Ухвала суду № 68054524, 01.08.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" серпня 2017 р. м. Київ К/800/9503/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий);

Калашнікової О.В.,

Кравцова О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Одеського міського центру зайнятості про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Одеського міського центру зайнятості (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 24 грудня 2015 року позов задоволено.

Визнано дії Одеського міського центру зайнятості щодо обчислення ОСОБА_4 страхового стажу та визначення розміру допомоги по безробіттю у сумі 544,00 гривень - неправомірними.

Зобов'язано Одеській міський центр зайнятості провести ОСОБА_4 з 30 листопада 2015 року перерахунок допомоги по безробіттю у розмірі 60% від її середньої заробітної плати з настанням перерви страхового стажу, у періоди її зайнятості в зоні проведення антитерористичної операції з 01.07.2014 року по 30.06.2015 року та з 12.09.2015 року по 20.11.2015 року, з поважних причин, відповідно до вимог ст. 22 ч. 1 абзацу 6 та ст. 23 ч. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», з урахуванням виплачених сум.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 24 грудня 2015 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановленим у справі рішенням апеляційного суду, ОСОБА_4 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивачу, у зв'язку із її виїздом із зони проведення антитерористичної операції, 03 листопада 2015 року надано статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», місце перебування зареєстровано: АДРЕСА_1, що підтверджується відповідною довідкою управляння праці та соціального захисту населення в Київському районі міста Одеси від 03 листопада 2015 року № 516005077.

23 листопада 2015 року позивач звернулась до Одеського міського центру зайнятості із заявою про взяття її на облік як безробітної, у зв'язку з чим їй надано статус безробітної та з 30 листопада 2015 року призначено допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі 544,00 гривень.

Не погоджуючись із розміром призначеної допомоги, позивач 01 грудня 2015 року звернулась із заявою до відповідача, на що було отримано відповідь Одеського міського центру зайнятості від 10 грудня 2015 року № 3993/19/06/5-29, в якій зазначено, що позивачу призначено допомогу по безробіттю в мінімальному розмірі, оскільки на неї не поширюється дія положень частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», оскільки перерва страхового стажу після припинення трудових відносин складає більше 12 місяців.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Право на допомогу по безробіттю зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна.

Поважними причинами є, зокрема, періоди зайнятості на тимчасово окупованій території України чи в районах проведення антитерористичної операції, що за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не підтверджуються сплатою єдиного внеску.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб.

Внутрішньо переміщеним особам після надходження документів та відомостей про страховий стаж, заробітну плату (дохід) рішення про призначення допомоги по безробіттю переглядається відповідно до законодавства.

У середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги по безробіттю включаються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески, які підтверджуються даними Єдиного державного реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України.

Положеннями пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року №1266 визначено, що місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.

Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщена особа, яка звільнилася з роботи (припинила інший вид зайнятості), за відсутності документів, що підтверджують факт звільнення (припинення іншого виду зайнятості), періоди трудової діяльності та страхового стажу, реєструється як безробітна та отримує допомогу по безробіттю, соціальні та інші послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття відповідно до законодавства.

Внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви).

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з підприємствами, що знаходяться в м. Луганську Луганської області у періоди з 01 вересня 2011 року по 30 червня 2015 року та з 12 вересня 2015 року по 20 листопада 2015 року.

При цьому нотаріально завіреною копією заяви від 06 листопада 2015 року, оформленої відповідно до вимог частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» з підтвердженням того, що ця заява нею надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви) підтверджено факт припинення позивача трудових відносин з ТОВ «Лугоптсервіс» (м. Луганськ).

Враховуючи, що страховий стаж позивача складає від 6 до 10 років, а періоди зайнятості позивача в районі проведення антитерористичної операції з 01 липня 2014 року по 30 червня 2015 року та з 12 вересня 2015 року по 20 листопада 2015 року, не підтверджуються сплатою єдиного внеску за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд першої інстанції правильно вказав, що на позивача поширюється дія положень частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

А суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про правомірність дій відповідача, а відтак - безпідставно скасував рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року у справі - скасувати, а постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 24 грудня 2015 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: