Рішення № 68019988, 26.07.2017, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3/17

Справа №754/16137/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

26 липня 2017 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Таран Н.Г.,

при секретарі судового засідання - Яремус-Байсанової А.М.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка», генерального директора Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_2, заступника генерального директора з питань розвитку Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_3, тимчасово виконуючого обов'язку начальника відділу кадрової роботи Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_4, головного інженеру Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_5, помічника генерального директора з питань безпеки Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_6, заступника генерального директора з загальних питань та безпеки Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_7, касира центральної бухгалтерії Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_8, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, майнової, моральної шкоди, зобов'язання відшкодувати заподіяну шкоду,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, майнової, моральної шкоди, зобов'язання відшкодувати заподіяну шкоду.

Позовні вимоги, розмір яких було збільшено під час розгляду справи, позивач обґрунтовує тим, що з 10.07.2013 року по 08.04.2015 року працювала на посаді головного бухгалтера центральної бухгалтерії Державного підприємства «Національної кіностудії художніх кінофільмів ім. О. Довженка» - (далі по тексту ДП «НКХФ ім. Довженка»). Відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 02.11.2015 року у справі № 22-ц/796/11342/2015 позивач судом була поновлена на роботі на посаді головного бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ ім. Довженка». 03.11.2015 року о 9.00 год. позивач мала намір вийти на роботу за місцезнаходженням відповідача: м. Київ, пр. Перемоги, 44, для чого у вказаний час прибула за зазначеною адресою та намагалася пройти на територію ДП «НКХФ ім. Довженка». Однак, 03.11.2015 року позивач на територію ДП «НКХФ ім. Довженка» не потрапила, оскільки її не пропустив охоронець, який пояснив, що помічник директора з питань безпеки ОСОБА_6 не надавав наказ допускати позивача на територію ДП «НКХФ ім. Довженка», а раніше він дав наказ не допускати її на територію ДП «НКХФ ім. Довженка». У зв'язку з тим, що позивач не потрапила на територію ДП «НКХФ ім. Довженка» нею та її представником 03.11.2015 року було складено акт про не допуск позивача на територію ДП «НКХФ ім. Довженка». З 04.11.2015 року по 09.11.2015 року позивач перебувала у стані тимчасової непрацездатності. 10.11.2015 року позивач вийшла на роботу за місцезнаходженням відповідача: м. Київ, пр. Перемоги, 44. Приблизно о 10.00 год. головний інженер ОСОБА_5 ознайомив позивача з наказом № 202к від 05.11.2015 року про її поновлення на посаді головного бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ ім. Довженка». Оскільки з 04.11.2015 року по 09.11.2015 року позивач перебувала у стані тимчасової непрацездатності, тому 10.11.2015 року на прохання ОСОБА_5 позивач пред'явила листок непрацездатності на підприємстві. Не маючи наказу на виконання обов'язків генерального директора ОСОБА_5 та ОСОБА_9 ознайомили позивача з наказом № 205-к від 10.11.2015 року про її звільненні за прогул. Наказ був погоджений заступником генерального директора з питань розвитку ОСОБА_3, т.в.о., начальника відділу кадрової роботи ОСОБА_4, оскільки містив їх підписи, а отже ці відповідачі не вбачали його незаконності, вважали його таким, що відповідає трудовому законодавству та Кодексу законів про працю України, чим нанесли позивачу майнової та моральної шкоди. Згідно домовленостей з генеральним директором ДП «НКХФ ім. О. Довженка» ОСОБА_2, заступником генерального директора ДП «НКХФ ім. О. Довженка» ОСОБА_7 11.11.2015 року позивач приступила до виконання обов'язків головного бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ ім. О. Довженка» з посадовим окладом 41668,25 грн., працює та виконує свої посадові обов'язки дистанційно, а роботодавець нараховує їй заробітну плату та обліковує заробітну плату саме в розмірі 41668,25 грн., на місяць.

Згідно зі зробленими позивачем підрахунками, за період часу з 05.11.2015 року по 10.11.2015 року сума заборгованості за час перебування у стані тимчасової непрацездатності становить 1532,50 грн., середній заробіток за відпрацьований 10.11.2015 року становить 306,50 грн. та загальна заборгованість складає 1619,00 грн.

За період часу з 11.11.2015 року по 08.11.2016 року сума заборгованості за виконання обов'язків головного бухгалтера центральної бухгалтерії за 12 місяців роботи становить 500019,00 грн., виходячи з розрахунку 41668,25 грн. за 1 місяць роботи (41668,25 * 12 (місяців з 11.11.2015 року по 08.11.2016 року) = 500019,00 грн.).

Крім того, оскільки 27.11.2015 року збіг річний строк дисциплінарного стягнення від 27.11.2014 року, а отже з 28.11.2015 року по 28.10.2016 року позивачу повинні були нараховуватись виплачуватись премії у розмірі 50% посадового окладу, що за 11 місяців складає 229175,32 грн. (41668,25/2*11), надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 50% посадового окладу, що за 11 місяців складає 229175,32 грн. (41668,25/2*11), надбавки за виконання особливо важливої роботи (на строк її виконання) у розмірі 50% посадового окладу, що за 11 місяців складає 229175,32 грн. (41668,25/2*11), надбавки за складність, напруженість у роботі у розмірі 50% посадового окладу, що за 11 місяців; складає 229175,32 грн. (41668,25/2*11).

Таким чином, дії відповідачів щодо видачі неправомірного Наказу, не виплати позивачу грошових коштів у вигляді заробітної плати, премій, доплат, надбавок є незаконними та такими, що наносять моральної шкоди.

Крім того, відповідно до трудового законодавства при поновленні на роботі та стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу з підприємства, можливе одночасне зобов'язання особи, яка допустила незаконне звільнення, відшкодувати підприємству шкоду, заподіяну оплатою часу вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника.

Враховуючи неправомірні дії генерального директора ДП «НКХФ ім. О. Довженка» щодо незаконного звільнення позивача, видачі незаконного Наказу, недорахування виплати заробітної плати, з метою захисту своїх прав та інтересів, позивачу довелося звернутися за правовою допомогою до адвоката та сплатити останньому 10250, 00 грн. витрат на правову допомогу, які відносяться до судових витрат та мають бути відшкодовані позивачу з ДП «НКХФ ім. Довженка».

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача ДП «НКХФ ім. Довженка» - незаконному звільненні позивача їй нанесено також 400000,00 грн. майнової шкоди витрат на ліки та лікувальний масаж та 50000,00 грн. моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях з приводу незаконних дій відповідача щодо незаконного, безпідставного, необґрунтованого звільнення, внаслідок чого позивачу довелося хвилюватися, переживати.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_2 при незаконному звільненні позивача їй нанесено також 6000,00 грн. майнової шкоди витрат на ліки та лікувальний масаж та 2000,00 грн. моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях з приводу незаконних дій відповідача щодо незаконного, безпідставного, необґрунтованого звільнення, внаслідок чого позивачу довелося хвилюватися, переживати.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_3 при незаконному звільненні позивача їй нанесено також 6000,00 грн. майнової шкоди витрат на ліки та лікувальний масаж та 1000,00 грн. моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях з приводу незаконних дій відповідача щодо незаконного, безпідставного, необґрунтованого звільнення, внаслідок чого позивачу довелося хвилюватися, переживати, були порушені її сталі життєві зв'язки, оскільки на роботу виходити позивач не могла та вимушена була знаходитись у стані вимушеного прогулу.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_4 при незаконному звільненні позивачу нанесено також 6000,00 грн. майнової шкоди витрат на ліки та лікувальний масаж та 1000,00 грн. моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях з приводу незаконних дій відповідача щодо незаконного, безпідставного, необґрунтованого звільнення.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_5 при незаконному звільненні, незаконному примушуванні взяти 260,00 грн. поза касою та територією кіностудії позивачу нанесено також 6000,00 грн. майнової шкоди витрат на ліки та лікувальний масаж та 2000,00 грн. моральної шкоди.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_6 при незаконному звільненні, незаконному примушуванні взяти 260,00 грн. поза касою та територією кіностудії позивачу нанесено також 6000,00 грн. майнової шкоди витрат на ліки та лікувальний масаж та 2000,00 грн. моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях з приводу незаконних дій відповідача щодо незаконного, безпідставного, необґрунтованого звільнення.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_7 при незаконному примушуванні взяти 260,00 грн. поза касою та територією кіностудії позивачу нанесено також 6000,00 грн. майнової шкоди витрат на ліки та лікувальний масаж та 1000,00 грн. моральної шкоди.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_8 при незаконному примушуванні взяти 260,00 грн. поза касою та територією кіностудії позивачу нанесено також 6000,00 грн. майнової шкоди витрат на ліки та лікувальний масаж та 1000,00 грн. моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях з приводу незаконних дій відповідача щодо незаконного, безпідставного, необґрунтованого звільнення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити повністю. Щодо подання доказів на пітвердження викладених в позовній заяві обставин, зокрема розмір посадового окладу підтверджується доказаними наявними в матеріалах справи та встанволених судовими рішеннями, інші докази у сторони позивача відсутні.

Відповідачі чи їх представники в судове засідання не з'явилися про дату, місце та час судового розгляду повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Також статтею 141 даного Кодексу передбачено, що власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Статтею 147 вказаного Кодексу зазначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням, зокрема у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа,щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02.11.2015 року позов ОСОБА_1 до ДП «НКХФ ім. О. Довженка», про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди задоволено частково.

Зокрема, вказаним рішенням поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ ім. О. Довженка» з 08.04.2015 року. Стягнуто з ДП «НКХФ ім. О. Довженка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.04.2015 року по 02.11.2015 року в розмірі 38668,25 грн. та моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн., а всього 41809,25 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вказане рішення суду набрало законної сили (Том І а.с.6).

Відповідно до Наказу №202 К від 05.11.2015 року генерального директора ДП «НКХФ ім. О. Довженка» ОСОБА_2 позивача ОСОБА_1 поновлено на роботі на зазначеній вище посаді з 08.04.2015 року, з посадовим окладом 6130,00 грн. на місяць (Том І а.с.7 - зворот).

Відповідно до Наказу №205-К від 10.11.2015 року про звільнення, виданого генеральним директором ДП «НКХФ ім. О. Довженка» ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1, була звільнена з роботи 10.11.2015 року у зв'язку з прогулом без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України (Том І а.с.7).

Пленум Верховного Суду України у п.22 постанові № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» з відповідним змінами зазначив, що звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України здійснюється в порядку застосування дисциплінарних стягнень, зокрема при застосуванні такого стягнення та звільненні працівника, роботодавець повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого працівником проступку, заподіяну ним шкоду, обставини за яких вчинено проступок, і врахувати попередню роботу працівника.

У відповідності до вимог п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У відповідності до рекомендацій в п.24 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» з відповідним змінами зазначено, що при розгляді спорів про поновлення на роботі осіб, звільнених з за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу).

Відповідно до п.п. 1.1. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455 та п.1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 квітня 2008 року № 189, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

З врахуванням встановлених судом фактичних обставин справи щодо причин поважності відсутності на роботі позивача та піддаючи правовому аналізу поняття «відсутність на робочому місці без поважних причин», яким є прогул, суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 було вчинено саме таке порушення трудової дисципліни як прогул з огляду на те, що в зазначений період часу позивач хворіла і перебувала на лікарняному, що підтверджується копією листа непрацездатності серії АГЧ №400671 за період часу з 04.11.2015 року по 09.11.2015 року, який долучений до матеріалів справи. Днем виходу на роботу ОСОБА_1 було визначено 10.11.2015 року (Том І а.с. 90).

За таких обставин, судом встановлені обставини відсутності на роботі позивача в період часу з 04.11.2015 року по 09.11.2015 року з поважних причин, що не є прогулом, а тому звільнення позивача проведено відповідачем із порушенням вимог чинного трудового законодавства України, без врахування і з'ясування всіх обставин, а тому позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ ім. О. Довженка» підлягають задоволенню і позивач підлягає поновленню на роботі з 10.11.2015 року.

Крім того підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання незаконним наказу №205-К від 10.11.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ ім. О. Довженка», оскільки як зазначалось вище судом не встановлено, що позивач вчинила прогул без поважних причин.

Щодо самого оскаржуваного наказу та вимоги про його скасування судом.

Так, суд, як і будь-який інший орган по розгляду трудових спорів, не має адміністративних повноважень, тому він не може скасовувати накази, оскільки чинним законодавством України, яким регулюються трудові правовідносини, чітко визначено, що видача та скасування наказів відноситься виключно до компетенції власника або уповноваженого ним органу. До повноважень суду належить лише перевірка законності наказу. Тобто законодавством наділено працівника правом звернення до суду з позовом про визнання недійсним (незаконним) стягнення, оголошеного працівникові.

Таким чином, суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог про скасування оскаржуваного наказу.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Так, ч. 2 ст.235 КЗпП України, передбачено, що при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік.

Пунктом 31 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (частина 5) у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

У той же час у відповідності до ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання. Згідно з ч.4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє здійсненню процесуальних прав сторін, встановлених цим Кодексом.

Тобто процесуальними нормами передбачено як право на участь у дослідженні доказів, так і обов'язок із доказування обставин при невизнанні їх сторонами (ст. 60 ЦПК України).

При цьому суд безпосередньо не повинен брати участь у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до розрахунків позивача за період часу з 05.11.2015 року по 10.11.2015 року сума заборгованості за час перебування у стані тимчасової непрацездатності становить 1532,50 грн., середній заробіток за відпрацьований 10.11.2015 року день становить 306,50 грн. Загальна заборгованість складає 1619,00 грн. При цьому частково сплачена сума у розмірі 220,00 грн. є нарахуванням лікарняних.

Суд, не може брати до уваги такі твердження позивача як і погодитись з їх правильністю, адже будь яких доказів на підтвердження вказаних доводів позивачем чи її представником суду не надано.

Також позивач вказує, що за період часу з 11.11.2015 року по 08.11.2016 року сума заборгованості за виконання обов'язків головного бухгалтера центральної бухгалтерії за 12 місяців роботи становить 500019,00 грн., виходячи з розрахунку 41668,25 грн. за 1 місяць роботи (41668,25*12 (місяців з 11.11.2015 року по 08.11.2016 року) = 500019,00 грн.).

Однак, суд перевіривши наданий позивачкою розрахунок, ставить його під сумнів, зважаючи на те, що ні позивачкою, ні її представником в процесі тривалого розгляду справи не надано доказів та не заявлено відповідних клопотань щодо витребування необхідних доказів, а саме щодо дійсних сум отриманих доходів позивача, а відтак, суд позбавлений можливості здійснити вірний розрахунок сум, які підлягають стягненню на її користь, на день ухвалення рішення.

Як зазначалось вище відповідно до Наказу №202 К від 05.11.2015 року генерального директора ДП «НКХФ ім. О. Довженка» ОСОБА_2 про поновлення на роботі ОСОБА_1 вбачається, що її посадовий оклад на посаді бухгалтера центральної бухгалтерії ДП «НКХФ ім. О. Довженка» з 08.04.2015 року становить 6130,00 грн. на місяць (Том І а.с.7 - зворот).

Зважаючи на те, що тривалість вимушеного прогулу позивача становить - 428 робочих дні (з 18.11.2015 року до 26.07.2017 року), середньоденний заробіток позивача складає 285,11 грн. (6130+6130/43==285,11)час вимушеного прогулу позивача становить - (428 робочих днів х 285,11 грн. (середньоденна заробітна плата)) = 122029,77 грн., які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на її користь не отриманих премій за період з 28.11.2015 року по 28.10.2016 року у розмірі 50% посадового окладу, що за 11 місяців складає 229175,32 грн. (41668,25/2*11), надбавок за високі досягнення у праці у розмірі 50% посадового окладу, що за 11 місяців складає 229175,32 грн. (41668,25 /2*11), надбавок за виконання особливо важливої роботи (на строк її виконання) у розмірі 50% посадового окладу, що за 11 місяців складає 229175,32 грн. (41668,25/2*11), надбавок за складність, напруженість у роботі у розмірі 50% посадового окладу, що за 11 місяців складає 229175,32 грн. (41668,25/2 *11) то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95, структура заробітної плати складає: основну заробітну плату - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткову заробітну плату - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати - до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, преміювання не відноситься до гарантованої основної заробітної плати, а залежить від виконуваної роботи та наявності певних досягнень, порядок його встановлення проводиться в межах коштів, що наявні в розпорядженні підприємтсва та в результаті його діяльності за звітний період.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Жодного доказу про підтвердження інформації щодо розміру поточного преміювання працівників ДП «НКХФ ім. О. Довженка» позивачем та її представником впродовж розгляду справи суду не надано.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачкою та її представником не надано суду доказів в розумінні ст. 60 ЦПК України та не доведені факти, щодо позовних вимог у цій частині.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 майнової шкоди витрат на ліки, лікувальний масаж та моральної шкоди, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно із п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема невиплати належних йому грошових сум тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Позивач мотивує свої вимоги про стягнення моральної шкоди тим, що незаконним звільненням було порушено право позивачки на працю, в результаті чого вона, на її думку, зазнала моральних страждань, а також втратила роботу і залишалась впродовж судового розгляду справи без заробітку, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

З огляду на цю вимогу, суд констатує, що позивачем чи її представником в ході розгляду справи не було заявлено клопотання про призначення судової-психологічної експертизи з метою підтвердження, викладених нею обставин. Оскільки визначення психологічного стану особи потребує спеціальних знань, суд позбавлений можливості надати вірну оцінку доводам позивача в цій частині.

Одночасно, судом встановлено, що внаслідок незаконного звільнення позивач перенесла моральні страждання, довгий час прикладала зусиль для поновлення своїх прав, зважаючи на тривале вирішення спору, внаслідок чого втратила нормальні життєві зв'язки, авторитет серед колег, а тому їй завдана моральна шкода, яку суд оцінює в розмірі 20000,00 грн.

На підтвердження позовних вимог щодо стягнення з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 майнової шкоди витрат на ліки, лікувальний масаж та моральної шкоди позивачем надано копію договору про надання послуг лікувального масажу та фізичної реабілітації від 22.12.2015 року, що укладений між ФОП ОСОБА_11 та ОСОБА_1 (Том І а.с.93), копії квитанцій про оплату лікувального масажу від 22.12.2015 року на суму 45000,00 грн., 135000,00 грн. та 140000,00 грн. ( Том І а.с.94-96), виписки з історії хвороби ОСОБА_1 (Том І а.с.87-89) та копії рецептів на ліки (Том І а.с.89 - зворот).

В той же час, позивачем до матеріалів справи не було надано будь-яких відомостей на підтвердження лікування в такому об'ємі та у саме у такого спеціаліста, у зв'язку з чим суд прийшов до ґрунтовного висновку про відсутність підстав у задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо позовних вимог позивача про покладення на особову особу відповідача - генерального директора ДП «НКХФ ім. О. Довженка» ОСОБА_2, за незаконним наказом якого № 205-к від 10.11.2015 року, вчиненого з порушенням закону, підзаконного акту, правил застосування дисциплінарних стягнень, проведено незаконне звільнення позивача відшкодувати матеріальну відповідальність шляхом зобов'язання його покрити шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою працівникові ОСОБА_1 часу вимушеного прогулу, шляхом відшкодування (перерахування) на користь ДП «НКХФ ім. О. Довженка» 59843,50 грн., з яких 18390,00 грн. середнього заробітку з 03.11.2015 року по 04.02.2016 року, 6436,50 грн. - індексації невиплаченої заробітної плати внаслідок збільшення індексу споживчих цін згідно Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», 2772,00 грн. - компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», 4660,00 грн. компенсації за невикористану відпустку з 08.04.2015 року по 10.11.2015 року, 9195,00 грн. надбавок за високі досягнення у праці у розмірі 50% посадового окладу, 9195,00 грн. за виконання особливо важливої роботи (на строк її виконання) у розмірі 50% посадового окладу, 9195,00 грн. за складність, напруженість у роботі у розмірі 50% посадового окладу, то такі вимоги позивача не підлягають до задоволення оскільки у суду відсутні будь-які дані щодо детальної розшифровки складових заробітної плати ОСОБА_1

Також позивач просить стягнути з відповідача понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 11250,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем було надано договір про надання правової допомоги від 04.02.2016 року (Том І а.с.31), а також банківські квитанції про сплату витрат на правову допомогу.

Суд вважає, що понесені позивачем витрати на правову допомогу підтверджені відповідним розрахунком та підлягають стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1158,75 грн.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, майнової, моральної шкоди, зобов'язання відшкодувати заподіяну шкоду підлягають задоволенню частково.

На відповідача суд в силу ст. 88 ЦПК України покладає судові витрати на користь держави в сумі 1461,60 грн. в якості судового збору, понесені судом при розгляді цивільної справи, оскільки позивач при подачі позову до суду була звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 40, 139, 141, 147, 149, 235, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», п.п. 22, 24, 31 постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 10, 11, 57, 60, 61, 88, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка», генерального директора Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_12, заступника генерального директора з питань розвитку Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_3, тимчасово виконуючого обов'язки начальника відділу кадрової роботи Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_4, головного інженеру Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_5, помічника генерального директора з питань безпеки Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_6, заступника генерального директора з загальних питань та безпеки Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_7, касира центральної бухгалтерії Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, майнової, моральної шкоди, зобов'язання відшкодувати заподіяну шкоду - задовольнити частково.

Визнати наказ № 205-к від 10.11.2015 року про звільнення ОСОБА_1 незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера центральної бухгалтерії Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О.Довженка» з 10.11.2015 року.

Стягнути з відповідача Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 122600,00 грн., 20000,00 грн. моральної шкоди, та 1158,75 грн. понесені судові витрати - витрати на правову допомогу.

В іншій частині позовних вимог позивачу відмовити.

Стягнути з відповідача Державного підприємства «Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка» на користь держави судовій збір в сумі 1461,60 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь в розгляді справи та не були присутні під час проголошення рішення - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Повний текст рішення суду виготовлено 31.07.2017 року.

Суддя: Н.Г. Таран