Ухвала суду № 67982932, 25.07.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

Справа №757/1459/16-ц Головуючий у 1 інстанції Цокол Л.І.

Апеляційне провадження №22-ц/796/4279/2017 Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

у складі судді-доповідача АнтоненкоН.О.,

суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., при секретарі Юрченко А.С.,

за участю позивача ОСОБА_3,

представників позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представників відповідача ОСОБА_6, ОСОБА_7,

представника третьої особи Дриги Н.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_9, яка на підставі довіреності діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_10, треті особи Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, Києво-Святошинська районна державна адміністрація про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія

в с т а н о в и л а :

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 залишені без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_10 є батьками ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_11 та її батько є громадянами Федеративної Республіки Німеччини; 21.11.2007 ОСОБА_10 отримав Тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні безстроково; з серпня 2015 року ОСОБА_11 проживає разом із батьком ОСОБА_10, її матір ОСОБА_3 проживає окремо.

Виходячи з того, що обставини, на які позивач посилалася в обгрунтування своїх вимог, а саме створення батьком дитини перешкод в участі позивача у вихованні та спілкуванні з донькою, не знайшли свого підтвердження, а також враховуючи надані суду пояснення дитини, яка досягла 16 років, про відсутність будь-яких заперечень батька щодо її зустрічей з матір'ю та про наявність достатнього спілкування її з мамою, суд першої інстанції, керуючись принципом найкращого забезпечення інтересів дитини при вирішенні спорів між батьками з приводу їх участі у спілкуванні та вихованні дитини, вважав відсутніми підстави для задоволення позову ОСОБА_3

В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представники підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній доводів та просили захистити порушені (обмежені батьком) права матері на достатню її участь у вихованні доньки та спілкуванні з нею. Представники відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити без змін законне і обгрунтоване рішення суду першої інстанції. Представник третьої особи покладалась на розсуд суду з урахуванням інтересів дитини.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення - залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечується сторонами, що з серпня 2015 року ОСОБА_11 проживає разом із батьком, її матір проживає окремо від дитини. Причиною окремого проживання батьків ОСОБА_11 став конфлікт, що стався між ними у серпні 2015 року.

Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, відповідно до ч.1 ст.157 СК України зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Отже, праву того з батьків, хто проживає окремо від дитини, кореспондується обов'язок того з батьків, з ким проживає дитина, не чинити іншому перешкод у здійсненні його права.

Зі змісту ч.1,2 ст.159 СК України у разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Отже, правове значення при вирішенні спору у даній справі має наявність чи відсутність факту створення одним з батьків перешкод іншому у спілкуванні з дитиною. За відсутності факту наявності створених одним із батьків таких перешкод та відповідно до положень ст.ст.3,15 ЦПК України відсутні і законні підстави вважати наявним спір між батьками дитини про право одного з них на участь у спілкуванні з дитиною.

Звертаючись у січні 2016 року до суду з позовом про захист порушеного її права на спілкування з дитиною та на участь у вихованні доньки, ОСОБА_3 посилалась на такі обставини: після конфлікту, що стався між нею і відповідачем у серпні 2015 року, відповідач під час перебування позивача у відпустці разом із донькою виїхав із місця їхнього спільного проживання і нове місце проживання не повідомив, внаслідок чого позивач вимушена була шукати місце перебування доньки через спільних знайомих, оскільки сам відповідач перешкоджав їй у спілкуванні та зустрічах з ОСОБА_11 та налаштовував доньку проти матері.

Відповідач не заперечує, що у серпні 2015 року між ним і позивачем стався конфлікт, після чого він вирішив проживати окремо, а ОСОБА_11 висловила бажання проживати разом із батьком.

Зазначене підтверджується нотаріально посвідченою 15.01.2016 заявою ОСОБА_11, яка досягла на вказаний час 15-річного віку і повідомила, що бажає проживати спільно із своїм батьком за місцем його проживання, що відповідає положенням ч.3 ст.160 СК України про те, що якщо батьки дитини проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (т1ас80).

Встановлено судом, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами і не заперечується жодною зі сторін, що ОСОБА_3 безперешкодно спілкується зі своєю донькою ОСОБА_11 принаймні з березня 2016 року, доказів про більш ранній період спілкування матеріали справи не містять (т1ас131-138). Доводи позивача та її представників про те, що відсутність перешкод у спілкуванні позивача з донькою пов'язана з розглядом даної справи, не заслуговують на увагу як такі, що грунтуються на припущеннях.

Зі змісту нотаріально посвідченої 21.03.2016 заяви ОСОБА_11, адресованої органу опіки у зв'язку із розглядом питання щодо участі ОСОБА_3 у її вихованні та спілкуванні з нею, дівчина повідомляє, що не бажає, аби вирішення питання визначення графіку її зустрічей із мамою відбувалось у примусовому порядку, адже вона готова бачитися із мамою час від часу у зручний для неї та вільний від занять час за попереднім погодженням із мамою телефоном (т1ас130).

Встановлені судом обставини справи та наявні у матеріалах справи докази на їх підтвердження, а також пояснення сторін та їх представників щодо обставин справи, які мають значення для вирішення спору, дають підстави для висновку про те, що належних і допустимих доказів на підтвердження створюваних відповідачем перешкод у спілкуванні позивача із донькою суду не надано.

Обставини і докази на їх підтвердження, надані позивачем, дають підстави вважати доведеним, що між батьками неповнолітньої ОСОБА_11 у серпні 2015 року стався особистий конфлікт, внаслідок якого батьки дитини стали проживати окремо, а ОСОБА_11 вирішила проживати разом із батьком, що суттєво зменшило ступінь участі у вихованні дитини її матір'ю та час їх спілкування. Проте, самі по собі ці обставини не дають підстав для висновку про порушення прав матері брати участь у вихованні доньки та особисто спілкуватися з нею.

Доводи позивача про те, що вона певний період після серпня 2015 року не мала відомостей про місце проживання дитини, не заслуговують на увагу, адже зазначена обставина не може бути розцінена як перешкода, створена матері дитини її батьком з огляду на особистий конфлікт, що стався між батьками, припинення їх спільного проживання та як наслідок цього рішення доньки проживати з батьком.

Доводи позивача та її представників щодо створення батьком дитини перешкод у її спілкуванні з донькою телефоном також не заслуговують на увагу з огляду на їх недоведеність у передбаченому ст.ст.10,60,137 ЦПК України порядку, нетривалий період після початку роздільного проживання, коли позивач не мала можливості телефонувати доньці, недоведеність причин такої неможливості (пояснення сторін не збігаються, а інші належні і допустимі докази на підтвердження причин, з яких донька не відповідала на телефонні дзвінки мами, відсутні), сприйняття позивачем зазначених обставин через призму її власних інтересів, а також з урахуванням віку дитини, життєвих обставин, у яких вона опинилась, її небажання спілкуватись із матір'ю під примусом, погрозами тощо.

Інші доводи апеляційної скарги не підтверджені належними і допустимими доказами, грунтуються на аналізі обставин справи і подій через особисте сприйняття ОСОБА_3 та її безпідставні висновки про порушення прав матері брати участь у вихованні дитини та спілкуватися з нею, які не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на їх правильність, а по суті є припущеннями, у зв'язку з чим не заслуговують на увагу.

При вирішенні спорів між батьками з приводу їх участі у вихованні дитини та усуненні перешкод у спілкуванні з дитиною суд покликаний виходити насамперед з інтересів самої дитини. З огляду на наведене та враховуючи, що ні судом першої, ні апеляційної інстанції не встановлено, що ОСОБА_10 створює перешкоди ОСОБА_3 у її спілкуванні з донькою ОСОБА_11, а встановлено, що дівчина спілкується з мамою за своїм бажанням та по можливості, за взаємною згодою та погодженням часу і місць спілкування, зазначає, що батько будь-яких перешкод у такому спілкуванні не створює, - відсутні підстави вважати позовні вимоги ОСОБА_3 такими, що знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

Наполегливі клопотання представників позивача вислухати особисті пояснення батька дитини та саму ОСОБА_11 з приводу обставин справи колегія вважає недоцільними та такими, що не відповідають вимогам закону і інтересам дитини у віці 16-ти років, яка відповідно до положень ст.171 СК України вислухана безпосередньо судом першої інстанції, а інтереси її батька у суді представляють двоє повноважних представників, які обізнані про обставини, що мають значення для вирішення спору і дають відповіді на всі поставлені запитання.

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено на повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилались в обгрунтування своїх вимог і заперечень. Виконавши всі вимоги цивільного судочинства, суд ухвалив законне і обгрунтоване рішення. Передбачених ст.309 ЦПК України підстав для його скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,308,313,315 ЦПК України, колегія

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_9, яка на підставі довіреності діє в інтересах ОСОБА_3, відхилити. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Суддя-доповідач Н.О. Антоненко

Судді А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна