Ухвала суду № 68111400, 04.08.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

04 серпня 2017 р. № 820/3260/17

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Волошин Д.А., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа - Кредитна спілка "Самопоміч" про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати незаконними дії та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33415559 від 13.01.2017 10:39:07, яким зареєстровано право приватної власності за Кредитною спілкою "Самопоміч" на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" у рішенні від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Cуду України від 04.11.2015 у справі 457/1243/13-а.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Із матеріалів справи вбачається, що між Кредитною спілкою "Самопоміч" (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про іпотечний кредит №149-7 від 05.07.2007, відповідно до умов якого позичальник отримав кошти у сумі 150000 грн. Відповідно до умов договору, позичальник зобов'язувався повернути кошти до 22.11.2008.

З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором позичальник (іпотекодавець) та кредитор (іпотекодержатель) уклали договір іпотеки від 05.07.2007.

Згідно з умовами договору ОСОБА_1 передав в іпотеку спірне майно, а саме - квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що третьою особою звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено у спосіб, визначений у іпотечному договорі від 05.07.2007 про задоволення вимог іпотекодержателя, яким, у даному випадку, є застереження у договорі іпотеки.

Так, у розділі 11 іпотечного договору від 05.07.2007 сторони дійшли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Відповідно до п.п. 11.1.2 п. 111 ст. 11 вказаного договору у разі невиконання або неналежного виконання забезпечених іпотекою зобов'язань Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Тобто, сторони договору іпотеки дійшли згоди, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в один чи інший спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який передбачений нормами Закону України "Про іпотеку".

Зокрема, відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку", сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтів 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статті 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Судом встановлено, що рішенням індексний номер 33415559 від 13.01.2017 Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності за Кредитною спілкою "Самопоміч" на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, позивачем заявлено вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 33415559 від 13.01.2017 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за Кредитною спілкою "Самопоміч" відповідно до договору іпотеки від 05.07.2007.

Враховуючи, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням на думку позивача умов цивільно - правової угоди, суд приходить до висновку, що даний спір не є публічно - правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватись судами за правилами Цивільного процесуального кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 №826/4858/15 (21-41а16).

Частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до приписів частини 6 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа - Кредитна спілка "Самопоміч" про скасування рішення.

Керуючись ст. ст. 109, 165, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа - Кредитна спілка "Самопоміч" про скасування рішення.

Розяснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Розяснити позивачу, що для захисту своїх прав та законних інтересів він має право звернутись до відповідного суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Д.А.Волошин