Рішення № 68109366, 25.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2017Справа №910/9102/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ»доДочірнього підприємства «Аромат»простягнення 74223 грн. 17 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Шкаровська Д.В. - представник за довіреністю б/н від 12.05.2017;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.06.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» з вимогами до Дочірнього підприємства «Аромат» про стягнення 73740 грн. 29 коп., з яких 50000 грн. 08 коп. основного боргу, 10915 грн. 08 коп. пені, 2301 грн. 00 коп. 3% річних та 10524 грн. 13 коп. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № 18180 від 07.10.2013, не у повному обсязі здійснив оплату товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № 4675 від 31.07.2015 на суму 28450 грн. 02 коп., за видатковою накладною № 5222 від 26.08.2015 на суму 8200 грн. 01 коп., за видатковою накладною № 5546 від 08.09.2015 на суму 18700 грн. 01 коп., за видатковою накладною № 5624 від 10.09.2015 на суму 3000 грн. 00 коп., за видатковою накладною № 6252 від 06.10.2015 на суму 6000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 50000 грн. 08 коп. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 10915 грн. 08 коп. за період з 05.11.2015 по 06.05.2016, 3% річних у розмірі 2301 грн. 00 коп. та інфляційні втрати у розмірі 10524 грн. 13 коп. за період з 05.11.2015 по 18.05.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 порушено провадження у справі № 910/9102/17, розгляд справи призначено на 27.06.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 11.07.2017.

27.06.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині штрафних санкцій, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 50000 грн. 08 коп., пеню у розмірі 10670 грн. 08 коп., 3% річних у розмірі 2453 грн. 00 коп. та інфляційні втрати у розмірі 11100 грн. 01 коп., що разом становить 74223 грн. 17 коп.

У судовому засіданні 11.07.2017 судом була розглянута вказана заява позивача та прийнята до розгляду, про що зазначено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 11.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 25.07.2017.

Представник позивача у судовому засіданні 25.07.2017 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 25.07.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103043095246.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 25.07.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

07.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» (постачальник) та Дочірнім підприємством «Аромат» в особі філії «Лактіс» (покупець) укладено Договір поставки № 18180, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, зазначений у специфікації та/або накладних, а покупець зобов'язується прийняти такий товар та своєчасно здійснити його оплату.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, філія «Лактіс» є відокремленим підрозділом Дочірнього підприємства "Аромат" з місцезнаходженням: 29000, Хмельницька обл., м. Кам'янець-Подільський, вул. Маршала Харченка, буд. 3.

Відповідно до п. 1.2 Договору поставки № 18180 від 07.10.2013 факт передачі товару від постачальника покупцю підтверджується підписаними видатковими накладними, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 2.1 Договору поставки № 18180 від 07.10.2013 товар поставляється окремими партіями на підставі замовлення покупця. Замовлення складається покупцем на підставі цього договору та передається постачальнику для його погодження в письмовій формі за допомогою факсимільного, телефонного зв'язку або через представника постачальника. Узгоджені сторонами асортимент і кількість товару, що має бути поставлена покупцю, відображаються у підписаній сторонами видатковій накладній.

Згідно з п. 4.1 Договору поставки № 18180 від 07.10.2013 сум цього договору складає суму всіх видаткових накладних на товар, поставлений за цим договором.

Згідно з п. 8.1 Договору поставки № 18180 від 07.10.2013 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 07.10.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З аналізу Договору поставки № 18180 від 07.10.2013 вбачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість, строків поставки, тощо) кожного окремого зобов'язання з поставки товару (партії товару) погоджується сторонами, зокрема, шляхом підписання видаткових накладних.

Судом встановлено, що 31.07.2015 позивач поставив відповідачу товар на суму 28450 грн. 02 коп., що підтверджується видатковою накладною № 4675 від 31.07.2015 на суму 28450 грн. 02 коп., яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» та філією «Лактіс» Дочірнього підприємства «Аромат» (копія долучена позивачем до позовної заяви).

Судом встановлено, що 26.08.2015 позивач поставив відповідачу товар на суму 8200 грн. 01 коп., що підтверджується видатковою накладною № 5222 від 26.08.2015 на суму 8200 грн. 01 коп., яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» та філією «Лактіс» Дочірнього підприємства «Аромат» (копія долучена позивачем до позовної заяви).

Судом встановлено, що 08.09.2015 позивач поставив відповідачу товар на суму 18700 грн. 01 коп., що підтверджується видатковою накладною № 5546 від 08.09.2015 на суму 18700 грн. 01 коп., яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» та філією «Лактіс» Дочірнього підприємства «Аромат» (копія долучена позивачем до позовної заяви).

Судом встановлено, що 10.09.2015 позивач поставив відповідачу товар на суму 3000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 5624 від 10.09.2015 на суму 3000 грн. 00 коп., яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» та філією «Лактіс» Дочірнього підприємства «Аромат» (копія долучена позивачем до позовної заяви).

Судом встановлено, що 06.10.2015 позивач поставив відповідачу товар на суму 6000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 6252 від 06.10.2015 на суму 6000 грн. 00 коп., яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» та філією «Лактіс» Дочірнього підприємства «Аромат» (копія долучена позивачем до позовної заяви).

Таким чином, за вказаними видатковими накладними позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 64350 грн. 04 коп.

При цьому, судом встановлено, що у вказаних видаткових накладних відсутнє посилання на Договір поставки № 18180 від 07.10.2013.

Водночас, у п. 2.5 Договору поставки № 18180 від 07.10.2013 сторони погодили, що товар, поставлений за видатковими накладними, що оформлені між сторонами протягом терміну дії договору, вважається таким, що поставлений на підставі та в межах договору, навіть при відсутності вказівки (посилання) на договір в самих видаткових накладних.

За таких обставин, враховуючи, що вказані видаткові накладні були оформлені між сторонами в період дії Договору поставки № 18180 від 07.10.2013 (до 07.10.2015 - відповідно до п. 8.1 договору), суд дійшов висновку, що поставка товару за вказаними видатковими накладними була здійснена на умовах, визначених Договором поставки № 18180 від 07.10.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.2 Договору поставки № 18180 від 07.10.2013 покупець здійснює оплату кожної партії товару згідно з рахунком-фактурою шляхом банківського перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту поставки партії товару.

Таким чином, відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 4675 від 31.07.2015 на суму 28450 грн. 02 коп., у строк до 30.08.2015 (включно); товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 5222 від 26.08.2015 на суму 8200 грн. 01 коп., - у строк до 25.09.2015 (включно); товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 5546 від 08.09.2015 на суму 18700 грн. 01 коп., - у строк до 08.10.2015 (включно); товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 5624 від 10.09.2015 на суму 3000 грн. 00 коп., - у строк до 10.10.2015 (включно); товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 6252 від 06.10.2015 на суму 6000 грн. 00 коп., - у строк до 05.11.2015 (включно).

Як вбачається з акту звірки взаємних розрахунків, долученого позивачем до матеріалів справи 27.06.2017 (підписаний уповноваженим представником позивача та скріплений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ»), за період з 04.06.2015 по 06.10.2015 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 205500 грн. 12 коп.

При цьому, у вказаному акті зазначено, що за вказаний період відповідачем було сплачено позивачу грошові кошти у загальному розмірі 155500 грн. 04 коп., та заборгованість відповідача станом на 26.06.2017 становить 50000 грн. 08 коп.

З письмових пояснень, поданих позивачем до суду 24.07.2017, вбачається, що сплачені відповідачем грошові кошти (здійснені часткові оплати) позивачем були зараховані в оплату товару, поставленого за найдавнішими накладними, тобто здійснені відповідачем часткові оплати зараховувались позивачем в рахунок погашення найдавнішої заборгованості, у зв'язку з чим частково було оплачено товар, поставлений позивачем за першою спірною накладною (за видатковою накладною № 4675 від 31.07.2015 на суму 28450 грн. 02 коп.) на суму 14349 грн. 96 коп., у зв'язку з чим заборгованість за вказаною накладною становить 14100 грн. 06 коп.

Решта спірних видаткових накладних залишилась відповідачем неоплаченими.

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи 24.07.2017 та 27.06.2017 копії банківських виписок з рахунку позивача, з яких вбачається, що 03.12.2015 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 10000 грн. 00 коп., 16.12.2015 - грошові кошти у розмірі 10000 грн. 00 коп. та 28.01.2016 - грошові кошти у розмірі 4200 грн. 00 коп. (призначення платежу - оплата згідно з рахунком).

З огляду на викладене, враховуючи подані позивачем пояснення щодо порядку зарахування сплачених відповідачем грошових коштів, та відсутність чіткого призначення платежу при здійсненні відповідачем часткових оплат, суд дійшов висновку в обґрунтованості здійсненого позивачем порядку зарахування сплачених відповідачем грошових коштів (в рахунок погашення найдавнішої заборгованості).

Порядок зарахування позивачем сплачених грошових коштів відповідачем не заперечувався.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сума основного боргу (заборгованість з оплати товару) у розмірі 50000 грн. 08 коп. є заборгованістю з оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № 4675 від 31.07.2015 на суму 28450 грн. 02 коп. (заборгованість становить 14100 грн. 06 коп.); заборгованістю з оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № 5222 від 26.08.2015 на суму 8200 грн. 01 коп. (заборгованість становить 8200 грн. 01 коп.); заборгованістю з оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № 5546 від 08.09.2015 на суму 18700 грн. 01 коп. (заборгованість становить 18700 грн. 01 коп.); заборгованістю з оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 5624 від 10.09.2015 на суму 3000 грн. 00 коп. (заборгованість становить 3000 грн. 00 коп.); заборгованістю з оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № 6252 від 06.10.2015 на суму 6000 грн. 00 коп. (заборгованість становить 6000 грн. 00 коп.).

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 50000 грн. 08 коп. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Дочірнього підприємства «Аромат» за Договором поставки № 18180 від 07.10.2013 (за спірними видатковими накладними) у розмірі 50000 грн. 08 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» в частині стягнення з Дочірнього підприємства «Аромат» суми основного боргу у розмірі 50000 грн. 08 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 10670 грн. 08 коп., а саме: 2781 грн. 38 коп. пені за період з 28.01.2016 по 28.07.2016 за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 4675 від 31.07.2015 на суму 28450 грн. 02 коп.; 1799 грн. 05 коп. пені за період з 26.09.2015 по 26.03.2016 за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 5222 від 26.08.2015 на суму 8200 грн. 01 коп.; 4125 грн. 27 коп. пені за період з 19.10.2015 по 09.04.2016 за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 5546 від 08.09.2015 на суму 18700 грн. 01 коп.; 661 грн. 81 коп. пені за період з 10.11.2015 по 10.04.2016 за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 5624 від 10.09.2015 на суму 3000 грн. 00 коп.; 1302 грн. 57 коп. пені за період з 06.11.2015 по 06.05.2016 за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 6252 від 06.10.2015 на суму 6000 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2 Договору поставки № 18180 від 07.10.2013 за порушення покупцем строку оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожен день прострочення оплати товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості з огляду на таке.

Суд зазначає, що умовами п. 5.2 Договору поставки № 18180 від 07.10.2013 не встановлено іншого періоду нарахування пені, ніж той, що визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), оскільки умова договору про нарахування пені за кожен день прострочення оплати товару встановлює механізм нарахування пені, та не встановлює строку нарахування пені.

Отже, обгрунтованим розрахунком пені є розрахунок, здійснений протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Як встановлено судом, відповідач повинен був оплатити позивачу товар, поставлений за видатковою накладною № 4675 від 31.07.2015 на суму 28450 грн. 02 коп., у строк до 30.08.2015 (включно), з огляду на що обґрунтованим для нарахування пені є період з 31.08.2015 по 29.02.2016 (враховуючи здійснені відповідачем часткові оплати).

Як вбачається з розрахунку пені, долученого позивачем 27.06.2017, позивач здійснює нарахування пені за прострочення відповідачем оплати товару, поставленого за вказаною видатковою накладною, за період з 28.01.2016 по 28.07.2016.

Однак, з огляду на викладене судом вище, обґрунтованим для розрахунку пені (в межах заявленого позивачем періоду нарахування) за вказаною видатковою накладною, є період з 28.01.2016 по 29.02.2016.

Крім того, позивачем були допущені арифметичні помилки при нарахуванні пені за прострочення оплати відповідачем товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № 5546 від 08.09.2015 на суму 18700 грн. 01 коп. та видатковою накладною № 5624 від 10.09.2015 на суму 3000 грн. 00 коп..

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок пені (в межах заявленого позивачем періоду нарахування).

Сума боргу (грн) - за видатковою накладною № 4675 від 31.07.2015Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення14100.0628.01.2016 - 28.01.2016122%16.9514100.0629.01.2016 - 29.02.20163222%542.43Всього:559,38

Сума боргу (грн) - за видатковою накладною № 5546 від 08.09.2015Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення18700.0119.10.2015 - 29.10.20151122%247.9718700.0130.10.2015 - 17.12.20154922%1104.5818700.0118.12.2015 - 28.01.20164222%946.7818700.0129.01.2016 - 03.03.20163522%786.8318700.0104.03.2016 - 09.04.20163722%831.79Всього:3917,96

Сума боргу (грн) - за видатковою накладною № 5624 від 10.09.2015Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення300010.11.2015 - 17.12.20153822%137.42300018.12.2015 - 28.01.20164222%151.89300029.01.2016 - 03.03.20163522%126.23300004.03.2016 - 10.04.20163822%137.05Всього:552,59Здійснені позивачем розрахунки пені за прострочення оплати відповідачем товару, поставленого за видатковою накладною № 5222 від 26.08.2015 на суму 8200 грн. 01 коп. та видатковою накладною № 6252 від 06.10.2015 на суму 6000 грн. 00 коп., є обґрунтованими.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 8131 грн. 59 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» в частині стягнення з Дочірнього підприємства «Аромат» пені у розмірі 10670 грн. 08 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 8131 грн. 59 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2453 грн. 00 коп. та інфляційні втрати у розмірі 11100 грн. 01 коп., нараховані за загальний період нарахування з 02.09.2015 по 18.05.2017 щодо кожного простроченого платежу окремо (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог в частині 3% річних та інфляційних втрат).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обгрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» в частині стягнення з Дочірнього підприємства «Аромат» 3% річних у розмірі 2453 грн. 00 коп. та інфляційних втрат у розмірі 11100 грн. 01 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Відповідно до п. 20.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 24.10.2011 № 10 територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 ГПК за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Господарським судам слід також враховувати, що, оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності. У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю до господарського суду за місцем знаходження юридичної особи.

Як встановлено судом, Договір поставки № 18180 від 07.10.2013 укладений між позивачем та Дочірнім підприємством «Аромат» в особі філії «Лактіс», а отже спір у справі виник у зв'язку з діяльністю вказаного відокремленого підрозділу.

Судом встановлено, що місцезнаходженням філії "Лактіс" Дочірнього підприємства "Аромат" є: 29000, Хмельницька обл., м. Кам'янець-Подільський, вул. Маршала Харченка, буд. 3 (відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

З метою встановлення обсягу повноважень філії "Лактіс" Дочірнього підприємства "Аромат", зокрема щодо встановлення обставин, чи надано вказаній філії право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи - Дочірнього підприємства "Аромат", судом ухвалами від 09.06.2017, від 27.06.2017 та від 11.07.2017 було зобов'язано відповідача надати суду копію Положення про філію "Лактіс" Дочірнього підприємства "Аромат".

Однак, відповідач не надав суду копію Положення про філію "Лактіс" Дочірнього підприємства "Аромат", з огляду на що суд позбавлений можливості встановити наявність права у вказаної філії здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи та, відповідно, встановити підстави для направлення за підсудністю до Господарського суду Хмельницької області матеріалів даної справи (за місцезнаходженням філії "Лактіс" Дочірнього підприємства "Аромат"), враховуючи положення ч. 4 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснюється судом за місцезнаходженням юридичної особи відповідача - Дочірнього підприємства "Аромат".

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Аромат» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10; ідентифікаційний код: 30737268) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, буд. 19/3, корпус 1, кімната 5; ідентифікаційний код: 34937637) суму основного боргу у розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) грн. 08 коп., пеню у розмірі 8131 (вісім тисяч сто тридцять одна) грн. 59 коп., 3% річних у розмірі 2453 (дві тисячі чотириста п'ятдесят три) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 11100 (одинадцять тисяч сто) грн. 01 коп. та судовий збір у розмірі 1545 (одна тисяча п'ятсот сорок п'ять) грн. 28 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 03.08.2017

Суддя І.М. Отрош