Рішення № 67982969, 25.07.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ [1]

25 липня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Немировської О.В.

суддів - Соколової В.В., Слюсар Т.А.

при секретарі - Крічфалуши С.С., П'ятничук В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності правочину,

за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» - Бондаренка Валерія Олеговича на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року,

встановила:

у травні 2016 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просила визнати недійсним (нікчемним) договір фінансового лізингу, укладеного між нею та відповідачем 25 червня 2015 року та застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши на її користь 99 152 грн. 87 коп. Також позивач просила стягнути на її користь витрати на правову допомогу в розмірі 12 500 грн.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року позов було задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит плюс», стягнуто з ТОВ «Автокредит плюс» на користь ОСОБА_1 99 152 грн. 87 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 12 500 грн.

Не погоджуючись із рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала, що вона 25.06.2015 р. уклала з відповідачем Договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого отримала від відповідача у лізинг автомобіль марки «Mitsubishi Grandis 2,4 Sport», державний номер НОМЕР_1. 11.04.2016 р. вказаний автомобіль був доставлений до відповідача для проведення перевірки системи навігації. 20.04.2015 р. відповідач відмовився повернути автомобіль, посилаючись на те, що утворилась заборгованість по сплаті щомісячних платежів. Позивач вважає, що укладений нею договір є недійсним, оскільки він не був нотаріально посвідчений, відповідач не має ліцензії для здійснення цього виду діяльності - надання фінансових послуг, а тому просила визнати його недійсним та стягнути з відповідач всю суму, сплачену нею на виконання договору.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року позов було задоволено - визнано недійсним договір фінансового лізингу, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит плюс», стягнуто з ТОВ «Автокредит плюс» на користь ОСОБА_1 99 152 грн. 87 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 12 500 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що укладений 25.06.2015 р. між сторонами договір фінансового лізингу не був нотаріально посвідчений, а тому є недійсним, і кожна сторін за таким договором зобов'язані повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Висновок суду першої інстанції щодо недійсності укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Однак суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 216 ЦК України щодо наслідків недійсності правочину.

Як видно з матеріалів справи, позивач за умовами Договору фінансового лізингу отримала у користування автомобіль марки «Mitsubishi Grandis 2,4 Sport», державний номер НОМЕР_1, яким користувалась до 11.04.2016 р. За умовами вказаного договору, викладеного в Додатку №2, вона мала сплачувати щомісячний платіж, до складу якого входило: відшкодування частини вартості предмета лізинг, відсотки за користування предметом лізингу, комісія за проведення щомісячного моніторингу, відшкодування частини вартості страхування предмета лізингу. Відповідно до цього розрахунку за вказаний період користування автомобілем - 7,5 місяців ОСОБА_1 мала сплатити відсотки за користування предметом лізингу в сумі 32 843 грн. 97 коп.

В ст. 806 ЦК України закріплено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізин), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. За ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Враховуючи викладене, вказана сума, як упущена вигода, яку відповідач міг би одержати за звичайних обставин, не може бути стягнута на користь позивача та підлягає виключенню із загальної суми стягнення. Таким чином на користь позивача слід стягнути 66 308 грн. 90 коп.

Зустрічних вимог з боку відповідача щодо завданих йому реальних збитків в результаті пошкодження автомобіля, відповідач не заявляв.

Подана представником відповідача Довідка щодо розрахунку собівартості послуг з користування автомобілем, колегія суддів вважає неприйнятною, оскільки в ній поряд з платою за користування предметом лізингу зазначаються також збитки за амортизацію, відшкодування яких не передбачено умовами договору та неотриманий прибуток, який враховується судом як упущена вигода, що складається з плати за користування.

Також суд першої інстанції припустився помилки при вирішенні питання про компенсацію витрат на правову допомогу. Як видно з матеріалів справи, позивач 05.05.2016 р. уклала з ПП «Юридична фірма «Імператив-плюс» Договір про надання правових послуг. Відповідно до п. 5 вказаного договору сторони погодили, що за надання консультацій, проведення аналітичної роботи та підготовку позовної заяви замовник сплачує виконавцю платіж в сумі 5 000 грн., представництво виконавцем інтересів замовника в суді становить суму 5 000 грн. за 1 судове засідання, а в разі, якщо засідання не відбулось по незалежним від виконавця обставинам, замовник сплачує виконавцю 2 500 грн.

Натомість до справи було додано Акт прийому-передачі наданих послуг від 23.08.2016 р., в якому зазначаються послуги: консультація, копіювання документів, правова аналітика документів, складання позовної заяви та заяви про зменшення розміру позовних вимог, про відшкодування витрат на правову допомогу, участь у судових засіданнях, із вказівкою витраченого часу - 26,5 годин на загальну суму 12 500 грн. Представник позивача не зміг пояснити в судовому засіданні відповідно до яких умов договору було визначено вартість та обсяг таких послуг.

В ч. 2 ст. 84 ЦПК України вказується, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Оскільки представник позивача не надав належного розрахунку витрат на правову допомогу з дотримання вимог закону, у компенсації таких витрат слід відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору суд розподіляє відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, рішення суду слід залишити без змін в частині визнання недійсним договору, змінити в частині застосування наслідків недійсності договору та судових витрат, а в частині компенсації витрат на правову допомогу скасувати та відмовити в компенсації.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 313-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» - Бондаренка Валерія Олеговича задовольнити частково

Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року змінити в частині стягнення коштів та визначити суму, яка підлягає стягненню - 66 308 грн. 90 коп.

Рішення суду скасувати в частині стягнення витрат на правову допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в стягненні цих витрат.

Рішення суду в частині стягнення судового збору змінити та визначити розмір судового збору з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь держави в сумі 663 грн. 08 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» судовий збір в сумі 360 грн. 80 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді

№ справи: 754/6741/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3631/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Панченко О.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.