Постанова № 68068863, 31.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2017 р. Справа№ 910/5279/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Зеленіна В.О.

Чорногуза М.Г.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: Колибіденко В.О.

від відповідача 3: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017р.

у справі №910/5279/17 (суддя Отрош І.М.)

за позовом ОСОБА_4

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі".

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем Київ".

3.Державного підприємства "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів"

про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 р. у справі №910/5279/17 у позові відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що отримання попередньої згоди Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі" не є обов'язковим для укладання оспорюваного договору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017р. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що директор відповідача 1, укладаючи договір про передання виключних майнових прав власності на технічні умови, вийшов за межі власної компетенції, оскільки всупереч п. 20.15. статуту відповідача 1, виключні майнові права передані відповідачу 2 без згоди вищого органу управління - Загальних зборів відповідача 1.

Скаржник зазначає й про те, що договір №207 від 01.07.2016 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони - директора відповідача 1 ОСОБА_5 з представником іншої сторони - ОСОБА_6, уповноваженого директором відповідача 2 - ОСОБА_5 на його укладання, що до того ж був обізнаний про наявність передбачених статутом відповідача 1 обмежень щодо укладення договору.

Інших доказів, які б підтверджували вартість виконаних робіт та, відповідно розмір позовних вимог позивачем до суду не надано.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2017р. розгляд апеляційної скарги призначено на 31.07.2017р.

В судове засідання апеляційного господарського суду не з'явився відповідач 1 та відповідач 3.

Враховуючи те, що про час та місце судового засідання відповідач 1 та відповідач 3 повідомлені належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, явка учасників судового процесу не визнана обов'язковою, про причини неявки суд не повідомили, судова колегія ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності представників відповідача 1 та відповідача 3.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2 судова колегія встановила.

01.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полірем Баухемі" (автор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полірем Київ" (правонаступник) укладено договір №207 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови, відповідно до якого автор передає правонаступнику виключні майнові права власності на технічні умови, а правонаступник набуває у повному складі ці права відповідно до закону та визначених цим договором умовах, відповідно до п.2.1 якого автор передає правонаступнику права та матеріальний носій. Передача матеріального носія оформлюється актом приймання-передачі, який є додатком до цього договору і підписується разом з договором (копія акту приймання-передачі оригіналів матеріального носія технічних умов від 01.07.2016 долучена до позову).

Пунктом 2.2. договору встановлено, що цей договір передбачає безповоротну передачу (відчуження) автором своїх прав правонаступнику.

Сторони дійшли згоди, що за цим договором автор повністю передає свої права правонаступнику на безоплатній основі (п. 2.3. договору).

Згідно з п.п. 2.4., 2.5. договору, автор перестає бути суб'єктом переданих прав та не може залишити за собою будь-якого права на його використання, встановити будь-які часові або територіальні обмеження прав, що переходять до правонаступника відповідно до чинного законодавства. Правонаступник, приймаючи від автора права та матеріальний носій, стає єдиним власником прав в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.3.1. договору, автор зобов'язується передати у власність правонаступнику матеріальний носій під час підписання цього договору в задовільному стані збереження на умовах, визначених цим договором: технічні умови на состави водно-дисперсійні "Полірем" для опоряджувальних і ремонтних робіт (готові до застосування) ТУ У В.2.7-31286563.001-2001, зареєстровано Українським державним науково-виробничим центром стандартизації, метрології та сертифікації 02.04.2001 №081/022994.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання представниками автора та правонаступника, скріплення печатками сторін (п. 7.1. договору).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про стандартизацію" №2408-ІІІ, чинного на дату внесення технічних умов до книги обліку, технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про стандартизацію" №1315-VIII, чинного на дату укладання договору, технічні умови - нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинна відповідати продукція, процес або послуга, та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги.

Так, за змістом ст.16 Закону України "Про стандартизацію" №1315-VIII, підприємства, установи та організації мають право у відповідних сферах діяльності та з урахуванням своїх господарських і професійних потреб організовувати та виконувати роботи із стандартизації, зокрема: 1) розробляти, приймати, перевіряти, переглядати та скасовувати стандарти, кодекси усталеної практики, технічні умови і зміни до них, установлювати процедури їх розроблення, прийняття, перевірки, перегляду, скасування та застосування; 2) застосовувати прийняті ними стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови; 3) брати участь у роботі спеціалізованих міжнародних та регіональних організацій стандартизації відповідно до положень про такі організації; 4) створювати та вести фонди нормативних документів і видавати каталоги нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну; 5) видавати і розповсюджувати прийняті ними стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, документи відповідних спеціалізованих міжнародних організацій стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень про такі організації або відповідних договорів. Стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті підприємствами, установами та організаціями, застосовуються на добровільній основі. Право власності на стандарти, кодекси усталеної практики і технічні умови, прийняті підприємствами, установами та організаціями, і видані ними каталоги належать відповідним підприємствам, установам та організаціям.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.04.2017 №1002425499 та статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі", затвердженого Загальними зборами учасників (протокол №31-07/2012 від 31.07.2012), ОСОБА_4 (позивач) є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі" з часткою у статутному капіталі у розмірі 2364,72 грн., що становить 20,040% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі" (копія статуту долучена до позову).

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Так, однією з підстав, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про визнання недійсним договору №207 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови від 01.07.2016, укладеного між відповідачами 1 та 2, є порушення його корпоративних прав учасника на управління Товариством з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі", оскільки останнім не скликались Загальні збори для вирішення питання про надання згоди на відчуження технічних умов, що в силу п. 20.15. статуту відповідача 1 є обов'язковим.

Так, за змістом п.20, п.20.14. та п.20.15 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі", затвердженого Загальними зборами учасників (протокол №31-07/2012 від 31.07.2012), Загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі" є вищим органом товариства, який має право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, в тому числі, і переданих до компетенції директора. До виключної компетенції Загальних зборів відноситься: попереднє затвердження договорів/контрактів на суму, що перевищує 2000000,00 грн.; попереднє затвердження правочинів (договорів, контрактів) щодо відчуження або передачі основних фондів товариства як для забезпечення власних зобов'язань товариства, так і за договорами майнового поручительства за третіх осіб, незалежно від суми правочину та вартості основних фондів.

Отже, з наведених положень статуту відповідача 1 вбачається, що отримання попередньої згоди Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі" є обов'язковим для укладання договорів на суму більше 2 млн. грн., а також на розпорядження основними фондами товариства, незалежно від вартості.

За змістом ст. 14.1.138 Податкового кодексу України у редакції від 08.07.2012, чинній на дату затвердження Загальними зборами учасників відповідача 1 статуту (протокол №31-07/2012 від 31.07.2012), основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

При цьому, за змістом ст. 14.1.120 Податкового кодексу України, нематеріальні активи - право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами.

Так, оскільки технічні умови є нематеріальним активом, що в силу приписів ст. 14.1.138 Податкового кодексу України не відноситься до основних засобів, враховуючи, що передання прав на технічну умови за умовами оспорюваного договору здійснено на безоплатній основі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності отримання попередньої згоди Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі" на укладання договору №207 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови від 01.07.2016.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що для укладення оспорюваного договору №207 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови від 01.07.2016, предметом якого є передання прав на технічні умови, що є нематеріальним активом, необхідним було попереднє погодження Загальних зборів учасників відповідача 1, яким відчужено права на технічні умови, у зв'язку з чим, відповідно, відсутні підстави вважати, що укладеним договором порушуються корпоративні права позивача як учасника відповідача 1 щодо управління діяльністю останнього в контексті неучасті в Загальних зборах учасників відповідача 1.

Не можуть бути покладені в основу рішення доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що у зв'язку з укладенням директором відповідача 1 безоплатного договору №207 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови від 01.07.2016 відповідача 1 позбавлено права здійснювати основний напрямок господарської діяльності товариства, оскільки за відсутності технічних умов, які були об'єктом передачі за оспорюваним правочином, відповідач 1 втратив право виробляти та продавати продукцію, що виробляється на підставі таких технічних умов та отримувати прибуток від цієї діяльності, що, за твердженням позивача, свідчить про порушення його корпоративних прав як учасника відповідача 1 з часткою у розмірі 20,04% статутного капіталу з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.1. договору №207, автор передає правонаступнику права та матеріальний носій. Передача матеріального носія оформлюється актом приймання-передачі, який є додатком до цього договору і підписується разом з договором (копія акту приймання-передачі оригіналів матеріального носія технічних умов від 01.07.2016 долучена до позову).

Сторони дійшли згоди, що за цим договором автор повністю передає свої права правонаступнику на безоплатній основі (п. 2.3. договору №207).

Згідно з п.п. 2.4., 2.5. договору №207, автор перестає бути суб'єктом переданих прав та не може залишити за собою будь-якого права на його використання, встановити будь-які часові або територіальні обмеження прав, що переходять до правонаступника відповідно до чинного законодавства. Правонаступник, приймаючи від автора права та матеріальний носій, стає єдиним власником прав в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Так, умови договору №207 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови від 01.07.2016 іменують відчужувача прав на технічні умови автором.

За змістом ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Так, нормами наведеного Закону встановлено, що автору належать як особисті немайнові, так і майнові права автора, при цьому до останніх належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права (ст.ст. 14, 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

Разом з тим, для того, щоб визначити, чи поширюються на спірні правовідносини норми закону щодо прав інтелектуальної власності автора, яким в договорі іменовано відповідача 1, необхідним є з'ясування питання набуття ним авторських прав на об'єкт, який є предметом оспорюваного договору, через призму встановлення обставин, чи є технічні умови об'єктом авторського права (в контексті розгляду позову в частині тих підстав, що відповідач 1, за твердженням позивача, втратив право виробляти та продавати продукцію, що виробляється на підставі технічних умов, що відчужені за договором, що впливає на права позивача як учасника відповідача 1 на отримання дивідендів).

Відповідно до ст.418 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Так, за змістом ст.433 Цивільного кодексу України об'єктами авторського права є твори, а саме: 1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; 2) комп'ютерні програми; 3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; 4) інші твори.

Технічні умови не вказано серед переліку об'єктів, визначеного ст. 433 Цивільного кодексу України, разом з тим даний перелік законодавцем визначений як невиключний (ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права"). Отже, об'єктом авторського права є твір, який в свою чергу є результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

Так, як норми Закону України "Про стандартизацію" №2408-ІІІ, що втратив чинність, однак був чинним на дату внесення технічних умов до бази даних - 02.04.2002, так і чинного Закону України "Про стандартизацію" №1315-VII, не містять положення, яке би передбачало віднесення технічних умов до об'єктів інтелектуальної власності, в тому числі об'єктів авторського права.

В матеріалах справи відсутні докази, що права (авторські права) на технічні умови були зареєстровані їх носієм у добровільному порядку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір" від 27 грудня 2001 р. N 1756.

З огляду на наведене, виходячи з наданого законодавцем визначення технічних умов, які є документом, що встановлюють вимоги до продукції, процесу, послуги, відсутні підстави вважати такий об'єкт твором у розумінні норм авторського права.

Місцевий господарський суд, з яким погоджується судова колегія обґрунтовано зазначає про те, що позивачем не доведено, яким чином відсутність у відповідача 1 технічних умов ТУ У В.2.7-31286563.001-2001, які є документом із встановленими технічними вимогами, перешкоджає здійсненню ним виробництва та продажу продукції, у зв'язку з чим є недоведеним позивачем порушення його прав як учасника відповідача 1 на управління діяльністю відповідачем 1 та отримання останнім прибутку.

Щодо вимог про зобов'язання Державного підприємства "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, методології, сертифікації та захисту прав споживачів" здійснити перереєстрацію права власності на технічні умови на состави водно-дисперсійні "Полірем" для опоряджувальних та ремонтних робіт (готові до застосування) ТУ У В.2.7.-31286563.001-2001, зареєстровано Українським державним науково-виробничим центром стандартизації, методології та сертифікації 02.04.2002 за №081/0262994, прошнуровані та пронумеровані в кількості 62 аркуші, на Товариство з обмеженою відповідальністю "Полірем Баухемі", які обґрунтовані застосуванням наслідків недійсності договору №207, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що з огляду на відмову в задоволенні позову в частині вимог про визнання договору №207 від 01.07.2016 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови недійсним, вимоги ОСОБА_4 про зобов'язання Державного підприємства "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, методології, сертифікації та захисту прав споживачів" здійснити перереєстрацію права власності на технічні умови на состави водно-дисперсійні "Полірем" для опоряджувальних та ремонтних робіт (готові до застосування) ТУ У В.2.7.-31286563.001-2001, на Товариство з обмеженою відповідальністю "Полірем Баухемі", які є похідними від вимог про визнання договору недійсним, не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 у справі №910/5279/17 залишити без змін.

3. Справу №910/5279/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді В.О. Зеленін

М.Г. Чорногуз

,