Ухвала суду № 67975426, 25.07.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 323/1762/16 Головуючий у 1 інстанції: Плечищева О.В.

Провадження № 22-ц/778/1500/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«25 » липня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Книш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 26 січня 2017 року та додаткове рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 01 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про захист прав споживача та визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

У травня 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, який ним неодноразово уточнювався в обгрунтування якого зазначив, що 09.04.2008 року між ВАТ «Сведбанк», що змінило свою назву на ПАТ «Омега Банк» та ним було укладено кредитний договір № 07004/408/45-011 на купівлю житлової нерухомості, згідно якого банк зобовязався надати позивачу кредитні кошти у розмірі 16 000 доларів США під 11,90% річних, строком користування до 09.04.2033 року.

В якості забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитом між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір № 07004/408/45-011-Z -1 від 09.04.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4, реєстровий № 985, згідно якого позивач надав відповідачу в іпотеку нерухоме майно квартиру № 4, що знаходиться за адресою: Запорізька область Оріхівський район смт.Комишуваха вулиця Вокзальна, 3.

26.11.2009 року між банком та позивачем було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 09.04.2008 року № 07004/408/45-011, згідно якого було змінено розмір відсоткової ставки та встановлено в такому розмірі: 11,9 % річних за період від дати укладання цього договору по 26.11.2009 року; 7% річних за період користування кредитом з 27.11.2009 по 09.11.2010 року; 10% річних за період користування кредитом з 10.11.2010 по 09.11.2011 року; 13,08% річних за період користування кредитом з 10.11.2011 по 09.04.2033 року.

Відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 2 від 26.11.2009 року до кредитного договору від 09.04.2008 року було встановлено, що починаючи з 10.12.2009 року позичальник додатково до суми ануїтетного платежу, визначеного п.3.1.1 кредитного договору здійснює погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 120 доларів США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця до 10.02.2010 року включно.

Згідно додаткової угоди № 3 від 13.05.2011 року до кредитного договору від 09.04.2008 року було встановлено наступні розміри відсоткових ставок: 10,0% річних за користування кредитом з 14.05.2011 по 09.11.2011 року; 13,08%% річних за період користування кредитом з 10.11.2011 по 09.04.2033 року.

В квітні місяці 2016 року позивач дізнався, що його кредит було продано факторинговій компанії, а саме 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», що змінило свою назву на ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу № 15, відповідно до умов якого, банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, в тому числі за кредитним договором № 07004/408/45-011 від 09.04.2012 року.

В той же день, 28.11.20012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до якого клієнт ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступає фактору ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості по кредитним договорам, укладеним з боржниками, право вимоги якої належить клієнту. Також 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про передачу прав за іпотечним договором, відповідно до якого іпотекодержатель передає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору.

Посилаючись на те, що, - договір є споживчим, однак його умови суперечать положенням п. 2 ч. 1, ч. 2, п.2 ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" Зокрема, перед укладенням договору кредитодавець ненадав йому інформації про орієнтовану сукупну вартість кредиту ( в процентному значенні та грошовому виразі), з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, варіантів повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяг. Договір не містить відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не містить умов, які п.п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, визнані обов'язковими (детальний розпис загальної вартості кредиту); не містить графіку платежів ( згідно зі строковістю, зазначеною у договорі щомісяця, щоквартально, тощо) у розрізі сумм погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх сукупних послуг. Банк скрив від від позивача реальний розрахунок по договору, з цілю отримання додаткового прибутку, шляхом визначення щомісячного платежу, який не відповідає відсоткровій ставці, визначеній в договорі в момент підписання договору, чим вів в його в оману, тому такий правочин є недійсним на підставі ст. 230 ЦК України. При укладенні договорів факторингу були порушенні ст. ст. 512, 514. 516, 517, 1077-1083 ЦК України, ст. 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, ст. 9 Закону України « Про ліцензування певних втдів господарської діяльності», п. 1.2 розпорядження Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 року за № 0373\16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, а саме, позивач не являється субєктом господарювання, тому договір факторингу від 28.11.2012 року, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ « ФК « Вектор Плюс», договір факторингу від 28.11.2012 року, укладений між ТОВ « ФК « Вектор Плюс» та ТОВ « Кредитні інвціативи», та договір про передачу прав за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року, укладений між ТОВ «ФК « Вектрор Плюс» та ТОВ « Кредитні ініативи» суперечить вищезазначеному законодавству. Крім того, здійснення фінансовими установами факторингових операцій, що є валютними, останні повинні мати генеральну валютну ліцензію Національного Банку України. Порушенням ст. 24 Закону України « Про іпотеку», згідно якого правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню, а відомості про таке відступлення підлягає державній реєстрації. Проте, укладений між ПАТ « Сведбанк» та ТОВ « ФК « Вектор Плюс» договір факторингу від 28.11.2012 року нотаріально не посвідчений, тому ТОВ «ФК «Вектрор Плбюс» не набув право вимоги за іпотечним договором від 09.04.2008 року, і в силу ч. 1 ст. 514 ЦК України не могло передати це право ТОВ « Кредитні ініціативи», отже, договір про передачу прав за іпотечним договором, укладений 28.11.2012 року між ТОВ « ФК « Вектор Плюс» та ТОВ « Кредитні ініативи» є недійсним. Посилаючись на зазначені обставини позивач просив суд визнати недійсними:

1)кредитний договір № 07004/408/45-011 від 09.04.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» та ОСОБА_3;

2)договір про внесення змін та доповнень № 1 від 26.11.2009 року до кредитного договору № 07004/408/45-011 від 09.04.2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» та ОСОБА_3;

3)договір про внесення змін та доповнень № 2 від 26.11.2009 року до кредитного договору № 07004/408/45-011 від 09.04.2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» та ОСОБА_3;

4)додаткову угоду № 3 від 26.11.2009 року до кредитного договору № 07004/408/45-011 від 09.04.2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» та ОСОБА_3;

5)іпотечний договір № 07004/408/45-011-Z -1 від 09.04.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» та ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4, реєстровий № 985;

6) додатковий договір № 1 від 15.04.2008 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 07004/408/45-011-Z -1 від 09.04.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» та ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4, реєстровий № 985;

7) договір факторингу № 15 від 28.11.2012 року укладеному між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» в частині передачі боргу по кредитному договору № 07004/408/45-011 від 09.04.2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» та ОСОБА_3;

8) договір факторингу від 28.112012 року, який був укладений між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» в частині передачі боргу по кредитному договору № 07004/408/45-011 від 09.04.2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» та ОСОБА_3;

9)договір про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012 року, який був укладений між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» в частині передачі прав по іпотечному договору № 07004/408/45-011-Z -1 від 09.04.2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4, реєстровий № 985.,

просив також визнати неправомірними дії державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 щодо проведення державної реєстрації обтяження іпотекою квартири яка знаходиться за адресою: Запорізька область Оріхівський район смт. Комишуваха, в будинку № 3 по вулиці Вокзальна, та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію обтяження іпотекою зазначеної квартири.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 26 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 01 лютого 2017 року вирішено питання щодо судових витрат. Стягнуто з позивача ОСОБА_3 на користь держави судові витрати повязані з розглядом справи, а саме судовий збір, який не був сплачений позивачем при зверненні до суду з позовними вимогами немайнового характеру в розмірі 4960,80 грн.

Додатковим рішенням від 17 березня 2017 року (т. 3 а.с. 21-22) відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання неправомірними дії державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 щодо проведення державної реєстрації обтяження іпотекою квартири яка знаходиться за адресою: Запорізька область Оріхівський район смт. Комишуваха, в будинку № 3 по вулиці Вокзальна, та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію обтяження іпотекою зазначеної квартири.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду та додатковим рішенням суду від 01 лютого 2017 року, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи просить скасувати рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 26 січня 2017 року та додаткове рішення від 01 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 про захист прав споживача та визнання договорів недійсними задовольнити у повному обсязі.

Додаткове рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 березня 2017 року в апеляційному порядку не оскаржується, тому не є предмет апеляційного перегляду.

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ( судової повістки) ( а.с.34-36 т. 4 ), до апеляційного суду не зявилися. Від ТОВ « Кредитні ініціативи» надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, у задоволенні апеляційної скарги прохають відмовити ( а.с. 41 -44 т.4 ).

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст. 303-1, 305 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», які не прибули в судове засідання.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи у справі судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстави позову, як в рамках позовних вимог заявлених на підставі норм ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, так і позовних вимог заявлених на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

До таких висновків суд дійшов належним чином встановивши обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дотримуючись вимог норм матеріального та процесуального права.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положеннями статей 626-628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно умов п. п. 1.1, 1.2, 1.4 кредитного договору від 09 квітня 2008 року, що укладений між ВАТ « Сведбанк», що змінило свою назву на ПАТ « Омега Банк» та ОСОБА_3, банк надав позичальнику в кредит 16 тис. доларів США для здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу квартири № 3 в будинку № 4, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, смт. Комишуваха, вул. Вокзальна, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".

Як зазначено вище, доводи позивача при обґрунтуванні позовних вимог зводяться до того, що при укладенні кредитного договору його не проінформували належним чином щодо загальної сукупної вартості кредиту та її складових, умови укладеного між сторонами у справі договору суперечать положенням Закону України "Про захист прав споживачів", не відповідають Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постанова Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168, оскільки не містять відомостей щодо детального розпису загальної сукупної вартості кредиту та її складових, графіка погашення платежів за кредитним договором взагілі не було надано.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168 регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту (п. 1.2 Правил).

Наслідки ненадання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту вказаними правилами не передбачені.

За положеннями підпункту д) абз. 1 ч. 2, абз. 2 ч. 2; підпунктів 1), 2), 5), 6) абз. 3 ч. 4; підпункту 2) ч. 5, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Так в п. 1.5 кредитного договору від 09 квітня 2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 зазначено, що до складу сукупної ( загальної) вартості кредиту для позичальника ( його витрат) у звязку з отриманням кредиту на умовах цього договору включаються суми, необхідні для погашення кредиту, суми передбачених цим договором процентів, комісій, можливих неустойок, вартість витрат, повязаних з укладенням іпотечного договору, передбаченого п. 2.1 цього договору, у тому числі будь-яких змін та доповнень до нього та вартість страхування обэкта нерухомосты за іпотечним договором, витрати повязані з укладенням\зміною іпотечного договору, договору страхування обєкту нерухомості.

В пункті 11.1 кредитного договору від 09 квітня 2008 року зазначено, що укладаючи цей договір, Позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Підписання цього договору Позичальником свідчать, що він до підписання цього договору ознайомлений з усіма умовами, на яких ВАТ «Сведбанк» здійснює кредитування фізичних осіб, та загальною сукупною вартістю всіх витрат, повязаних з отриманням кредиту в ВАТ «Сведбанк», та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі. Укладаючи цей договір, Позичальник свідчить, що під час укладання та виконання цього договору позичальник не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких обюставин. Вищезазначений кредитний договір підписаний особисто позивачем ОСОБА_3, ( а.с. 11-19 т. 1), що ним не заперечувалося, як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції.

В договорах про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 09 квітня 2008 року, а саме № 1 від 26.11.2009 року, №2 від 26 листопада 2009 року, № 3 від 13.05.2011 року, які особисто підписані позивачем було змінено розмір відсоткової ставки та встановлено в такому розмірі: 11,9 % річних за період від дати укладання цього договору по 26.11.2009 року; 7% річних за період користування кредитом з 27.11.2009 по 09.11.2010 року; 10% річних за період користування кредитом з 10.11.2010 по 09.11.2011 року; 13,08% річних за період користування кредитом з 10.11.2011 по 09.04.2033 року ( а.с. 20- 24 т. 1).

Відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 2 від 26.11.2009 року було встановлено, що починаючи з 10.12.2009 року позичальник додатково до суми ануїтетного платежу, визначеного п.3.1.1 кредитного договору здійснює погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 120 доларів США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця до 10.02.2010 року включно ( а.с. 23 т. 1).

Згідно додаткової угоди № 3 від 13.05.2011 року до кредитного договору від 09.04.2008 року було встановлено наступні розміри відсоткових ставок: 10,0% річних за користування кредитом з 14.05.2011 по 09.11.2011 року; 13,08%% річних за період користування кредитом з 10.11.2011 по 09.04.2033 року ( а.с. 24 т. 1).

Отже, зазначені обставини свідчать про те, що підписуючи кредитний договір від 09.04.2008 року, позивач підтвердив, що він до підписання цього договору ознайомлений з усіма умовами, на яких ВАТ «Сведбанк» здійснює кредитування фізичних осіб, та загальною сукупною вартістю всіх витрат, повязаних з отриманням кредиту в ВАТ «Сведбанк», та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі.

За таких обставин, посилання ОСОБА_3 на те, що кредитний договір слід визнати недійсним через порушення його права з боку відповідача на інформацію щодо сукупної вартості кредиту та її складових, є безпідставним.

Крім того, статтями 15, 23 Закону України "Про захист прав споживачів" не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб'єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків, і на суб'єкта господарювання можуть накладатися штрафні санкції (ч. 7 ст. 15, ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів").

При розгляді справи судом встановлено факт наявності між сторонами у справі кредитних зобов'язань, оформлених кредитним договором від 09 квітня 2008 року у відповідності до вимог ст. 1054 ЦК України з додатками (а. с. 23-30 т. 1 ), які містять вичерпну інформацію щодо загальної вартості та складових кредиту, в п. 3.1.1 договору передбачений порядок погашення заборгованості за кредитом, шляхом здійснення фіксавоних платежів (Ануїтетний платіж) у сумі 167.33 доларів США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця та в день закічення кредитного договору, тобто в тексті кредитного договору передбачений фактично графік погашення кредиту за фіксованим платежем. Встановлено, що позивач погодилася з кредитними умовами, запропонованими відповідачем, та їх виконувала в повному обсязі протягом значного часу, в тому числі щодо особистого страхування позичальника.

За таких обставин, підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в повному обсязі через невідповідність його умов вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", невідповідність умов договору положенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168, в даному випадку відсутні.

З урахуванням наведеного вище, вимог ст. ст. 627, 1054 ЦК України та встановлених судами у справі обставин, в даному випадку також відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним кредитного договору в цілому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Підстави позову про визнання недійсним кредитного договору, заявлені ОСОБА_3 на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України ( якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( частина перша статті 229 цього Кодексу), суд першої інстанції також визнав безпідставними і доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

У п. 20 цієї постанови роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність умислу в діях Банку, щодо яких позивача введено в оману тощо, а тому висновки суду про безпідставність позовних вимог, заявлених на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України є обґрунтовані.

Таким чином суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні в цій частині позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, виходив з того, що банк, керуючись ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", п. п. 2.1, 2.4 та 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та скупну вартість кредиту, надав позивачу інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту, а також інформацію про всі витрати, пов'язані з одержанням кредиту, а позивач перед укладанням договору був ознайомлений із загальними умовами і тарифами банку, погодився на них, що підтверджується умовами кредитного договору, що стало його укладення, і позивач із заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення певних положень договору до банку не звертався та не скористався правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у зв'язку із чим суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору.

Встановлено, що 28.11.2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" укладено договір факторингу № 15, за умовами якого (п. 2.1.) Банк відступає Фактору свої Права Вимоги Заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, зазначених у Реєстрі Заборгованостей Боржників, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації, а Фактор шляхом надання фінансової послуги Банку набуває Права Вимоги такої Заборгованості від Боржників та передає Банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить Ціну Продажу. При цьому, Сторони погодили, що Право Вимоги Заборгованості по кредитних договорах та Право Вимог по Договорам Забезпечення, укладених з Боржниками, відступається Банком Фактору за цим Договором на основі "як є" без надання будь-яких пов'язаних запевнень та гарантій, окрім тих, що вказані у цьому Договорі.

В цей же день між ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (Клієнт) та ТОВ "Кредитні ініціативи" (Фактор) було укладено договір факторингу, за умовами якого Клієнт відступає Фактору свої Права Вимоги Заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, зазначених у Реєстрі Заборгованості Боржників та у Переліку кредитних договорів та Договорів забезпечення, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації, а Фактор шляхом надання фінансової послуги Клієнту набуває Права Вимоги такої Заборгованості від Боржників та передає Клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить Ціну Продажу та в порядку, передбаченому даним Договором. При цьому, Сторони погодили, що Право Вимоги Заборгованості по кредитних договорах, Права Вимоги по Договорам Забезпечення, укладених з Боржниками, відступаються/передаються Клієнтом Фактору за цим Договором на основі "як є" без надання будь-яких пов'язаних запевнень та гарантій, окрім тих, що вказані у цьому Договорі.

Як на підставу про визнання недійсним вищезазначених договорів факторингу від 28.11.2012 року Позивач зазначав, що клієнтом за умовами договору факторингу може бути юридична або фізична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, однак він не є суб'єктом господарювання в розумінні положень чинного законодавства України, тому ТОВ « ФК « Вектор Плюс», ТОВ « Кредитні ініативи» (як фактор за договором про надання фінансових послуг факторингу) не мав і не має прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання та немає правових підстав для набуття права кредитора та іпотекодержателя за вищевказаним договором про надання споживчого кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року "договір факторингу" означає договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого: (a) постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Договір факторингу є самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Сторонами договору є фактор і клієнт (стаття 1079 ЦК України). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж.

Таким чином, закон не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 4 та ч. 5 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону.

Конвенцією УНІДРУА про міжнародний факторинг не встановлено заборон укладати договори факторингу у інших випадках, крім передбаченої нею уступки права грошової вимоги, яка виплаває з договорів купівлі-продажу товарів.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", на недотримання якого посилається позивач як на підставу недійсності договору факторингу, прийнято на підставі п. 6 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Тобто, п. п. 2 п. 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою). Поняття "факторингу" не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені п. 1 вказаного розпорядження.

Відповідно до п. 1.2 цього розпорядження, до фінансової послуги факторингу віднесено набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникає в майбутньому, до боржників-субєктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року є фактор - ТОВ « Факторингова компанія « Вектор Плюс» та клієнт ПАТ « Сведбанк, правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», сторонами договору факторингу від 28 листопада 2012 року є фактор ТОВ « Кредитні ініціативи» та клієнт ТОВ ФК « Вектор Плюс», які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договір факторингу, суд першої інстанції, взяв до уваги, що клієнтом за вищевказаними договорами є ПАТ «Сведбанк, правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», ТОВ ФК « Вектор Плюс», тобто юридичні особи .

Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження порушення оспорюваним договором факторингу права та законні інтереси ОСОБА_3 Встановлення зазначених обставин є необхідним для виконання вимог ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України для визнання недійсним договір про надання фінансових послуг факторингу від 28.11.2012 року.

Відмовлючи у задоволенні позову суд, правильно застосувавши положення ст. ст. 512, 514, 516, 1079 ЦК України, ч. 5 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір факторингу та договір відступлення прав за іпотечним договором укладено з дотриманням вимог законодавства, а, отже, підстав передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, для визнання їх недійсними немає. При цьому ТОВ " Кредитні ініціативи» є фінансовою установою, має право здійснювати без отримання ліцензії та/або дозволів фінансові послуги, а саме факторинг, що відповідає положенням п. 11 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення від 01.02.2017 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 4960 грн. 80 коп., який не був сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом.

ОСОБА_3 посилається на положення ч. 3 ст. 22 Закоу України « Про захист прав споживачів» та зазначає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що повязані з порушенням їх прав.

Закон України "Про судовий збір" є основним спеціальним законом, положеннями якого визначено порядок справляння судового збору, зокрема його обчислення, сплата, а також звільнення осіб від його сплати.

Положеннями статті 5 ЗУ "Про судовий збір" (в редакції Закону України № 484-VIII від 22 травня 2015 року) визначено перелік категорій осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору.

На підставі ЗУ № 484-VIII від 22 травня 2015 року частина перша статті 5 ЗУ "Про судовий збір" викладена в іншій редакції, відповідно до якої положення щодо звільнення від сплати судового збору споживачів (за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав) виключено.

За змістом змін до статті 5 ЗУ "Про судовий збір", які прийняті пізніше, ніж ЗУ "Про захист прав споживачів", убачається, що з 1 вересня 2015 року споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, не відносяться до суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, тому посилання заявника на положення ЗУ "Про захист прав споживачів" не можуть бути взяті до уваги.

Інші нормативно-правові акти, на які заявник посилається як на підставу звільнення його від сплати судового збору, не регулюють правовідносини щодо справляння судового збору, зокрема обчислення судового збору, його сплати, а також звільнення осіб від його сплати.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже, є законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні.

Докази та обставини, на які посилається заявник у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанційї та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в позовній заяві , та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 26 січня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Додаткове рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 01 лютого 2017 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: