Ухвала суду № 68011625, 25.07.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 341/977/14-ц

Провадження № 22-ц/779/896/2017

Категорія 50

Головуючий у 1 інстанції Максимчин Ю. Д.

Суддя-доповідач Максюта

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Пнівчук О.В.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, обгрунтовуючи позовні вимоги тим, що під час шлюбу у них з відповідачем народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. 03 березня 2008 року шлюб між ними розірвано. Відповідно до рішення Галицького районного суду від 09.12.2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06.03.2014 року, визначено місце проживання сина ОСОБА_3 з матір'ю. Зазначила, що відповідач не надає жодної фінансової допомоги на утримання сина, хоча може надавати таку допомогу, так як є приватним підприємцем. Просила стягувати з відповідача на її користь щомісячно, кожного першого дня у місяці аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від всіх доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення сином повноліття.

Рішенням Галицького районного суду від 27 лютого 2017 року позов задоволено. Суд стягнув щомісячно, кожного першого дня у місяці з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 жителя м. Прага, особистий номер НОМЕР_1, аліменти на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, що проживає за адресою: АДРЕСА_1, на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки від всіх доходів ОСОБА_2, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення сином повноліття, починаючи з 14.05.2014 року, а також судовий збір.

Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи.

Зазначає, що суд першої інстанції не компетентний приймати рішення про стягнення аліментів, так як країною постійного проживання дитини є Чеська Республіка, громадянином якої він є і в даному випадку правовідносини між батьками та дітьми регулюються законодавством Чеської Республіки.

Судом не досліджено матеріали справи №2-1512 та не з'ясовано чи виконано рішення Івано-Франківського міського суду від 02.07.2010 року у справі №2-1512, яким зобов'язано ОСОБА_1 повернути малолітнього сина ОСОБА_3 в супроводі батька ОСОБА_2 на територію Чеської Республіки до місця його реєстрації за адресою АДРЕСА_2, оскільки для правильного вирішення судом питання про стягнення аліментів суд зобов'язаний з'ясувати дані обставини.

Крім того, апелянт звертає увагу, що дану справу судом розглянуто за його відсутності, він не був повідомлений про час і місце розгляду справи належним чином, не отримував судових викликів та повідомлень, складених чеською мовою, а до документів, складених українською мовою, не був доданий їх переклад, у зв'язку з чим був позбавлений можливості надати докази щодо матеріального стану та стану здоров'я.

Крім того, судом не досліджено свідоцтво про народження дитини, а у рішенні суду зазначена лише дата народження сина, не з»ясовано громадянство дитини та країна її проживання.

Просив скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт у судове засідання не з»явився, про день, місце та час судового розгляду справи повідомлений належним чином за зазначеною у апеляційній скарзі адресою для листування.

Вважаючи, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, тому колегія суддів розглянула справу за відсутності апелянта та його представника.

Вислухавши позивача, доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необґрунтованою, виходячи з наступних підстав.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За приписами ст.ст. 10, 11 та 60 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є відповідач ОСОБА_2, а матір'ю - позивач ОСОБА_1, про що міститься запис в книзі реєстрації актів про народження Відділу реєстрації актів громадянського стану муніципалітету Прага 4 район Прага, том II/5, рік 2004, стор.27, за № 104, що підтверджено відомостями, які містяться у свідоцтві про народження дитини, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с.16-17).

03 березня 2008 року на підставі вироку Чеської Республіки від 03.03.2008 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. (а.с.3-9)

Районним судом м.Прага,10 під час проживання обох батьків на території Чеської Республіки вирішувалося питання опіки відносно неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і, відповідно до рішення суду Чеської Республіки, яке набрало законної сили 09.07.2009р., кожного непарного тижня місяця дитиною опікувалася мати, а кожного парного - батько. Відповідно на утримання дитини сплачувалися аліменти обома батьками у визначеному судом розмірі окремо для кожного з батьків в залежності від періоду опіки на користь того з батьків, хто опікувався дитиною (а.с.6-12).

