Ухвала суду № 68054553, 26.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

26 липня 2017 року м. Київ К/800/7112/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправними дій, бездіяльності та стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року, -

встановив:

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення на його користь коштів невиплаченого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 30 серпня 2007 року по 17 січня 2008 року.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року, вказаний позов залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року і направити справу для продовження розгляду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що постановою Сокальського районного суду Львівської області від 17 січня 2008 року у справі № 2-а-26/2008 позов ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про поновлення на роботі задоволено. Поновлено позивача на посаді помічника дільничного інспектора міліції Червоноградського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 30 серпня 2007 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2008 року, постанову Сокальського районного суду Львівської області від 17 січня 2008 року змінено. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 30 серпня 2007 року № 330 о/с в частині звільнення ОСОБА_4 з посади помічника дільничного інспектора міліції Червоноградського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 30 серпня 2007 року за підпунктом «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Поновлено ОСОБА_4 на посаді помічника дільничного інспектора міліції Червоноградського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 30 серпня 2007 року.

Питання щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу при ухваленні зазначених судових рішень не вирішувалось, у зв'язку з чим ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом.

За позицією суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, для визначення строку звернення до суду у справах про проходження служби рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України слід застосовувати строк, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а оскільки ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення невиплаченого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 30 серпня 2007 року по 17 січня 2008 року лише 22 вересня 2014 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною 3 статті 99 вказаного Кодексу, та не надав доказів поважності причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду, то даний позов підлягає залишенню без розгляду.

Виходячи з положень частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Водночас, згідно з частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013 зазначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Поняття «грошове забезпечення» та «заробітна плата» є тотожними.

Отже, в даному випадку колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що питання строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу регулюється саме частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України - без обмеження будь-яким строком, а не частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України - у місячний строк, як це зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.

Згідно з частиною 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року - скасувати, а справу - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Головчук С.В.

Черпак Ю.К.