Ухвала суду № 68107416, 31.07.2017, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/6069/13

1-кп/755/143/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" липня 2017 р. колегія суддів Дніпровського районного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Курила А.В.,

суддів Гончарука В.П., Яровенко Н.О.,

при секретарі Чуб Н.С.,

з участю прокурора Гончарової В.О.,

захисників Косенко О.В., Мацули М.Б.,

обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4,

потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва обвинувальний акт та додані до нього документи у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201311000000165 від 5 лютого 2013 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, українця, одруженого, з вищою освітою, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженки м. Києва, громадянки України, українки, незаміжньої, з середньо-технічною освітою, непрацюючої, зареєстрованої та проживаючої в АДРЕСА_2, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,

в с т а н о в и л а:

До Дніпровського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт та додані до нього документи відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурор просив призначити обвинувальний акт до судового розгляду, зазначивши, що він відповідає вимогам КПК України, підсудний Дніпровському районному суду м. Києва, підстави для закриття кримінального провадження або повернення обвинувального акту відсутні.

Обвинувачений ОСОБА_7 заявив клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, оскільки він не відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Потерпілі, обвинувачена ОСОБА_8 та захисники Косенко О.В., Мацула М.Б. підтримали клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.

Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, заслухавши думки прокурора, захисників, обвинувачених та потерпілих, суд вважає за необхідне повернути обвинувальний акт прокурору у зв'язку з його невідповідністю вимогам ст. 291 КПК України, виходячи з наступного.

Вимогами п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Згідно вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Обвинувачення згідно з п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України. Для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна та об'єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі. Саме в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, має здійснюватись судовий розгляд, як це передбачено вимогами ст. 337 КПК України.

Органом досудового розслідування вказані вимоги закону не виконані.

Так, при формулюванні обвинувачення ОСОБА_7 та ОСОБА_4 в обвинувальному акті зазначено про те, що під час досудового розслідування встановлено, що він, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_4, з корисливою метою, шляхом зловживання довірою, заволоділи чужим майном в особливо великих розмірах, за наступних обставин.

Так, у травня 2007 року, точного часу не встановлено, ОСОБА_7 познайомився з ОСОБА_4 та, переслідуючи жагу до збагачення у будь-який спосіб, розробили план заволодіння грошовими коштами громадян, згідно якого ОСОБА_4 з відома ОСОБА_7 підшукувала громадян, яких схиляла шляхом зловживання довірою зробити значні грошові інвестиції у начебто прибутковий бізнес ОСОБА_7, обіцяючи виплату щомісяця досить великих відсотків в якості винагороди за користування коштами, що не відповідало їх дійсним намірам та об'єктивним можливостям. При цьому, з метою надання своїм діям ознак законності, ОСОБА_4 за вказівкою ОСОБА_7 пропонувала укладати письмові договори щоб в подальшому в суперечках із вказаними громадянами намагатися перевести ці дії у площину цивільно-правових відносин і, таким чином уникнути кримінальної відповідальності. Проект договору позики їй надав ОСОБА_7

Обіцяючи велику винагороду за позику, а також юридичне оформлення надання позики, ОСОБА_4 і ОСОБА_7 умисно викликали у громадян почуття впевненості в законності та спокусливості вигоди для них передачі грошових коштів.

Злочинний план ОСОБА_4 та ОСОБА_7 передбачав залучення вищевказаним способом більшого числа кредиторів, з цією метою ОСОБА_7 передбачав виплачувати їм деякий час обіцяну винагороду, що сприяло б поширенню чуток про вигідне інвестування грошових коштів та зростанню числа нових кредиторів, а отже зростанню загальної суми позики. Виплата винагороди окремим кредиторам, як правило, у сумах значно менших, ніж було обіцяно, здійснювалась ОСОБА_7 на свій розсуд через ОСОБА_4 із сум раніше залучених позикових коштів.

Згідно узгодженого плану ОСОБА_4 упродовж 2007-2008 років підшукувала потенційних кредиторів, шляхом зловживання довірою схиляла їх до укладення договорів позики, які від імені позичальника підписувала сама, отримані позикові кошти передавала ОСОБА_7, про що він їй давав розписку на суму 20 мільйонів гривень. Окрім вказаної розписки, як документального підтвердження надходження до ОСОБА_7 залучених від громадян грошових коштів, в яких вона вказувала прізвище кредитора та суми позики, а ОСОБА_7 своїм підписом підтверджував правильність розрахунків та факт отримання ним цієї суми. Після укладення договорів позики, діючи згідно з розробленим планом, грошові кошти привласнювали та розпоряджались ними на власний розсуд.

Водночас, пред'явлене ОСОБА_7 обвинувачення не містить чіткого формулювання із зазначенням його конкретних дій по кожному епізоду заволодіння коштами потерпілих, у вчиненні яких він обвинувачується, зокрема відсутнє чітке розмежування дій, не зазначено, які саме кошти ОСОБА_4 передавала ОСОБА_7, на яку суму він передавав їй розписку і про, дату, час та місце вчинення таких дій, а також обставини проведення між ними взаємозвірки переданих грошових коштів, із зазначенням форми вини, мотиву і мети вчинення злочинів.

Крім того, при формулюванні обвинувачення відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_4 по епізодам заволодіння грошовими коштами потерпілих ОСОБА_5 28.02.2008 року та ОСОБА_9 02.09.2008 року не зазначено часу вчинення вказаних злочинів.

Між тим, згідно зі ст. 91 КПК України в обвинуваченні повинні бути зазначені форма вини, мотив і мета вчинення злочину.

Відповідно ж до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 червня 1990 року, зі змінами та доповненнями, обвинувачення повинно бути сформульовано з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» від 9 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскін проти Австрії» №9783/82 п. 79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті.

У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94 п. 52, рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії» №12969/94 п. 58, рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» №42780/98 п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (рішення від 1 березня 2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» №29082/95 п. 47).

Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94 п. 52, рішення від 1 березня 2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» №29082/95 п. 47).

Так, запропоноване органом досудового розслідування формулювання обвинувачення не містись повної, детальної інформації щодо пред'явленого особам обвинувачення, що порушує їх право на захист, так як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінального провадження, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваних вони вважається офіційно письмово повідомленими про фактичні та юридичні підстави пред'явлених їм обвинувачень.

Натомість, викладене в обвинувальному акті обвинувачення, його формулювання та приведені фактичні обставини злочинів, свідчать про те, що наведені обставини, що характеризують суб'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, є нечіткими та незрозумілими по кожному окремому епізоду.

Крім того, у відповідності до п. 1 ч. 4 ст. 291 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування є додатком до обвинувального акту, який складається слідчим або прокурором і надсилається до суду з обвинувальним актом, вимоги до нього визначені ст. 109 КПК України.

Реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити повний опис усіх без виключення дій і прийнятих процесуальних рішень під час досудового розслідування. Порушення вимог закону щодо повноти змісту реєстру досудового розслідування, є одним з критеріїв невідповідності обвинувального акту ст. 291 КПК України.

Проте, реєстр не відповідає вимогам закону, так як не містить усіх передбачених законом даних, зокрема не містить даних про внесення відомостей про закінчення досудового розслідування, та про залучення захисників.

Наведені порушення вимог КПК України перешкоджають суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і постановити законне й обґрунтоване судове рішення, у зв'язку з чим обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору для усунення зазначених недоліків.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 17, 110, 291, 314-316, 331 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201311000000165 за обвинуваченням ОСОБА_7, ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та додані до нього документи, повернути прокурору прокуратури м. Києва для виконання вимог, зазначених в мотивувальній частині ухвали.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів.

Головуючий суддя:

Суддя:

1

2