Рішенням районного суду Праги 10, яке вступило в силу 17.11.2015р., кримінальне переслідування стосовно ОСОБА_1 за дії, кваліфіковані як проступок, що полягав у перешкоджанні виконанню офіційного рішення і повідомлення відповідно до параграфа 337 абз.4 Кримінального кодексу, припинено. Зазначеним рішенням встановлено факт, що обвинувачена (ОСОБА_1.) 27.06.2009р. забрала в місці проживання батька неповнолітнього сина ОСОБА_3 і 30.06.2009р. виїхала з ним в Україну (а.с.146-148).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2010 року визнано неправомірним вивезення ОСОБА_1 після 27.06.2009 року з території Чеської Республіки малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на територію України та утримання його поза постійним місцем його звичного проживання, до переміщення, в с.Демешківці Галицького району Івано-Франківської області. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в супроводі батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, на територію Чеської республіки до місця його реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (128-129).

Зазначене рішення зверталося до виконання у примусовому порядку, не було виконано державною виконавчою службою та згідно постанови від 16 лютого 2017 року головного державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області виконавчий документ повернуто стягувачу, тобто ОСОБА_2 із наданням йому можливості повторного пред'явлення виконавчого документу для виконання в строк до 16 лютого 2020 року. (а.с. 164)

Рішенням Галицького районного суду від 09 грудня 2013 року, яке набрало законної сили після перегляду в апеляційному порядку та ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06.03.2014 року залишено без змін, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, народженого в м. Прага Чеської Республіки, з матір'ю ОСОБА_1 в АДРЕСА_3 (а.с.18-23)

У довідці Демешківської сільської ради №311 від 24.03.2014 року зазначено, що ОСОБА_3 зареєстрований та проживає з матір'ю у с. Демешківці Галицького району Івано-Франківської області (а.с.13).

Позивачем щодо підтвердження стану здоров»я дитини представлено в судове засідання апеляційного суду виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №9756/16 Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні ОСОБА_2, який знаходився на стаціонарному лікуванні ОДКП з 30.08.2016 року по 09.09.2016 року з діагнозом «ювенільний хронічний артрит, ентерит-асоційований артрит, поліартикулярний, серонегативний варіант, ANA (+) позитивний, HLA B27 (-) негативний, мінімальна ступінь активності, без помітного прогресування, рентген-стадія 0, ФНС 0-I ст. Складний міопічний астигматизм OD. Ангіопатія сітківки. Сколіотична постава. Двобічна плоскостопість I-II ст.». Лікарями призначалися відповідні консультації, лікування та рекомендації. Крім того, представлено відомості із амбулаторної карти хворого ОСОБА_3, відповідно до яких мало місце звернення за наданням медичної допомоги дитині 19.09.2016р. та 15.12.2016р (а.с.161-163).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив зі положень ст. 180,182-183 Сімейного Кодексу України, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача аліментів на користь позивача на утримання неповнолітнього сина в розмірі ? частки від всіх доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення сином повноліття .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом у відповідності до вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Обставини, які суд повинен врахувати при визначенні розміру аліментів, передбачені ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України. Ці обставини стосуються як дитини, так і платника аліментів: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина та інші обставини, що мають істотне значення.

Ч. 2 ст. 182 передбачено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Апелянтом зазначено, що він не був судом першої інстанції належним чином повідомлений про день, місце та час розгляду справи відповідно до ст. 12 Договору про правову допомогу в цивільних справах між Україною та Чеською Республікою, який ратифікований Законом № 2927-III від 10.01.2002 року зі змінами відповідно до протоколу від 14.09.2007р.

