Постанова № 68014020, 26.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року Справа № 904/7872/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіКовтонюк Л.В.,суддіСтратієнко Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКомунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської радинарішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 рокуу справі№ 904/7872/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомКомунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Орендабуд"простягнення плати за використання об'єктів благоустрою не за цільовим призначенням без укладення договору,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Комунальне підприємство "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради (надалі - КП "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами", позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просило притягнути Товариство з обмеженою відповідальністю "Орендабуд" (надалі - ТОВ "Орендабуд", відповідач) до майнової відповідальності, стягнувши з нього 30039,40 грн плати у п'ятикратному розмірі за використання в районі пр. Газети Правда, 2-Ж у м. Дніпро об'єктів благоустрою площею 104,1 м2 за нецільовим призначенням без укладання відповідного договору, за період з 20.05.2016 року по 21.06.2016 року, виходячи з того, що плата за 1 день тимчасового використання об'єкту благоустрою становить 212,36 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за адресою: пр. Газети Правда, 2-Ж у м. Дніпро відповідач використовує об'єкти благоустрою (тротуар, пішохідна доріжка, замощення) для розміщення тимчасової споруди "Магазин непродовольчих товарів" із функціональним призначенням, тобто, не за цільовим призначенням об'єктів благоустрою. Договір, як це передбачено п. 20.4. Правил благоустрою території міста Дніпра, затверджених рішенням від 27.11.2013 року Дніпропетровської міської ради № 44/43 (надалі - Правила благоустрою території міста Дніпра), відповідач з позивачем не укладав, у зв'язку з чим останній нарахував шкоду у розмірі п'ятикратному розмірі плати за використання об'єктів благоустрою, що визначено у п. 7.4.1. Порядку передачі об'єктів (елементів) благоустрою м. Дніпропетровськ в тимчасове використання не за цільовим призначенням при реалізації потреб для об'єктів сфери споживчого ринку та сфери послуг (надалі - Порядок передачі об'єктів (елементів) благоустрою в тимчасове використання), затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради № 39/35 від 29.05.2013 року.

У заяві про збільшення позовних вимог від 19.09.2016 року (а.с. 31-32 т. 1) просив стягнути з відповідача 60378,00 грн, що є платою у п'ятикратному розмірі за користування об'єктів (елементів) благоустрою за період з 20.05.2016 року по 12.09.2016 року, виходячи з того, що площа об'єктів благоустрою становить 104.1 м2, а плата за 1 день їх використання - 102,82 грн.

У заяві про збільшення позовних вимог від 21.09.2016 року (а.с. 156-157 т. 1) просив стягнути з відповідача 123168,80 грн, що є платою у п'ятикратному розмірі за користування об'єктів (елементів) благоустрою за період з 20.05.2016 року по 12.09.2016 року, виходячи з того, що площа об'єктів благоустрою становить 104.1 м2, а плата за 1 день їх використання - 212,36 грн.

У заяві про зменшення позовних вимог від 06.10.2016 року (а.с. 223-226 т. 1) просив стягнути з відповідача 68372,64 грн, що є платою у п'ятикратному розмірі за користування об'єктів (елементів) благоустрою за період з 20.05.2016 року по 12.09.2016 року, виходячи з того, що площа об'єктів благоустрою становить 50,4 м2, а плата за 1 день їх використання - 102,82 грн.

У заяві про збільшення позовних вимог від 30.01.2017 року (а.с. 50-52 т. 2) просив стягнути з відповідача 102739,50 грн, що є платою у п'ятикратному розмірі за користування об'єктів (елементів) благоустрою за період з 20.05.2016 року по 30.01.2017 року, виходячи з того, що площа об'єктів благоустрою становить 39,5 м2, а плата за 1 день їх використання - 80,58 грн.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що:

1) розміщена за адресою: АДРЕСА_1 споруда є нерухомим майном "Магазин непродовольчих товарів", що належало ОСОБА_4 на праві власності на підставі рішення Бабушкінського районного суду від 25.01.2016 року у справі № 200/25290/15-ц, а вподальшому відчужено відповідачу згідно з договорами купівлі-продажу 1/2 частки магазину непродовольчих товарів від 18.02.2016 року та від 19.02.2016 року, посвідчених приватним нотаріусом ДМНО Батовою Л.Г. та зареєстровані в реєстрі за № 329, № 343, про що були включені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому, оскільки будівля магазину є нерухомим майном, а не спорудою, що встановлена тимчасово, Порядок передачі об'єктів (елементів) благоустрою в тимчасове використання до спірних правовідносин не застосовується, а КП "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" не є органом контролю у цих правовідносинах;

