При відсутності приладів обліку або проектних навантажень споживач оплачує фактично спожиту теплову енергію з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря згідно розрахунку до договору виходячи з норм п. 1.3 (п. 5.1 договору).

Відповідно до розрахунку кількості теплової енергії на опалення з 01.02.2013 до договору (т. 1, а.с. 13) теплове навантаження на опалення за адресою споживача (пр. Кірова, 137, прим. 67 поз. 1-8) становить 22,0 Гкал/рік, яке визначається за формулою Q = 995,74 * 0,32 * 1,098 * (15- (-0,2)) * 24 * 172 * 10-6 , а орієнтовна вартість опалення по договору на рік становить - 26273,50 грн (22,0 * 1194,25).

Розрахунок здійснено на підставі наступних даних:

1. вихідні дані:

- об'єм приміщення V = 995,74 куб.м;

- S = 238,5 кв.м, кубатурний коефіцієнт - 4,175;

- V = 238,5 * 4,175 = 995,74 куб.м;

2. розрахункові дані:

- q - 0,32 - таблиця 2.4 (КТМ - 244 України);

- L - 1,098 - поправочний коефіцієнт для м. Дніпропетровська при -24°C;

- tвн -15°C - внутрішня температура повітря, °C (для поз. 1);

- tcp.o. - -0,2°C - середня температура зовнішнього повітря в опалювальний період для м. Дніпропетровська;

- n - 172 - кількість діб опалювального періоду.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких зауважень або заперечень з боку відповідача, викладених у письмовій формі, щодо даних або формули, на підставі яких було здійснено розрахунок кількості теплової енергії, що підлягає відпуску за договором.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що до 15 числа місяця, наступного за звітним, споживач отримує у постачальника рахунок на оплату спожитої теплової енергії (рахунок), який зобов'язаний оплатити у триденний термін. У випадку неоплати рахунку, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 1% за кожен день прострочення оплати. Оплата пені не звільняє винну сторону від виконання своїх зобов'язань у відповідності до умов цього договору.

У випадку відмови від отримання рахунку за відповідний місяць, споживач сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від місячної пред'явленої суми нарахування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу, як орендатору нежитлового приміщення №67, поз. 1-8 за адресою: пр. Кірова, 137, загальною площею 238,5 кв.м, у період з 01.10.2013 по 01.04.2016 позивачем було надано послуги з теплопостачання на загальну суму 109923,63 грн.

На підтвердження надання відповідачу зазначених послуг позивачем суду подано копії наступних документів (т. 1, а.с 15-30):

- рахунків: №615/1 від 31.10.2013 на суму 1558,50 грн; №615/2 від 31.10.2013 на суму 9053,60 грн; №615/1 від 30.11.2013 на суму 2887,69 грн; №615/1 від 31.12.2013 на суму 5129,30 грн; №615/1 від 31.01.2014 на суму 5589,50 грн; №615/1 від 28.02.2014 на суму 4293,40 грн; №615/1 від 31.03.2014 на суму 2535,76 грн; №615/1 від 30.04.2014 на суму 818,39 грн; №615/1 від 31.10.2014 на суму 810,22 грн; №615/1 від 30.11.2014 на суму 5008,19 грн; №615/1 від 31.12.2014 на суму 7895,60 грн; №615/1 від 31.01.2015 на суму 8079,01 грн; №615/1 від 28.02.2015 на суму 6592,31 грн; №615/1 від 31.03.2015 на суму 6809,16 грн; №615/1 від 30.04.2015 на суму 1457,66 грн; № 615/1 від 31.10.2015 на суму 1008,66 грн; №615 від 30.11.2015 на суму 5560,59 грн; №615/1 від 31.12.2015 на суму 8196,35 грн; №615/1 від 31.01.2016 на суму 10859,49 грн; №615/1 від 29.02.2016 на суму 8968,22 грн; №615/1 від 31.03.2016 на суму 6812,03 грн;

- актів, складених представниками позивача по місцезнаходженню об'єкта теплопостачання (пр. Кірова, 137) про відмову представника позивача від підпису про отримання рахунків: №615/1 від 30.11.2014; №615/1 від 31.12.2014; №615/1 від 31.01.2015; №615/1 від 28.02.2015; №615/1 від 31.10.2015; №615/1 від 31.12.2015; №615/1 від 29.02.2016.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань по договору в частині оплати спожитої теплової енергії за ним перед позивачем утворилась заборгованість.

Внаслідок чого відповідач 02.07.2015 звернувся до позивача із заявою, якою просив теплопостачальника укласти з ним договір на реструктуризацію заборгованості по договору №615 від 11.05.2011 в сумі 60261,88 грн строком на три роки, з огляду на тяжке матеріальне становище та відсутність фінансово-виробничої діяльності, а також гарантував позивачу оплату (т. 1, а.с. 46). Тобто при звернення до позивача з заявою про реструктуризацію боргу відповідач підтвердив наявність у нього заборгованості за спожиту теплову енергію за договором в сумі 60261,88 грн.

15.07.2015 між сторонами було укладено договір реструктуризації заборгованості за постачання теплової енергії (далі - договір реструктуризації), предметом якого згідно з пунктом 1.1 цього договору є реструктуризація заборгованості споживача з оплати за теплову енергію у сумі 60261,88 грн відповідно до договору на відпуск теплової енергії для потреб опалення №615 від 11.05.2011 року.

Пунктом 2.1 договору реструктуризації передбачено, що постачальник надає споживачу розстрочку з оплати заборгованості, а споживач зобов'язується оплачувати заборгованість в наступному порядку: оплата вноситься рівними долями щомісячно в терміни згідно графіку, а саме до 25.07.2015 - 2510,95 грн і у період з серпня 2015 по червень 2017 (до 15 числа кожного місяця) - по 2510,91 грн.

За умовами пункту 2.2 договору реструктуризації споживач також зобов'язався своєчасно і в повному обсязі оплачувати поточні платежі за договором №615 від 11.05.2011 року на відпуск теплової енергії для потреб опалення.

В той же час слід зазначити, що дата 11.05.2011 вказана помилково, договір з такою датою сторонами не укладався, договір, згідно з яким відповідач отримував послуги з опалення, укладений 09.12.2011, але ця обставина не може підставою для звільнення відповідача від обов'язку сплатити отримані послуги.

Однак, графіку погашення реструктуризованої заборгованості відповідачем дотримано не було, як і виконання інших взятих на себе за договорами зобов'язань, про що свідчать наявні у справі матеріали.

Тож, відповідач за спожиту теплову енергію за договором розрахувався лише частково, сплативши позивачу 13185,71 грн згідно платіжних доручень: №QS20234481 від 26.11.2013 на суму 1558,50 грн, №QS22541014 від 29.08.2014 на суму 1000,00 грн, №QS22734188 від 22.09.2014 на суму 1887,69 грн, №@2PL606899 від 25.11.2014 на суму 810,22 грн, №QS23902627 від 30.01.2015 на суму 2000,00 грн, №QS25156106 від 24.06.2015 на суму 1000,00 грн, №QS25419816 від 24.07.2015 на суму 2129,30 грн, №@2PL151012 від 18.09.2015 на суму 2800,00 грн (т. 1, а.с. 65-72). У графі "призначення платежу" вказаних платіжних доручень зазначено, що оплату здійснено на підставі угоди №615 від 11.05.2011.

У зв'язку з чим сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором становить 96737,92 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість здійснених позивачем нарахувань, відсутність підписаних між сторонами актів виконаних робіт (наданих послуг) та виникнення заявленої до стягнення суми заборгованості поза межами дії договору оренди приміщення, яке є об'єктом теплопостачання за спірним договором.

Враховуючи обставини справи, надані матеріали, суд приходить до наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги теплопостачання, яка виникла на підставі договору на відпуск теплової енергії, тобто зобов'язальні правовідносини сторін у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

У статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо) (стаття 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

У відповідності до пункту 1 статті 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у даній сфері.

Згідно із частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Як визначено частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Отже, зазначеними нормами закону споживачів зобов'язано оплачувати надані ним житлово-комунальні послуги.

Згідно частини 1 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

За приписами частин 1-3 статті 32 "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Суд не приймає заперечень відповідача щодо припинення ним договору оренди нерухомого майна №172 від 01.03.2013 у квітні 2013 року та утворення заборгованості в сумі 96737,92 грн за теплову енергію у період з 01.10.2013 по 01.04.2016 поза межами дії вказаного договору оренди, оскільки ця обставина спростовується доказами у даній справі, а саме: здійсненням відповідачем оплат на користь позивача за спірний період; фактом отримання 04.08.2014 особисто відповідачем претензії від позивача про стягнення заборгованості за договором (т. 1, а.с. 74); заявою відповідача до позивача про реструктуризацію заборгованості за договором; укладенням між сторонами договору на реструктуризацію заборгованості за постачання теплової енергії від 15.07.2015 (т. 1, а.с. 43-45); претензією відповідача від 27.04.2016 до позивача про припинення дії договору, в якій відповідач засвідчив факт оренди 1-го поверху будинку за адресою: пр. Кірова, 137 з 2013 року (т. 1, а.с. 82-84); актом від 13.09.2016, складеним представниками позивача у присутності жителів будинку №137 по проспекту О. Поля (попередня назва - Кірова), про знаходження магазину відповідача за вказаною адресою з 2013 року по 13.09.2016 року включно (т. 1, а.с. 47-48) та ін.

