Ухвала суду № 68113509, 02.08.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" серпня 2017 р. м. Київ К/800/27897/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Калашнікової О.В.,

секретар судового засідання Ярош Д.В.,

за участю:

представника позивача: Бондар О.О.,

представника відповідача: Вишневської Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАНКО ПІВІ" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа: Державне підприємство "Енергоринок", про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФРАНКО ПІВІ» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що в порушення вимог Закону України «Про електроенергетику» відповідачем протиправно не було встановлену позивачу «зелений» тариф на законодавчо передбаченому рівні у період з вересня 2014 року по березень 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.08.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 року, задоволено вказаний адміністративний позов частково. Визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо не встановлення товариству з обмеженою відповідальністю «ФРАНКО ПІВІ» на вересень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року, грудень 2014 року та січень 2015 року «зеленого» тарифу на рівні, не меншому фіксованого мінімального розміру «зеленого» тарифу, розрахованого згідно статті 17-1 Закону України «Про електроенергетику» станом на 01 січня 2009 року за офіційним валютним курсом Національного банку України на дату встановлення роздрібних тарифів на електроенергію для споживачів, а саме на 27 серпня 2014 року, 24 вересня 2014 року, 28 жовтня 2014 року, 25 листопада 2014 року та на 24 грудня 2014 року.

Зобов'язано Національну комісію, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийняти рішення щодо встановлення товариству з обмеженою відповідальністю «ФРАНКО ПІВІ» «зеленого» тарифу за розрахункові місяці вересень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року, грудень 2014 року та січень 2015 року у розмірі розрахованому на рівні, не меншому фіксованого мінімального розміру «зеленого» тарифу, шляхом перерахування в євро «зеленого» тарифу, розрахованого згідно зі статтею 17-1 Закону України «Про електроенергетику» станом на 01 січня 2009 року за офіційним валютним курсом Національного банку України, відповідно, на 27 серпня 2014 року, 24 вересня 2014 року, 28 жовтня 2014 року, 25 листопада 2014 року та на 24 грудня 2014 року.

Зобов'язано Національну комісію, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг розглянути питання щодо внесення змін до алгоритму оптового ринку електричної енергії, що передбачають здійснення Державним підприємством «Енергоринок» перерахувань товариству з обмеженою відповідальністю «ФРАНКО ПІВІ» додаткових коштів у розмірі різниці між вартістю фактично проданої товариством з обмеженою відповідальністю «ФРАНКО ПІВІ» за договором від 26 липня 2012 року № 8800/02 електроенергії, за «зеленим» тарифом, який Національну комісію, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було зобов'язано встановити на рівні не меншому за фіксований мінімальний розмір «зеленого» тарифу шляхом перерахування в євро «зеленого» тарифу, розрахованого згідно зі статтею 17-1 Закону України «Про електроенергетику» станом на 01 січня 2009 року за офіційним валютним курсом Національного банку України на 27 серпня 2014 року, на 24 вересня 2014 року, на 28 жовтня 2014 року, на 25 листопада 2014 року, на 24 грудня 2014 року та «зеленим» тарифом, фактично встановленим постановою Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31 липня 2014 року № 1072, за наслідками розгляду прийняти рішення.

Зобов'язано Національну комісію, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг розглянути питання щодо внесення змін до алгоритму Оптового ринку електричної енергії стосовно здійснення Державним підприємством «Енергоринок» перерахувань товариству з обмеженою відповідальністю «ФРАНКО ПІВІ», як виробнику електричної енергії з альтернативних джерел, додаткових коштів у розмірі різниці між вартістю фактично проданої товариством з обмеженою відповідальністю «ФРАНКО ПІВІ» електроенергії за договором від 26 липня 2012 року № 8800/02 у лютому 2015 року за «зеленим» тарифом, встановленим відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31 січня 2015 року № 157, та «зеленим» тарифом, який було встановлено постановою Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31 січня 2015 року № 105, за наслідками розгляду прийняти рішення.

Зобов'язано Національну комісію, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг розглянути питання щодо внесення змін до алгоритму Оптового ринку електричної енергії стосовно здійснення Державним підприємством «Енергоринок» перерахувань товариству з обмеженою відповідальністю «ФРАНКО ПІВІ», як виробнику електричної енергії з альтернативних джерел, додаткових коштів у розмірі різниці між вартістю фактично проданої товариством з обмеженою відповідальністю «ФРАНКО ПІВІ» електроенергії за договором від 26 липня 2012 року № 8800/02 у березні 2015 року за «зеленим» тарифом, встановленим відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27 лютого 2015 року № 493, та «зеленим» тарифом, який було встановлено постановою Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27 лютого 2015 року № 492, за наслідками розгляду прийняти рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення судів та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Як встановлено, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФРАНКО ПІВІ» звернувся до суду з адміністративним позовом у липні 2016 року.