Такі посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо неповідомлення його, як відповідача, про день, місце та час розгляду справи, що позбавило його можливості представити докази про його стан здоров'я та матеріальний стан не заслуговують на увагу, оскільки суд звертався відповідно до процедури, передбаченої Договором про правову допомогу в цивільних справах між Україною та Чеською Республікою, до компетентного суду Чеської республіки із судовим дорученням про вручення документів ОСОБА_2, про що свідчать наявні в матеріалах справи документи (а.с.36-40, 44-51, 59-60, 63-76, 79-103, 108-110). Так, відповідачу була вручена копія позовної заяви з доданими до неї документами з відповідним перекладом на чеську мову, про що свідчить його розписка (а.с.40), ним подавалося клопотання про витребування доказів та його допит у якості свідка (а.с.48-51), документи по справі, зокрема і судові повідомлення вручені йому 24.10.2016р., а також повідомлення про вручення поштового відправлення про судове засідання, призначене на 27 лютого 2017 року, про що свідчить підпис відповідача (а.с.90, 112). Матеріали справи не містять жодних відомостей, що відповідач з»являвся до суду першої інстанції та подавав будь-які докази по справі. Крім того, на виконання ухвали апеляційного суду від 13 червня 2017 року жодних доказів про стан здоров»я та матеріальний стан, розмір та джерела заробітку, наявність інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення для вирішення справи про стягнення аліментів, суду не представив, хоча у зв»язку з цим по справі апеляційним судом оголошувалася тривала перерва і відповідачем отримана копія ухвали суду за адресою, зазначеною ним для листування. Зазначене свідчить про відсутність намірів у відповідача з»явитися до суду, дати особисті пояснення суду та представити належні та допустимі докази по справі відповідно до ст.ст.10,57-59 ЦПК України.

Доводи апелянта про те, що країною постійного проживання ОСОБА_3 є Чеська Республіка, громадянином якої він є та регулюються законодавством Чеської Республіки, не мають значення для вирішення спору, оскільки останнім рішенням Галицького районного суду від 09 грудня 2013 року, яке набрало законної сили, визначено місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, народженого в м. Прага, Чеської республіки з матір'ю ОСОБА_1 в АДРЕСА_3. Це рішення не скасовано у передбаченому законом порядку та підлягає виконанню.

Відповідно до статті 34 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, який ратифікований Законом України від 10 січня 2002 року№2927-ІІІ, обов'язок утримання між батьками та дітьми регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої проживає особа, яка має право на утримання (п.1). Компетенцію приймати рішення у правовідносинах, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, має суд тієї Договірної Сторони, на території якої проживає особа, що має право на утримання (п.2).

Таким чином, оскільки місце проживання дитини визначено останнім рішенням суду, яке не скасовано та набрало законної сили, з матір'ю в Україні, тому дитина має право на утримання від батька.

При тому жодного значення не має набуте громадянство дитиною, оскільки ця обставина не позбавляє права дитини на утримання .

Так само не позбавляє права дитини на утримання і невиконання рішення Івано-Франківського міського суду від 02.07.2010 року про повернення дитини до Чеської Республіки.

Виходячи з тих обставин, що необхідно приділяти першочергову увагу найкращому забезпеченню інтересів дитини під час використання засобів правового захисту на порушення прав дитини і що такі засоби захисту повинні враховувати необхідність використання процедур, які відповідають потребам дитини, на всіх рівнях, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та необхідність стягнення з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 жителя м. Прага, аліменти на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки від всіх доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення сином повноліття.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо відсутності доказів вручення йому судових викликів та повідомлень, які складені чеською мовою, або до документів складених українською мовою не додано офіційний переклад, у спосіб визначений ст.13 чинного Договору про правову допомогу в цивільних справах, укладеного між Україною та Чеською Республікою, оскільки відповідно до положень ч.3 ст.309 ЦПК України, процесуальні порушення, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, так як вони не призвели до неправильного вирішення справи. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Виходячи із змісту ч.2 ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, судом ухвалено рішення з додержанням вимог закону, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Крім того, в силу ч. 2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Галицького районного суду від 27 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

О.В. Пнівчук