Рішення № 6798794, 25.11.2009, Зміївський районний суд Харківської області

№2-43

2009 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2009 року                                        м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області

в складі:     головуючого судді:     Шабельнікова С.К.

    при секретарі:     Павліченко Т.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Змієві Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області, Статутного територіально-галузевого об’єднання  «Південна залізниця», ОСОБА_2 районної державної адміністрації Харківської області про визнання права власності на об’єкт самочинного будівництва, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача: Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель у Харківській області; Управління держкомзему у ОСОБА_2 районі Харківської області; Харківська філія державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при державному комітеті України по земельним ресурсам, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці позивача: ОСОБА_3,   ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області, Статутного територіально-галузевого об’єднання  «Південна залізниця», ОСОБА_2 районної державної адміністрації Харківської області, в якій просить визнати за ним право власності на самовільно збудовану господарчу будівлю, а саме: льох  «Д» неподалік від житлового будинку № 1 по вул. Залізничній в сел. Комсомольське.

В позовній заяві позивач вказав, що він є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20 червня 2001 року. У 1986 році на прилеглій до його квартири ділянці, яка знаходиться в його користуванні, його дідом ОСОБА_1Я, який на той час мешкав в вищевказаній квартирі та його батьком ОСОБА_3 був побудований льох, яким користувалась вся їхня сім’я. Всі будівельні матеріали були придбані його матір’ю ОСОБА_4  4 жовтня 2004 року він звернувся до голови Комсомольської селищної ради з заявою про узаконення самочинно збудованого льоху. Заява була розглянута та був наданий дозвіл КП «Архітектурне бюро Зміївського району» на оформлення технічної документації. Відповідно до цього КП «Архітектурне бюро Зміївського району» здійснило технічне обстеження самочинно збудованої будівлі (льоху) та йому був виданий акт технічного обстеження господарчої будівлі в приватному будинковолодінні від 14 грудня 2005 року. На підставі висновку  КП «Архітектурне бюро Зміївського району», якій був викладений у акті технічного обстеження господарчої будівлі в приватному  будинковолодінні від 14 грудня 2005 року виконавчий комітет Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області прийняв рішення від 1 червня 2006 року № 104, згідно з яким узаконив самовільно збудовану господарчу будівлю, а саме: льох – «Д» на території житлового АДРЕСА_2,  що належить йому на праві власності в сел. Комсомольське  Зміївського району Харківської області. Просив задовольнити  позов в повному обсязі, визнавши за ним право власності на збудований льох.    

Позивач ОСОБА_1  в судовому засіданні підтвердив обставини, що зазначені у позовній заяві, наполягав на  задоволенні його позову в повному обсязі.

Представник відповідача - Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області в судове засідання не з’явився, заперечень проти позову не надавав,  про місце і час судового засідання Рада була повідомлена належним чином, про що свідчить  розписка про отримання судової повістки, про причини неявки суд не повідомлявся, що дає підстави вважати їх неповажними.    Голова Комсомольської селищної ради подав до канцелярії суду заяви про розгляд справи без представника селищної ради, не зазначивши певних причин неявки. Відповідно до ч.ч.2, 4 ст. 169 ЦПК України,  враховуючи, що  не має відомостей про причину неявки відповідача який був повідомлений належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів. Неявка представника в судове засідання без поважних причин або не повідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. Враховуючи наведене, судом в судовому засіданні винесено ухвалу, яка занесена до журналу судового засідання, про розгляд справи у відсутність представника відповідача- Комсомольської селищної ради.

Представник відповідача ОСОБА_2 районної державної адміністрації Харківської області в судове засідання не з’явився, заперечень проти позову не надавав,  про місце і час судового засідання Рада була повідомлена належним чином, про що свідчить  розписка про отримання судової повістки, про причини неявки суд не повідомлявся, що дає підстави вважати їх неповажними. Голова ОСОБА_2 районної державної адміністрації Харківської області подав до канцелярії суду заяви про розгляд справи без представника районної державної адміністрації, не зазначивши певних причин неявки. Відповідно до ч.ч.2, 4 ст. 169 ЦПК України,  враховуючи, що  не має відомостей про причину неявки відповідача який був повідомлений належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів. Неявка представника в судове засідання без поважних причин або не повідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. Враховуючи наведене, судом в судовому засіданні винесено ухвалу, яка занесена до журналу судового засідання, про розгляд справи у відсутність представника відповідача - ОСОБА_2 районної державної адміністрації Харківської області.

Представник відповідача СТГО «Південна залізниця» -  ОСОБА_5  в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, надала письмові пояснення, в яких вказала, що відповідно до державного акту ІІ-ХР № 001460 від 3 лютого 2004 року СТГО «Південна залізниця» було надано земельну ділянку в постійне користування для експлуатації та обслуговування залізничного транспорту. Об’єкт самочинного будівництва, а саме льох, який побудований за адресою: Зміївський район, сел. Комсомольське, вул. Залізнична, та розташований в смузі відводу на земельній ділянці відповідача. Правових підстав для надання згоди позивачу на приватизацію об’єкту, який знаходиться на земельній ділянці в смузі відводу відповідача, у начальника Ізюмської дистанції ОСОБА_6 та голови профспілкового комітету ОСОБА_7 не було. Ізюмська дистанція колії /далі Дистанція/ згідно до п. 1 Положень про Дистанцію Південної залізниці є відособленим структурним підрозділом юридичної особи – Статутного територіально-галузевого об’єднання Південна залізниця, що підпорядковується службі ОСОБА_8. На підставі п. 2.1.1 Положення про Ізюмську дистанцію колії Південної залізниці, Дистанція  колії забезпечує утримання у технічному стані та ремонту усіх елементів залізничної колії  /земельного полотна, верхньої будови, штучних споруд, та інших споруджень колії/, а також житлових та службово-технічних будов, які знаходяться на балансі Дистанції. Згідно до п. 3.8 Положень про Ізюмську дистанцію колії Південної залізниці, Дистанція користується землею, яка знаходиться у смузі відводу, відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства. Відповідно до п. 3.3 Дистанція користується майном та здійснює за попереднім узгодженням із ОСОБА_8 по відношенню до нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству України, Статуту залізниці і цьому положенню. Згідно до ст. 68 Земельного кодексу  України, до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Відповідно до листа № 244 від 21 квітня 2009 року Дистанції, об’єкт який розташований за адресою: Зміївський район, сел. Комсомольське, вул. Залізнична на балансі Дистанції не числиться. З метою усунення порушень земельного законодавства  України Ізюмська дистанція колії СТГО Південна залізниця листом № 264 від 6 червня 2009 ОСОБА_1 надіслала вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Проте, вказані  заходи не призвели до звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки у добровільному порядку.  Відповідно до  ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок,  будівля,  споруда,  інше нерухоме майно вважаються  самочинним  будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Житловий будинок,  будівля,  споруда,  інше нерухоме майно вважаються  самочинним  будівництвом,  якщо  вони  збудовані   або будуються  на  земельній  ділянці,  що  не була відведена для цієї мети,  або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Відповідно до п.  376 Цивільного кодексу України, особа,  яка  здійснила  або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Відповідно до вимог п. б ч. 3 ст. 83, п. б  ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України, до земель комунальної та державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать: землі під залізницями та землі під державними залізницями. Крім того відповідно до Розпорядження  КМУ № 1231-р від 24 грудня 2007 року «Про деякі питання розпорядження об’єктами державної власності» зупинено будь-які дії пов’язані з відчуженням майна, в тому числі і укладення договору оренди. Передача земельної ділянки в порядку сервітуту також є неможливим, встановлення сервітуту унеможливлюватиме використання земельної ділянки за її цільовим призначення. Суб’єкт права власності та особливості здійснення ними цього права з урахуванням різних форм власності визначаються законодавчими актами України.  Зокрема, відповідно до ст. 116 Конституції  України, Кабінет міністрів України здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону. Закон України «Про управління об’єктами державної власності» покладає управління цим майном на міністерства та інші підвідомчі Кабінету міністрів України органи державної влади. Статтею 133 Господарського кодексу України встановлено, що основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій  базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права – право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб’єктів господарювання. Відповідно до ст. 74  Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті  44 цього Кодексу, і несе відповідальність усім належним йому на праві господарювання відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами. Відповідно до п. 1.1 Статуту Південна залізниця - це створена згідно з статтями 1, 4 Закону України «Про залізничний транспорт» статутне територіально-галузеве об’єднання, засноване на державній власності і підпорядковане Державній адміністрації державного транспорту України /Укрзалізниця/, що входить до сфери управління Міністерства транспорту України. Згідно п.п. 4.1, 4.2 Статуту майно залізниці є державною власністю  і закріплюється за нею на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, ОСОБА_8 володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту. ОСОБА_8 становлять основні фонди та кошти, а також інші цінності, а також інші цінності, вартість яких відображається у балансі залізниці. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про залізничний транспорт» майно, закріплене за залізницями є загальнодержавною власністю. Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» встановлено, що обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України. До об’єктів нерухомого майна відносяться земельні ділянки, а також об’єкти розташовані на земельній ділянці /будівлі, споруди, тощо/.         Просила у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 3 липня 2009 року, за клопотанням представника відповідача СТГО «Південна залізниця», до участі в справі були залучені треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача СТГО «Південна залізниця» - Харківська обласна державна земельна інспекція; Управління держкомзему у ОСОБА_2 районі Харківської області; Харківська філія державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при державному комітеті України по земельним ресурсам. Ухвалою суду від 12 жовтня 2009 року, з ініціативи суду, до участі в справі були залучені треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 і  ОСОБА_4  на боці позивача ОСОБА_1 Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору були повідомлені судом про справу, повідомлення про згоду на участь у справі від третіх осіб не надійшло, у зв’язку з чим на підставі ч. 3 ст. 36 ЦПК України, з урахуванням думки сторін, справа розглянута без третіх осіб.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:

З ксерокопії свідоцтва про право власності на житло  від 20 червня 2001 року, оригінал якого був досліджений судом в судовому засіданні а ксерокопія залучена до матеріалів справи, вбачається, що Ізюмська дистанція колії Південної залізниці посвідчує, що  квартира АДРЕСА_3 дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_1, який є позивачем по справі /а.с. 4 /.

З листа відповіді та довідки № 51 , отриманої на запит суду від Комсомольського  селищного голови /а.с. 72, 81/, вбачається, що земельна ділянка на якій побудовано житловий  будинок  № 1 по вул. Залізничній в сел. Комсомольське Зміївського району Харківської області знаходиться у користуванні СТГО «Південна залізниця», а також за межами населеного пункту  селища Комсомольське. Згідно п.12 Перехідних положень ЗК України, землями за межами населеного пункту розпоряджається районна державна адміністрація.

З ксерокопії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3, який є додатком до свідоцтва про право власності на житло, яке  дійсно знаходиться у власності ОСОБА_1, вбачається, що    льох,    як прибудинкова споруда, в ньому не зазначена.

З державного акту ІІ-ХР № 001460 від 3 лютого 2004 року, посвідчена ксерокопія якого була досліджена судом в судовому засіданні і залучена до матеріалів справи, вбачається, що СТГО «Південна залізниця», відповідно до розпорядження № 600 від 8 грудня 2003 року ОСОБА_2 районної державної адміністрації Харківської області, було надано земельну ділянку площею 118,33 га в постійне користування для експлуатації та обслуговування залізничного транспорту, на якій розташований житловий будинок  № 1 по вул. Залізничній /а.с. 145-149/.

Відповідно до п. 1.1 Статуту Південна залізниця - це створена згідно з статтями 1, 4 Закону України «Про залізничний транспорт» статутне територіально-галузеве об’єднання, засноване на державній власності і підпорядковане Державній адміністрації державного транспорту України /Укрзалізниця/, що входить до сфери управління Міністерства транспорту України. Згідно п.п. 4.1, 4.2 Статуту майно залізниці є державною власністю  і закріплюється за нею на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, ОСОБА_8 володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту/а.с.100/.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене  нерухоме  майно  (житлові будинки,  будівлі,  споруди  тощо)  виникає  з  моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено  прийняття  нерухомого майна  до  експлуатації,  право  власності  виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно  до  закону підлягає  державній реєстрації,  право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України, до  завершення   будівництва   (створення   майна) особа вважається   власником   матеріалів,  обладнання  тощо,  які  були використані в процесі цього будівництва (створення майна) Відповідно до  ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок,  будівля,  споруда,  інше нерухоме майно вважаються  самочинним  будівництвом,  якщо  вони  збудовані   або будуються  на  земельній  ділянці,  що  не була відведена для цієї мети,  або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Відповідно до ч. 2 ст.  376 ЦК України, особа,  яка  здійснила  або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Відповідно до ч. 3 ст.  376 ЦК України, Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути  за рішенням суду визнане за особою,  яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети,  за  умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Відповідно до ч. 4 ст.  376 ЦК України, якщо  власник  (користувач)  земельної  ділянки  заперечує проти  визнання  права власності на нерухоме майно за особою,  яка здійснила  (здійснює)  самочинне  будівництво  на  його  земельній ділянці,  або  якщо  це  порушує права інших осіб,  майно підлягає знесенню особою,  яка здійснила (здійснює) самочинне  будівництво, або за її рахунок Відповідно до вимог п. б ч. 3 ст. 83, п. б  ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України, до земель комунальної та державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать: землі під залізницями та землі під державними залізницями.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції 1970 року), документи, що стверджують право землекористування Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції 1970 року), право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції 1970 року), право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції 1970 року), право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України (в редакції 1970 року), видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції 1970 року), приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), приступити до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року зі змінами та доповненнями,  внесеними Законом України від 13 березня 1992 року ), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року зі змінами та доповненнями,  внесеними Законом України від 13 березня 1992 року ), приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року зі змінами та доповненнями,  внесеними Законом України від 13 березня 1992 року ), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року зі змінами та доповненнями), право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.  

Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України,  кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з пояснень позивача, які він давав в судовому засіданні,  йому та   його батькам   земельна ділянка, у встановленому законом порядку, для будування льоху  не виділялася. Крім того, посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на рішення № 104 Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області від 1 червня 2006 року, згідно якого було вирішено узаконити самовільно збудовану, господарчу будівлю – льох «Д» на території житлового будинку № 1 по вул. Залізничній /а.с.6/,    правового значення не має оскільки у визначеному законом порядку земельна ділянка під будівництво льоху  власником землі або її користувачем  ніколи не відводилась  в зв’язку  з чим  споруда вважається  самовільною.    Також не має правового значення рішення, ухвалене на нараді профспілкового комітету та керівництва Ізюмської дистанції колії від 9 жовтня 2006 року /витяг із протоколу № 98 – а.с. 7/ про надання дозволу ОСОБА_1 приватизувати самовільно збудовані надвірні будівлі оскільки об’єкт самочинного будівництва, а саме льох, побудований та розташований в смузі відводу на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні відповідача - СТГО «Південна залізниця».  Ізюмська дистанція колії  згідно з  п. 1 Положень про Дистанцію Південної залізниці є відособленим структурним підрозділом юридичної особи – Статутного територіально-галузевого об’єднання Південна залізниця, що підпорядковується службі ОСОБА_8. На підставі п. 2.1.1 Положення про Ізюмську дистанцію колії Південної залізниці, Дистанція  колії забезпечує утримання у технічному стані та ремонту усіх елементів залізничної колії  /земельного полотна, верхньої будови, штучних споруд, та інших споруджень колії/, а також житлових та службово-технічних будов, які знаходяться на балансі Дистанції. Згідно до п. 3.8 Положень про Ізюмську дистанцію колії Південної залізниці, Дистанція користується землею, яка знаходиться у смузі відводу, відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства. Відповідно до п. 3.3 Дистанція користується майном та здійснює за попереднім узгодженням із ОСОБА_8 по відношенню до нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству України, Статуту залізниці і цьому положенню.

Інших доказів позивачем суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 і необхідності відмови у задоволенні його позову.

Відповідно до  ст.ст. 79, 88 ЦПК України, з позивача на користь держави належить стягнути недоплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі         грн. та          грн.. витрат, пов’язаних з інформаційно- технічним забезпеченням розгляду

Керуючись: ч.ч. 2-3 ст. 331, ч.ч. 1-4 ст. 376 ЦК України, ст.ст. 20-22 Земельного кодексу України (в редакції 1970 року), ст.ст. 20-22 Земельного кодексу України (в редакції 1970 року), ст.ст. 17, 21-23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), ст.ст. 22-24 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 березня 1992 року),  ст.ст. 83 ч. 3 п. б, 83 ч. 4 п. б, 123-126 Земельного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 60, 79-81, 88, 169, 209, 212, 214, 215, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області, Статутного територіально-галузевого об’єднання  «Південна залізниця», ОСОБА_2 районної державної адміністрації Харківської області про визнання права власності на об’єкт самочинного будівництва – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 42 /сорок дві/ грн. 50 коп., які перерахувати на р/р 31418537700228, код платежу 22090100, одержувач ОСОБА_2 міська рада, код ОКПУ 24134337 УДК в Харківській області, МФО 851011.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі  22 /двадцять дві/  грн. 50  коп., які перерахувати на р/р 31214259700227, одержувач: УДК у ОСОБА_2 районі, код: 24134337, банк одержувача: УДК у Харківській області, МФО 851011.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було  подано  протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом   двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий: