Рішення № 68020443, 03.05.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/12841/15-ц

Провадження № 2/761/5918/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гуменюк А.І.

при секретарі Бондарю В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Моторно (транспортне) страхове бюро України, про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - Позивач) 06 травня 2015 року звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про визнання договору страхування недійсним.

Свої вимоги Позивач обґрунтовував тим, що 20.02.2015 року Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» було отримано повідомлення особи, відповідальність якої застраховано, про ДТП від громадянки ОСОБА_1, яка повідомила про те, що 19.02.2015 року о 15 год. 15 хв. в м. Києві на перехресті вул. Фрунзе - Подільській узвіз сталася ДТП за участю автомобіля «Lexus», д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням останньої та автомобіля «Chevrolet», д.н.з. НОМЕР_2. На момент вищевказаної ДТП у Відповідача був наявний заповнений бланк поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ/0556313, копію якого остання надала при написанні повідомлення особи, відповідальність якої застраховано, про ДТП. Отримавши дану інформацію, Позивачем було перевірено інформацію стосовно бланка вищевказаного поліса та було з'ясовано, що вказаний бланк поліса не було реалізовано ТДВ СК «Альфа-Гарант» та який значиться втраченим. Вказаний чистий бланк поліса серії № АІ/0556313 було передано ОСОБА_2, начальнику управління страхування в м. Одесі та Одеській області 17 березня 2014 року за актом передачі полісів №АГ00173. З часу передачі вказаного чистого бланку поліса ОСОБА_2 до дати пред'явлення позовної заяви, за вказаним бланком не надходило жодної інформації про його реалізацію, а також не надходило за ним жодних грошових коштів, в якості сплати страхового платежу. Вказує, що 21.10.2014 року ним було здійснено публікацію оголошення про втрату бланку поліса №АІ/0556313 в газеті Урядовий кур'єр (випуск №194), а також було подано відповідну інформацію про втрату вказаного бланку поліса в Моторне (транспортне) страхове бюро України. Позивач вважає, що вищезазначений бланк поліса, разом з його другим екземпляром було знайдено та підписано не уповноваженою на це невідомою особою, яка взагалі не має ніякого відношення до ТДВ СК «Альфа-Гарант» та не має з нею ніяких трудових відносин. Водночас, поліс № АІ/0556313, навіть, якщо його було підписано якоюсь особою, в силу ст. 18 Закону України «Про страхування» та ст. 983 ЦК України не набрав чинності, у зв'язку з несплатою страхового платежу. З цих підстав Позивач просив ухвалити судове рішення, яким визнати поліс № АІ/0556313 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів недійсним.

Справа судом першої інстанції розглядається вдруге.

Згідно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Згідно ухвали Колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року залишено без змін.

Згідно ухвали Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2016 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалу Колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ході судового розгляду справи, 12 жовтня 2016 року до участі у справі судом залучено Моторно (транспортне) страхове бюро України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Представники Позивача у судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених у позові. Просили суд позовні вимоги задовольнити.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у задоволенні позову та присудити на користь Відповідача судові витрати, пов'язані із розглядом справи, зокрема, витрати на правову допомогу у сумі 14 000,00 грн. та судові витрати за поштові відправлення у сумі 22,38 грн. Представник відповідача зауважив, що між сторонами був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/0556313 з печаткою Позивача, в п.10 якого вказано, що страховий платіж у розмірі 919,90 грн. сплачений. Окрім того, в зв'язку з порушенням ТДВ СК «Альфа-Гарант» норм Порядку замовлення, виготовлення, дистрибуції, обліку бланків страхових документів з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, затвердженого протоколом Президії МТСБУ від 07.07.2010р. № 238/2010, з приводу втраченого страхового полісу, відтак, на його думку, будь-яка вина щодо втрати поліса з боку Відповідача відсутня.

Представник Третьої особи у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 30.03.2014 року між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_1 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу серії №АІ/0556313. Згідно даного договору, ОСОБА_1 здійснила обов'язкове страхування належного їй легкового автомобіля марки «Lexus» модель «ES 350» 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

20.02.2015 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» було отримано повідомлення особи, відповідальність якої застраховано, про ДТП від громадянки ОСОБА_1, за полісом страхування цивільної відповідальності №АІ/0556313, яка повідомила про те, що 19.02.2015 року о 15 год. 15 хв. в м. Києві на перехресті вул. Фрунзе - Подільській узвіз, сталася ДТП за участю автомобіля «Lexus», д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням останньої та автомобіля «Chevrolet», д.н.з. НОМЕР_2.

21.10.2014 року Позивачем було здійснено публікацію оголошення про втрату бланку поліса №АІ0556313 в газеті Урядовий кур'єр, випуск №194, а також було подано відповідну інформацію про втрату вказаного бланку поліса в Моторне (транспортне) страхове бюро України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ СК «Альфа-Гарант» зазначало, що бланк страхового полісу, виданий Відповідачу, не був реалізований та страхувальником не було внесено страховий платіж.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються загальними нормами глави 67 Цивільного кодексу України, Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР), а також спеціальним законом «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).

За змістом ст. 15 Закону № 85/96-ВР, страхові агенти діють від імені та за дорученням страховика, виконуючи частину його страхової діяльності, в тому числі й мають право одержувати страхові платежі.

Згідно зі ст. 16 Закону № 85/96-ВР, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За приписами ст. 18 Закону № 85/96-ВР для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до Закону України «Про дорожній рух», укладаються страховиками за умови проходження транспортними засобами обов'язкового технічного контролю, якщо вони згідно з протоколом перевірки технічного стану визнані технічно справними. Договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів укладаються на строк, що не перевищує строку чергового проходження транспортним засобом обов'язкового технічного контролю відповідно до вимог Закону України «Про дорожній рух». Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 983 ЦК України, договір страхування набуває чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Отже видача полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є підтвердженням того, що сторони уклали договір страхування та досягли згоди стосовно істотних умов договору, а також доказом того, що страхова премія була сплачена.

Статтею 11 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.

Судом встановлено, що оспорюваний страховий поліс № АІ/0556313 за актом передачі полісів № АГ00173 від 17.03.2014р. був переданий ОСОБА_2 (а.с.34).

Згідно рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02.07.2015р. у справі № 509/1761/15-ц, залишеного без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 27.10.2015р. та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.04.2016р., встановлено та не заперечувалось представником Позивача, що в період з 17.05.2013 р. по 15.08.2014 р. ОСОБА_2 перебував на посаді начальника управління страхування в м. Одесі та Одеській області ТДВ СК «Альфа-Гарант», тобто був уповноваженою особою Позивача, яка мала право на укладення відповідних договорів страхування.

Як зазначалось вище, 30.03.2014 року між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_1 було укладено договір страхування у формі поліса№ АІ/0556313 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортного засобу з печаткою ТДВ СК «Альфа-Гарант» для договорів № 44 та підписами ОСОБА_1 та представника ТДВ СК «Альфа-Гарант».

Позивачем не наводяться доводи про те, що вказаний відтиск печатки ТДВ СК «Альфа-Гарант» є підробленим, не надано суду інформації, що з боку страхової компанії були звернення до правоохоронних органів про підроблення документів з використанням відтиску належної їм печатки.

Враховуючи вказане, а саме те, що підпис особи був завірений відтиском печатки Позивача, суд вважає безпідставними доводи останнього про те, що поліс був підписаний не відомою особою, яка не мала на те повноважень.

Пунктом 3 полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0556313 передбачено, що строк дії договору (полісу) набирає чинності з початку зазначеного строку його дії (з 31.03.2014 року до 30.03.2015 року, включно).

У пункті 10 полісу зазначено, що страховий платіж у розмірі 919,90 грн. сплачений 30.03.2014 року.

ТДВ СК «Альфа-Гарант» не доведено факту несплати ОСОБА_1 страхового платежу у відповідному розмірі за страховим договором.

З матеріалів справи вбачається, що оригінал полісу № АІ/0556313 начальник управління страхування в м. Одесі та Одеській області ТДВ СК «Альфа-Гарант» ОСОБА_2 передав в числі інших оригіналів полісів офіційному представнику ТДВ СК «Альфа-Гарант» ОСОБА_3 (завгосподарством ТДВ СК «Альфа-Гарант») за актом від 23.04.2014 р., підписаним ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та вказаний поліс у переліку полісів у цьому акті значиться під № 2 із вказівкою страхової премії в розмірі 919,90 грн. (а.с.87-88).

Зі змісту листа МТСБУ №6/3-24/25332 від 09.09.2015 року, про факти втрати бланків полісів та вжиті заходи страховик зобов'язаний щомісячно надавати до МСТБУ звіт встановлений формою, проте вказаний звіт з інформацією про поліс №АІ/0556313 від ТДВ СК «Альфа-Гарант» на адресу Дирекції МТСБУ не надходив. Відповідно до інформації, яка внесена ТДВ СК «Альфа-Гарант» до ЦБД МТСБУ, бланк серії №АІ/0556313 значиться зі статусом «втрачений», дата внесення страховиком відповідного запису - 24.09.2014 року. Також, у разі втрати бланку полісу страховик зобов'язаний збільшити розмір свого гарантійного внеску у Фонді захисту потерпілих із розрахунку 50 грн. за кожний втрачений бланк на підставі листа-рахунку від МТСБУ. Сума, належно до сплати, визначається Дирекцією МТСБУ на останню дату звітного кварталу на підставі інформації, занесеної страховиком до ЦБД МТСБУ. При цьому, датою втрати бланку вважається дата занесення відповідного запису до ЦБД МТСБУ.

Відповідний лист-рахунок про збільшення розміру гарантійного внеску за втрачені бланки у 3 кварталі 2014 року був надісланий на адресу ТВД «СК «Альфа-Гарант» 03 грудня 2014 року № 6/3-05/33427. Кошти за вказані бланки, в тому числі за бланк АІ/0556313, ТДВ «СК Альфа-Грант» перерахувало у повному обсязі 23 жовтня 2014 року. При цьому, у випадках виявлення фактів втрати, відповідно до п. 3.5 Глави 3 Порядку, наявність оголошення або визнання бланку полісу втраченим не звільняє страховика від виконання зобов'язань за договором, оформленим на такому бланку (а.с.71-72).

Оскільки за матеріалами справи оригінал вказаного оспорюваного страхового полісу № АІ/0556313, який підтверджує наявність договору страхування між ОСОБА_1 і ТДВ СК «Альфа-Гарант», було передано після його укладення начальником управління страхування в м. Одесі та Одеській області ОСОБА_2 до ТДВ СК «Альфа-Гарант», ОСОБА_3 (завгосподарством ТДВ СК «Альфа-Гарант») за актом від 23.04.2014р., підписаним ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що не оспорюється Позивачем, і вказаний поліс у переліку полісів у цьому акті значиться під № 2 із вказівкою страхової премії в розмірі 919,90 грн., суд дійшов висновку, що втрата оригіналу цього страхового полісу ТДВ СК «Альфа-Гарант» мала місце після вказаної передачі.

Суд також враховує, що договір страхування був укладений сторонами 30.03.2014р., а інформацію про його втрату ТДВ СК «Альфа-Гарант» вніс тільки 24.09.2014 року, тобто майже через півроку після його укладення.

За викладених обставин у справі відсутні будь-які докази, які б спростовували б той факт, що при укладенні спірного правочину волевиявлення сторін було вільним та відповідало внутрішній волі сторін, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання оспорюваного страхового полісу недійсним на підставі порушень положень ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Окрім того, законодавець у ст. 18 Закону України «Про страхування» розмежовує поняття «укладення» договору і «набрання ним чинності».

Зокрема, договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

З урахуванням заявленого позову про визнання недійсним договору страхування з підстав недотримання вимог закону стосовно того, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, інші викладені в позовній заяві твердження, в тому числі щодо не сплати страхового платежу за оспорюваним полісом, не мають правового значення для вирішення даного спору, тобто, оплата або її відсутність впливають на момент набрання чинності полісу № АІ/0556313 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та не має значення для правильного вирішення заявлених вимог, тому посилання представника Позивача на те, що за вказаним страховим полісом не було проведено оплату, також не є підставою для визнання його недійсним.

Водночас, згідно з нормами Порядку замовлення, виготовлення, дистрибуції, обліку бланків страхових документів з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, затвердженого протоколом Президії МТСБУ від 07.07.2010 р. № 238/2010, у разі втрати бланку полісу страховик зобов'язаний збільшити розмір свого гарантійного внеску у Фонді захисту потерпілих із розрахунку 50 грн. за кожний втрачений бланк на підставі листа-рахунку від МТСБУ; сума, належна до сплати, визначається Дирекцією МТСБУ на останню дату звітного кварталу на підставі інформації, занесеної страховиком до ЦБД МТСБУ; при цьому, датою втрати бланку вважається дата занесення відповідного запису до ЦБД МТСБУ; відповідний лист-рахунок про збільшення розміру гарантійного внеску за втрачені бланки в 3 кварталі 2014р. був надісланий на адресу ТДВ СК «Альфа-Гарант» 03.12.2014 р. № 6/3-05/33427 та кошти за вказані бланки, в тому числі за бланк серії АІ/0556313, ТДВ СК «Альфа-Гарант» перерахувало повністю 23.10.2014 р.; однак про факти втрати бланків полісів та вжиті заходи страховик зобов'язаний щомісячно надавати до МТСБУ звіт за встановленою формою, проте вказаний звіт за вересень 2014 р. від ТДВ СК «Гарант-Альфа» на адресу Дирекції МТСБУ не надходив.

Враховуючи вищевикладене, належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 998 ЦК України, для визнання недійсним полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу серії №АІ/0556313 Позивачем не надано, оскільки., як вбачається з полісу, копія якого була надана стороною Позивача, він підписаний уповноваженим представником останнього та Відповідачем, що не заперечувалося в судовому засіданні При цьому, фактична втрата страхового полісу, не є підставою для визнання договору страхування недійсним.

Крім того посилання представника Позивача на те, що за вказаним страховим полісом не було проведено оплату, також не є підставою для визнання його недійсним, а дана обставина мала б значення лише щодо наявності обов'язку страховика здійснити виплату страхового відшкодування, у разі якщо момент набрання договором чинності збігається з датою здійснення страхувальником сплати страхового платежу. З урахуванням порушення Позивачем норм Порядку з приводу втраченого страхового полісу, суд дійшов висновку про відсутність будь-якої вини щодо втрати полісу з боку Відповідача, оскільки в даному випадку саме Позивач повинен нести належний облік страхових полісів та перевіряти діяльність своїх працівників щодо виконання ними своїх службових обов'язків.

Таким чином, обставин, які б свідчили про недійсність укладеного договору страхування в межах заявлених позовних вимог та підстав позову судом не встановлено, тому суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, і такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому відмовляє в їх задоволенні.

Водночас, за положеннями ч. 1 ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу (п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України).

Положеннями ч.ч.1-2 ст. 84 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, обмежений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», яким визначено, що розмір витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Тобто вказаним законом чітко визначено за що саме може бути виплачена компенсація.

Так, ст. 56 ЦПК України визначено, що правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Згідно п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009р. № 2, особа, яка надає правову допомогу, не є особою, яка бере участь у справі, а належить до інших учасників цивільного процесу, а тому вона не може бути її представником, і в ході розгляду справи має лише ті права, які зазначені в ч. 2 ст. 56 ЦПК України.

Відповідачем до матеріалів справи надано Договір (угода) про надання правової допомоги « ЦС/6/2014 від 12.05.2014р., укладений між нею та ТОВ «Адвокатське бюро «Мех і Партнери», згідно якого Адвокатське бюро бере на себе зобов'язання надавати необхідну правову допомогу Відповідачу, Акт виконаних робіт станом на 03.05.2017р., в якому зазначено кількість витрачених нормо-годин при наданні Відповідачу правової допомоги в процесі розгляду даної справи (19 годин) та квитанції до прибуткових касових ордерів, згідно яких ОСОБА_1 сплачено на користь ТОВ «Адвокатське бюро «Мех і Партнери» в загальному розмірі 14 000,00 грн.

Таким чином, оскільки вищезазначеними нормами законодавства чітко визначено зміст витрат на правову допомогу та хто саме може надавати таку правову допомогу, зважаючи на той факт, що матеріалами справи підтверджено факт отримання Відповідачем правової допомоги в процесі підготовки документів для подання формування лінії захисту в суді, суд дійшов висновку, що із Позивача підлягають присудженню на користь Відповідача судові витрати, пов'язані із наданням правової допомоги, у розмірі 14 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 203, 215, 983 ЦК України, ст.ст. 15, 16, 18 Закону України «Про страхування», керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 174, 209, 212-215, 218, 294, 296 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Моторно (транспортне) страхове бюро України, про визнання правочину недійсним - в і д м о в и т и у повному обсязі.

Стягнути із Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «Альфа-Гарант» (Код ЄДРПОУ 32382598) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) судові витрати, пов'язані із наданням правової допомоги у розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.

СУДДЯ :