Ухвала суду № 68002805, 25.07.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2017 рокуЛьвів№ 876/5461/16

Львівський апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Бруновської Н.В., Затолочного В.С.,

за участю секретаря Чигер І.І.

представника апелянта ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року по справі № 813/5500/14 за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, Головного територіального управління юстиції у Львівській області , треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про відновлення трудових прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому, із урахуванням уточнення позовних вимог, просить:

- визнати неправомірними дії Департаменту державної виконавчої служби, Державної виконавчої служби Львівської області щодо звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника начальника Державної виконавчої служби Львівської області під час тимчасової непрацездатності;

- визнати протиправними та скасувати наказ Департаменту державної виконавчої служби № 808 від 29.05.2007 «Про звільнення ОСОБА_3.»;

- визнати протиправними та скасувати наказ державної виконавчої служби Львівської області № 441/К від 30.05.2007 «Про звільнення ОСОБА_3.»;

- визнати неправомірними дії Головного управління юстиції у Львівській області щодо неприйняття ОСОБА_3 на посаду заступника начальника відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління юстиції у Львівській області № 112-К від 20.03.2007 «Про призначення ОСОБА_5.»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління юстиції у Львівській області «Про призначення ОСОБА_6.»;

- зобов'язати Державну виконавчу службу України, Головне управління юстиції Львівській області прийняти ОСОБА_3 па посаду заступника начальника відділу (управління) державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області з 15.03.2007 шляхом переведення, про що видати наказ;

- стягнути з Головного управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 103967,00 грн;

- стягнути з Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_3 як відшкодування шкоди заподіяної протиправними рішеннями та діями моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що його звільнено з посади першого заступника начальника відділу державної виконавчої служби Львівської області у зв'язку з ліквідацією Державної виконавчої служби за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з порушенням вимог чинного законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вказану постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що накази про звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника начальника ДВС Львівської області є протиправними, прийнятими в порушення трудових гарантій встановлених Конституцією України та КЗпП України.

Апелянт вказує на те, що накази про звільнення ОСОБА_3 були підписані головами ліквідаційних комісій, що є порушенням. Повноваженнями щодо прийняття, переведення, звільнення наділений керівник цього органу. У разі його відсутності такі повноваження виконує перший заступник або заступник згідно з Положенням про орган та наказом «Про розподіл повноважень між керівником, першим заступником, заступником керівника». Ураховуючи той юридичний факт, що здійснюється ліквідація органу державної влади (публічного права), а не суб'єкта господарювання (приватного права), голова ліквідаційної комісії здійснює лише заходи щодо ліквідації органу. Голова ліквідаційної комісії обіймає відповідну посаду в органі і виконує обов'язки у межах своїх повноважень (положення про структурний підрозділ або посадової інструкції) та паралельно (додатково) виконує роботу щодо ліквідаційних заходів. Водночас, він не має права видавати будь-які накази, що стосуються повнова жень органу, який ліквідується.

Крім того, апелянт стверджує, що звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника начальника ДВС Львівської області було проведено під час його тимчасової непрацездатності, що суперечить статті 40 КЗпП України, яка встановлює, що звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності не допускається.

Вважає, що відповідачі при звільненні ОСОБА_3 порушили положення ч.2 ст.40 КЗпП України, відповідно до яких звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, у випадку ліквідації юридичної особи публічного права. При реорганізації ДВС Львівської області дійсно відбулось скорочення штату: згідно штатних розписів на 2007 рік у реформованій службі ДВС Львівської області було три посади заступників начальника, а у новоствореній одна рівнозначна посада заступника начальника ВДВС ГУЮ у Львівській області, на яку і претендував тільки ОСОБА_3, так як другі два заступника були переведені за їх згодою в інші області. Посадові обов'язки першого заступника начальника ДВС у Львівській області аналогічні посадовим обов'язкам заступника начальника новоствореного відділу ДВС ГУЮ у Львівській області.

Тобто у відповідачів була можливість перевести ОСОБА_3 на рівнозначну посаду в новоствореному органі за його згодою та заявою. Однак, відповідачі не запропонували ОСОБА_3 аналогічну посаду заступника начальника у новоствореному органі державної виконавчої служби врахуванням його стажу, досвіду та кваліфікації, що є грубим порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України. Відповідачі не подали суду жодних доказів які б підтверджували наявність перешкод щодо переведення ОСОБА_3 за його згодою на вакантну посаду заступника.

Апелянт звертає увагу на те, що 15.03.2007 ОСОБА_3 сам подав на ім'я начальника ГУЮ Львівської області ОСОБА_7 заяву про прийняття його на посаду заступника начальника відділу ДВС Головного управління юстиції Львівської області в порядку переведення - заява зареєстрована в канцелярії 15.03.2007 і завізована нач. ВДВС ГУЮ у Львівській області п. ОСОБА_10. до розгляду. Однак відповіді на заяву ОСОБА_3 не отримав, що є порушенням Закону України «Про державну службу».

Крім того, апелянт зазначає, що ОСОБА_3 на час ліквідації мав загальний стаж роботи в органах державної виконавчої служби 7 років 7 днів, починав роботу в органах виконавчої служби державним виконавцем, потім начальником відділу в районній службі, потім був переведений на посаду заступника начальника ДВС області - організовував роботу обласної структури після реорганізації 2005 року, неодноразово призначався тимчасово виконуючим обов'язки начальника ДВС області, на посаду першого заступника начальника був переведений як такий, що пройшов стажування (матеріали стажування в особовій справі). За час роботи мав лише подяки і грамоти. На час звільнення у ОСОБА_3 на утриманні перебував малолітній син та дружина, яка працювала на 0,25 ставки в закладі охорони здоров'я. Отже, ОСОБА_3 мав законні підстави на переведення його з посади першого заступника начальника ДВС Львівської області на посаду заступника начальника відділу ДВС ГУЮ Львівської області.

Натомість, відповідачем ГУЮ у Львівській області на спірну посаду, з порушенням правил переведення державних службовців з ліквідованого органу до новоутвореного на рівнозначні посади при укомплектуванні штату новоутвореного органу державної влади, прийнято ОСОБА_5 У відповідачів були відсутні підстави щодо надання переваги при призначенні на посаду заступника начальника ВДВС ГУЮ у Львівській області ОСОБА_5

При цьому, апелянт посилається на те, що відповідачі не врахували вимоги статті 42 КЗпП України, якою передбачено переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва в праці, та не з'ясували чи має право позивач на такі переваги.

Разом з тим, апелянт зазначає, що телеграма ГУЮ у Львівській області від 23.03.2007 року про виклик ОСОБА_3 на 23.03.2007 на 12 год. в ГУЮ для вирішення питання переведення ОСОБА_3 для подальшої роботи у ГУЮ, ОСОБА_3 вручена не була, оскільки як встановлено з повідомлення оператора телеграфу ОСОБА_3 не доставлена, квартира була зачинена. В дані телеграмі не було вказано конкретно посаду яка йому пропонується.

Апелянт звертає увагу на те, що ГУЮ у Львівській області та ДВС Львівської області знаходились в одному приміщенні за адресою м Львів пл. Шашкевича, 1, що надавало можливість вручити ОСОБА_3 особисто відповідь на заяву та пропозиції щодо працевлаштування, крім того в 2007 році вже існували у вказаних службах факси, а керівники та працівники мали мобільні телефони, які були відомі, інформація про їх номери була у кожній службі.

Таким чином, апелянт вважає, що Головне управління юстиції свідомо безпідставно чинило ОСОБА_3 перешкоди у переведенні його на рівнозначну посаду до новоутвореного органу та у його працевлаштуванні. В результаті неправомірного звільнення ОСОБА_3, утворився період вимушеного прогулу, який тривав з 30.05.2007 року по сьогоднішній день.

Крім того, незаконне звільнення під час хвороби та перебування на лікарняному, порушення Конституційних гарантій на працю, безпідставне необґрунтоване надання переваги при прийнятті на посаду заступника іншому працівнику, ведення протягом 5-ти років судового процесу щодо поновлення трудових прав, неможливість працевлаштування на відповідній посаді з 2007 року по 2012 рік завдали ОСОБА_3 моральної шкоди.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року у справі №813/5500/14 за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції у Львівській області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання дій неправомірними, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року - скасовано, справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції у Львівській області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про відновлення трудових прав направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначила, що залишаючи без задоволення апеляційну скаргу позивача суд апеляційної інстанції не спростував доводи позивача щодо допущення відповідачем порушень при звільненні його з посади та не перевірив наявність доказів в підтвердження доводів позивача в апеляційній скарзі.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо задоволення та надав пояснення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Вивчивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом Департаменту державної виконавчої служби від 27.09.2005 № 37/к ОСОБА_3 призначено з 27.09.2005 на посаду першого заступника начальника державної виконавчої служби Львівської області з присвоєнням 11 рангу державного службовця (т.1 а.с.6).

Згідно з повідомленням від 20.01.2007 року, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» щодо реформування органів державної виконавчої служби», на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2006 № 1622 «Про ліквідацію Департаменту Державної виконавчої служби», ОСОБА_3 попереджено відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України (т.2 а.с.252).

Наказом голови комісії з ліквідації Департаменту державної виконавчої служби Семерги Є.І. № 808 від 29.05.2007 та наказом голови комісії з ліквідації державної виконавчої служби Львівської області ОСОБА_8 № 441/к від 30.05.2007 позивача звільнено з посади першого заступника начальника державної виконавчої служби Львівської області у зв'язку з ліквідацією Державної виконавчої служби за п. 1 ст. 40 - КЗпП України. (т.1 а.с.91, 43).

Позивач вважаючи, що порушено його законні права на працю звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було вжито заходи для працевлаштування ОСОБА_3 на роботі в структурі державної виконавчої служби, але позивач уникав розгляду питань щодо можливих його переведень на можливі посади, не розглядав пропозицій про працевлаштування в новоствореній структурі органів державної виконавчої служби, бажав себе бачити лише на посаді заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області.

А відтак, зважаючи на приписи п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, що передбачає припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у разі скорочення чисельності або штату працівників, що мало місце в даній справі, оскільки Департамент державної виконавчої служби та його структурні підрозділи на місцях були ліквідовані, зважаючи в такому випадку на відсутність підстав для застосування відповідачем положень ч. 2 ст. 36 КЗпП України, що за даних умов привело суд до висновку, що звільнення позивача із займаної посади у зв'язку з ліквідацією установи та не прийняття його на роботу в новостворений орган в порядку переведення, відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства України та з урахуванням усіх обставин, що мали значення для такого звільнення.

Крім того, суд першої інстанції вважає необґрунтованим покликання позивача щодо звільнення його з посади в період тимчасової непрацездатності (як вбачається з листка непрацездатності ОСОБА_3 перебував на лікарняному (режим амбулаторний) з 29.05.2007 року до 01.06.2007 року), оскільки згідно з ч.4 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Однак це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, що й відбулося у відповідному випадку.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2006 № 1622 «Про ліквідацію Департаменту Державної виконавчої служби» ліквідовано Департамент Державної виконавчої служби, що діяв у складі Міністерства юстиції як урядовий орган державного управління. Пунктом 2 постанови було зобов'язано Міністерство юстиції в установленому порядку здійснити заходи з ліквідації Департаменту Державної виконавчої служби та визнано Міністерство юстиції правонаступником Департаменту Державної виконавчої служби.

19.01.2007 Департаментом Державної виконавчої служби видано наказ № 1 «Про утворення комісії з ліквідації Державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя», яким утворено комісії з ліквідації Державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя та зобов'язано ліквідаційну комісію: забезпечити утворення комісій по ліквідації Державних виконавчих служб у районах, містах (міст обласного значення), районах у містах та попередити всіх працівників про наступне вивільнення у зв'язку з ліквідацією; опублікувати в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації повідомлення про ліквідацію Державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, у районах, містах (міст обласного значення), районах у містах; забезпечити передання в установленому законом порядку майна на баланс Головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України та здійснити заходи з ліквідації впродовж 2 місяців з дати опублікування повідомлення про ліквідацію; подати до державного реєстратора документи, необхідні для проведення державної реєстрації ліквідації і після закінчення процедури ліквідації забезпечити дотримання вимог чинного законодавства та провести всі інші необхідні заходи, пов'язані з ліквідацією.

Департаментом Державної виконавчої служби видано наказ № 2 від 19.01.2007 «Про ліквідацію регіональних та територіальних органів державної виконавчої служби», яким ліквідовано у складі Департаменту державної виконавчої служби державну виконавчу службу Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також державну виконавчу службу у районах, містах (міст обласного значення), районах у містах.

25.01.2007 Міністерством юстиції України видано наказ № 21/5 «Про реформування органів юстиції», яким ліквідовано обласні, Київське та Севастопольське міське управління юстиції; ліквідовано Департамент Державної виконавчої служби, що діяв у складі Міністерства юстиції України, як урядовий орган державного управління. Утворено, зокрема, на базі обласного управління юстиції Головне управління юстиції у Львівській області та встановлено, що Міністерство юстиції України є правонаступником Департаменту державної виконавчої служби; головні управління юстиції є правонаступниками обласних управлінь юстиції.

Пунктом 5.1 наказу Департаменту кадрової політики та державної служби №21/5 від 25.01.2007 зобов'язано персонально попередити начальників та заступників начальників обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції про наступне вивільнення у зв'язку з ліквідацією управлінь юстиції, забезпечивши дотримання їх соціально-правових гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України, підготувати проект наказів про утворення комісії з ліквідації Департаменту державної виконавчої служби, про затвердження голів комісій з ліквідації обласних. Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, та про утворення Департаменту державної виконавчої служби у складі Міністерства юстиції України (п.3.2 наказу).

Термін ліквідації Департаменту державної виконавчої служби продовжено до 04.05.2007 (наказ Міністерства юстиції України від 04.04.2007 № 409/7).

У газеті «Високий замок» 08.02.2007 року вміщено оголошення про те, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 21/5 від 25.01.2007 «Про реформування органів юстиції» ліквідовується Львівське обласне управління юстиції. Правонаступником обласного управління юстиції є новостворене Головне управління юстиції у Львівській області (т.1 а.с.98).

05.07.2007 (номер запису 14151110003008173) державним реєстратором вчинено запис припинення юридичної особи - Державної виконавчої служби Львівської області та виключено її з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Отже колегія суддів приходить до переконання, що Державна виконавча служба Львівської області, яка входила до Департаменту державної виконавчої служби, була ліквідована з передачею функцій Головному управлінню юстиції у Львівській області.

Зазначені вище обставини обумовили необхідність вивільнення працівників, зокрема їх звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Отже, як передбачено положеннями законодавства, обов'язковою умовою, яка покладається на роботодавця, при наступному вивільненні працівника є зобов'язання власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації в цій же установі.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Таким чином, розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору з працівником відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу, передбачає дотримання певних гарантій для працівника.

Відповідно до вимог ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Звільнення може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Таким чином, звільнення працівника на підставі п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України допускається лише при неможливості переведення робітника з його згоди на іншу роботу і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі.

Колегія суддів зазначає, що згідно з повідомленням від 20.01.2007, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» щодо реформування органів державної виконавчої служби», на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2006 № 1622 «Про ліквідацію Департаменту Державної виконавчої служби», ОСОБА_3 попереджено відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України (т.2 а.с.252).

14.03.2007 ОСОБА_3 звернувся з заявою до начальника Головного управління юстиції у Львівській області у якій просив у зв'язку з реформуванням органів державної виконавчої служби та зміною підпорядкування, прийняти його на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області шляхом переведення з посади першого заступника начальника державної виконавчої служби Львівської області (т.1 а.с.96).

Начальником Головного управління юстиції у Львівській області ОСОБА_7 надіслано ОСОБА_3 повідомлення телеграфом з проханням з'явитися 23.03.2007 о 12.00 год. до Головного управління юстиції у Львівській області для вирішення питання про переведення його для подальшої роботи в Головному управлінні юстиції у Львівській області (т.1 а.с.108-109).

Як вбачається з даної телеграми, таку не вдалось за можливе доставити позивачу, оскільки його помешкання зачинене. Проте, як видно також з даної телеграми, то органом зв'язку зазначено, що позивач як адресат телеграми по повідомленню органом зв'язку про наявність адресованої йому телеграми, за такою також не являється.

Комісією Головного управління юстиції у Львівській області 23.03.2007 року складено акт про те, що на запрошення для вирішення питання про переведення його для подальшої роботи у Головне управління юстиції у Львівській області ОСОБА_3 не з'явився (т.1 а.с.110).

Керуючись наведеним суд апеляційної інстанції вважає, відповідачем було вжито належних заходів щодо вирішення питання переведення позивача ОСОБА_3 на вакантну посаду, яку він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації в цій же установі, але останній не з`явився для розгляду цього питання. А тому можна зробити висновок, що відповідачем було дотримано ч. 2 ст. 40 КЗпП України.

Крім цього Згідно з штатним розписом Головного управління юстиції у Львівській області станом на 01.05.2007 року у відділі державної виконавчої служби передбачено одну посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби (наказом Головного управління юстиції у Львівській області від 20.03.2007 року № 112-К на цю посаду 21.03.2007 року призначено ОСОБА_5); 6 штатних одиниць головних спеціалістів, 6 штатних одиниць провідних спеціалістів та дві штатні одиниці спеціаліста 1 категорії. Тобто, новим штатним розписом взагалі не передбачено посади першого заступника начальника державної виконавчої служби на рівні області, яку займав до звільнення ОСОБА_3, у зв'язку з чим покликання позивача на вимоги ст.42 КЗпП України, як на підставу залишення на роботі, є необґрунтованими, оскільки у цій статті йдеться про переважне право залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.

На посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби прийнято ОСОБА_5

Покликання апелянта на те, що у відповідача були відсутні підстави щодо надання переваги при призначенні на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби ОСОБА_5 є необґрунтованими, оскільки згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП України - при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Так колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що в процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про перевагу на залишенні на роботі, встановлені ст. 42 КЗпП України, а відтак у відповідача був відсутній обов'язок визначати переваги перед позивачем та ОСОБА_5 на зайняття зазначеної посади. Проте слід зазначити, що згідно аналізу трудового стажу ОСОБА_5 в органах Державної виконавчої служби останній має на 8 місяців більше стажу ніж позивач, що й апелянтом підтверджено в апеляційній скарзі.

Крім цього суд апеляційної інстанціє вважає безпідставними позовні вимоги позивача, щодо визнання протиправним та скасування наказів Головного управління юстиції у Львівській області «Про призначення ОСОБА_5.» та «Про призначення ОСОБА_6.», оскільки в цьому випадку між відповідачем, як роботодавцем та цими особами, як працівниками, встановлюються правовідносини щодо працевлаштування, а тому не порушують права позивача.

Щодо покликання апелянта на те, що накази при звільненні були підписанні головами ліквідаційних комісій суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. (далі - Порядок)

Так відповідно до п. п. 4 п. 21 Порядку голова комісії забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що голова ліквідаційної комісії діяв в межах повноважень підписуючи накази при звільненні ОСОБА_3, а доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Крім цього апелянт заявляє, що його незаконно було звільнено в період тимчасової непрацездатності, однак таке твердження є хибним, оскільки як вбачається з листка непрацездатності ОСОБА_3 перебував на лікарняному (режим амбулаторний) з 29.05.2007 року до 01.06.2007 року (т.1 а.с.117), оскільки згідно з ч. 4 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Однак це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, що й відбулося у відповідному випадку.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року по справі № 813/5500/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Н. В. Бруновська В. С. Затолочний

Повний текст складено 31 липня 2017 року