Постанова № 68013918, 26.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року Справа № 910/20643/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівКорсака В.А., Сибіги О.М.за участю представниківпозивача Городний М.А. дов. від 10.04.2017 №467 відповідачаСитайло Н.В. дов. від 30.01.2017 №149 розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі№910/20643/16господарського суду міста Києва за позовомДержавного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" до відповідачаПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" простягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Володимирецьке лісове господарство" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" про стягнення безпідставно зарахованих коштів в розмірі 270751,15 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2016 (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 (головуючий суддя Алданова С.О., судді Зубець Л.П., Зеленін В.О.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 261761,15 грн. безпідставно списаних коштів та 3926,42 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 908, 909 Цивільного кодексу України, статей 218, 338 Митного кодексу України.

На думку заявника, судами попередніх інстанцій, при вирішенні спору по суті, було неправомірно застосовано положення Статуту залізниць України, Правил розрахунків за перевезення вантажів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.06.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі на 12.07.2017.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Володимирецьке лісове господарство" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін з підстав, викладених у останніх.

За клопотанням сторін, наданому у судовому засіданні 12.07.2017 було оголошено перерву до 26.07.2017.

18.07.2017 від Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.07.2017 вищевказане клопотання було задоволено, судове засідання проходило в режимі відеоконференції.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2017 у зв'язку з відпусткою судді Швеця В.О., справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Сибіга О.М.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, присутніх у судовому засіданні представника відповідача та в режимі відеоконференції 26.07.2017 представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу частково з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 25.12.2012 між Державним підприємством "Володимирецьке лісове господарство" (замовник) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" (виконавець) було укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах № 2122/1136-2012.

01.12.2015 між сторонами укладено додаткову угоду № 4, відповідно до якої договір викладено в новій редакції.

Згідно пункту 1.1 договору, виконавець зобов'язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних напіввагонах.

Пунктом 9.1 договору сторони передбачили, що він набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажів до повного здійснення розрахунків.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на шляху прямування до станції призначення на вимогу митних органів було затримано вагони позивача №№ 96396387, 96290382, 96393376, 68750884, 68702067, 68816487, 68834572, 67898031, 60427580, 64439318, 90900739, 96391545, 66230418 про що було складено акти загальної форми №№ 210-217, 219, 220, 238, 784, 785, 792, 795, 182, 1398, 1478, 175, 1522, з яких вбачається, що вагони відпущені та можуть слідувати до станції призначення, у зв'язку з чим відповідачем нараховані додаткові збори (плата за простій вагонів, за зберігання вантажів, маневрові роботи, повідомлення).

Відповідач листом № ЦТЛ-10/2332 від 19.08.2016 повідомив позивача про проведення коригування платежів та віднесення на рахунок позивача додаткових зборів та платежів, пов'язаних із затриманням вагонів на загальну суму 270751,15 грн.

Листом-запереченням № 2203 від 23.08.2016 позивач повідомив відповідача про те, що не погоджується з проведеними коригуваннями платежів та заперечує щодо списання коштів, оскільки це суперечить умовам договору.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивачем до суду із позовом про стягнення з відповідача неправомірно списаних з рахунку позивача коштів в розмірі 270751,15 грн.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив із умов пунктів 1.1, 2.2.5, 2.2.7, 3.2 та підпунктів 3.4.5, 3.4.6 договору. Суди дійшли висновку, що відповідно до Статуту залізниць України та Правил розрахунків за перевезення вантажів, розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору (додаток 1), згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника.

Також, суди вказали, що умовами договору не передбачена можливість безспірного списання відповідачем з особового рахунку позивача будь - яких коштів.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки місцевого та апеляційного судів, покладені в основу прийнятих у справі судових рішень, передчасними, непереконливими та такими, які не можна вважати прийнятими за повного встановлення та оцінки усіх істотних обставин справи в їх сукупності, з огляду на наступне.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Так, при вирішенні спору у даній справі судами не було надано оцінки іншим умовам договору, зокрема, пунктам 2.3.3, згідно з яким замовник має право визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення, виходячи із очікуваного обсягу перевезень, вагонообігу та замовлених послуг, на підставі узгоджених цін відповідно до умов цього Договору; пункту 3.1, підпункту 3.4.1, згідно якого загальна ціна договору складається із суми наданих послуг, пов'язаних з організацією перевезень вантажів, вартість яких визначається Сторонами в Протоколі погодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною Договору [додаток №2 до Договору); пункту 1 додатку №2 до договору, яким передбачено, що вартість (ціна) послуг з організації перевезення вантажів Замовника згідно з наданими Заявками по кожному вагону включає в себе, зокрема, вартість додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням вантажів, включених до перевізних документів та встановлених Збірником тарифів; підпункту 3.4.8, яким передбачено, що остаточна звірка розрахунків з замовником здійснюється після звірки розрахунків з регіональними філіями ПАТ "Укрзалізниця"; підпункту 3.4.9 договору, яким встановлено, що наявність підписаного акту наданих послуг не позбавляє Виконавця права здійснити донарахування не врахованої плати за надані послуги за минулі періоди.

Виходячи із наведених умов договору вбачається, що у відповідача є право, як виконавця на одержання плати за додаткові провізні платежі і витрати, в тому числі витрати пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені тарифами, які застосовуються і зумовлені причинами, які не залежать від перевізника.

Також, судами попередніх інстанцій не надано оцінки наявному у матеріалах справи коригуванню №8 до акта наданих послуг №5 від 31.05.2016 за період з 01 по 31 травня 2016 року на суму 270329,55 грн., який був підписаний сторонами без зауважень.

Крім того, місцевий та апеляційний господарські суди, при вирішенні даного спору не застосували норми Угоди про міжнародне залізничне сполучення від 01.11.1951 зі змінами та доповненнями від 01.06.2015, згідно якої статті 28, 31, 32 є правовстановлюючими щодо права перевізника (залізниці) на відшкодування витрат, понесених ним у зв'язку з перешкодою до перевезення вантажу з причин, що від перевізника не залежать.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити про таке.

Статтею 249 Митного кодексу України встановлено, що декларанти або уповноважені ними особи можуть бути присутніми під час митного оформлення товарів, які пред'являються ними для такого оформлення. У разі застосування заходів, передбачених статтями 338 і 339 цього Кодексу, а також на вимогу органу доходів і зборів присутність декларантів або уповноважених ними осіб під час митного оформлення є обов'язковою.

Відтак, повідомлення декларантів або уповноважених ними осіб під час митного оформлення не є обов'язком ПАТ "Укрзалізниця". Даний обов'язок покладається на митний орган, що здійснює заходи, передбачені статтями 338 і 339 цього Кодексу.

Акти загальної форми, які є документом перевізника, який, згідно з пунктом 3.1 службової інструкції до УМВС, оформлюється для посвідчення обставин, які впливають або можуть повпливати на перевезення вантажу, оформлені належним чином.

Пункт 3.3 службової інструкції до УМВС "Пояснення по заповненню акта загальної форми" закріплює, що акт підписується не менш як двома представниками перевізника, які брали участь у посвідченні обставин, які стали підставою для складання акта, з вказанням прізвища, ім'я та посади.

Обов'язком ДП "Володимирецьке лісове господарство", згідно з пунктами 2.2.13 договору від 25.12.2012 №2122/1136-2012 у редакції додаткової угоди від 01.12.2015, є інформувати ПАТ "Укрзалізниця" про всі обставини, які перешкоджають просуванню вагонів з причини, які не залежать від виконавця.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач, протягом розгляду справи по суті, не заперечував, що був повідомлений про зупинку вагонів по станції Ходорів та про затримку по станції Вадул - Сирет Львівської залізниці через здійснення митних формальностей, а згідно частини 2 статті 218 Митного кодексу України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Положення даної правової норми регулюють й "інші операції", які здійснюються у разі необхідності проведення митного контролю та митного оформлення товарів. Дана обставина дає підстави вважати, що проведення маневрової роботи охоплюється терміном "інших робіт".

А відтак, приймаючи рішення про стягнення безпідставно зарахованих коштів судам слід було врахувати вищенаведене та встановити дійсні права, обов'язки та у даній справі.

Крім того, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки приписам частини 5 статті 338 Митного кодексу України, згідно з якою крім випадків, зазначених у частинах другій - четвертій цієї статті, огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України. З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи органів доходів і зборів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Таким чином, доводи касаційної скарги знайшли підтвердження матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.

За приписами процесуального законодавства, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору,і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства.

Проте, постанова і рішення у справі цим вимогам не відповідають, оскільки прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування рішення місцевого чи апеляційного суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За приписами частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Недодержання судом першої та апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду згідно приписів пункту 3 частини першої статті 1119 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішуючи питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі № 910/20643/16 та рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2016 у даній справі скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді В. Корсак

О. Сибіга