Позовні вимоги стосуються бездіяльності відповідача у період з вересня 2014 року по березень 2015 року.

Суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження зазначив, що вважає причини пропуску строку звернення позивача до суду поважними та поновив цей строк. Проте, суд не навів відповідних обґрунтувань та не встановив фактичних обставин щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Між тим, існування процесуальних строків звернення до суду зумовлене необхідністю дисциплінувати учасників правовідносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігти зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяти стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій та посиленню громадського контролю за владою зі сторони громадян. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. А крім того, необхідно враховувати, що з плином часу довести чи спростувати певні обставини стає все важче через те, що певні докази втрачаються.

Строк звернення до адміністративного суду за своєю сутністю є аналогом строку позовної давності, який застосовується для цілей цивільного і господарського судочинства.

Показовою в питанні застосування позовної давності в контексті статті 6 конвенції є справа «Grafescolo S.R.L. проти Молдови». В ній компанія-заявник стверджувала, що судовий розгляд був несправедливим, оскільки національні суди не взяли до уваги положення цивільного кодексу країни стосовно позовної давності, які були чинними на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а застосували нові положення ЦК Молдови. Уряд стверджував, що строк позовної давності не міг бути застосований, оскільки національні суди визнали абсолютну недійсність договору купівлі-продажу. У цій справі Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Відзначалося, що роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство закону, що є обов'язковим для країн, котрі підписали конвенцію. Далі Суд повторює, що стаття 6 документа зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення. (У справі «Руїз Торія проти Іспанії» (рішення від 9.12.94) ЄСПЛ установив, що відмова національного суду обґрунтувати відхилення заперечення стосовно спливу строку давності є порушенням цього положення). Суд відзначив у цьому контексті, що строк позовної давності був важливим аргументом, і якщо б він був узятий до уваги, то це, можливо, привело до відмови в позові. Попри це, Верховний суд Молдови не назвав жодних причин того, чому він не зважив на цей аргумент. У світлі викладеного ЄСПЛ дійшов висновку, що судовий розгляд не був справедливим, а отже, мало місце порушення статті 6 конвенції.

Таким чином, однією з вимог дотримання статті 6 конвенції є обґрунтованість судового рішення, що, до речі, передбачено й національним законодавством (статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства). Із цього випливає, що суди не повинні ігнорувати наявність підстав для застосування наслідків пропуску строку на звернення до суду і належним чином обґрунтовувати причини її незастосування.

Слід зазначити, що питання щодо строку звернення з позовом досліджувалось судом першої інстанції після відкриття провадження у справі на підставі клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Проте, суд ухвалою від 18.08.2016 року відмовив у задоволенні вказаного клопотання з огляду на те, що бездіяльність відповідача є продовжуваною.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що за змістом до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень п.п. 1.4 - 1.9 Порядку встановлення, перегляду та припинення дії «зеленого» тарифу для суб'єктів господарської діяльності, затверджений постановою НКРЕКП №1421 від 02 листопада 2012 року, «зелений» тариф встановлюється для кожного суб'єкта господарювання, який виробляє електричну енергію з альтернативних джерел енергії, на кожний розрахунковий місяць за встановленою формулою та на підставі курсу євро, офіційно встановленого Національним банком України станом на дату встановлення роздрібних тарифів для споживачів на розрахунковий місяць.

З аналізу викладених положень вбачається, що відповідач зобов'язаний перераховувати «зелений» тариф на кожний розрахунковий місяць за встановленою формулою та на підставі курсу євро, офіційно встановленого Національним банком України станом на дату встановлення роздрібних тарифів для споживачів на розрахунковий місяць.

Також, як вбачається, зокрема, з листа від 16.09.2015 року, який адресовано відповідачу (а.с. 37) позивач з посиланням на п.п. 1.4 - 1.9 Порядку № №1421 зазначав, що у період з вересня 2014 року по січень 2015 року перегляд «зелених» тарифів товариству не здійснювався.

Отже, про порушення свого права позивач повинен був дізнатись з факту не встановлення «зеленого» тарифу у відповідний розрахунковий місяць.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суду необхідно врахувати, що під час розгляду даної справи, суди мають керуватися нормами статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України щодо строків звернення до суду за захистом порушеного права, встановити фактичні обставини щодо строку звернення до суду, причин його пропуску.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг задовольнити частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 року у цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: