Постанова № 68002353, 28.07.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

28 липня 2017 року №826/15442/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Ван Форс»

до

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ван Форс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.03.2015 №0001862213 та від 17.03.2015 №0001852213.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 27.02.2015 №69/26592213/32426069, прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.03.2015 №0001862213 та від 17.03.2015 №0001852213.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 27.02.2015 №69/26592213/32426069 та відповідно, податкових повідомлень-рішень від 17.03.2015 №0001862213 та від 17.03.2015 №0001852213.

Адміністративну справу №826/15442/15 розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Ван Форс» з питань визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинам із товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат сервіс» за період з 01.01.2013 по 01.03.2014.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Ван Форс» пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 116 649,07 грн. та пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 110 816,62 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 27.02.2015 №69/26592213/32426069 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) від 17.03.2015 №0001862213, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 138 521,00 грн. у тому числі: 110 817,00 грн. основний платіж, 27 704,00 грн. штрафні (фінансові) санкції;

2) від 17.03.2015 №0001852213, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 145 811,00 грн., у тому числі 116 649,00 грн. - основний платіж, 29 162,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ван Форс» не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27.02.2015 №69/26592213/32426069 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Ван Форс» та товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат сервіс» за договорами від 03.06.2013 №060313 та від 04.06.2013 №060413.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Ван Форс» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат сервіс» (виконавець) укладено типові договори від 03.06.2013 №060313 та від 04.06.2013 №060413, відповідно до яких замовник, замовляє та оплачує, а виконавець зобов’язується виконати комплекс рекламно-оздоблювальних робіт по облицюванню операторної, навісу та монтажу малих архітектурних форм на АЗС за адресою: Хмельницька область, місто Кам’янець-Подільський, вулиця Привокзальна, 31 б/2 та м.Умань, вулиця Жовтневої революції 64, а також передати результат виконаних робіт замовнику у встановлений цим договором строку. Виконавець зобов’язується також виконати всі роботи, передбачені додатками до цього договору та усувати виявлені недоліки робіт на умовах, визначених цим договором.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договорів від 03.06.2013 №060313 та від 04.06.2013 №060413, додатків до договорів, актів прийому-передачі матеріалів, актів прийому робіт, виписок по рахунку, податкових накладних, оборотно-сальдових відомостей по рахункам 6811, 361, 3711, 631, 201, платіжних доручень, копію штатного розкладу товариства з обмеженою відповідальністю «Ван Форс». Також, позивачем надано суду копію свідоцтва про реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат сервіс» платником податку на додану вартість та ліцензії останнього на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Також позивачем на підтвердження наявності ділової мети та економічної доцільності надано копію договору з третьою особою - товариством з обмеженою відповідальністю «Атіква Естейт», на виконання умов якого позивачем було залучено спірного контрагента.

Договорами від 03.06.2013 №060313 та від 04.06.2013 №060413 передбачено, що роботи можуть виконуватися частково з матеріалів та обладнання замовника, а частково з матеріалів та обладнання виконавця.

Як свідчать акти прийому-передачі матеріалів, замовником - товариством з обмеженою відповідальністю «Ван Форс» були передані матеріали для проведення комплексу робіт, передбаченого договорами.

На підтвердження наявності таких матеріалів у позивача, останнім надано копії документів про закупку таких матеріалів.

Також матеріали справи містять фотозвіти виконаних робіт за спірними договорами, рази з необхідною документацією на виконання таких робіт (креслення, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікатів відповідності.

У свою чергу, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Ван Форс» та товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат сервіс» посилається на постанову слідчого від 31.03.2014 про призначення невиїзної документальної перевірки і обставини, покладені в основу цієї постанови.

Разом з тим, суд наголошує, що контролюючий орган на підставі цієї постанови слідчого мав дослідити наявність реального руху активів в процесі здійснення господарської операції позивача та його контрагента, як наслідок правомірності формування зазначеними суб'єктами даних свого податкового обліку, сплати податків.

Проте відповідачем не надано доказів того, що товариство з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат Сервіс» не відобразило у своїх податкових звітностях операції з позивачем, а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат Сервіс».

Необґрунтованість посилань відповідача на постанову про призначення позапланової документальної перевірки слідчого відділу фінансових розслідувань Ленінської ОДПІ у міста Луганську ГУ Міндоходів у Луганській області від 31.03.2014 зумовлюється наступним.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З урахуванням положень частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, належним доказом для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі ухвалений щодо цієї особи.

Відповідачем будь-яких доказів на підтвердження факту наявності вироку суду за результатами розгляду кримінальної справи в рамках якої винесено постанову про призначення позапланової документальної перевірки Слідчого відділу фінансових розслідувань Ленінської ОДПІ у місті Луганську ГУ Міндоходів у Луганській області від 31.03.2014 суду не надано, як і не зазначено про наявність відповідного факту.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Вардат Сервіс» за спірними договорами відповідачем суду не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки є необгрунтованими.

Враховуючи зазначене, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентами, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 30.01.2017 №К/800/12815/14, від 01.02.2017 №К/800/4797/16, від 01.02.2017 №К/800/989/14, від 23.02.2017 №К/800/32867/16, від 28.02.2017 №К/800/40340/14, від 01.03.2017 №К/800/22196/16, від 14.03.2017 №К/800/30633/16, від 04.04.2017 №К/800/31067/16, від 11.04.2017 №К/800/67420/14, від 25.04.2017 №К/80025368/14, від 26.04.2017 №К/800/49354/13, від 16.05.2017 №К/800/29853/14.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 17.03.2015 №0001862213 та від 17.03.2015 №0001852213 протиправними, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17.03.2015 №0001862213 та від 17.03.2015 №0001852213.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.