Постанова № 67961107, 27.07.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13048/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 липня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Приходько К.М.,

за участю представників сторін:

від позивача Вангородська Г.І.,

від відповідача Кравчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Гаммаграфік» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Гаммаграфік» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, податковий, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.01.2015 №0000092208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення помилково застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС була проведена документальна позапланова виїзна перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Гаммаграфік» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД» за період з 01.06.2014 по 30.06.2014.

Результати перевірки відображено в акті перевірки від 02.12.2014 №1742/26-59-22-08/23500426, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 124 941,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.01.2015 №0000092208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у розмірі 156 176,00 грн., у тому числі: 124 941,00 грн. - основний платіж, 31 235,00 - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Аверс Груп ЛТД» не мали реального характеру та прийшов до висновку про неправомірне формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками таких операцій.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідність рішень суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу, не підлягають відшкодуванню, оскільки господарські операції позивача з ТОВ «Аверс Груп ЛТД» не мали реального характеру у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності цим суб'єктами господарювання.

До таких висновків контролюючий орган прийшов, зокрема, на підставі акта № 77/10-06-22-0/39126688 від 29.07.2014 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АВЕРС ГРУП ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.06.2014 по 30.06.2014, в якому податковий орган зробив висновок, що операції зазначеного підприємства не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які є економічно необхідні для виконання постачання товарів або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Крім цього, відповідач вказував про ненадання платником податків до перевірки документів на підтвердження господарських операцій з ТОВ «Аверс Груп ЛТД».

З огляду на наведене, за висновками податкових органів, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Науково-виробниче «Гаммаграфік» з його контрагентом ТОВ «Аверс Груп ЛТД» є фіктивним правочином, вчиненим без наміру створення правових наслідків, спрямованим на отримання податкової вигоди.

Наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Перевіряючи реальність здійснення позивачем господарських операцій у спірний період, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 05.05.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Гаммаграфік» (Замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕРС ГРУП ЛТД» (Постачальник) було укладено договір № 782 поставки (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору предметом договору є постачання друкарських та голографічних матеріалів (далі - Товар).

За пунктом 1.2. договору кількість, номенклатура товару та умови розрахунків визначаються сторонами в попередньому замовленні, або рахунках, які являються невід'ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 3.1. договору приймання - передавання поставлених товарів продавцем здійснюється на матеріально-технічну базу покупця, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3.

Кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, встановлюється в замовлені наданому покупцем (пункт 3.3. договору).

На виконання умов договору позивач подав відповідачу замовлення № 1 від 05.05.2014 року на поставку договірної продукції на суму 1 053 906,39 грн. та замовлення № 2 від 02.06.2014 року на суму 749 646,63 грн.

Поставка товару на виконання договору підтверджується наступними видатковими накладними:

за замовленням № 1 від 05.05.2014 року: № РН-0505/29 від 05.05.2014 року на суму 58914,00 грн., № РН-0506/19 від 06.05.2014 року на суму 59 484,00 грн., № РН-0507/23 від 07.05.2014 року на суму 59 130,00 грн., № РН-0508/06 від 08.05.2014 року на суму 58 995,00 грн., № РН-0512/24 від 12.05.2014 року на суму 58 482,00 грн., № РН-0513/21 від 13.05.2014 року на суму 58 433,10 грн., № РН-0514/13 від 14.05.2014 року на суму 58 441,50 грн., № РН-0516/14 від 16.05.2014 року на суму 59 849,40 грн., № РН-0519/22 від 19.05.2014 року на суму 59 275,20 грн., № РН-0520/14 від 20.05.2014 року на суму 59 319,60 грн., № РН-0521/13 від 21.05.2014 року на суму 58 236,00 грн., № РН-0522/11 від 22.05.2014 року на суму 58 650,00 грн., № РН-0523/19 від 23.05.2014 року на суму 58 969,38 грн., № РН-0526/24 від 26.05.2014 року на суму 58 040,10 грн., № РН-0527/20 від 27.05.2014 року на суму 58 728,70 грн., № РН-0528/16 від 28.05.2014 року на суму 56 612,40 грн., № РН-0529/19 від 29.05.2014 року на суму 57 375,11 грн., № РН-0530/28 від 30.05.2014 року на суму 56 970,90 грн.;

за замовленням № 2 від 02.06.2014 року: № РН-0602/30 від 02.06.2014 року на суму 59 433,03 грн., № РН-0603/19 від 03.06.2014 року на суму 57 882,00 грн., № РН-0604/20 від 04.06.2014 року на суму 58 236,00 грн., № РН-0605/24 від 05.06.2014 року на суму 58 374,00 грн., № РН-0610/21 від 10.06.2014 року на суму 55 173,00 грн., № РН-0612/23 від 12.06.2014 року на суму 59 520,00 грн., № РН-0613/39 від 13.06.2014 року на суму 48 319,20 грн., № РН-0617/24 від 17.06.2014 року на суму 57 804,00 грн., № РН-0618/21 від 18.06.2014 року на суму 58 800,00 грн., № РН-0620/15 від 20.06.2014 року на суму 59 265,00 грн., № РН-0625/19 від 25.06.2014 року на суму 58 590,00 грн., № РН-0626/12 від 26.06.2014 року на суму 59 402,40 грн., № РН-0627/26 від 27.06.2014 року на суму 58 848,00 грн. (а.с. 17 - 47 том 1).

З накладних вбачається, що здійснювалась поставка картону фасованого, паперу офсетного, паперу самоклеючого, паперу силі кованого, плівки, паперу офісного.

На підтвердження отримання товару позивачем було надано суду довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей та витяг з журналу реєстрації довіреностей (а.с. 172-183, том 1). Крім цього, надано накладні на внутрішнє переміщення товару (а.с. 200-208, том 1), оборотно-сальдову відомість (а.с. 184-199, том 1).

На підтвердження оплати надано рахунки на оплату та виписку банку (а.с. 80 -90), якою підтверджується здійснення оплати на користь ТОВ «Аверс Груп ЛТД» згідно договору № 782.

Як доказ транспортування товару позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні (а.с. 160-172, том 1).

Крім цього, на підтвердження наявності виробничого приміщення, в яке згідно умов договору № 782 здійснювалася поставка товару за адресою м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, будівля 21, надано договір оренди № 122/Д оренди нежитлового приміщення та надання послуг від 02.07.2012, укладений з ПАТ «Квазар» (а.с. 26-33, том 2) та додаткову угоду до нього від 02.07.2012 (а.с. 34, том 2).

Необхідність придбання товару позивач пояснив тим, що основним видом діяльності ТОВ «НВП «Гаммаграфік» є друкування іншої продукції.

Щодо посилання суду першої інстанції на невідповідність вимогам законодавства товарно-транспортних накладних, наданих позивачем на підтвердження перевезення товару, як на підставу для застосування до позивача санкцій за порушення податкового законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обов'язковими для використання авто-перевізниками з метою пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що отримання від ТОВ «Аверс Груп ЛТД» товару підтверджується належним чином складеними первинними документами, які повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій та складені і підписані сторонами у відповідності із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акт № 77/10-06-22-0/39126688 від 29.07.2014 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Аверс Груп ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.06.2014 по 30.06.2014, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім того, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку, яких відповідачем не надано.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Аверс Груп ЛТД» мали реальний характер, а податковий кредит по вказаних операціях сформовано позивачем правомірно, що підтверджується наступним.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, первинні документи, оформлені на виконання договору поставки відповідають встановленим вимогам та видам господарської діяльності позивача.

Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів та послуг в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.

Крім цього, фактичне виконання договору від 05.05.2014 № 782 між ТОВ «НВП «Гаммаграфік» та ТОВ «Аверс Груп ЛТД» підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2015 по справі № 904/9263/14 за позовом ТОВ «НВП «Гаммаграфік» та ТОВ «Аверс Груп ЛТД» про стягнення неустойки. Вказане рішення набрало законної сили.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте податковим органом без достатніх підстав.

Стосовно посилання податкового органу на те, що позивачем не надано до перевірки первинні документи, колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства, що регулюють порядок формування витрат у податковому обліку платника, не обмежують період подання платником необхідних первинних документів на підтвердження сформованих витрат лише часом проведення податкової перевірки.

Не дає підстави для такого висновку і пункт 44.6 статті 44 ПК, відповідно до якого у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Адже наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, та порядок використання цих документів податковим органом у разі їх подання платником до прийняття рішення, однак жодним чином не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки (крім випадків, коли законом прямо передбачено необхідність подання конкретних документів під час перевірки).

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Завдяки цьому забезпечується збір та дослідження доказів судом під час вирішення податкового спору.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення на користь позивача витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Гаммаграфік» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Гаммаграфік» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 12.01.2015 №0000092208.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Гаммаграфік» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2554 грн. 28 коп. (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят чотири гривні 28 коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 27.07.2017

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.