Постанова № 68053228, 05.06.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 червня 2017 року № 826/4933/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС міста Києвапро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС м. Києва, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 22.04.2016 № 603-1305.

Під час розгляду справи представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що в розумінні п.287.1 Податкового кодексу України позивач не є власником або землекористувачем земельної ділянки.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник податкового органу зазначив, що підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відсутні.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2016 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №699-1305, яким позивачу відповідно до п.286.5 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб» в сумі 281 416,99 грн.

Не погоджуючись з правомірністю та обґрунтованістю вказаного ППР, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Позиція позивача полягає в тому, що на час прийняття даного ППР право власності/постійного користування на земельну ділянку в установленому порядку оформлено не було, внаслідок чого підстави для нарахування земельного податку відсутні.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що міститься в рамках інформаційної довідки № 84509590 від 07.04.2017 p. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо фізичної особи ОСОБА_1, за Позивачем 19.07.2011 зареєстровано право приватної власності на нерухоме майно - нежилу будівлю (літ.І) загальною площею 358,40 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25.05.2011 р.

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що за Позивачем право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, не зареєстровано.

Також, з в листі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві № 29-26-0.21-4164/17 від 28.04.2017, зазначено, що станом на теперішній час відомості щодо державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі на території м. Києва та рішення Київської міської ради про передачу її у власність/користування гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) в Головному управлінні Держгеокадастру у м. Києві відсутні.

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У частинах першій та другій ст.120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попередні землекористувача.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно із ст.270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п.п.271.1.1 п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.5.6 Положення «Про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» від 23 червня 2011 року N 242/5629 із змінами та доповненнями, плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земель ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі визначеному пунктами 5.3-5.5 цього Положення.

Згідно з п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України).

Правовий аналіз зазначених вище норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку, що позивач є суб'єктом сплати земельного податку з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, як то чітко визначено п.287.6 Податкового кодексу України.

Разом з тим, контролюючим органом в порушення принципу обов'язковості доказування правомірності прийнятого ППР, як то визначено ст.ст.69-71 КАС України, до матеріалів справи не надано, а судом не встановлено наявності доказів, що підтверджують реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 літ «З», «І» за ОСОБА_1.

Посилання контролюючого органу на Витяг з технічної документації №Н-01130/2012 про нормативно-грошову оцінку земельної ділянку, як на підставу для нарахування позивачу земельного податку, судом відхиляються, адже витяг з технічної документації, в розумінні ч.1 ст.70 КАС України, не є належним доказом перебування земельної ділянки у позивача на праві власності.

Слід зазначити, що в рамках спірних правовідносин суд позбавлений можливості застосувати норми п.5.6 Положення «Про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» від 23 червня 2011 року N 242/5629 із змінами та доповненнями, враховуючи таке.

Даною нормою передбачено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земель ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі визначеному пунктами 5.3-5.5 цього Положення.

Проте, з урахуванням положень п.4 ст.9 КАС України, суд вважає за правильне застосувати до спірних правовідносин положення спеціального закону - Податкового кодексу України (п.287.6), що мають вищу юридичну силу, в контексті виникнення у фізичної особи обов'язку щодо сплати земельного податку виключно з дати реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Посилання відповідача в наданих письмових заперечень на практику Верховного Суду України є недоречними, адже особою, відповідальною за написання заперечень, залишено поза увагою той факт, що правовідносини, яким надана оцінка Верховним Судом України, є відмінними від спірних правовідносин в рамках даного публічно-правового спору.

За таких обставин суд дійшов переконання про невідповідність спірного рішення вимогам ч.3 ст.2 КАС України, наслідок чого є його скасування.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 22.04.2016 № 603-1305, прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 2814 (дві тисячі вісімсот чотирнадцять) грн. 16 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович