Ухвала суду № 67968443, 26.07.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 757/46692/16-ц Головуючий у І інстанції Лисюк О. Д.Провадження № 22-ц/780/3731/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 26.07.2017

УХВАЛА

Іменем України

26 липня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Іванової І.В., Приходька К.П.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та дочірнього підприємства "Мілкіленд-Україна", яке не брало участі у розгляді справи, на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 29 травня 2017 року про забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором відступлення права вимоги,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року позивач звернулася до суду першої інстанції з вказаним позовом в якому просила суд стягнути з відповідача заборгованість по сплаті вартості прав вимоги, що були відступлені за договором відступлення права вимоги від 27 травня 2015 року в розмірі 5356667 грн. 96 коп.

Під час судового розгляду справи позивач ОСОБА_3 подала заяву про забезпечення позову посилаючись на те, що 27 травня 2015 року між позивачем ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк» було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ОСОБА_2 відступлено право вимоги за договорами банківського вкладу, при цьому в ОСОБА_2 виник обовязок щодо сплати ОСОБА_3 грошових коштів на суму 206227,00 дол. США.

Відповідно до наданої позивачеві інформації з публічних реєстрів за боржником не обліковується на праві власності нерухоме майно та транспортні засоби.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 вже протягом тривалого часу не повертає борг, представник позивача просив суд забезпечитипозов, шляхом накладення заборони на розпорядження, в тому числі продавати, належні частки в статутному капіталі підприємств:

1. Дочірнє підприємство "Мілкіленд-Україна", юридична адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, код. 24255176.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_4В.», юридична адреса: 09052, Київська обл., Сквирський район, село Антонів, вул. Ювілейна, буд. 1, код. 25268040.

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_4 Україна», юридична адреса: 09000, АДРЕСА_1, код. 35378893.

4. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мілкіленд», юридична адреса: 09000, Київська обл., Сквирський район, місто Сквира, вул. Р. Люксембург, буд. 14, код. 33689598.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 29 травня 2017 року було задоволено заяву про забезпечення позову та накладено заборону ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт Серії ТТ №171412, виданий 07 червня 2013 року, Печерським РВ ГУ ДМС України в м. ), розпоряджатися, в тому числі продавати належні йому частки в статутному капіталі вказаних вище підприємств.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_2 та ДП «Мілкіленд-Україна», яке не брало участі у розгляді справи, подали апеляційні скарги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

ОСОБА_2 в доводах апеляційної скарги зазначає, що резолютивна частина ухвали не відповідає мотивувальній, зокрема у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали суд застосовує п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України, обґрунтовуючи накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, а резолютивній частині застосовує п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, застосувавши заборону вчинення певних дій, що є порушенням ст.. 213 ЦПК України.

Також суд дійшов до помилкового висновку про те, що згідно виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач є співзасновником зазначених в ухвалі суду підприємств. Так як згідно інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновниками вказаних в ухвалі підприємств є:

ДП «Мілкіленд-Україна засновником є Компанія «ОСОБА_4В.»;

ТОВ «ОСОБА_4В.» - засновником є Компанія «ОСОБА_4В.»;

ТОВ «Мілкіленд-Україна» - засновниками є ТОВ «ТД «Мілкіленд» та ДП «Мілкіленд-Україна»;

ТОВ «ТД Мілкіленд-Україна» - засновниками є ДП «Мілкіленд-Україна» та ТОВ «ОСОБА_4В.».

Окрім того, суд першої інстанції не навів мотивів щодо необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову та що невжиття таких заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду в майбутньому.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції.

ДП «Мілкіленд-Україна» в свої апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржувана ухвала суду порушує законні права та інтереси скаржника, а вжиті заходи забезпечення позову завдають шкоду підприємству, що виражається у несприятливих для ДП «Мілкіленд-Україна» наслідках.

Також в доводах апеляційної скарги посилається на те, що ОСОБА_2 не є співзасновником ДП «Мілкіленд-Україна», оскільки 100 % власником статутного капіталу дочірнього підприємства є Компанія «ОСОБА_4В.» - юридична особа, що діє у відповідності до законодавства Нідердандів, зареєстрована у Торговому реєстрі Комерційної палати Амстердаму.

А також зазначає, що судом першої інстанції не наведено мотивів, які б обґрунтовували необхідність вжиття таких заходів забезпечення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з такого.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

З аналізу даної норми вбачається, що заходи забезпечення позову мають бути спрямовані на захист прав позивача та сприяти виконанню можливого рішення суду, яке буде ухвалене за результатами розгляду спору.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України одним із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії.

Як вбачається із інформаційних довідок Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що містяться в матеріалах справи, ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником (контролером).

Так, згідно із п. 20 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» № 1702-VII від 14 жовтня 2014 року, кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обовязкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з повязаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Таким чином, бенефіціарний власник не є тотожним засновнику і власнику статутного капіталу, а тому у суду першої інстанції не було підстав вважати, що відповідач у справі може розпоряджатися шляхом відчуження своєю часткою у статутному капіталі вказаних вище підприємств.

Метою застосування заходів забезпечення позову є виконання в подальшому рішення суду. Рішення суду полягає у стягненні з відповідача коштів, а тому для забезпечення можливості виконання такого рішення саме на матеріальні блага, які належать відповідачу, можу бути накладений арешт, або заборона їх відчуження. Саме такі заходи нададуть можливість стягувачу в подальшому звернути стягнення на це майно і отримати присуджені судом кошти.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що при постановленні ухвали суд першої інстанції не з»ясував вказані обставини, а саме чим підтверджується належність відповідачу певної вираженої в процентному або грошовому виразі частки у названих підприємствах і доцільності обрання саме такого засобу забезпечення позову.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційних скарг щодо того, що суд першої інстанції в мотивувальній частині ухвали суду обґрунтовуючи свою ухвалу посилався на такі заходи забезпечення позову як накладення арешту, однак в резолютивній частині ухвали заборонив вчиняти дії, що є іншим засобом забезпечення позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок встановлений для його вирішення.

Керуючись ст. ст. 303, 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та дочірнього підприємства "Мілкіленд-Україна", яке не брало участі у розгляді справи задовольнити частково.

Ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 29 травня 2017 року про забезпечення позову скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий

Судді