Постанова № 67994611, 26.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року Справа № 910/14967/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Кравчука Г.А.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід14.02.2017у справі№910/14967/16Господарського судуміста Києваза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"простягнення сумиза участю

- відповідача:1) Авраменко Д.О. (довіреність від 21.04.16) 2) Бугаєнко Ю.М. (довіреність від 15.05.12),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) просила стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - відповідач) 43 900,00 грн. страхового відшкодування, 22 059,75 грн. інфляційних втрат, 1 998,95 грн. три відсотки річних та 2 432,06 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, оскільки подія, яка настала має ознаки страхової, у зв'язку з чим порушено право позивача, як страхувальника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 (суддя Бондарчук В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 43 900,00 грн. страхового відшкодування, 20 078,45 грн. інфляційних втрат, 1998,95 грн. три відсотки річних та 798,98 грн. пені, вирішено питання щодо розподілу судових витрат, в іншій частині позову відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не використав наданого законом процесуального права на участь свого представника у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.05.2014 між відповідачем (страховик) та позивачем (страхувальник) було укладено договір № 251.994018874.4015 добровільного страхування майна юридичних осіб - частина "А", відповідно до умов якого були застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованого майна, терміном з 15.05.2014 до 14.05.2015.

Пунктом 1.3 договору - частина "А" сторони визначили перелік застрахованого майна.

Згідно п. 1.5 договору - частина "А", страховик надає страхове покриття на випадок пошкодження або втрати застрахованого майна внаслідок настання подій, що мають ознаки ймовірності та випадковості настання, зокрема крадіжка.

Відповідно до пунктів 2.8.1.1, 2.8.1.2, 2.8.1.3 договору - частина "Б" при настанні події, що може бути кваліфікована, як страховий випадок, страхувальник зобов'язаний негайно, але не пізніше 24 годин повідомити страховика про настання страхового випадку; негайно, однак не пізніше трьох робочих днів, враховуючи той день, коли стало йому відомо або мало стати відомим про подію, яка має ознаки страхового випадку, письмово або іншим документальним способом сповістити про це страховика або його уповноваженого представника; заявити відповідним компетентним органам про настання події, що може бути кваліфікована як страховий випадок та в найкоротший термін надати правоохоронним органам опис втраченого в результаті настання страхового випадку та застрахованого майна.

Пунктом 2.10.3 договору - частина "Б" встановлено, що причиною відмови страховика у виплаті страхового відшкодування, є зокрема, подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку.

Пунктом 5.8 опитувального листа, який є додатком до заяви на добровільне страхування майна юридичних осіб, передбачено, що вхідні двері магазину, які є об'єктом страхування є броньованими.

15.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮНИС" (виконавець) та позивачем (замовник) було укладено договір № 265 про централізовану охорону, відповідно до умов якого замовник передає, а виконавець приймає під охорону об'єкти та майно, що знаходяться на цих об'єктах, згідно переліку наведеного в дислокації, а саме: магазин "Велик и Ролик", який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Г. Сталінграда, буд. 5.

У додатку № 3 до договору № 265 наведений технічний опис об'єкту, а саме: приміщення магазину на першому поверсі та підсобні приміщення у підвалі, перший поверх 5-ти поверхового будинку, вхідні двері з металопластику з скляним отвором, тильні двері металеві з додатковим засовом зсередини. Скляні вітрини та вхідні двері виходять на "червону" лінію вул. Героїв Сталінграду. Вхідні двері обладнані сповіщувачем відкриття, тамбур приміщення обладнаний сповіщувачем руху та розбиття скла, вітрини обладнані сповіщувачами руху та розбиття скла, торгові зали обладнані сповіщувачами руху та розбиття скла, тильні двері обладнані сповіщувачами руху та відкриття. Система працює в штатному порядку, зауважень немає.

Судами встановлено, що у ніч з 25.12.2014 по 26.12.2014 відбулась подія, що має ознаки страхової події, а саме: до приміщення магазину, який належить позивачу проникли невстановлені особи, які розбили скляні вітрини та двері магазину і викрали частину належного позивачу майна загальною вартістю 44 400, 00 грн., а саме: велосипед "Bianchi Y3B53U55DM Camaleonte" вартістю 17 100, 00 грн., згідно з видатковою накладною від 22.04.2014 № Д-00002204 та велосипед "Bianchi Pista Super celeste" вартістю 27 300, 00 грн. (далі-майно), відповідно до видаткової накладної від 05.06.2014 № Д-00000506, що підтверджується витягом з кримінального провадження № 12014040640005714 та повідомленням про початок досудового розслідування від 26.12.2014.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про настання збитку від 29.12.2014, яка була отримана відповідачем 12.01.2015, в якій повідомив страховика про настання події, що має ознаки страхової, а саме: про викрадення частини належного позивачу майна, у зв'язку з чим просив відповідача розглянути питання про відшкодування завданих збитків.

Листом від 17.04.2015 № 2663-31 страховик повідомив позивача про те, що в опитувальному листі від 14.05.2014 у розділі 5 "Захист від протиправних дій третіх осіб" в п. 5.8 броньовані вхідні двері зазначено: так. Проте в акті огляду місця події від 30.12.2014 в розділі ІІ за результатами огляду виявлено, що "двері вхідні металопластикові - остекленні. Разрыв пластикового профиля в области крепления замка. Панель облицовачная левая входная (алюминий) - деформирована на п. 5х15 см с разрывами". Також відповідач зазначив, що відповідно до п. 2.4.1.1 договору страхування, страховик не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок: п.2.4.1.13 знаходження застрахованого майна у приміщеннях, сховищах та сейфах, що не відповідають вимогам відповідних законодавчих та/або нормативно-правових актів та/або умовам цього договору. У зв'язку з чим, відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування посилаючись на п.2.10.3 договору страхування.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування за договором є необґрунтованою та безпідставною. При цьому суд здійснив власний перерахунок інфляційних втрат та пені, оскільки позивачем дані нарахування були здійснені не вірно, у зв'язку з чим стягнув їх частково з відповідача.

Підстави для скасування оскарженої постанови суду відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 979 цього Кодексу передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктами 2 та 3 частини першої статті 988 вказаного Кодексу встановлено, що страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові та у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Аналогічне викладено у статті 20 Закону України "Про страхування".

Згідно пунктів 2.12.2.8, 2.12.2.9 договору - частина "Б" страховик зобов'язаний протягом 15 (п'ятнадцяти) робочих днів, з дня, коли страховику було надано всі документи, які необхідні для прийняття рішення про розмір та причини настання страхового випадку, розмір збитку. Страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування та складає страховий акт (аварійний сертифікат) або приймає рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування та письмово повідомляє про це рішення страхувальника з обґрунтуванням причин відмови протягом (п'яти) робочих днів з дня прийняття цього рішення; здійснити сплату страхового відшкодування протягом (п'яти) робочих днів з дня прийняття страховиком рішення про виплату страхового відшкодування.

Із встановлених судами обставин вбачається, що у позивача відбулася подія, що має ознаки страхової, у зв'язку з чим у передбачені договором строки позивач повідомив відповідача про настання такої події, втім відповідач в порушення наведених норм права та умов договору не здійснив виплату страхового відшкодування.

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи щодо не виплати відповідачем страхувальнику страхового відшкодування, слід погодитись із висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідач допустив порушення взятих на себе договірних зобов'язань, що давало позивачу правові підстави стягнення страхового відшкодування.

При цьому суди обґрунтовано виходили з того, що сторони за умовами договору погодили усі істотні його умови, а опитувальний лист від 14.05.2014, на який відповідач посилається, як на підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування, не є істотною умовою договору, а лише додатково описує характеристики об'єкту страхування, які зазначалися позивачем на власний розсуд без перевірки страховиком.

Відповідач цих обставин не спростував.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунки заявлених до стягнення відповідних сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, були перевірені судами, визнані частково правильними, оскільки інфляційні втрати, позивач розрахував арифметично не вірно.

Відповідач цих обставин не спростував.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Згідно п. 2.13.4. частини "Б" договору, за несвоєчасну сплату страхового відшкодування страховик на письмову вимогу страхувальника сплачує страхувальнику пеню у розмірі 0, 01 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла за період з прострочення платежу.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення пені, суди виходили із вищенаведених умов договору, визначених п.2.13.4, та вимог чинного законодавства, і перевіривши наданий розрахунок місцевий господарський суд дійшов висновку, що позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Суд касаційної інстанції вважає такий висновок правомірним та таким, який узгоджується з приписами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів статті 1117 частини 2-ї Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі Господарського суду міста Києва №910/14967/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук