Постанова № 67959879, 24.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2017 р. Справа№ 910/2603/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дідиченко М.А.

за участю представників:

від позивача - Волобоєва Т.В., представник за довіреністю №15 від 01.01.2017р.;

від відповідача - Прокопчук І.Г., представник за довіреністю № 609 від 13.05.2017р.

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі №910/2603/17 (суддя Усатенко І.В.) за позовом приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" до Військової частини А3674 про відшкодування шкоди у розмірі 27676, 77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди у розмірі 27676, 77 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2017 у справі №910/2603/17 (з урахуванням ухвали від 15.05.2017 про виправлення описки) замінено первісного відповідача належним - Військовою частиною А3674 (65012, м. Одеса, бульвар Французький, 1, ідентифікаційний код 08282481).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі №910/2603/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем факту заподіяння шкоди транспортному засобу марки Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, внаслідок саме неправомірних дій ОСОБА_4, що керував автомобілем УАЗ, д.р.н. НОМЕР_2.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі №910/2603/17 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що ним до матеріалів даної справи було надано належні докази на підтвердження того, що ДТП сталася саме внаслідок управління ОСОБА_4 несправним транспортним засобом,

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні 24.07.2017 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між приватним акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" укладено договір страхування №250569780.13 від 02.07.2013.

Згідно вказаного договору були застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом згідно додатку № 1, в тому числі і Skoda, д.р.н. НОМЕР_1 (№ кузова НОМЕР_3). Строк дії договору з 03.07.2013 до 02.07.2014 включно.

У м. Сімферополі 14.02.2014 на вул. Гагаріна,14 сталася ДТП, за участю застрахованого транспортного засобу Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5 та транспортного засобу УАЗ д.р.н. НОМЕР_2, що належить ВЧ А3674, під керуванням ОСОБА_4, у результаті чого застрахованому транспортному засобу завдано пошкодження (Довідка ДАЇ, Довідка №9350196 про дорожньо-транспортну пригоду; Звіт про результати огляду місця ДТП, підписаний в тому числі і аварійним комісаром - наявні в матеріалах справи).

Відповідно до Довідки №9350196 про дорожньо-транспортну пригоду (а.с.39) вона сталася внаслідок управління ОСОБА_4 несправним транспортним засобом.

Крім цього, у Звіті про результати огляду місця ДТП (а.с.78) також вказано, що пошкодження автомобілю Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, були завдані внаслідок управління ОСОБА_4 несправним транспортним засобом.

У своїх поясненнях (а.с.75-76), наданих Державтоінспекції ГУВС МВС України в АР Крим, водій транспортного засобу УАЗ, д.р.н. НОМЕР_2, ОСОБА_4 також підтверджує, що технічні несправності автомобілю, яким він керував, призвели до виїзду транспортного засобу на смугу зустрічного руху та відповідно пошкодження автомобілю Skoda, д.р.н. НОМЕР_1.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження, та його власнику, страхувальнику позивача, заподіяно матеріальну шкоду.

У зв'язку з названою подією, згідно Звіту № 504-03-14 від 24.03.2014 p., суб'єкту оціночної діяльності - фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, в результаті його пошкодження в ДТП, з урахування коефіцієнта фізичного зносу становить 23 208, 24 грн.

Відповідно до рахунку ТОВ "Автоцентр Прага Авто на Кільцевій" № САСТ-345192 від 27.02.2014 вартість відновлювального ремонту автомобіля Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, становить 27676,77 грн.

У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування, позивачем було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком, про що складено відповідний страховий акт №113461 від 30.04.2014 (а.с.52), та визначено суму, яка підлягає відшкодуванню - 27676,77 грн.

Страховиком було здійснено перерахування СТО, яка здійснювала ремонт застрахованого автомобіля, страхового відшкодування на суму 27676,77 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4744 від 30 травня 2014 (а.с.53).

Позивач, враховуючи те, що транспортний засіб УАЗ, д.р.н. НОМЕР_2 (водій якого внаслідок управління несправним транспортним засобом завдав пошкоджень автомобілю Skoda, д.р.н. НОМЕР_1), на момент виникнення ДТП належав Військовій частині А3674, що підпорядкована Міністерству оборони України, звернувся до суду з позовом про стягнення саме з Міністерства оборони України 27676,77 грн. страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2017 у справі №910/2603/17 (з урахуванням ухвали від 15.05.2017 про виправлення описки) замінено первісного відповідача належним - Військовою частиною А3674 ( 65012, м. Одеса, бульвар Французький, 1, ідентифікаційний код 08282481).

Колегія суддів погоджується зі здійсненою судом першої інстанції заміною первісного відповідача належним, з огляду на наступне.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.87) №34/14 від 02.06.2014 року Військова частина А3674 є юридичною особою.

Суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням (ст. 3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України").

За приписами ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Отже, військові формування, відповідно до вказаних норм законодавства, відповідають за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у них на розпорядженні, а у разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого виходить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями військових формувань, тобто, у даному випадку, Міністерство оборони України.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постанові від 22 червня 2010 р. у справі № 42/432.

Позивачем, в свою чергу, не доведено того, що у Військової частини А3674 недостатньо коштів для виконання зобов'язання з відшкодування шкоди у розмірі 27676,77 грн., що могло бути б підставою для пред'явлення позову саме до Міністерства оборони України, як особи, яка несе відповідальність за зобов'язаннями військових формувань, у разі недостатності на їх рахунках коштів.

З огляду на все вищевикладене, а також враховуючи належність Військовій частині А3674, що є юридичною особою, автомобілю УАЗ, д.р.н. НОМЕР_2, водій якого внаслідок управління несправним транспортним засобом завдав пошкоджень автомобілю Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що належним відповідачем у даній справі є Військова частина А3674.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог по суті, з огляду на наступне.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем факту заподіяння шкоди транспортному засобу марки Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, внаслідок саме неправомірних дій ОСОБА_4, що керував автомобілем УАЗ, д.р.н. НОМЕР_2.

У оскаржуваному рішенні вказано, що доказів встановлення вини ОСОБА_4, який керував автомобілем УАЗ, д.р.н. НОМЕР_2, в спричиненні збитків позивачу, як страховику власника автомобіля Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, в судовому порядку, суду не надано.

Колегія суддів вважає, що відсутність у матеріалах справи судового рішення, яким названий вище громадянин був би притягнутий до відповідальності за скоєння ДТП, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі, враховуючи наступне.

Як вже було вказано, зазначена ДТП сталася у м. Сімферополі АРК України.

Наразі територія Автономної республіки Крим визнана окупованою відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Згідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечити розгляд:

адміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам як адміністративним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, - місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Київським апеляційним адміністративним судом.

Справи, що перебувають у провадженні судів, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та розгляд яких не закінчено, передаються судам відповідно до встановленої цим Законом підсудності, протягом десяти робочих днів з дня набрання ним чинності або з дня встановлення такої підсудності.

Апеляційним судом (ухвала від 03.07.2017) було запитано відомості у Київського апеляційного адміністративного суду щодо того чи передавалася справа про притягнення ОСОБА_4, водія транспортного засобу УАЗ, д.р.н. НОМЕР_2, до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (що була підсудна одному з місцевих загальних судів, як адміністративному суду, розташованому на території Автономної Республіки Крим) одному із місцевих загальних судів міста Києва, визначеного Київським апеляційним адміністративним судом.

Київським апеляційним адміністративним судом (лист від 18.07.2017 №02.5-08 826/13587/16/4947/2017) було повідомлено про те, що згідно з даними автоматизованої системи документообігу Київського апеляційного адміністративного суду інформація щодо визначення територіальної підсудності справи відповідно до ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відсутня.

При цьому, враховуючи те, що ДТП сталася у лютому 2014 року на території АРК України, яка є тимчасово окупованою, колегія суддів зазначає, що відсутність у матеріалах даної справи судового рішення, яким названий вище громадянин був би притягнутий до відповідальності за скоєння ДТП не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки в силу приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України таке рішення є обов'язковим для суду, проте, не єдиним доказом наявності вини заподіювача шкоди (аналогічного висновку дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 27.01.2016 року у справі №910/17113/15 та у постанові від 18.04.2017 у справі №910/14462/16).

Враховуючи наявність інших доказів, які свідчать про те, що ДТП сталася внаслідок управління ОСОБА_4 несправним транспортним засобом, який належить Військовій частині А3674, висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем факту заподіяння шкоди транспортному засобу марки Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, внаслідок саме неправомірних дій ОСОБА_4, що керував автомобілем УАЗ, д.р.н. НОМЕР_2, є необґрунтованим.

Як вже зазначалося, відповідно до Довідки №9350196 про дорожньо-транспортну пригоду (а.с.39) вона сталася внаслідок управління ОСОБА_4 несправним транспортним засобом.

Крім цього, у Звіті про результати огляду місця ДТП (а.с.78), за підписом аварійного комісара, також вказано, що пошкодження автомобілю Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, були завдані внаслідок управління ОСОБА_4 несправним транспортним засобом.

У своїх поясненнях (а.с.75-76), наданих Державтоінспекції ГУВС МВС України в АР Крим, водій транспортного засобу УАЗ, д.р.н. НОМЕР_2, ОСОБА_4 також підтверджує, що технічні несправності автомобілю, яким він керував, призвели до виїзду транспортного засобу на смугу зустрічного руху та відповідно пошкодження автомобілю Skoda, д.р.н. НОМЕР_1.

Щодо посилань відповідача на те, що номер кузову автомобіля Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, вказаний у Довідці ДАЇ, не збігається із номером кузову, вказаному у Довідці №9350196 про дорожньо-транспортну пригоду, слід зазначити, що вказана помилка не спростовує обставин отримання механічних пошкоджень саме застрахованим позивачем автомобілем Skoda, оскільки державний реєстраційний номер транспортного засобу у цих документах є ідентичним.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, а замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, у даному випадку виникли відносини суброгації, а саме перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. При суброгації нове зобов'язання із відшкодування збитків не виникає, - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України "Про страхування" встановлено особливий правовий режим.

Відповідачем подано до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності до вимоги позивача про стягнення страхового відшкодування в сумі 27676,77 грн.

Судом першої інстанції позовну давність не було застосовано у зв'язку із відмовою у задоволенні позову з підстав необґрунтованості.

Разом з тим, суд вказав, що строк позовної давності не було пропущено позивачем.

Колегія суддів, враховуючи визнання вимог позивача обґрунтованими, про що було вказано вище, дійшла висновку про застосування строку позовної давності, з огляду на наступне.

Як вже вказувалось, у даному випадку виникли відносини суброгації, для якої відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України "Про страхування" встановлено особливий правовий режим.

При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку.

З огляду на приписи частини першої статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Зважаючи на викладене, саме положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" регулюються правовідносини між сторонами у справі, зокрема, ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора по відношенню до відповідача, водій якого внаслідок управління несправним транспортним засобом завдав пошкоджень автомобілю Skoda, д.р.н. НОМЕР_1.

Оскільки, у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові - ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки (у даному випадку, це Військова частина А3674), тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 зі справи № 6-2471цс15).

У даному випадку датою настання страхового випадку було 14 лютого 2014 року, отже відповідно із вказаної дати і розпочав свій перебіг трирічний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення страхового відшкодування, який відповідно сплив 14 лютого 2017 року.

Із даним позовом позивач звернувся до суду (згідно відбитку штампу органу поштового зв'язку на конверті) 15 лютого 2017 року.

При цьому, зазначення в судовому рішенні про те, що позовна заява була направлена до суду 13.02.2017 є помилковим, з огляду на відбиток штампу органу поштового зв'язку на конверті - 15.02.2017, та оскільки у вказану дату позивач не зміг би направити даний позов до суду, враховуючи направлення копії позову Міністерству оборони України лише 15.02.2017 та сплату судового збору 14.02.2017.

Докази оплати судового збору та направлення копії позовної заяви Міністерству оборони України були додані до позову, який надійшов до суду поштою.

Отже, зазначення в судовому рішенні про те, що позовна заява була направлена до суду 13.02.2017 є помилковим.

Слід також зазначити, що вказаний позов було подано позивачем 15 лютого 2017 року до неналежного відповідача і лише 03.04.2017 судом першої інстанції було здійснено заміну відповідача.

Згідно положень п.4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" перебіг позовної давності за вимогою до залученого господарським судом у справі належного відповідача (частина друга тієї ж статті ГПК) переривається з дня винесення господарським судом відповідної ухвали.

Виходячи з наведеного, датою подання позову до належного відповідача слід вважати дату ухвали суду першої інстанції про заміну відповідача, у даному випадку це 03.04.2017.

Отже, позивач в межах строку позовної давності, а саме до 14 лютого 2017 року не звернувся з позовом до належного відповідача - Військової частини А3674.

Враховуючи все вищевикладене, позивачем було пред'явлено даний позов з пропуском строку позовної давності (майже на два місяці).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Позивачем поважність причин пропуску строку позовної давності ані під час розгляду справи в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій, наведено не було, так само як і не було подано належних доказів на підтвердження наявності вказаних обставин.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Враховуючи встановлення судом обставин порушення прав позивача, але з огляду на те, що позовна давність спливла і про це зроблено заяву належним відповідачем у справі (Військовою частиною А3674, а.с. 100-105), апеляційний суд відмовляє у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, з огляду відсутності поважних причин її пропущення позивачем.

Отже, саме з наведених вище підстав слід було відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до п. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 12 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.

Тому, зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції не призвели до прийняття неправильного судового рішення, наведені обставини не можуть бути підставою для скасування прийнятого у даній справі судового акту.

Таким чином, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення - залишити без змін.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги судом відмовляється, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 у справі №910/2603/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Матеріали справи №910/2603/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Дідиченко