Постанова № 68053392, 31.07.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2017 року справа № 823/994/17

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді - Рідзеля О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

26.06.2017 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач), у якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 12.06.2017 №16819-13.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 102 827 грн 74 коп. Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136.

Однак, на думку позивача, норми рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136 можуть застосовуватись лише до тих правовідносин, які виникнуть з 01.01.2017, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 12.06.2017 №16819-13 є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні 24.07.2017 позовні вимоги підтримав повністю, позов просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

При цьому представник позивача зазначив, що п. 6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м. Черкаси», затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136, яким встановлено ставку цього податку, постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.09.2016, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 та Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 - визнано недійним та нечинним - таким, що не набрав чинності з 01.01.2016.

Відповідачем надано заперечення проти адміністративного позову від 24.07.2017, в яких вказано, що позивач є власником нерухомого майна загальною площею 7 462,1 кв. м., що є нежилими приміщеннями та яке в розумінні ст. 266 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Ставка цього податку закріплена нормами рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136.

Також в запереченнях зазначено, що такий вид місцевого податку, що справляється на території м. Черкаси, як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - встановлено рішенням Черкаської міської ради від 25.06.2015 №2-136, а рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136 жодних змін до елементів цього податку не вносились. Крім того, положення рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136 застосовуються з дати набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» - з 01.01.2016, а тому, на думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено на підставі норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Також 24.07.2017 до початку судового засідання від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Розгляд справи розпочато у відкритому судовому засіданні. Однак, у зв'язку з прибуттям у судове засідання, призначене на 24.07.2017 не всіх осіб, які беруть участь у справі, суд виніс усну ухвалу, згідно якої вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснювати фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.

Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 20.07.2017 позивач є власником нерухомого майна загальною площею 7 462,1 кв. м.

Головним управлінням ДФС у Черкаській області проведено нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 102 827 грн 74 коп., сформовано та направлено податкове повідомлення-рішення від 12.06.2017 № 16819-13.

Надаючи правову оцінку оспорюваному правовому акту індивідуальної дії та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Судом встановлено, що 01.01.2015 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII. Згідно з даним нормативно-правовим актом запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 Податкового кодексу України.

Зокрема, в силу положень підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості рішення щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України).

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини першої статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

За приписами статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.

Водночас відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (пункт 10.3 статті 10 Податкового кодексу України).

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Судом встановлено, що рішенням Черкаської міської ради від 25.06.2015 № 2-1312 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» встановлено податок на майно, який, зокрема, складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136 «Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року за № 2-1312 «Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» затверджено Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси».

Зі змісту вказаного рішення судом встановлено, що Черкаська міська рада вирішила внести зміни до рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 № 2-1312 у зв'язку зі змінами в бюджетному та податковому законодавстві України, відповідно до п. п. 4, 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VІІІ.

В пункті 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VІІІ (далі - Закон № 909-VІІІ), який набув чинності з 01.01.2016, зазначено: рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Таким чином, приписи Закону № 909-VІІІ в частині перегляду органами місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів носять рекомендаційний, а не імперативний характер.

Аналогічний правовий висновок міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду від 07.06.2017 у справі № К/800/33547/16.

Також, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VІІІ передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Крім того, слід зазначити, що Законом № 909-VIII не внесено зміни до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, як і не було внесено змін до частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України.

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3 статті 12 названого Кодексу передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Разом з тим, як встановлено Вищим адміністративним судом України під час розгляду справи № К/800/33547/16, Черкаська міська рада, виконуючи рекомендацію Закону України від 24.12.2015 № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» та приймаючи рішення від 28.01.2016 №2-136 «Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року за № 2-1312 «Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» зобов'язаний була дотримуватись інших обов'язкових приписів Податкового кодексу України, а саме, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, яким встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначена норма кореспондується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що проголошений у статті 4 Податкового кодексу України (підпункт 4.1.9 пункту 4.1). Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Одночасно, суд наголошує, що п. 6.2 Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси, затвердженого рішенням від 28.01.2016 №2-136 закріплено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення керувався саме нормами рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136, а ставку податку обраховано з урахуванням приписів п.6.2 зазначеного вище Положення.

Разом з цим, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень та офіційного веб-порталу судової влади України судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.09.2016 (справа № 712/2617/16-а), залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 та Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 (№ К/800/33547/16) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадоріт» до Черкаської міської ради про визнання незаконним та скасування п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 № 2-136 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадоріт» задоволено, визнано п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 у № 2-136 недійсним та нечинним - таким, що не набрав чинності з 01.01.2016.

Як встановлено судом, приймаючи вказані вище судові рішення суди виходили з того, що оскаржуваний пункт рішення Черкаської міської ради про встановлення місцевих податків і зборів щодо набрання ним чинності та застосування з 01.01.2016 року не відповідає засадам та правилам податкового законодавства, які у даному випадку передбачають відповідне застосування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

При цьому Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 07.06.2017 у справі № К/800/33547/16 зазначив, що Законом України від 24.12.2015 року № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» лише рекомендовано органам місцевого самоврядування вчинити певні дії, в той час як підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України законодавцем чітко встановлено повноваження місцевих рад при встановленні місцевих податків та зборів, які, враховуючи статтю 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постанова Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.09.2016 у справі 712/2617/16-а набрала законної сили 10.11.2016.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що відповідач приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 12.06.2017 №16819-13 керувався приписами рішення Черкаської міської ради, які як на день розгляду справи, так і станом на день його прийняття визнано в судовому порядку недійсними та нечинними - таким, що не набрали чинності з 01.01.2016.

В силу положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З метою виконання адміністративними судами наведених завдань, у відповідності до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Врахувавши викладені норми законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 12.06.2017 №16819-13 є протиправним та підлягає скасуванню.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тобто, в даному випадку кошти, які витрачені позивачем на сплату судового збору згідно дубліката квитанції № 0.0.794069581.1 від 26.06.2017 у сумі 1 028 грн 28 коп. підлягають поверненню з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Черкаській області.

Щодо вимоги позивача стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України від 20.12.2011 № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Тобто, за приписами зазначеного Закону, компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи з виду послуги та витрат часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Разом з цим, відповідно до глави 6 Кодексу адміністративного судочинства України, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі.

Проте, доказів понесення позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 грн суду надано не було.

А тому, у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Черкаській області на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.

Керуючись статтями 14, 41, 86, 94, 128, 159-163, 167, 185-187, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 12.06.2017 №16819-13.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Черкаській області (ідентифікаційний код 39392109) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1), понесені ним судові витрати на сплату судового збору в розмірі 1 028 (одна тисяча двадцять вісім) грн 28 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.А. Рідзель