Ухвала суду № 68134629, 03.08.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/4066/16

Категорія: 8.1 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Градовського Ю.М.

за участю секретаря - Худика С.А.

представника апелянта - Караханяна А.М.;

представника позивача - Гєрбєй Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТІС» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «АТІС» (далі - ТОВ «АТІС») звернулося до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області), в якому, з урахуванням уточнень (т.13 а.с.19-20), просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 серпня 2016 року:

- № 0005841404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 7 735,00 грн.;

- № 0005851404, в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими зобов'язаннями у сумі 2 795 209,00 та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1 399 716,50 грн.;

- № 0005861404, яким застосовані штрафні санкції на суму 1 334 679,00 грн. за платежем податок на додану вартість за затримку та відсутність реєстрації податкових накладних.

В обґрунтування позову зазначено про порушення контролюючим органом пп. 196.1.11. п.196 ст. 196 Податкового кодексу України, який звільняє від оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) операції з надання послуг з агентування, п. 120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України, який передбачає відповідальність за відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податковий накладних, а також п.п.134.1.1.п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, що встановлюють відповідальність за заниження доходу внаслідок неврахування безнадійної кредиторської заборгованості.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 03 серпня 2016 року № 0005841404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 7 735,00 грн. та № 0005861404 про застосування штрафу ї за платежем податок на додану вартість на суму 1 334 679,00 грн.

До того ж судом першої інстанції частково було скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005851404 в частині визначення грошового зобов'язання з ПДВ за податковими зобов'язаннями на суму 2 795 209,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 397 604,50 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним судовим рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ГУ ДФС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи викладені в апеляції та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, на наступних підставах.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що у травні 2016 року ГУ ДФС в Одеській області була здійснена планова виїзна перевірка позивача, про що складено акт від 30 червня 2016 року №180/15-32/14-04/31432532 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «АТІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2016 року» (т.1 а.с.40-90).

Перевіркою було встановлено порушення ТОВ «АТІС»:

- пп.134.1.1 п.134.1 ст.134,п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 392 978,00 грн.;

- пп.187.1 ст.187, п.196.1.11 п.196.1 ст.196, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 2 799 433,00грн;

- п.120-1.2 п.120-1 ст.120-1, що тягне за собою накладення на платника податків штрафу за відсутність або затримку реєстрації податкових накладних (т.1 а.с.89).

Описуючи в акті порушення пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, контролюючий орган зазначив, що кредиторська заборгованість ТОВ «АТІС» по контрагентам ENDEAVOR SHIPPING CO. S.A. та MK SHIHMANAGEMENT CO LTD у розмірі 1 790,43 дол. США (42 970,00 грн.), виникла до 31 грудня 2012 року та не сплачена у термін позовної давності (три роки), що сплинув у 2015 році.

Дані обставини, на думку ГУ ДФС в Одеській області, свідчать про те, що станом на 31 грудня 2015 року вказана кредиторська заборгованість повинна була ввійти до складу доходів за 2015 рік, як безповоротна фінансова допомога, оскільки відповідно до пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - це заборгованість, яка відповідає одній з таких ознак, а саме - заборгованість за зобов'язанням, щодо яких минув строк позовної давності.

Висновки акта перевірки про порушення ТОВ «АТІС» пп.187.1 ст.187, п.196.1.11 п.196.1 ст.196, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України ґрунтуються на тому, що надані ТОВ «АТІС» як субагентом послуги з агентування морського торговельного флоту на користь нерезидентів на підставі договорів з іншими суб'єктами господарювання (агентами) не підпадають під поняття та значення, яке міститься у пп.196.1.11 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України, оскільки товариство не було уповноважено самим судновласником на надання вказаних послуг та не є судновим агентом.

На думку контролюючого органа, у позивача був обов'язок формувати податковий кредит з ПДВ та відповідно, він повинен був складати податкові накладні та реєструвати їх в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Оскільки платником податків це не було зроблено, він повинен нести за це відповідальність за п.120-1.2 п.120-1 ст.120-1 Податкового кодексу України.

03 серпня 2016 року на підставі виявлених порушень, ГУ ДФС прийняло податкові повідомлення-рішення:

- №0005841404 форми «Р», за яким збільшило суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 7 735,00 грн. (т.1 а.с.34-35);

- №0005851404 форми «Р», за яким збільшило суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 4 199 149,50 грн., з якої 2 799 433,00 грн. сума за податковими зобов'язаннями, а 1 399 716,50 грн. сума за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.36-37);

- №0005861404 форми «Н», за яким застосувало штрафні санкції за платежем ПДВ за відсутність реєстрації податкових накладних у розмірі 1 125 165,00 грн., за затримку реєстрації податкових накладних від 61 і більше календарних днів у розмірі 209 514,00 грн., усього у розмірі 1 334 679,00грн. (т.1 а.с.38-39).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що суб'єкт владних повноважень при збільшенні позивачу податку на прибуток не урахував волевиявлення боржника щодо погашення кредиторської заборгованості та відсутність факту її списання.

До того ж, на думку суду, відповідач, на якого відповідно до ст. 71 КАС України покладено обов'язок доказування правомірності прийняття своїх рішень, не довів, що ТОВ «АТІС», діючи як субагент не надавало від імені та за рахунок судновласника - нерезидента послуги з агентування, а тому повинно декларувати податковий кредит та складати податкові накладні та реєструвати їх в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про скасування штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням-рішенням №0005851404 форми «Р» у повному обсязі, суд першої інстанції зазначив, що визнання товариством правильності нарахування податкового зобов'язання з ПДВ на суму 4 224,00 грн., свідчить про необхідність нарахування штрафної санкції на суму 2 112,00 грн.

Правовий аналіз рішення суду першої інстанції, свідчить про його відповідність вимогам ст.159 КАС України, які визначають критерії законності та обґрунтованості.

Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов, ураховуючи наступне.

Звинувачуючи позивача в порушенні правильності визначення повноти обчислення податку на прибуток, посадові особи контролюючого органу послалися пп.14.1.11 «а» п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, який визначає, що безнадійна заборгованість - це заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Так, контролюючий орган у своєму акті зазначив, що станом на 01 січня 2016 року встановлена кредиторська заборгованість, яка виникла до 31 грудня 2012 року та обліковується за кредитом субрахунку 362.

В акті наголошено на тому, що ТОВ «АТІС» визнало заборгованість та просило контрагентів відстрочити її повернення, що підтверджується листами від 08 лютого 2014 року, 05 квітня 2014 року, 15 вересня 2014 року, 17 листопада 2014 року, 20 січня 2015 року, 01 лютого 2015 року, 02 лютого 2015 року (т.1 а.с.96).

Виходячи з викладеного, слід погодитися з позицією суду першої інстанції, що волевиявлення боржника щодо погашення кредиторської заборгованості (на вимогу кредитора) зумовлює не лише відсутність факту і підстав для списання кредиторської заборгованості (одна з ознак безповоротної фінансової допомоги по зобов'язанням щодо яких минув строк позовної давності), а й відсутність звернення такого боржника із заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності, що зумовлює в подальшому задоволення вимог кредитора.

Наявність таких волевиявлень боржника призводить й до існування обов'язкової ознаки зобов'язання, що регулюється п. 5 Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання» (далі - П(С)БО).

Податковий кодекс України пп.14.1.257 п. 14.1. ст.14 визначає, що безповоротна фінансова допомога це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Виходячи з вказаних норм, безнадійна заборгованість та її списання стосується саме кредитора для якого, вказана сума стає безповоротною фінансовою допомогою у разі відшкодування кредитору позичальником цієї суми після списання такої безнадійної заборгованості.

Відповідно до ст.52 Податкового кодексу України, ДФС України, надаючи податкові консультації від 17 грудня 2015 року № 27022/6/99-99-19-02-02-15, від 19 липня 2016 року № 15514/6/99-99-15-02-02-15, від 25 серпня 2016 року № 18464/6/99-99-15-02-02-15, зазначило, що під безнадійною заборгованістю, що підпадає під ознаку пп.14.1.11 «а» п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України слід вважати заборгованість, за якою минув термін позовної давності у разі, якщо відповідні заходи з її стягнення не призвели до позитивних наслідків.

Понад те, слід звернути увагу, що кредиторська заборгованість ТОВ «АТІС» (з урахуванням повної сплати агентської винагороди) є коштами, що були сплачені судновласниками для здійснення платежів від імені та за рахунок таких судновласників, тобто є транзитними.

Згідно з п.6.2. П(С)БО 15 «Дохід» «не визнаються доходами суми надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо».

Наведене відображено й в листі ДФС України від 19 жовтня 2015 року № 21976/6/99-99-19-02-02-15 щодо неврахування у дохід сум надходжень за договором комісії на користь комітента, комісіонер включає до складу річного доходу суму комісійної винагороди, що сплачується за договором комісії.

Пункт 14.1.257 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України та абз.4 п.7 П(С)БО 15 «Дохід» встановлюють, що безповоротна фінансова допомога кваліфікується наявністю таких ознак: списанням позичальником (боржником) кредиторської заборгованості; відшкодуванням позичальником (боржником) кредитору кредиторської заборгованості після того, як списання такої заборгованості було здійснено боржником.

Позаяк у даному випадку відсутні такі ознаки безповоротної фінансової допомоги, є правильним висновок суду першої інстанції про відсутність з боку позивача порушення пп.134.1.1 п.134.1 ст.134,п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження доходу на суму 42 970,00 грн., та відповідно податку на прибуток на суму 7 735,00 грн.

Наступним доводом апеляційної скарги є те, що позивач при наданні послуг субагентування за договорами з ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» №1/а-2014 від 31.12.2013 року, з ТОВ «ПОЛАРІС» №21/10/14 від 21.10.2014 року, з ТОВ «Т АГЕНТ» №1902-16 від 19.02.2016 року, з ТОВ «ВІЛЬХЕЛЬМСЕН ШИПС СЕРВІС ЮКРЕЙН» №16,01 від 16.01.2015року, №12/02 від 12.02.2015 року, №27/02 від 27.02.2015 року, №04,03 від 04.03.2015 року, №20 від 09.04.2015 року, з ТОВ «ПАНТА РЕЙ Україна» №1809 від 29.11.2014 року, з ТОВ «ДІЛЕКС ТРАНСПОРТ» №0109-15 від 01.09.2015 року, з ТОВ «ЛІБЕРТІ ШИППІНГ СЕРВІСІЗ ЛТД», з ТОВ «СТАРК ШИППІНГ» №05/2015 від 20.11.2015 року (т.4 а.с.1-42) не виконував функції морського агента, оскільки судновласник його на це не уповноважував.

Апелянт вважав, що надані позивачем субагентські послуги, не відносяться до категорії послуг, визначених в п.п.196.1.11. Податкового кодексу України, є послугами, що підпадають під регулювання статей 185,186 Податкового кодексу України, оскільки їх місце постачання відбувається на митній території України і замовляються вони резидентом України.

Установлюючи обґрунтованість таких доводів, колегія суддів звертається до наступних норм законодавства.

Згідно ст.116 Кодексу торговельного мореплавства України у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства. При виконанні договору морського агентування морський агент, що діє від імені судновласника, може також діяти на користь іншої договірної сторони, якщо вона його на те уповноважила і якщо судновласник не заперечує.

Статтею 117 Кодексу торговельного мореплавства України визначені права та обов'язки морського агента, якій виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з адміністрацією морського порту і службою капітана морського порту, власником морського терміналу, підприємствами, установами, організаціями, що надають спеціалізовані послуги, портовими операторами, місцевими органами виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні. Морський агент зобов'язаний: а) здійснювати добросовісно свою діяльність відповідно до інтересів судновласника або іншого довірителя і звичайної практики морського агентування; б) діяти в межах своїх повноважень; в) не передавати здійснення своїх функцій іншій особі (суб'єкту), якщо тільки він не був уповноважений на це своїм довірителем.

Аналіз спірних договорів, за якими ТОВ «АТІС» виступало як субагент і надавало послуги з морського агентування, свідчить, що товариство діяло від імені та за дорученням судновласника, а не морського агента та надавало послуги у сфері агентування морського торговельного флоту саме судновласнику, а не морському агенту.

У всіх договорах зазначено, що субагент діє від імені, за рахунок та за дорученням судновласника, лише агентська винагорода, яка виплачувалася судновласником розподілялася між агентом та субагентом.

Відповідно до листів підтверджень (confirmation) судновласників, яким надавались позивачем послуги агентування морського торговельного флоту та по яким відповідачем були донараховані податкові зобов'язання з ПДВ, а саме компаніями «AQUAVITA INTERNATIONAL S.A.» (зареєстрована відповідно до законодавства Маршаллових островів), «LIGHTCORP RESOURCES S.A.» та «Phaethon International Co. S.A.» (зареєстровані відповідно до законодавства Республіки Панама) було підтверджено можливість ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» притягнення та доручення субагенту ТОВ «АТІС» для надання від імені та за рахунок судновласника послуг з агентування як морському агенту.

В акті перевірки контролюючим органом не спростовується, що на рахунок позивача надходили кошти судновласників (транзитні кошти) за рахунок яких здійснювалась оплата агентських послуг, зокрема, сплата корабельного, канального, санітарного та адміністративного портових зборів, плата за послуги буксирів та інші послуги, про що свідчить призначення платежу у платіжних дорученнях.

Відповідно до ст. 58 Кодексу торговельного мореплавства України капітан судна внаслідок свого службового становища визнається представником судновласника щодо дій, викликаних потребами судна, вантажу або плавання.

Пунктом 4 п.п.2.2 Порядку оформлення приходу суден у морський порт, надання дозволу на вихід суден у море та оформлення виходу суден із морського порту, затвердженого наказом Мінінфраструктури України від 27 червня 2013 року передбачено подання генеральної (загальної) декларації.

При цьому, відповідно до п.2.2.2 частини В розділу 2 Додатку до Конвенції про полегшення міжнародного судноплавства 1965 року в такій декларації зазначається саме морський агент.

Дослідженням переліку генеральних (загальних) декларацій, підписаних капітаном судна, зазначено, що позивач є морським агентом.

Стаття 196 Податкового кодексу України визначає перелік операцій, які не є об'єктом оподаткування, зокрема, відповідно до п.196.1.11 не є об'єктом оподаткування операції надання послуг з агентування і фрахтування морського торговельного флоту судновими агентами на користь нерезидентів, які надають послуги з міжнародних перевезень пасажирів, їхнього багажу, вантажів чи міжнародних відправлень.

Аналіз фактичних обставин справи та викладених норм законодавства підтверджують висновок суду першої інстанції, що суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування у даній справі, не аргументував свою позицію, що з боку судновласника - нерезидента були обмеження, заперечення, претензії щодо виконання позивачем послуг з агентування і що дані послуги є об'єктом оподаткування ПДВ.

З огляду на відсутність порушень з боку позивача п.196.1.11. Податкового кодексу України, є беззаперечним факт про відсутність з його боку порушень вимог ст.ст. 198.6 ст.198, 201 Податкового кодексу України, оскільки відсутність об'єкта оподаткування унеможливлює й здійснення оформлення та реєстрацію податкових накладних.

Так, пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 120-1.2. ст.120-1 Податкового кодексу України встановлено, що відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою), що зазначена у податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

Ураховуючи те, що судновласник - нерезидент не є платником ПДВ, а позивач діяв від імені, за рахунок такого нерезидента та був звільнений від оподаткування ПДВ, нарахування штрафу за податковим повідомленням-рішенням за №0005861404 форми «Н» 1 334 679,00 грн. є - протиправним.

Відповідно до ст.17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також брати до уваги прецеденти Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

При здійсненні судочинства у категорії спорів між контролюючим органом та платником податків ЄСПЛ, зокрема застосовує ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції («захист власності»), якою передбачено «право особи мирно володіти власним майном».

Позбавлення цього майна допускається виключно в інтересах суспільства та на умовах, визначених законом або загальними принципами міжнародного права.

При цьому держава наділена правом приймати закони, які забезпечать їй повноваження щодо здійснення контролю за користуванням майном та сплатою податків і зборів або штрафів з метою захисту загальнодержавних інтересів.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 ніхто не може бути позбавлений права власності інакше, як на умовах, передбачених законом.

У розумінні ЄСПЛ закон не визнається законом, якщо він не відповідає вимозі «якості закону». Під якістю закону розуміється його точність і зрозумілість.

Іншими словами, якщо обов'язок сплати податку передбачено законом, що не відповідає умові «якості закону», то сплата такого податку суперечить ст. 1 Протоколу № 1.

У справі Щокін проти України (2010 рік, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та справі Серков проти України (2011 рік, заява 39766/05) ЄСПЛ визнав факт порушення ст. 1 Протоколу № 1 з огляду на недодержання вимоги щодо «якості» податкових законів.

Судом було наголошено, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника».

Подібні висновки ЄСПЛ зробив і у справі Серков проти України. У цій справі ним було встановлено відсутність «якості закону» у суперечливих положення Закону України «Про податок на додану вартість» та Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» в частині, що стосується необхідності сплати ПДВ платниками єдиного податку-фізичними особами при імпорті товарів на митну територію України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виконання судом першої інстанції вказаних вимог є підставою, відповідно до ст. 200 КАС України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТІС» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя Ю.М. Градовський