Постанова № 68092508, 01.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2017 р. Справа№ 910/2294/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Зеленіна В.О.

Пашкіної С.А.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача: Омельяненко В.В.;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2 Мельниченко К.Г.

розглянувши

апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби

України у м. Києві

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 26.04.2017 року

у справі № 910/2294/17 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна

компанія "Укррічфлот" в особі філії "Запорізький

річковий порт" АСК "Укррічфлот"

до 1. Подільського районного відділу Державної

виконавчої служби міста Києва Головного

територіального управління юстиції у місті Києві;

2. Державної казначейської служби України в особі

Головного управління Державної казначейської

служби України

про стягнення шкоди у розмірі 135533,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 року позов Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот" - задоволено повністю.

Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, будинок 11-А, ідентифікаційний код юридичної особи 37993783) на користь Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (04071, м. Київ, вул. Електриків, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 00017733) в особі філії "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот" (69006, м. Запоріжжя, вулиця Леонова, будинок 1-А, ідентифікаційний код юридичної особи 25920546) шкоду у розмірі 135533 (сто тридцять п'ять тисяч п'ятсот тридцять три) грн. 47 (сорок сім) коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 року скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення коштів з Державного бюджету України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 р. Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві відновлено строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 року у справі № 910/2294/17, прийнято її до розгляду, порушено апеляційне провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Баранець О.М.; судді: Пашкіна С.А., Жук Г.А.

Розпорядженням начальника управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09-53/2523/17 від 05.07.2017 р. справу № 910/2294/17, у зв'язку із перебуванням судді Жук Г.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Згідно із протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.07.2017р., справу № 910/2294/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Баранець О.М., судді: Зеленін В.О., Пашкіна С.А.

В судове засідання 10.07.2017 року представник відповідача 1 не з'явився. Розгляд справи було відкладено на 01.08.2017 року.

В судове засідання 01.08.2017 року представник відповідача 1 не з'явився.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача 1, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалав даної справи, рішенням господарського суду Запорізької області від 05.11.2015 року у справі №910/16312/15 позов заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, державного підприємства "Адміністрація річкових портів" задоволено. Зобов'язано публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" повернути з управління за актом прийому-передачі на користь Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" державне майно загальною вартістю 2 743 071,42 грн., а саме: причал №1 (ГТС-046, " 1-й причал"), інв. № 0263, 1934, причал №2 (ГТС-047, " 2-й причал"), інв. № 0265, 1934, причал №3 (ГТС-048, " 3-й причал"), інв. № 0264, 1931-1932, причал № 4 (ГТС-049, " 4-й причал"), інв. № 0260, 1934, причал № 5, інв. № 0259, 1946, причал № 6 (ГТС-044, "6-та причальна лінія"), інв. № 0257, 1975-1979, причал № 7 (ГТС-045, " 7-й причал, 1-а черга"), інв. № 0320, 1991, мол, інв. № 0262, 1946, які розташовано за адресою: м. Запоріжжя, вул. Леонова, 1-а; контейнерний причал №3 (ГТС-174, "3-й контейнерний причал"), інв. № 0287, 1957, який розташовано за адресою: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 26-а; причальна стінка (ГТС-178, "причальна вертикальна стінка"), інв. № 0277, 1978, яка розташована за адресою: місто Дніпрорудне, вул. Червонофлотська, 73; берегоукріплення судноремонтних майстерень, інв. № 104, 1956, дамба, інв. № 100, 1956, набережний причал, інв. №101, 1954, які розташовано за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Крупської, 26. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на користь Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" заборгованість за договором управління майном від 01.01.2007 року № 63/01-01 в частині оплати вигоди від майна, переданого в управління, за період з грудня 2013 року по грудень 2014 року включно в розмірі 1352 334, 67 грн. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на користь державного підприємства "Адміністрація річкових портів" 30 879,21 грн. 3% річних, 685 292,90 грн. втрат від інфляції.

На виконання рішення суду у справі №910/16312/15 17.11.2015 року господарським судом Запорізької області видано накази.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2016 року рішення господарського суду Запорізької області від 05.11.2015 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, державного підприємства "Адміністрація річкових портів" відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2016 року постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2016 року скасовано, рішення господарського суду Запорізької області від 05.11.2015 року у справі № 910/16312/15 залишено в силі.

04.07.2016 року державним виконавцем Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабенко О.О. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №51538802 з примусового виконання наказів №910/16312/15 виданих господарським судом Запорізької області від 17.11.2015 року.

11.07.2017 року державним виконавцем Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабенко О.О. винесені постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 135233 грн. 47 коп. та про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 300 грн. 00 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.08.2016 року з філії "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот" стягнуто на користь Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві грошові кошти у розмірі 135577 грн. 05 коп., що підтверджується платіжним дорученням №2598 від 11.08.2016 року із зазначенням призначення платежу: "сплата виконавчого збору та витрат на організацію та проведення виконавчих дій по ВП 51538802, ВП 51539429, ВП 51539873 від 04.07.2016 р."

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.10.2016 року у справі №910/16312/15 скаргу № 08-1-1-03/141 від 26.08.2016 р. Публічного акціонерного товариства Судноплавна компанія Укррічфлот на дії Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві у справі №910/16312/15 задоволено. Визнано недійсною постанову від 11.07.2016р. про стягнення з божника виконавчого збору у сумі 135233 грн. 47 коп., винесену головним державним виконавцем Подільського районного відділу ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабенко Ольгою Олександрівною у виконавчому провадженні № 51538802.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.10.2016 року у справі №910/16312/15 скаргу № 08-1-1-03/143 від 26.08.2016 р. Публічного акціонерного товариства Судноплавна компанія Укррічфлот на дії Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві у справі №910/16312/15 задоволено. Визнано недійсною постанову від 11.07.2016р. про стягнення з божника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 300 грн.00 коп., винесену Головним державним виконавцем Подільського районного відділу ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабенко Ольгою Олександрівною у виконавчому провадженні №51538802.

Позивач неодноразово (08.11.2016 року, 19.01.2017 року) звертався до Відповідача - 2 та 11.11.2016 року до Відповідача - 1 з вимогами про повернення грошових коштів у розмірі 135533 грн. 47 коп., проте до теперішнього часу відповіді не отримано.

Вказаними ухвалами господарського суду Запорізької області встановлено, що до відома боржника не було своєчасно доведено постанову про відкриття виконавчого провадження та фактично не надано гарантований Законом добровільний строк для виконання рішення суду, і боржник був позбавлений об'єктивної можливості виконати вимогу державного виконавця у встановлений термін, тому є порушеним право боржника на добровільне виконання рішення суду. Крім того, відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій стягуються в разі, якщо рішення було виконано примусово. Факт не виконання рішення про стягнення суми добровільно в установлений для цього строк утворює базу для нарахування виконавчого збору та інших витрат лише за умови стягнення її державним виконавцем, який після закінчення строку для добровільного виконання рішення суду виконує його примусово. Таку саму позицію висловлено і в Постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року по справі №3-217гс14. З наведених норм права слідує, що після спливу наданого боржнику на добровільне виконання рішення суду державний виконавець мав пересвідчитись, що боржником отримано постанову про відкриття виконавчого провадження та рішення в добровільному порядку не виконано чого ВПВР зроблено не було.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що, відповідно до цього Закону, підлягають примусовому виконанню (далі - рішення)

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. (абзац 1 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Зазначена процесуальна норма узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції України, згідно з якою судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі ст.ст. 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, ухвали суду у справі № 910/16312/15 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому протиправність дій Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві по винесенню постанов від 11.07.2016 року у ВП №51538802 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 135 233 грн. 47 коп. та про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 300 грн. 00 коп. встановлено ухвалами господарського суду Запорізької області від 18.10.2016 року у справі №910/16312/15, які набрали законної сили.

Подільський районний відділ Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві заперечуючи проти заявлених позовних вимог зазначав, що державним виконавцем постанови від 11.07.2016р. про стягнення з божника виконавчого збору у сумі 135233 грн. 47 коп. та про стягнення з божника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 300 грн.00 коп. у виконавчому провадженні № 51538802 винесені з дотриманням вимог чинного законодавства України, а посилання Позивача на їх неправомірність не підтверджено належними доказами.

Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги вказані доводи Відповідача - 1, оскільки ухвали господарського суду Запорізької області від 18.10.2016 року у справі №910/16312/15, які є обов'язковими до виконання на всій території України, набрали законної сили в день їх винесення, що підтверджується листом господарського суду Запорізької області від 06.04.2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2017 року Подільським районним відділом Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві направлено на адресу господарського суду Запорізької області апеляційну скаргу на ухвалу Запорізької області від 18.10.2016 року по справі №910/16312/15. Проте, як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалами Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2017 року та від 25.04.2017 року по справі №910/16312/15 апеляційні скарги Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на ухвалу Запорізької області від 18.10.2016 року у справі №910/16312/15 повернуто без розгляду.

Таким чином, станом на час розгляду справи №910/2294/17 Подільським районним відділом Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження прийняття до провадження апеляційної скарги на ухвалу Запорізької області від 18.10.2016 року у справі №910/16312/15 та відкриття апеляційного провадження.

У разі скасування ухвал Запорізької області від 18.10.2016 року по справі №910/16312/15, Подільський районний відділ Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві має право звернутися до господарського суду з відповідною заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, яка буде розглянута компетентним судом.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу необхідна наявність складу правопорушення, а саме:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

г) вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В спірних деліктних правовідносинах саме на Позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

За приписами статті 1173 Цивільного кодексу України відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.

Згідно зі ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Протиправність Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо стягнення з боржника Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот" виконавчого збору у розмірі 135233 грн. 47 коп. та стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 300 грн. 00 коп. встановлена в судовому порядку, що має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди, причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на наявність обставин, що виключали стягнення з боржника виконавчого збору й витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, про які державному виконавцю було відомо, останнім було стягнуто з боржника в примусовому порядку виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій.

Наявність вини Відповідача-1 у вказаних діях не спростовано під час розгляду справи №910/16312/15 та відповідно вона за змістом ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України презюмується.

Вданому випадку мова йде не про стягнення помилково перерахованих Позивачем коштів, оскільки спірна сума виконавчого збору й боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій були стягнуті в примусовому порядку, у зв'язку з чим необхідно дійти висновку про те, що Позивач вірно обрав спосіб захисту своїх порушених прав.

Доводи Відповідача - 2 щодо необхідності звернення Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот" в порядку, визначеному Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджеті, затвердженому наказом Міністерством фінансів України №787 від 03.09.2013 року вірно вдхилені судом першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 Порядку цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).

Враховуючи вищевикладене, слід зазначити, що Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів не поширюється на вказані правовідносини Сторін, оскільки грошові кошти у загальному розмірі 135 533 грн. 47 коп. були перераховані не помилково і не надмірно сплачені, а на виконання постанов державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного про наявність всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону № 202/98-ВР, ст. 86 Закону № 606-XIV і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Згідно з п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", статті 1174 Цивільного кодексу України, маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України, і враховуючи викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 № 04-5/239), зокрема в пункті 9 цього роз'яснення.

Відповідно до п. 11 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 року № 04-5/239 "Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" у розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій державних виконавців при виконанні судового рішення, слід враховувати, що згідно зі статтею 85 Закону України "Про виконавче провадження" на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду. Отже, факт неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен вже бути встановлений відповідними засобами доказування.

Судом першої інстанції враховано, що у рішенні Конституційного суду України №12-рп/2001 від 03.10.2001 р. у справі № 1-36/2001 зазначено, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, з врахуванням наведених норм права, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Частиною першою ст. 48 названого Кодексу встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка, зокрема, передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Аналогічна норма передбачена у Положенні про Державну казначейську службу України, затвердженому Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011. Відповідно до пункту 7 зазначеного Положення Казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення).

Територіальним органом у м. Києві є Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Таким чином, управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, завдана державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

З огляду на викладене вище, обов'язок обслуговування бюджетних коштів та списання цих коштів, у тому числі на відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам незаконними діями та рішеннями органів державної влади покладено на Державну казначейську службу України та її територіальні органи, а тому Позивачу надано право звернутися до суду з вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених державою на утримання органів, що завдали шкоду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки позивачем доведено належними та допустимими доказами відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України наявність всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди, позовні вимоги Позивача про стягнення шкоди у розмірі 135 533 грн. 47 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується розподілу судових витрат відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вірно зазначив, що відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Таким чином, судовий збір за подання вказаної позовної заяви не покладається на відповідачів та не справляється взагалі.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 року у справі №910/2294/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу №910/2294/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді В.О. Зеленін

С.А. Пашкіна