Рішення № 68110038, 01.08.2017, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2017 р. Справа № 926/1654/17

За позовом SHAHINTEX NINGBO HOME FASHION CO., LTD Китайська народна республіка

до товариства з обмеженою відповідальністю «Сіді Групп» м. Чернівці

про стягнення заборгованості за договором поставки у сумі 48140,79 доларів США.

Суддя М.І. Ніколаєв

представники:

від позивача не зявився;

від відповідача ОСОБА_1, довіреність від 17.05.2017 року.

СУТЬ СПОРУ: 15 травня 2017 року SHAHINTEX NINGBO HOME FASHION CO., LTD (від імені якого на підставі договору від 25.04.2017 року № 54 діє адвокат ОСОБА_2) звернулося до Господарського суду Чернівецької області із заявою про вжиття до товариства з обмеженою відповідальністю «Сіді Групп» запобіжних заходів, а саме: накладення арешту на всі рахунки в межах суми 48 140,79 доларів США.

Одночасно, SHAHINTEX NINGBO HOME FASHION CO., LTD (від імені якого на підставі договору від 25.04.2017 року № 54 діє адвокат ОСОБА_2) звернулося до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Сіді Групп» про стягнення 48140,49 доларів США заборгованості за контрактом від 17.08.2016 року № 3/2016/UKR.

Ухвалою суду від 15.05.2017 року розгляд зазначеної заяви про вжиття запобіжних заходів призначено на 17.05.2017 року.

Ухвалою суду від 17.05.2017 року відмовлено у задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.

Іншою ухвалою суду від 17.05.2017 року порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 30.05.2017 року за участю представників сторін.

Ухвалою суду від 30.05.2017 року розгляд справи відкладено на 14.06.2017 року.

У відзиві на позов представник відповідача проти заявлених вимог заперечив, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні документи в підтвердження факту реєстрації позивача в якості юридичної особи, як це передбачено ст. 13 Законом України "Про міжнародне приватне право".

У судовому засіданні 14.06.2017 року ухвалено про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову та оголошено перерву до 22.06.2017 року у звязку із необхідністю надання додаткових пояснень в обґрунтування правового статусу позивача.

Ухвалою суду від 22.06.2017 року розгляд справи відкладено на 17.07.20017 року та зобовязано позивача надати суду оригінал дублікату ліцензії SHAHINTEX NINGBO HOME FASHION CO., LTD на здійснення господарської діяльності від 22.02.2016 року або його легалізовану, апостильовану чи засвідчену в порядку ст. 29 Договору між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах від 31.10.1992 року копію.

17 липня 2017 року у судовому засіданні судом оглянуто оригінал дублікату ліцензії позивача на здійснення господарської діяльності від 22.02.2016 року та зроблено його копію, яку долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 17.07.2017 року відкладено розгляд справи на 01.08.2017 року, зобовязано Чернівецьку митницю ДФС надати суду копії вантажно-митних декларацій з додатками щодо отримання вантажу відповідачем, продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

26 липня 2017 року від Чернівецької митниці ДФС надійшли завірені копії вантажно-митних декларацій форми МД-2 ІМ 40 ДЕ №40804001/2016/023472, №408040001/2017/001163 з додатками.

Представник позивача у судове засідання 01.08.2017 року не зявився, проте електронною поштою надіслав суду пояснення, в яких позов підтримав та просив розглянути справу за його відсутності у звязку з його хворобою і територіальною віддаленістю від місця слухання справи.

Натомість представник відповідача проти позову заперечив з огляду на те, що за законодавством Китайської Народної Республіки, яке на його думку слід застосовувати до спірних правовідносин, товариство з обмеженою відповідальністю «Сіді Групп» не зобовязане проводити платежі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачем у даній справі є SHAHINTEX NINGBO HOME FASHION CO., LTD юридична особа, створена 13.04.2012 року за законодавством Китайської Народної Республіки (далі КНР) у формі товариства з обмеженою відповідальністю (єдиний соціально-кредитний код 91330212591593679R (1/1)), яке розташоване в КНР, у місті Нінбо, район Їньчжоу, селище Цзішиган, село Фенчин, що підтверджується дублікатом ліцензії на здійснення господарської діяльності від 22.02.2016 року виданим Адміністративним управлінням з ринкового нагляду району Їньчжоу міста Нінбо. Оригінал вказано дублікату ліцензії оглянутий судом у судовому засіданні 17.07.2017 року, його копія та нотаріально засвідчений переклад містяться у матеріалах справи.

Статтею 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі Закон) суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.

Статтею 15 ГПК України встановлено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Оскільки із статуту відповідача та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Сіді Групп» знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Руська, 1А, офіс 302, то дана справа підлягає розгляду Господарським судом Чернівецької області.

17 серпня 2016 року між сторонами укладено контракт № 3/2016/UKR (далі контракт), згідно пункту 1.1 якого позивач продає, а відповідач купує продукцію в найменуванні, кількості і асортименті, який вказаний в інвойсі на кожну партію окремо, надалі іменовану товар. Товарною одиницею є один набір килимків.

Пунктом 1.2 контракту передбачено, що дія контракту починається з моменту підписання його обома сторонами і триває до 31.12.2017 року, а в частині виконання зобовязань за контрактом до повного їх виконання.

Відповідно до пункту 2.1 контракту ціни на товар за цим контрактом установлені у валюті долари США (USD) і регулюються діючими ціновими пропозиціями.

Згідно пункту 2.2 контракту ціни на товар включають вартість тари, упаковки, доставку (фрахт).

Ціни на товари, що поставляються за цим контрактом, вказані в інвойсі, який є невідємною частиною контракту, на кожну окрему партію (пункт 2.3).

Відповідно до пункту 2.5 контракту (у редакції доповнення від 09.12.2016 року № 1 до нього) загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, складає 500000,00 доларів США (USD).

У пункті 3.1 контракту сторони встановили, що оплата здійснюється в доларах США (USD) банківським переказом.

Плата за товар здійснюється шляхом передоплати на валютний рахунок позивача або плата за товар може здійснюватись на умовах відстрочення платежу 90 календарних днів з моменту отримання товару відповідачем. Позивач здійснює відвантаження товару не пізніше ніж за 5 днів з дня перерахування передоплати (пункт 3.2 контракту).

Пунктом 3.3 контракту передбачено, банківській реквізити сторін вказуються в цьому контракті і є його невідємною частиною.

Згідно з пунктом 3.4 контракту усі податки, митні збори і інші збори з вантажу, за послуги банку, за переказ грошових коштів, що стягуються на території відповідача, здійснюються за рахунок відповідача, а ті, що стягуються на території позивача за рахунок позивача.

У відповідності до пункту 4.1 контракту поставки здійснюються на умовах CFR Одеса, Чернівці в контексті трактування правилами міжнародної торгівлі ІНКОТЕРМС, 2010.

Базис постачання відповідно до ІНКОТЕРМС 2010 на конкретну партію зазначається в інвойсі (пункт 4.2 контракту).

За умовами ІНКОТЕРМС 2010 термін CFR («Вартість і фрахт») означає, що продавець виконав поставку, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Натомість продавець зобов'язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в названий порт призначення, однак, ризик втрати або пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, що виникають після відвантаження товару, переходять з продавця на покупця. Також за умовами терміна CFR на продавця покладається обов'язок по митному очищенню товару для експорту.

Відповідно до пункту 4.3 контракту позивач гарантує здійснити передачу товару транспортній організації відповідача не пізніше ніж за 5 днів після підтвердження готовності товару до відвантаження.

Після відвантаження партії товару позивач інформує впродовж 24 годин відповідача про факт відвантаження (пункт 4.4 контракту).

У пункті 4.5 контракту сторони узгодили, що позивач зобовязався надати з кожною партією товару такі супровідні документи: інвойс, пакувальний лист, сертифікат походження (на кожну партію товару), сертифікат якості, експортна декларація, коносамент.

Відповідач зобовязаний повідомити позивача про кількісні невідповідності поставленого товару у письмовій формі протягом 10 робочих днів з дня отримання відповідачем товару на митному терміналі, але не пізніше за 1 місяць з дня передачі товару позивачем транспортному агенту відповідача. У разі вищезгаданих невідповідностей відповідач складає протокол спільно з представником перевізника і пересилає оригінал поштою, а копію факсом. У разі акцептації позивачем претензій за протоколом представники сторін обговорюють можливість до поставки, однією з форм якої може бути до поставка з наступною партією (пункт 5.1 контракту).

Сторони домовились у пункті 8.2 контракту, що спори і розбіжності, які не вдалося вирішити шляхом переговорів, передаються на розгляд Арбітражного суду України, м. Чернівці.

З матеріалів справи вбачається, що за контрактом позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 87614,30 доларів США, у тому числі:

- 28652,10 доларів США, що підтверджується інвойсом від 17.08.2016 року № SH16-4, коносаментом виданим 23.08.2016 року та вантажно-митною декларацією форми МД-2 ІМ 40 ДЕ №408040001/2016/017615;

- 35905,80 доларів США, що підтверджується інвойсом від 22.11.2016 № SH16-13, коносаментом виданим 22.11.2016 року та вантажно-митною декларацією форми МД-2 ІМ 40 ДЕ №408040001/2016/023742;

- 23056,40 доларів США, що підтверджується інвойсом від 21.11.2016 № SH16-14, коносаментом виданим 21.11.2016 року та вантажно-митною декларацією форми МД-2 ІМ 40 ДЕ №408040001/2017/001163.

У свою чергу відповідач сплатив позивачу за контрактом всього 38652,10 доларів США, у тому числі 15000,00 доларів США згідно платіжного доручення в іноземні валюті від 17.11.2016 року № 1, 13652,10 доларів США згідно платіжного доручення в іноземній валюті від 05.12.2016 року № 2 та 10000,00 доларів США згідно платіжного доручення в іноземній валюті від 09.03.2017 року № 4.

З огляду на посилання відповідача у призначенні платежу платіжних доручень від 17.11.2016 року № 1 та від 05.12.2016 року № 2, серед іншого, на номер вантажно-митної декларації 17615, то проведена ними оплата на загальну суму 28652,10 доларів США є оплатою за контрактом по інвойсу від 17.08.2016 року № SH16-4.

Відтак, між сторонами існує спір щодо поставки товару за контрактом по інвойсах від 22.11.2016 року № SH16-13 та від 21.11.2016 року № SH16-14.

З урахуванням пунктів 3.2, 4.1, 4.2 контракту та положень ІНКОТЕРМС 2010 відповідач зобовязаний був сплатити позивачу вартість товару у строк 90 днів з моменту переходу його партії через поручні судна в порту відвантаження, тобто за інвойсом №SH16-13 до 22.02.2017 року, а за інвойсом №SH16-14 до 19.02.2017 року. Однак, відповідач свої зобовязання щодо оплати виконав частково, внаслідок зобовязаний сплатити вартість поставленого на підставі вищевказаних документів товару на загальну суму 48962,20 доларів США.

Разом з тим, представник позивача при розрахунку позовних вимог посилається на підписані гр. ОСОБА_3 акти прийому від 27.12.2016 року та 28.01.2017 року на загальну суму 48019,88 доларів США, стягнення якої і є предметом позову, оскільки суд з власної ініціативи не вправі виходити за межі позовних вимог.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Так, частиною першою статті 5 Закону встановлено, що випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Згідно частини першої статті 33 Закону зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

Суд констатує, що умовами укладеного між сторонами контракту не урегульовано умову про право якої держави (України чи КНР) підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відтак, відповідно частин 2 та 3 Закону, у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний звязок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно повязаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

У свою чергу, пунктом 1 частини першої статті 44 Закону передбачено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу.

Водночас у статті 3 Закону зазначено, що якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

Судом встановлено, що України та КНР є учасниками Конвенції Організації Обєднаних Націй «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» від 11.04.1980 року (далі Конвенція).

Так, статтею 1 Конвенції унормовано, що вона застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах, коли ці держави є Договірними державами, а статтею 4 Конвенція, що вона регулює тільки укладення договорів купівлі-продажу та ті права й зобов'язання продавця і покупця, які випливають з такого договору

Тож, суд дійшов висновку, що при вирішення даного спору підлягають застосуванню положення згаданої Конвенції, а питання, що нею не регулюються матеріальним правом КНР.

При цьому, незважаючи на матеріальне право, яке підлягає застосуванню, суд виходить з принципів справедливості та оплатності поставленого товару, відтак покупець завжди зобовязаний оплатити отриманий на підставі підписаного купівлі-продажу договору товар належної якості у встановлені ним строки.

Відповідно до статті 30 Конвенції продавець зобов'язаний поставити товар, передати документи, що стосуються його, та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції.

Якщо продавець відповідно до договору або цієї Конвенції передає товар перевізникові і якщо товар чітко не ідентифікований для мети договору шляхом маркірування, шляхом відвантажувальних документів або іншим чином, продавець повинен надіслати покупцеві повідомлення про відправлення із зазначенням товару. Якщо продавець зобов'язаний забезпечити перевезення товару, він повинен укласти такі договори, які необхідні для перевезення товару в місце призначення належними за даних обставин засобами транспортування та на умовах, звичайних для такого транспортування (стаття 32 Конвенції).

У статті 33 Конвенції встановлено, що продавець повинен поставити товар:

a) якщо договір встановлює чи дає можливість визначити дату поставки - в цю дату;

b) якщо договір визначає чи дає можливість визначити період часу для поставки - в будь-який момент у межах цього періоду, оскільки з обставин не випливає, що дата поставки призначається покупцем; або

c) в будь-якому іншому разі - в розумний строк після укладення договору.

Пунктом 1 статті 35 Конвенції передбачено, що продавець повинен поставити товар, який за кількістю, якістю й описанням відповідає вимогам договору і який затарований чи упакований так, як це вимагається за договором.

Натомість згідно з пунктом 1 статті 39 Конвенції покупець втрачає право посилатися на невідповідність товару, якщо він не повідомляє продавця про характер невідповідності, в розумний строк після того, як вона була чи повинна була бути виявленою покупцем.

Відповідно до статті 46 Конвенції якщо товар не відповідає договору, покупець може вимагати заміни товару тільки в тому разі, коли така невідповідність є істотним порушенням договору й вимогу про заміну товару заявлено або одночасно з повідомленням, даним відповідно до статті 39, або в розумний строк після нього. Якщо товар не відповідає договору, покупець може вимагати від продавця усунення цієї невідповідності шляхом виправлення, крім випадків, коли це є нерозумним з урахуванням усіх обставин. Вимога про усунення невідповідності товару договорові має бути заявлена або одночасно з повідомленням, даним відповідно до статті 39, або в розумний строк після нього.

Покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції (стаття 53 Конвенції).

Статтею 54 Конвенції унормовано, що зобов'язання покупця сплатити вартість включає вжиття таких заходів і додержання таких формальностей, які можуть вимагатися згідно з договором або згідно з законами і правилами для того, щоб зробити можливим здійснення платежу.

У статті 58 Конвенції зазначено, що якщо покупець не зобов'язаний сплатити вартість у будь-який інший конкретний строк, він повинен сплатити її, коли продавець згідно з договором та цією Конвенцією передає або сам товар, або товаророзпорядчі документи в розпорядження покупця. Продавець може обумовити передачу товару або документів здійсненням такого платежу. Якщо договір передбачає перевезення товару, продавець може відправити його на умовах, за якими товар або товаророзпорядчі документи не будуть передані покупцю інакше як проти виплати вартості. Покупець не зобов'язаний сплачувати вартість доти, доки в нього не з'явилася можливість оглянути товар, крім випадків, коли погоджений сторонами порядок поставки або платежу несумісний з очікуванням появи такої можливості.

У відповідності до статті 59 Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Згідно статті 60 Конвенції зобов'язання покупця прийняти поставку полягає:

a) в здійсненні ним усіх дій, яких можна було б розумно очікувати від нього для того, щоб дозволити продавцю здійснити поставку; і

b) в прийнятті товару.

Стаття 61 Конвенції надає право продавцю у разі невиконання покупцем якого-небудь із своїх зобов'язань за договором або за цією Конвенцією, здійснити, зокрема, право передбачене статтею 62 Конвенції, а саме вимагати від покупця сплати ціни.

Як вже зазначено вище, відповідач неналежним чином виконав своє зобовязання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару, а тому з нього слід стягнути 48019,88 доларів США заборгованості за контрактом. При цьому, незважаючи на те, що відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України грошовою одиницею України є гривня, суд не позбавлений права стягнути з відповідача борг у іноземній валюті з огляду на те, що сторонами у пункті 3.1 контракту погоджено розрахунок за оплату товару у доларах США, а позивачем у справі є субєкт господарювання КНР.

Суд не бере до уваги посилання відповідача про неможливість проведення з позивачем розрахунків у валюті (доларах США) внаслідок відсутності інформації про бенефіціарних власників, оскільки такі обставини виникли через пять місяців з моменту виникнення заборгованості і не звільняють відповідача від обовязку виконати взяті на себе зобовязання.

Крім того, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 120,91 доларів США трьох процентів річних.

Відповідно до статті 78 Конвенції якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74.

У цій площині суд констатує, що Конвенцією не встановлений розмір відсотків, відтак з урахуванням положень статей 32, 44 Закону такий розмір має визначитись за законодавством КНР.

У свою чергу, позивачем не наведено відповідну норму законодавства КНР та не доведено розмір відсотків за прострочення виплати боржником ціни кредитору, що стягується за законодавством КНР, при цьому стягнення 3 процентів річних на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України не передбачено умовами укладеного між сторонами контракту, у звязку з чим у цій частині у позові належить відмовити.

Водночас судові витрати, порядок їх сплати, розподілу та відшкодування є частиною процесуального законодавства, а тому застосуванню підлягає законодавство України.

При цьому суд враховує лист Вищого господарського суду України від 01.01.2009 року «Про узагальнення судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю неризедентів», в якому вказано, що для державного суду в Україні обов'язковим є лише вибір матеріального права. Державний суд України згідно з нормами міжнародного приватного права та загальноприйнятими нормами міжнародного цивільного процесу не має права застосовувати процесуальне законодавство іншої країни.

Отже, позивач просить суд стягнути з відповідача 1000,00 доларів США судових витрат на правову допомогу, в підтвердження чого надав: а) договір про надання юридичних послуг від 25.04.2017 року, укладений між позивачем та ТОВ «ЮКК «Де-Юре»; б) договір про надання правової допомоги від 25.04.2017 року № 54, укладений між адвокатським бюро «ОСОБА_2 і партнери» та позивачем; в) платіжне доручення від 12.05.2017 року, складене англійською та іншою, невстановленою судом, мовами, з якого вбачається, що товариству з обмеженою відповідальністю «ЮКК «Де-Юре» перераховано 1000,00 доларів США.

У свою чергу, інтереси позивача в суді представляв не представник ТОВ «ЮКК «Де-Юре», а адвокат адвокатського бюро «ОСОБА_2 і партнери», на рахунки якого кошти за надання адвокатських послуг від позивача не надходили і такі докази в матеріалах справи відсутні.

Частиною третьою статті 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Разом з тим, керуючись частиною першою статті 4 ГПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право, зокрема, на справедливий розгляд його справи судом.

У свої усталеній практиці Європейський суд з прав людини констатує, що витрати не стягуються, якщо не встановлено, що вони фактично понесені та були необхідними і розумними (обґрунтованими) у кількісному відношенні (рішення у справах ОСОБА_4 проти Сполученого Королівства (Sunday Times v. United Kingdom) від 06.11.1980 року, Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000 року, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014 року).

З огляду на викладене суд констатує, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката адвокатського бюро «ОСОБА_2 і партнери», а тому у задоволенні даної вимоги належить відмовити через її необґрунтованість.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позов належить задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 48019,88 доларів США заборгованості за контрактом, а у решті позову відмовити.

Судовий збір, згідно статті 49 ГПК України, слід покласти на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 49, 82, 84, 85, 124 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Сіді Групп (58000, м. Чернівці, вул. Руська, 1А, офіс 302, код 39882169) на користь SHAHINTEX NINGBO HOME FASHION CO., LTD (Xinwang Building 406 Fengcheng village Jishigang Town Ningbo China, єдиний соціально-кредитний код 91330212591593679R (1/1)) 48019,88 доларів США заборгованості за контрактом від 17.08.2016 року №3/2016/UKR та 19036,71 грн. судового збору.

3.У решті позову відмовити.

Повне рішення складено та підписано 04.08.2017 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для його оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Суддя М.І. Ніколаєв