Ухвала суду № 68063029, 25.07.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 611/62/16-ц Головуючий суддя І інстанції Коптєв Ю. А.

Провадження № 22-ц/790/2916/17 Суддя доповідач Піддубний Р.М.

Категорія: Спори про відшкодування шкоди

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: судді Піддубного Р.М.,

суддів: Котелевець А.В., Швецової Л.А.,

за участю секретаря: Кравченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 10 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Барвінківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Міністерства юстиції України, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

встановила:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що постановою Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року по справі № 2002/2-а-464/11 зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області, Міністерство соціальної політики України здійснити необхідні дії відповідно до вимог п.14 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.1992 року № 258 «Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», направлені на забезпечення ОСОБА_1 продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання та компенсацією 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановленими Міністерством охорони здоров'я України, починаючи з 01 грудня 2010 року, за виключенням раніше виплачених з цього питання коштів. Крім того, рішенням Європейського Суду з Прав Людини від 31.07.2014 року у справі «Штефан та інші проти України», зокрема, за заявою ОСОБА_1 № 4862 від 03 січня 2013 року, визнано порушення державою відповідачем пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції і статті 1 Протоколу, постановлено, що протягом трьох місяців держава-відповідач мала виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Посилаючись на те, що вказані рішення не виконані, постановою Барвінківського районного суду Харківської області від 16 січня 2015 року визнано протиправною бездіяльність в.о. начальника відділу державної виконавчої служби Барвінківського районного управління юстиції Харківської області (ВДВС Барвінківського РУЮ Харківської області) з виконання вищевказаної постанови Барвінківського районного суду Харківської області, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року визнано протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2014 року, позивач просив стягнути з ВДВС Барвінківського РУЮ Головного територіального управління юстиції у Харківської області, Головного територіального управління юстиції у Харківської області, Міністерства юстиції України, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області на відшкодування завданої йому матеріальної шкоди 49 270 грн. 16 коп., моральної шкоди 50 000 грн.

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 10 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що постановою Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року (справа №2002/2-а-464/11) зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області, Міністерство соціальної політики України здійснити необхідні дії відповідно до вимог п. 14 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.1992 року № 258 «Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», направлені на забезпечення ОСОБА_1 продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання та компенсацією 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановленими Міністерством охорони здоров'я України, починаючи з 01 грудня 2010 року, за виключенням раніше виплачених з цього питання коштів (а.с. 123-126).

Рішенням Європейського Суду з Прав Людини від 31.07.2014 року у справі «Штефан та інші проти України», зокрема, за заявою ОСОБА_1 від 03 січня 2013 року, визнано порушення державою відповідачем пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції і статті 1 Протоколу, постановлено, що протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Постановою Барвінківського районного суду Харківської області від 16 січня 2015 року визнано протиправною бездіяльність в.о. начальника ВДВС Барвінківського районного управління юстиції Харківської області з виконання вищевказаної постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 (а.с. 7).

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року визнано протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини (а.с. 8-11).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сума нарахованої за судовим рішенням, але невиплаченої компенсації вартості продуктів для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не є майновою шкодою, крім того, позивачем не доведено заподіяння йому неправомірними діями посадових осіб державної виконавчої служби моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до положень ст. 11 та ч. 2 ст. 87 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави; збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до ч. 2 цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки п. 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п.п. 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Як роз'яснено у п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження», а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено у ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною другою п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи.

Відсутність хоча б однієї складової виключає обов'язок по відшкодуванню шкоди.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Отже, обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження заподіяння йому майнової та моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи за своїм змістом є обґрунтуванням позовних вимог та висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 10 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді