Рішення № 67991951, 18.07.2017, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22ц/790/541/17 Головуючий 1-ї інстанції Руднєва О.О.

Справа № 638/1595/16 Доповідач Бровченко І.О.

Категорія договірні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Бровченко І.О.,

суддів Швецової Л.А., Хорошевського О.М.,

при секретарі Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 Ванадієвича на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2016 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Ванадієвича, ОСОБА_3, треті особи: приватне підприємство приватне підприємство «Торсінг Плюс», Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2016 року позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості приватного підприємства «Торсінг Плюс» за генеральним кредитним договором № 699004000823011 від 17 липня 2012 року в розмірі 3166810 грн. 52 коп. та складається з: суми заборгованості за кредитом -2018134 грн. 35 коп.; суми заборгованості за відсотками - 600810 грн. 62 коп.; пені за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 76491 грн. 60 коп.; пені за несвоєчасне повернення основною боргу - 45984 грн. 28 коп.; суми трьох процентів річних від суми прострочених процентів у розмірі 4811 грн. 73 коп.; суми трьох процентів річних від суми простроченого основного боргу - 2786 грн. 74 коп.; суми штрафу у розмірі 417791 грн. 20 коп., звернути стягнення за іпотечним договором №699004000823011/І-2 від 28 лютого 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 28 лютого 2013 року за реєстрованим № 981, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, що належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а саме: нежитлові приміщення в підвальній частині № 13-:-27, 13-а, 18-а, 19-а, 19-б, 20-а, І в літ «А- 3», що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 13.

Також позивач просив стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17 липня 2012 року між ПАТ «Астра Банк» та приватним підприємством «Торсінг Плюс» укладено генеральний кредитний договір № 699004000823011, зі змінами та доповненнями внесеними додатковими угодами. Згідно договору про внесення змін та доповнень №7 від 28 лютого 2013 року розмір відновлюваного кредитного траншу в рамках відкритої кредитної лінії становить 2080000 грн. Строк кредитного траншу з 17 липня 2012 року по 16 липня 2015 року включно.

Відповідно до п.1.6 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує проценти за користування кредитом - щомісячно, із розрахунку 19,9 % річних; комісію за управління кредитними коштами (резервування коштів на користь позичальника), із розрахунку 0,0015 % від суми невикористаного кредитного ліміту за день. Згідно договору про внесення змін та доповнень №8 від 19 квітня 2013 року до кредитного договору, починаючи з 19 квітня 2013 року проценти за користування кредитом згідно кредитного договору сплачуються позичальником із розрахунку 20,0% річних, а у випадку порушення позичальником будь-якої з умов пунктів 3.2.3, 3.2.6, 3.2.16 - 3.2.17 кредитного договору, розмір процентної ставки за користування кредитом, яка сплачується позичальником згідно з п. 1 цього договору, починаючи з дати, наступної за датою порушення, встановлюється у розмірі 30,0% річних.

В забезпечення виконання зобовязань позичальника за кредитним договором між публічним акціонерним товариством «Астра Банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір №699004000823011/І-2 від 28 лютого 2013 року, за умовами якого відповідачі передали, а позивач прийняв в іпотеку в порядку і на умовах, визначених іпотечним договором, належне їм на праві приватної спільної часткової власності об'єкт нерухомості, а саме нежитлові приміщення в підвальній частині № 13-:-27, 13-а, 18-а, 19-а, 19-б, 20-а, І в літ «А-3», що знаходяться за адресою: м. Харків, вулиці Сумська, буд. 13, загальною площею 224,0 кв.м.

Відповідно до п. 3.5 іпотечного договору, у разі порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 3.4 цього договору, він сплачує на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 10% від вартості предмету іпотеки, яка зазначена в п.1.3 цього договору.

02 грудня 2013 року між публічним акціонерним товариством «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, договір посвідчений 02 грудня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №1539.

Позивач виконав умови договору, надав кредит, а позичальник порушив умови договору, не повернув кредит у передбачені нормами договору строки. У звязку з цим, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2016 року позов ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» задоволено.

В рахунок погашення заборгованості приватного підприємства «Торсінг Плюс» за генеральним кредитним договором № 699004000823011 від 17 липня 2012 року у розмірі 3166810 грн. 52 коп. звернуто стягнення за іпотечним договором №699004000823011/І-2 від 28 лютого 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 28 лютого 2013 року №981 ОСОБА_4 на нежитлові приміщення в підвальній частині №13-:-27,13-а, 18-а, 19-а,19-б, 20-а, І в літ «А-3», що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 13, загальною площею 224,0 кв.м.

Визнано право власності за публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на предмет іпотеки, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_3, а саме на нежитлові приміщення в підвальній частині №13-:-27,13-а, 18-а, 19-а,19-б, 20-а, І в літ «А-3», що знаходяться за адресою: місто Харків, вул. Сумська, 13, загальною площею 224,0 кв.м, визначивши початкову ціну реалізації предмета іпотеки в розмірі 33164403 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обгрунтування скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 17 липня 2012 року між ПАТ «Астра Банк» та приватним підприємством «Торсінг Плюс» укладений генеральний кредитний договір №699004000823011, згідно з умовами якого банк надав позичальнику відновлювальну кредитну лінію в межах ліміту, згідно договору про внесення змін та доповнень № 7 від 28 лютого 2013 року 2080000 грн. з розрахунку 19,9 % річних за користування кредитом на строк до 16 липня 2015 року. У подальшому сторони збільшили розмір процентів до 20% річних (договір про внесення змін та доповнень №8 від 19 квітня 2013 року та до 30% річних у випадку порушення позичальником умов за пунктами 3.2.3, 3.2.6, 3.2.16 3.2.17 кредитного договору.

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом згідно з п. 1.6.1 кредитного договору здійснюється з дня надання кредиту, згідно п. 2.1 кредитного договору, до моменту повернення кредиту, щомісячно, в останній робочий день кожного місяця та в день повного повернення кредиту, за звітний календарний місяць, за фактичну кількість днів користування кредитом.

При розрахунку процентів день надання кредиту включається до розрахунку, а день повернення кредиту не включається. При розрахунку процентів приймається фактична кількість днів у місяці, фактична кількість днів у році для кредитів в національній валюті та 360 днів у році для кредитів і іноземній валюті. Якщо день нарахування процентів є неробочим, проценти нарахування процентів є неробочим, проценти нараховуються в попередній робочий день. Позичальник сплачує проценти у валюті кредиту в період з 1 по 10 (включно) число кожного місяця, наступного за звітним та в день повного повернення кредиту. Сплата процентів здійснюється шляхом договірного списання кредитором суми нарахованих процентів з поточного рахунку позичальника. Пунктом 5.1 кредитного договору встановлено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом та/або процентами та/або комісіями позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до положень п.6.4, 6.4.1 кредитного договору кредитор має безумовне право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також вимагати відшкодування збитків завданих кредитору, а позичальник зобовязаний повернути кредит, сплатити належні проценти, комісії та можливі штрафні санкції у випадку, зокрема порушення позичальником строків повернення кредиту та/або сплати процентів та/або комісій.

В забезпечення виконання зобовязань позичальника за кредитним договором між публічним акціонерним товариством «Астра Банк» та з другої сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір №699004000823011/І-2 від 28 лютого 2013 року, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 28 лютого 2013 року за реєстрованим № 981, за умовами якого відповідачі передали, а позивач прийняв в іпотеку в порядку і на умовах, визначених іпотечним договором, належне їм на праві приватної спільної часткової власності об'єкт нерухомості, а саме нежитлові приміщення в підвальній частині № 13-:-27, 13-а, 18-а, 19-а, 19-б, 20-а, І в літ «А-3», що знаходяться за адресою: м. Харків, вулиці Сумська, буд. 13, загальною площею 224,0 кв.м.

Предмет іпотеки належить відповідачам наступним чином: 1/2 частина ОСОБА_1, на праві приватної спільної часткової власності, на підставі договору купівлі продажу нежитлових приміщень, посвідченого 09 листопада 2005 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6В, за реєстраційним № 775; 1\2 частина ОСОБА_3, на праві приватної спільної часткової власності, на підставі договору купівлі продажу нежитлових приміщень, посвідченого 09 листопада 2005 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6В, за реєстраційним № 775.

У пункті 5.7 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється іпотекодержателем на підставі згоди сторін договору, рішення суду, виконавчого напису нотаріусу, або за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку згідно з умовами договору шляхом: 1) переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель письмово повідомляє іпотекодавців, з дотриманням вимог, установлених ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Умовами договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.

02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимог, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором №699004000823011 від 17 липня 2012 року та іпотечним договором №699004000823011/І-2 від 28 лютого 2013 року перейшло від ПАТ «Астра Банк» до нового кредитора - ПАТ «Дельта Банк».

Відповідно до розрахунку заборгованості за генеральним кредитним договором у звязку з невиконанням позичальником кредитних зобовязань станом на 05 січня 2016 року наявна загальна заборгованість у сумі 3166810 грн. 52 коп., яка складається з: суми заборгованості за кредитом - 2018134 грн. 35 коп.; суми заборгованості за відсотками 600810 грн. 62 коп.; пені за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 76491 грн. 60 коп.; пені за несвоєчасне повернення основною боргу 45984 грн. 28 коп.; суми трьох процентів річних від суми прострочених процентів у розмірі 4811 грн. 73 коп.; суми трьох процентів річних від суми простроченого основного боргу 2786 грн. 74 коп.; суми штрафу у розмірі 417791 грн. 20 коп.

27 січня 2016 року ПАТ «Дельта Банк» направив відповідачам вимоги про погашення кредитної заборгованості та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення заборгованості.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що унаслідок неналежного виконання боржником своїх зобовязань за кредитним договором утворилася заборгованість, а тому в рахунок її погашення необхідно звернути стягнення на предмети іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.

Разом з тим, судова колегія не погоджується з рішення суду першої інстанції щодо способу звернення стягнення на предмет іпотеки, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У частинах 1, 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналіз положень ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження, зокрема пункт 5.7 в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями викладених у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16, від 22 березня 2017 року у справі № 6-2967цс16, від 27 квітня 2017 року у справі № 6-679цс17, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З договору іпотеки вбачається, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем визначено як позасудовий спосіб захисту згідно задоволення вимог іпотекодержателя (п. 5.7). Сторонами було погоджено позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Враховуючи вищезазначене, для правильного вирішення даної справи суду першої інстанції слід було з'ясувати, чи звертався банк до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно та чи наявні у державного реєстратора підстави для відмови в державній реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст.10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи.

У контексті одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін - вирішальним фактором є обовязок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

В обгрунтування позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» не надало доказів того, що банк звертався до державного реєстратора для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, відповідні докази такого звернення відсутні в матеріалах справи, як і відсутні докази відмови позивачу у такій реєстрації.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку».

На підставі оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, судова колегія приходить до висновку про те, що не підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог у спосіб, який визначено останнім, а саме шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Застосування судом іншого, ніж зазначено в позові, способу звернення стягнення на предмет іпотеки, є виходом за межі позовних вимог.

Враховуючи, що районний суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; порушив і неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, то відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України судова колегія здійснює розподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319-324, 327 ЦПК України, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 Ванадієвича задовольнити.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2016 року скасувати, ухвалити нове.

У задоволені позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Ванадієвича, ОСОБА_3, треті особи: приватне підприємство приватне підприємство «Торсінг Плюс», Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 52252 грн. 38 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді -