Постанова № 67994612, 26.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року Справа № 926/3701/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКравчука Г.А., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Жентол"на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід14.02.2017у справі№926/3701/16Господарського судуЧернівецької областіза позовомЧернівецької обласної радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Жентол"третя особаОбласне комунальне підприємство "Центр комунального майна"прозвільнення орендованого майназа участю

- позивача:Чернушка Й.І. (довіреність від 14.02.2017)- третя особа:Чернушка Й.І. (довіреність від 14.02.2017),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Чернівецька обласна рада (далі - позивач) просила зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Жентол" (далі - відповідач) звільнити орендоване нерухоме майно, а саме: будівлю заправки літ. "Д", площею 29,80 кв.м., (приміщення операторної АЗС), яке розміщене за адресою: м.Чернівці, вул.Енергетична, 2 та передати його за актом приймання-передачі балансоутримувачу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач незважаючи на закінчення терміну дії договору та звернення позивача, не повертає орендоване майно, що є підставою для примусового звільнення його із займаного приміщення.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.01.2017 (суддя Скрипничук І.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Давид Л.Л., судді Гриців В.М., Кордюк Г.Т.), позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не використав наданого законом процесуального права на участь свого представника у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2012 між позивачем (орендодавець) та приватним підприємством "ЖенНафта", правонаступником якого є відповідач (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна №1/12, відповідно до умов якого, у редакції додаткових угод від 15.05.2014 та від 29.03.2016, відповідачу було передано нерухоме майно (приміщення операторної АЗС), літ. "Д", загальною площею 29,8 кв.м, розміщене за адресою: м.Чернівці, вул.Енергетична,2, що знаходиться на балансі обласного комунального підприємства "Центр комунального майна" (далі - балансоутримувач), терміном до 30.09.2016.

Відповідно до акта приймання-передачі від 03.01.2012 орендоване майно було передано відповідачу.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, позивач посилався на те, що відповідач неодноразово повідомлявся про припинення дії договору та неможливість його подальшого продовження, проте відповідач в порушення договірної домовленості не повертає орендоване майно, що є підставою для зобов'язання відповідача повернути позивачу орендований ним об'єкт.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції мотивував свою постанову тим, що оскільки відповідач в добровільному порядку не звільнив орендоване майно, воно підлягає поверненню позивачу в примусовому порядку шляхом звільнення відповідача із займаного ним приміщення.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями статті 785 цього Кодексу встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1).

Статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено (ч.2).

Приписами статті 27 вказаного Закону регламентовано, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ч.1).

Згідно пункту 4.10 договору у разі припинення договору, орендар зобов'язаний протягом десяти робочих днів повернути майно орендодавцю.

Пунктами 9.4, 9.9 договору сторони встановили, що договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. У разі прийняття орендодавцем рішення про не продовження договору, він письмово повідомляє про це орендаря не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що листами від 29.08.2016 № 01-14/39-741, від 11.10.2016 № 01-14/39-893 позивач, а також листом від 30.09.2016 № 82 балансоутримувач повідомляли відповідача про припинення договору та неможливість його подальшого продовження і вимагали звільнити орендоване майно та передати його за відповідним актом.

Однак, незважаючи на закінчення строку дії договору, відповідач орендоване майно не повернув, що підтверджується актом від 10.10.2016, який був складений орендодавцем та балансоутримувачем.

Враховуючи викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення на підставі встановлених фактичних обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову, так як 30.09.2016 договір припинив свою дію, оскільки була відсутня згода позивача та балансоутримувача на продовження його дії, а відповідач в порушення умов п.4.10 договору не повернув об'єкт оренди в добровільному порядку, відтак орендоване ним приміщення підлягає поверненню орендодавцю.

Посилання відповідача на знищення об'єкта оренди були дослідженні судами, та їм дана належна оцінка, а оскільки питання про знищення об'єкта оренди було вирішено самим відповідачем без відповідного оформлення цих обставин за участі власника та балансоутримувача, зважаючи на зазначені відповідачем наміри здійснити приватизацію об'єкта оренди, правові підстави вважати, що мало місце знищення об'єкта оренди, відсутні.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жентол" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі Господарського суду Чернівецької області №926/3701/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.А. Кравчук

Г.П. Коробенко