Ухвала суду № 68002796, 25.07.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2017 року № 876/2241/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Ільчишин Н.В., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Румянцевої О.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Поповича Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини В 0116, Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних сил України про визнання дій протиправними, визнання контракту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Військової частини В 0116, Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних сил України (яке є правонаступником Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних сил України), яким з врахуванням збільшення розміру позовних вимог просив: визнати протиправними дії Військової частини В 0116 в особі командира ОСОБА_5 щодо підписання Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України від 26.07.2015 року, укладеного між ним та Міністерством оборони України; визнати протиправними дії Міністерства оборони України в особі командувача військ Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних сил України ОСОБА_6 щодо підписання зазначеного Контракту; визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо проходження ним військової служби за цим Контрактом; визнати недійсним даний Контракт.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2016 року позов задоволено частково: визнано нечинним Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, укладений між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 29.05.2014 року; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Постанова мотивована тим, що відповідно до норм законодавства укладення контракту про проходження професійної військової служби проходить дві стадії: узгодження волі сторін, яка характеризується добровільністю вступу на професійну військову службу (суб'єктивна сторона) та волевиявлення, тобто підпис (укладення) контракту і тим самим надання узгодженій волі зовнішнього виразу (об'єктивна сторона). Судом встановлено, що ОСОБА_1 добровільно виявив бажання на укладення контракту, тобто виявив суб'єктивну сторону, подавши заяву про прийняття його на військову службу. Однак, на думку суду, взаємні права та обов'язки між учасниками вказаних правовідносин виникають лише після підписання сторонами відповідного контракту. Позивач заперечив підписання ним контракту (розділи 8, 10 ) і зазначив, що вперше він побачив та ознайомився з контрактом в кінці серпня 2015 року після отримання відповіді на адвокатський запит. Також за клопотанням позивача суд призначив судово-почеркознавчу експертизу для з'ясування питання чи виконані в контракті підписи ОСОБА_1 чи іншою особою з наслідуванням його почерку. Однак повідомленням № 487 про неможливість надання висновку експертизи судовий експерт повідомив суд, що досліджений підпис в розділах 8 і 10 контракту в графі «Особистий підпис, прізвища та ініціали громадянина України - військовослужбовця» виконаний за допомогою технічних засобів, а тому не є об'єктом почеркознавчого дослідження. Тобто із вказаного повідомлення вбачається, що особистий підпис позивача на укладеному контракті відсутній, що дає суду підстави вважати, що він ним не підписувався, отже, фактично відсутня об'єктивна сторона щодо укладання даного контракту, та відповідно виникнення прав та обов'язків у сторін. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що у спірному випадку контракт укладено із порушенням вимог ст. ст. 2, 4 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та п. п. 15, 16, 18, 26 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», а тому він підлягає визнанню нечинним, а позов в цій частині - задоволенню. Разом з тим, суд встановив, що на момент підписання примірника контракту відповідачам не було відомо, що ОСОБА_1 вказаний контракт особисто не підписувався, а інші матеріали особової справи позивача (заява щодо прийняття позивача на військову службу за контрактом, проходження медичного огляду для військової служби за контрактом тощо) свідчили про бажання позивача проходити військову службу за контрактом, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідачів задоволенню не підлягають.

Постанову в частині задоволення позовних вимог в апеляційному порядку оскаржив відповідач Міністерство оборони України, вважає, що суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що контакт з позивачем був оформлений та підписаний з дотриманням вимог Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, та «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170. Фактом волевиявлення ОСОБА_1 щодо прийняття в добровільному порядку (за контрактом) на військову службу є його власноручно написана ним заява від 21.05.2014 року, подана до Рожищенського районного військового комісаріату Волинської області. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав належним доказом непідписання позивачем контракту повідомлення судового експерта про неможливість надання висновку експертизи за матеріалами вказаної справи, оскільки дане повідомлення не є висновком експерта. Крім того, на думку апелянта, висновок суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачем встановленого ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України місячного строку звернення до суду з даним позовом є необґрунтованим, оскільки в клопотанні про поновлення цього строку позивач не навів достатніх підстав та поважних причин його пропуску. Зокрема, сам позивач зазначив, що про порушення своїх прав він дізнався після закінчення відпустки за станом здоров'я, яка тривала в період 02-31.07.2015 року, отже, саме з цього часу, на думку апелянта, розпочався перебіг даного строку, а позовну заяву ОСОБА_1 подав до суду лише 09.12.2015 року і не надав жодних пояснень, що перешкоджало йому звернутись до суду у встановлений законодавством строк.

Постанова в частині відмови у задоволенні позову не оскаржена, тому не переглядається в апеляційному порядку відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України та з врахуванням роз'яснень, що містяться в п. п. 13.1, 13.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача Міністерства оборони України, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, 21.05.2014 року ОСОБА_1 подав до Рожищенського районного військового комісаріату Волинської області заяву про прийняття його на військову службу за контрактом строком на 3 роки у І батальйон територіальної оборони на посаду стрільця відділення охорони взводу охорони роти.

На підставі даної заяви Рожищенський районний військовий комісаріат Волинської області і Волинський обласний військовий комісаріат підготували особову справу і документи щодо прийняття позивача на військову службу за контрактом.

Також ОСОБА_1 пройшов медичне обстеження та був визнаний придатним для проходження військової служби за контрактом.

На підставі наданих військовими комісаріатами документів командувач військ оперативного командування «Північ» 29.05.2014 року видав наказ № 17-ПМ (по особовому складу) про прийняття, серед інших, ОСОБА_1 в добровільному порядку на військову службу за контрактом та укладання відповідного контракту для проходження військової служби строком на 3 роки. Також у військовий квиток позивача був внесений запис про його зарахування на військову службу за контрактом з 29.05.2014 року та про проходження ним військової служи у військовій частині В 0116.

При цьому, колегія суддів враховує, що указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року № 1126/VII, в Україні введено особливий період, який триває і на даний час.

Відповідно до абз. 2, 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, та Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. А особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абз. 4 ч. 4 ст. 4 цього Закону одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу.

Порядок та умови укладання контракту, прийняття на військову службу за контрактом та її проходження регулюються, зокрема, «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 та «Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454.

Абзацом 1 п. 15 вказаного Положення встановлено, що з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Відповідно до пп. 2 п. 16 цього Положення право на укладення від імені Міністерства оборони України контракту про проходження військової служби надається: посадовій особі, яка має право видавати накази по особовому складу та до повноважень якої належить призначення на відповідні посади, - з особами, що призначені або призначаються на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено військове звання від рядового складу до старшого офіцерського.

Згідно з абз. 1 п. 18 цього Положення контракт про проходження військової служби укладається: з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, строком на 3 роки.

А відповідно до п. 26 даного Положення контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту. Підпис посадової особи скріплюється відповідною гербовою печаткою. Один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця. Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.

Враховуючи зміст наведених вище норм законодавства, колегія суддів вважає, що для надання контракту про проходження військової служби юридичної сили обов'язковою умовою є його підписання сторонами, а саме державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України (уповноваженою на те посадовою особою) та громадянином України, який бажає вступити на військову службу за контрактом, і всі взаємні права та обов'язки між учасниками вказаних правовідносин виникають лише після підписання відповідного контракту.

Сторони надали суду копії Контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України (також суд першої інстанції оглянув його оригінал), укладеним, за твердженням відповідачів, між Міністерством оборони України та громадянином ОСОБА_1, підписаного з боку Міністерства оборони України командиром Військової частини В 0116 ОСОБА_5 та командувачем військ Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних сил України ОСОБА_6 (розділи 8, 10 Контракту) 26.07.2015 року, а також у цих розділах містяться прізвище та ініціали позивача та підписи біля них і дата підписання - 26.07.2015 року. При цьому, у розділі 11 Контракту зазначено, що від набирає чинності з 29.05.2014 року.

Однак ОСОБА_1 під час судового розгляду справи заперечив факт підписання ним даного Контракту і вказав, що вперше він побачив та ознайомився з контрактом в кінці серпня 2015 року після отримання відповіді на адвокатський запит його представника.

За клопотанням позивача суд першої інстанції призначив судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставив питання «Чи виконані підписи особою в розділах 8, 10 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України в графі «Особистий підпис, прізвище та ініціали громадянина України - військовослужбовця» - ОСОБА_1 чи іншою особою з наслідуванням почерку ОСОБА_1?».

Однак судовий експерт Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз повідомленням від 04.02.2016 року № 487 повідомив суд про неможливість надання висновку експертизи за матеріалами справи в зв'язку з тим, що досліджений підпис в розділах 8, 10 контракту виконаний за допомогою технічних засобів, а тому не є об'єктом почеркознавчого дослідження.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що із вказаного повідомлення вбачається, що особистий підпис ОСОБА_1 на зазначеному вище контракті відсутній, що дає підстави вважати, що контракт позивачем не підписувався.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставним твердження апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав належним доказом непідписання позивачем контракту зазначене повідомлення судового експерта, так як дане повідомлення не є висновком експерта, виходячи з наступного.

Як вбачається із змісту оскарженої постанови, суд першої інстанції врахував зазначене повідомлення не як висновок експерта в розумінні ст. 82 Кодексу адміністративного судочинства України, а як письмовий доказ.

Також колегія суддів зазначає, що вказане повідомлення про неможливість надання висновку експертизи містить однозначне твердження експерта про те, що досліджений підпис в розділах 8, 10 контракту від імені ОСОБА_1 виконаний за допомогою технічних засобів, тобто жодним чином не може бути власноручним підписом позивача. В свою чергу будь-яких доказів на спростування даної обставини відповідачі не надали і судом таких не встановлено.

При цьому, дане повідомлення експерта оцінюється судом в сукупності та системному зв'язку з іншими матеріалами справи та поясненнями сторін, а саме: фактом підписання контракту з боку Міністерства оборони України лише 26.07.2015 року з одночасним зазначенням про набрання ним чинності з 29.05.2014 року, тобто в минулому; показаннями допитаного судом першої інстанції в якості свідка ОСОБА_7, який перебував на посаді командира Військової частини В 0116 у травні 2014 року, та пояснив, що в кінці травня йому було повідомлено, що у розпорядження військової частини прибудуть військовослужбовці, які проходитимуть військову службу за контрактом, в тому числі і ОСОБА_1 і на вказаних військовослужбовців прийшов витяг з наказу командувача військ оперативного командування «Північ» від 29.05.2014 року №17-ПМ про зарахування військовослужбовців, в тому числі ОСОБА_1, на військову службу за контрактом, однак жодного контракту у військову частину не було передано; фактом перебування ОСОБА_1 26.07.2015 року у відпустці; ненаданням відповідачами жодних пояснень з приводу того, хто з посадових осіб Військової частини В 0116 та/чи Оперативного командування «Північ» і де саме надав позивачу примірники контракту для підписання. Наведені вище обставини та письмові докази, на думку колегії суддів, належним чином та в повній мірі підтверджують факт непідписання ОСОБА_1 26.07.2015 року чи в будь-який інший день зазначеного вище контракту.

Також колегія суддів вважає безпідставними і не бере до уваги доводи апелянта про те, що фактом волевиявлення ОСОБА_1 щодо прийняття в добровільному порядку (за контрактом) на військову службу є його власноручно написана ним заява від 21.05.2014 року, подана до Рожищенського районного військового комісаріату Волинської області, оскільки саме по собі волевиявлення (бажання) позивача вступити на військову службу за контрактом, навіть оформлене ним письмово, не може бути підставою для визнання дійсним контракту, якого він власноручно не підписував, оскільки, як зазначено вище, для надання контракту юридичної сили обов'язковим є його власноручне підписання громадянином України, який бажає вступити на військову службу за контрактом.

Враховуючи наведені вище обставини та положення норм законодавства, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що спірний контракт укладено (підписано) з порушенням вимог ст. ст. 2, 4, 19, 20 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», п. п. 15, 16, 18, 26 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, а фактично є неукладеним, тому підлягає визнанню нечинним.

Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_1 пропустив встановлений законодавством строк звернення до адміністративного суду з даним позовом і не навів поважних причин пропуску цього строку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. ч. 1-3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Також колегія суддів зазначає, що військова служба за контрактом є публічною службою в розумінні п. 15 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Тому колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що для звернення до адміністративного суду з даним позовом підлягає застосуванню місячний строк, встановлений ч. 3 ст. 99 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до змісту наведених норм визначальною умовою початку перебігу строку звернення до суду є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

А відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Під час розгляду справи судом першої інстанції представник Міністерства оборони України заявляв клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в зв'язку з пропуском без поважних причин ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, однак ухвалою від 04.01.2016 року Волинський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні цього клопотання.

Постановляючи дану ухвалу суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується колегія суддів.

Про порушення свого права ОСОБА_1 стало відомо після отримання відповіді на адвокатський запит разом з примірником контракту 25 чи 26 серпня 2015 року. Однак в періоди з 07.08.2015 року до 28.08.2015 року та з 04.09.2015 року до 23.09.2015 року перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Військового госпіталю - військової частини А 4554, з 09.10.2015 року до 23.10.2015 року на обстеженні та лікуванні в кардіологічному відділенні у Військовому госпіталі - військової частини А 2923, а з 09.11.2015 року до 25.11.2015 року - на стаціонарному лікуванні в Рожищенській центральній районній лікарні Волинської області, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписними епікризами та випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого. Таким чином, враховуючи, що в період з 07.08.2015 року до 25.11.2015 року ОСОБА_1 майже безперервно перебував на обстеженні та стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я, а після закінчення курсів лікування потребував певного періоду для реабілітації, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що він мав об'єктивну можливість для звернення до суду з даним позовом лише з 26.11.2015 року, а позовну заяву подав до суду 27.11.2015 року.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Також ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою судді-доповідача від 29.03.2016 року було задоволено клопотання Міністерства оборони України про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги та відстрочено апелянту сплату судового збору за подання апеляційної скарги на зазначену постанову суду першої інстанції до ухвалення судового рішення у справі.

Однак, як встановила колегія суддів, на час апеляційного розгляду справи відповідач не сплатив судовий збір за подання зазначеної вище апеляційної скарги.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що з Міністерства оборони України слід стягнути судовий збір за подання зазначеної вище апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення адміністративного суду сплачується судовий збір в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Даною статтею в редакції, чинній на час подання ОСОБА_1 позовної заяви, було передбачено, що за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

А абз. 2 ч. 3 ст. 6 цього Закону передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Законом України «Про державний бюджет України на 2015 рік» було встановлено, що мінімальна заробітна плата з 1 січня становить 1218,00 грн.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 заявив три позовні вимоги немайнового характеру. Однак Міністерство оборони України оскаржує постанову суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, а саме про визнання нечинним оспорюваного контракту, тобто щодо однієї вимоги немайнового характеру, отже, повинне сплатити судовий збір за одну таку вимогу.

Відповідно розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 535,92 грн. (1218,00 грн. х 0,4 х 110%).

А згідно з ч. 1 ст. 98 цього Кодексу суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2016 року у справі № 803/3771/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини В 0116, Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних сил України про визнання дій протиправними, визнання контракту недійсним - залишити без змін.

Стягнути з Міністерства оборони України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 535 (п'ятсот тридцять п'ять) грн. 92 коп. за реквізитами: одержувач - Державний бюджет Галицького району м. Львова, код ЄДРПОУ - 38007573, розрахунковий рахунок - 31219206781004, банк одержувача - ГУДКУ у Львівській області, МФО банку - 825014, призначення платежу - судовий збір, назва суду, де розглядається справа - Львівський апеляційний адміністративний суд, код за ЄДРПОУ суду, де розглядається справа - 34668371.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Н.В. Ільчишин

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 31.07.2017 року