Таким чином, дії відповідача щодо надання суперечливих відомостей, одних і тих самих документів зі зміненим змістом позивачу та до суду (зокрема, договору оренди (найму) приміщень №172 від 01.03.2013 - т. 1, а.с. 51-51-52 і договору оренди (найму) приміщень №172 від 01.02.2013 - т. 1, а.с. 76-77) свідчать про ухилення відповідачем від виконання взятих на себе зобов'язань за договором та про зловживання правами.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що обов'язок своєчасного повідомлення постачальника про зміну показників, які впливають на зміну кількості споживання енергії (місцезнаходження та т.і.), покладено саме на споживача.

Доказів припинення, зміни або визнання договору недійсним у передбаченому законом порядку сторонами суду не надано і матеріали справи не містять.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість договору для його виконання сторонами.

Згідно зі статтею 598 цього Кодексу зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до положень статей 599-609 цього Кодексу підставами припинення зобов'язань є: - належним чином проведене виконання зобов'язання; - передання боржником відступного; - зарахування зустрічних однорідних вимог; домовленість сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням (новація); - прощення боргу; поєднання боржника і кредитора в одній особі; - неможливість виконання зобов'язання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає; - смерть фізичної особи; - ліквідація юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу.

На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості за надані послуги теплопостачання відповідачем суду не надано.

Заперечення відповідача щодо відсутності підписаних між сторонами актів виконаних робіт (наданих послуг) як доказів документального підтвердження факту виникнення заборгованості перед позивачем, теж не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки умовами укладеного між сторонами договору не передбачено складання та підписання таких актів. До того ж, згідно з умовами договору саме споживач зобов'язаний отримувати рахунки на оплату від постачальника і відсутність цих рахунків у споживача не є підставою для несплати послуг за спожиту теплову енергію (пункти 5.2, 5.3 договору).

Так само відповідачем суду не надано й доказів незгоди протягом спірного періоду з нарахуваннями кількості та вартості наданих йому послуг теплопостачання (претензію з вимогою про припинення договору заявлено позивачу лише 04.05.2016) або письмових звернень до позивача за роз'ясненням порядку ціноутворення послуги, який нібито незрозумілий відповідачу. Контррозрахунку заявленої до стягнення суми боргу, витребуваного судом в ухвалі про порушення провадження у справі від 09.09.2016, відповідачем також не надано.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 96737,92 грн.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у випадку неоплати рахунку, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 1% за кожний день прострочки оплати.

За приписами ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно частин 4, 6 статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності:

сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території;

за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в загальній сумі 1160,53 грн за прострочення оплати наступних рахунків: №615/1 від 30.11.2015 на суму 5560,59 грн на 38 днів з 21.12.2015 по 27.01.2016, №615/1 від 31.12.2015 на суму 8196,35 грн на 22 дні з 28.01.2016 по 18.02.2016, №615/1 від 31.01.2016 на суму 10859,49 грн на 34 дні з 19.02.2016 по 23.03.2016 та №615/1 від 29.02.2016 на суму 8968,22 грн на 23 дні з 24.03.2016 по 15.04.2016.

У відповідності до визначених сторонами умов договору, відповідач повинен був отримати та оплатити вказані рахунки не пізніше 18 числа місяця, наступного за кожним із вищевказаних звітних місяців.

Тож, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за визначені ним періоди, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача в цій частині.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, згідно розрахунку інфляційні нарахування складають 3071,16 грн (за загальний період з грудня 2013 по березень 2016, а річні - 230,02 грн (за загальний період з 24.11.2013 по 15.04.2016).

Таким чином, позов підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 96737,92 грн боргу за поставлену теплову енергію, 3071,16 грн інфляційних нарахувань, 230,02 грн 3% річних, та 1160,53 грн пені.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" (49089, м. Дніпро, вул. Макарова, 32; ідентифікаційний код 32560611) заборгованість у сумі 96737,92 грн, інфляційні нарахування у сумі 3071,16 грн, 3% річних у сумі 230,02 грн, пеню у сумі 1160,53 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1517,99 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 07.08.2017.

Головуючий колегії - суддя В.Д. Воронько

Суддя О.В. Ліпинський

Суддя М.О. Ніколенко