Постанова № 68013917, 19.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року Справа № 916/2674/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Сибіги О.М., Данилової М.В.розглянувши матеріали касаційних скарг Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини районуна постановуОдеського апеляційного господарського суду від 01.03.2017у справі № 916/2674/16 господарського суду Одеської областіза позовомМіністерства оборони України Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини районудоБілгород-Дністровської міської радитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Відділ Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровський Одеської області, 2. Кабінет Міністрів Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4провизнання незаконним та скасування рішення

в судовому засіданні взяли участь представники :- позивачаРудник Ю.М.- - відповідачане з'явилися- третьої особи на стороні позивача -1 не з'явилися- третьої особи на стороні позивача -2 Харчук Р.І.- третьої особи на стороні відповідача не з'явився

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року Міністерство оборони України і Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району звернулись до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Білгород-Дністровської міської ради, в якій просили суд визнати незаконним та скасувати рішення Білгород-Дністровської міської ради від 03.10.2014 № 1076-VІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безкоштовно у власність гр. ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0640 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером НОМЕР_1, а також відшкодувати позивачам за рахунок відповідача судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач без достатніх правових підстав розпорядився земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони та належить державі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.10.2016 у справі № 916/2674/16 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_4.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.11.2016 у справі № 916/2674/16 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів залучено Відділ Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському Одеської області і Кабінет Міністрів України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.12.2016 у справі № 916/2674/16 (суддя Бездоля Ю.С.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 (у складі головуючого судді Діброви Г.І., суддів: Лисенка В.А., Колоколова С.І.) у даній справі у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Міністерство оборони України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Також до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційна частина району, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

11.07.2017 від Головного територіального управління юстиції в Одеській області надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2017 у даній справі визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Сибіга О.М., Данилова М.В.

В судовому засіданні 19.07.2017 Білгород-Дністровська міська рада, Відділ Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровський Одеської області, ОСОБА_4 не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційних скарг, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 03.10.2014 № 1074-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_4":

затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безкоштовно у власність громадянину ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0640 га за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером НОМЕР_1;

зобов'язано гр. ОСОБА_4 здійснити відповідні заходи щодо оформлення права на земельну ділянку у відповідності до статей 125, 126 Земельного кодексу України, дотримуватись положень статті 91 Земельного кодексу України;

зобов'язано Відділ Держземагенства у м. Білгород-Дністровському Одеської області за встановленим законом порядком внести належні зміни до земельно-облікової документації;

зобов'язано Білгород-Дністровську ОДПІ врахувати дане рішення у роботі.

23.10.2014 ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер: 28526221 щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,064 га.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про реєстрацію за третьою особою (ОСОБА_4) права приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер: НОМЕР_1; об'єкти нерухомого майна на земельній ділянці відсутні, про що свідчать відповідні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна від 23.10.2014 та від 05.02.2016.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.12.2016 власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1 є ОСОБА_4.

Позов Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання незаконним та скасування вказаного рішення Білгород-Дністровської міської ради від 03.10.2014 № 1076-VІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4" заявлений з тієї підстави, що відповідач без достатніх правових підстав розпорядився земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони та належить державі.

Відмовляючи у позові, в своїх рішеннях суди попередніх інстанцій послалися на те, що спірне рішення органу місцевого самоврядування є одноразовим ненормативним актом, який вичерпав свою дію шляхом виконання. Такий висновок зроблений судами у зв'язку з помилковим тлумаченням правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14.

Так, суди зазначили, що оспорюване рішення про передачу у власність гр. ОСОБА_4 земельної ділянки - ненормативний акт органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, тому обраний позивачами спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту, і, відповідно, рішення відповідача не може бути визнано незаконним.

Таке тлумачення є помилковим з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах Верховного Суду України за результатами розгляду справи № 21-405а14 за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення прийняла постанову від 11 листопада 2014 року, в якій викладено такий правовий висновок: у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Зазначений правовий висновок зроблено за результатами розгляду адміністративної справи, в якій заступник прокурора м. Києва оспорював виключно рішення міської ради про передачу кооперативу земельних ділянок і не порушував питання про захист права власності на землю. У цій справі Верховний Суд України не робив висновку про абсолютну відсутність підстав для скасування подібних рішень органів місцевого самоврядування за результатами розгляду спорів, які виникли в сфері приватноправових відносин, і розглядаються в порядку цивільного чи господарського судочинства.

Натомість із урахуванням правового висновку, викладеного в постанові від 11 листопада 2014 року в справі № 21-405а14, та в розвиток цього висновку Верховний Суд України в постанові від 16 грудня 2015 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-2510цс15 на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України, сформулював такий правовий висновок.

Із урахуванням висновків Конституційного Суду України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Підставою для подачі позову у даній справі, слугувала саме незаконність рішення відповідача № 1074-VI, в результаті реалізації якого виникло цивільне речове право фізичної особи (ОСОБА_4.) на земельну ділянку, яке позивачі оспорюють одночасно з порушенням питання про визнання незаконним рішення міської ради.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій помилково витлумачили правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11 листопада 2014 року в справі № 21-405а14, не врахували правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2510цс15, і відмовили в задоволенні позову Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, фактично не перевіряючи їх доводи про незаконність оспорюваного рішення ради.

Крім того, в своїй постанові суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що земельна ділянка, відносно якої виник спір, не віднесена до земель оборони, оскільки у Міністерства оборони України відсутні відповідні правовстановлюючі документи на неї (т.3., а.с.109). Такий висновок суду не можна визнати достатньо обґрунтованим, враховуючи те, що держава є власником земель оборони за законом, при цьому, наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Аналогічний правовий висновок відображено у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14.

Вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій всупереч положенням ст.ст. 43, 38, 43 ГПК України не встановили обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема, не з'ясували та в рішеннях не зазначили дійсний правовий статус, яка передана третій особі у власність за оспорюваним рішенням, її цільове призначення, наявності на земельній ділянці військового майна тощо. Натомість, суди в своїх висновках про віднесення спірної земельної ділянки до земель комунальної власності обмежились лише довідкою Держкомзему у місті Білгород-Дністровський Одеської області від 09.08.2012 № 28-28-28/1556.

Обґрунтовуючи свій позов позивачі посилалися на те, що земельна ділянка площею 0,064 га, щодо якої прийнято оспорюване рішення, фактично, є складовою частиною земельної ділянки площею 0,1813 га за адресою АДРЕСА_2, яка підтверджена комісійним актом інвентаризації земель, що знаходиться у постійному користуванні Міністерства оборони України, від 18.03.1993, в якому містяться дані про земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 з наступними об'єктами: прачечна, контора, сушильна, котельна, склад, вугільний склад. З вказаного акту також вбачається, що земельна ділянка перебувала у користуванні Військової частини 28907, використовувалась за цільовим призначенням; окрім того, вказано на необхідність розробити проект надання земельної ділянки для виготовлення державних актів про право постійного користування землею.

За обліковими даними (форма 405) Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району та Відділу Держземагентства м. Білгород-Дністровського (форма 6-ЗЕМ) за Міністерством оборони України рахується земельна ділянка площею 0,1813 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2. На цій земельній ділянці знаходиться вивільнене військове містечко № 31.

Суди обох інстанцій, розглядаючи цей спір, не зробили ніяких висновків про те, чи входить земельна ділянка, що передана третій особі у власність за оспорюваним рішенням, до складу земельної ділянки, що знаходиться у постійному користуванні Міністерства оборони України.

Крім того, при розгляді справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, позивачі звертали увагу судів на те, що спірна земельна ділянка державної власності за цільовим призначенням віднесена до земель оборони і, в установленому законом порядку з державної власності не вилучалась, право постійного користування Міністерства оборони України спірною земельною ділянкою не припинялося. Оспорюване рішення відповідача створює наслідки вибуття земельної ділянки військового містечка № 31 площею 0, 064 га з державної власності шляхом незаконної її передачі у приватну власність.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції з цього приводу не містять мотивів відхилення доводів та аргументів позивачів по суті спору. Ці доводи не перевірені: не прийняті, але і не спростовані.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції обвинувачення і захист діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

В пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Таким чином, ігнорування судом аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ст.42 ГПК України, ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду суду слід врахувати все вищевикладене, і окремо звернути увагу та дослідити питання правового статусу спірної земельної ділянки, її цільового призначення та обставин її переходу з державної власності у комунальну.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 у справі № 916/2674/16 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і О. М. Сибіга

М. В. Данилова