2) відповідачем вжито ряд заходів щодо укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,0100 га, проте не отримано відповіді Дніпропетровської міської ради на клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки за фактичним місцем розміщення магазину;

3) акти комерційного обстеження, які надані позивачем, є неналежними та недопустими доказами, оскільки:

- відсутні документи, якими затверджено склад комісії для обстеження територій,

- зазначена в акті № 9 від 19.05.2016 року площа об'єкту благоустрою, що використовується, у розмірі 104,1 м2 не відповідає площі магазину, зазначеної у Технічному паспорті, складеного ТОВ "АТЕКС" 29.09.2015 року;

- зазначена в акті № 65 від 12.09.2019 року площа об'єкту благоустрою у розмірі 40 м2 також не відповідає площі магазину. Окрім того, в акті вказано, що споруда є тимчасовою, що не відповідає дійсності, і до акту додано фотоматеріали із зображенням споруди з вивіскою "Ломбард", "Сеть ломбардов "КОМОД", що знаходиться за іншою адресою: пр. Слобожанський, 2а і не належать відповідачу.

4) при визначенні розміру плати позивач безпідставно визначає коефіцієнт виду робіт (Кп) у розмірі 0,2, що застосовується до "розташування вагончиків, контейнерів та штучних архітектурно-об'ємних елементів для підприємницької діяльності на території загального користування";

5) п. 20.5 Правил благоустрою території міста Дніпра, яким позивачу надані повноваження контролюючого органу, а також Порядок передачі об'єктів (елементів) благоустрою в тимчасове використання не підлягають застосуванню при вирішенні цієї справи на підставі ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), оскільки ці акти не відповідають законодавству України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017 року у справі № 904/7872/16 (суддя Назаренко Н.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 року (суддя-доповідач Подобєд І.М., судді: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.), в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в межах заявлених вимог. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (ч. 1 ст. 32, ст. 43 ГПК України) та не врахування вимог ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) стосовно того, що відсутність своєї вини має доводити відповідач, а не позивач, який довів факт порушення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 18.02.2016 року та 19.02.2016 року за договорами купівлі-продажу (а.с. 174-183 т. 1) відповідач купив у ОСОБА_4 та набув у власність об'єкт нерухомого майна (магазин літ. А-1, загальною площею 46,1 м2), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (два літ "Ж").

Нерухоме майно належало продавцю на праві спільної часткової власності на підставі рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська 25.01.2016 року у справі №200/25290/15-ц (а.с. 239-242 т. 1), яке постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.10.2016 року було скасовано (а.с 243 т.1).

Згідно з Технічним паспортом, виготовленого ТОВ "АТТЕКС", на магазин непродовольчих товарів, що знаходиться адресою: АДРЕСА_1, станом на 29.09.2015 року загальна площа цього об'єкту складає 46,1 м2, а площа займаної земельної ділянки під магазином становить 55 м2. (а.с. 186-190 т. 1).

19.05.2016 року позивачем проведена перевірка стану об'єкту благоустрою міста Дніпропетровська за адресою: АДРЕСА_2, за результатами якого складений акт комісійного обстеження території за № 08 (а.с.231 т.1), в якому зафіксовано таке порушення (дослівно): "об'єкт нерухомості (приміщення магазину "Об'єкт нерухомості за рішенням суду") тротуар, пішохідна доріжка, замощення, без укладення договору про нецільове використання об'єкту благоустрою. Розміри об'єкту благоустрою, що використовується не за цільовим призначенням 7х7,20 = 50,5 м кв.", а також зазначено відомості про осіб, дії яких призвели до встановлених комісією порушень: власник ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ПО "Ломбард Фольченко і компанія". До акту додані фотоматеріали із зображенням об'єкту з вивісками "Недорогие нужные товары", "Гроші. Надійний ломбард" та дата "19/05/2016 13:16" (а.с. 232 т.1).

У цей день була проведена перевірка стану об'єкту благоустрою міста Дніпропетровська за адресою: АДРЕСА_1, за результатами якого складений акт комісійного обстеження території за № 09 (а.с. 27 т.1), в якому встановлено нецільове використання об'єкту благоустрою, площа якого становить 104,1 м2, шляхом розміщення ТОВ "Орендабуд" (код 39258051) на тротуарі, пішохідній доріжці, замощенні об'єкту нерухомості (приміщення магазину "Об'єкт нерухомості за рішенням суду"). До акту додані фотоматеріали із зображенням споруди з вивіскою "Ломбард", "Сеть ломбардов "КОМОД") та дата "19/05/2016 13:17" (а.с. 161 т.1).

12.09.2016 року позивачем складено новий акт комісійного обстеження території за № 65 (а.с. 145 т. 1), в якому зазначено, що "при проведенні обстеження території за адресою пр. Слобожанський, 2ж було виявлено тимчасову споруду без наявності правовстановлюючих документів на розміщення тимчасової споруди та на тимчасове використання об'єкту благоустрою не за цільовим призначенням загальною площею 40 м2". Особою, дії якої призвели до такого порушення у цьому акті зазначено ТОВ "Орендабуд". До акту додані фотоматеріали із зображенням споруди з вивіскою "Ломбард", "Сеть ломбардов "КОМОД" (а.с. 146-147 т.1).

05.10.2016 року позивачем знову складено акт комісійного обстеження території за № МВ-16/52 (а.с. 228- т. 1), в якому зазначено, що "при проведенні обстеження території за адресою пр. Слобожанський, 2ж було виявлено тимчасову споруду без наявності правовстановлюючих документів на розміщення тимчасової споруди та на тимчасове використання об'єкту благоустрою не за цільовим призначенням загальною площею 50,4 кв.м". Особою, дії якої призвели до такого порушення у цьому акті зазначено ТОВ "Орендабуд". До акту додані фотоматеріали із зображенням споруди з вивіскою "Недорогие нужные товары", "Гроші. Надійний ломбард" (а.с. 229-230 т.1).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для притягнення відповідача до майнової відповідальності відсутні, оскільки позивачем не доведено належними доказами обґрунтованість свого розрахунку та правильність виміру площі земельної ділянки під спірним об'єктом. Суд встановив, що розрахунок суми позову (а.с. 52 т. 2) позивач здійснює, виходячи з того, що площа спірного об'єкта становить 39,5 м2, однак, жодного доказу щодо встановлення розміру цієї площі позивачем до заяви не надано, а викладена в актах інформація щодо площі об'єкта різниться (104,1 м2, 40 м2 та 50,4 м2) і не відповідає даним, зазначеним у правовстановлюючих документах відповідача на спірний об'єкт (55 м2). Суд також зазначив, що неможливо встановити, який саме об'єкт належить відповідачу, оскільки "фотографія, яка є додатком до акту № 08 від 19.05.2016 року, є ідентичною фотографії, яка додана позивачем в якості доказу до акту № МВ-16/52 від 05.10.2016 року".

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції і додатково зазначив, що самостійно зробити розрахунок розміру матеріальної відповідальності відповідача неможливо, оскільки "це суперечать принципам змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості". Окрім цього, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що "проведення державної реєстрації належної відповідачу будівлі магазину "Магазину непродовольчих товарів", як нерухомого майна, вказує на те, що цей об'єкт може бути віднесений до об'єктів нерухомого майна, а не до тимчасових споруд", тому, оскільки позивачем не надані докази, що "зазначений об'єкт є саме тимчасовою спорудою чи будь-яким іншим об'єктом, використання якого врегульовано Правилами благоустрою" Порядок передачі об'єктів (елементів) благоустрою м. Дніпропетровська в тимчасове використання, який не розповсюджується на об'єкти нерухомого майна, до спірних правовідносин не застосовується.

Вищий господарський суд України з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується, оскільки вони зроблені з неповним з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для справи, та порушенням норм процесуального права.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово подавав заяви про зменшення та збільшення позовних вимог. Відповідно до останньої заяви про збільшення позовних вимог від 30.01.2017 року (а.с. 50-52 т. 2) просив стягнути з відповідача 102739,50 грн, що є платою у п'ятикратному розмірі за користування об'єктів (елементів) благоустрою за період з 20.05.2016 року по 30.01.2017 року, виходячи з того, що площа об'єктів благоустрою становить 39,5 м2, а плата за 1 день їх використання - 80,58 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що не приймає до розгляду цю заяву (абз. 9 стор. 3 рішення). Водночас, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, однією з підстав для відмови у позові визначає те, що позивач не підтвердив, що "площа спірного об'єкта становить 39,5 м2", тобто, правову оцінку суд здійснює саме з розрахунку на суму 102739,50 грн. Отже, з одного боку суд вказав про те, що така заява про збільшення не приймається, а з іншого - вирішує спір, виходячи з позовних вимог, що заявлені у цій заяві. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення, на такі суперечливі висновки місцевого господарського суду не звернув уваги. Висновки суду апеляційної інстанції щодо дотримання судом першої інстанції норми ст. 22 ГПК України в постанові не наведені.

Окрім того, суди обох інстанцій достеменно не з'ясували правових підстав позову про притягнення відповідача до майнової відповідальності і не встановили правової природи заявленої до стягнення суми, у зв'язку з чим неправильно визначили предмет доказування у справі.

Суд апеляційної інстанції у постанові лише процитував норму ст. 217 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), яка, зокрема, встановлює, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2), а також до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Водночас, висновок про те, як ця норма застосовується до спірних правовідносин, та який з видів санкцій є предметом позову у цій справі, чітко не зазначив. З'ясування цих обставин має суттєве значення, оскільки це впливає на юридичну кваліфікацію правовідносин сторін та правильне застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Висновки судів про відмову в позові з підстав визначення різної площі у актах зроблений з порушенням вимог ч. 2 ст. 43 ГПК України, яка визначає, що ніякі докази не мають для суду наперед установленої сили. Це означає, що кожен доказ підлягає оцінці господарським судом разом з іншими доказами у сукупності. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Посилання суду першої інстанції на неможливість достовірно установити, який саме об'єкт належить відповідачу, оскільки "фотографія, яка є додатком до акту № 08 від 19.05.2016 року, є ідентичною фотографії, яка додана позивачем в якості доказу до акту № МВ-16/52 від 05.10.2016 року", суперечать ч. 1 ст. 35 ГПК України, яка визначає, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. З матеріалів справи вбачається, що відповідач визнає та не оспорює, що за адресою пр. Слобожанський, 2ж знаходиться належний йому магазин літ. А-1, загальною площею 46,1 м2, що займає земельну ділянку площею 55 м2. Суд першої інстанції не обґрунтував, в чому саме у нього сумніви щодо достовірності цих обставин.

Окрім того, судом апеляційної інстанції допущено порушення порядку розподілу між сторонами тягаря доказування обставин справи (ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України), оскільки на позивача покладено обов'язок доведення тієї обставини, що спірний об'єкт є саме тимчасовою спорудою, хоча саме відповідач посилається на цю обставину, як на підставу своїх заперечень. Зважаючи на предмет позову, позивач повинен довести лише факт користування відповідачем об'єктом благоустрою за відсутності договору, а відповідач для звільнення себе від відповідальності повинен довести, що не порушував майнові права або законні інтереси позивача у справі.

Постанова суду базується на припущенні, що "об'єкт може бути віднесений до об'єктів нерухомого майна, а не до тимчасових споруд". Посилання суду апеляційної інстанції на те, що цей об'єкт є нерухомим майном, оскільки проведена державна реєстрація права власності на це майно, є безпідставним. Суд помилково не врахував, що підставою такої реєстрації є рішення суду (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), яке скасовано, що є підставою для внесення запису про скасування державної реєстрації прав (ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), оскільки судовий акт, який скасовано, не породжує жодних правових наслідків. Суд апеляційної інстанції не надав жодної правової оцінки, що інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно складена станом на 25.02.2016 року, тобто, до ухвалення постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.10.2016 року. Обставини щодо внесення до реєстру запису про скасування державної реєстрації прав у зв'язку із скасуванням судового рішення судом апеляційної інстанції не перевірялися, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 47 ГПК України, відповідно до якої судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Враховуючи викладене, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 11110 ГПК України, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України.

При новому розгляді господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 року у справі № 904/7872/16.

Справу № 904/7872/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.СуддяКовтонюк Л.В.СуддяСтратієнко Л.В.