Ухвала суду № 67952102, 26.07.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/485/17 26.07.2017

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/784/554/17 Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1 Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2017 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді: Гулого В.П.,

суддів: Маркової Т.О., Фаріонової О.М.,

за участю секретаря: Жовтоногої М.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінального провадження №12016150040006459 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2017 року, яким

ОСОБА_3, 1996 року, серпня місяця, 21-го дня народження, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який має середньо-спеціальні освіту, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: місто ОСОБА_4, вулиця 9-та лінія, 129,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Зайков О.В.,

обвинувачений ОСОБА_3,

захисник ОСОБА_5,

потерпіла ОСОБА_6,

представник потерпілої ОСОБА_7

Короткий зміст вимог апеляційної скарги обвинуваченого.

Просить вирок змінити зменшити суму моральної шкоди та скасувати призначене йому додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік.

На підставі п. 1, 2 ч.1 ст.76 КК України, покладено на ОСОБА_3 обовязки: періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь:

- ОСОБА_6 1155,09 грн. в рахунок відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, 3000 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу та 45000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- держави в особі Міської лікарні № 3 витрати на лікування ОСОБА_6 в сумі 7512,70 грн. (сім тисяч пятсот дванадцять грн. 70 коп.);

- держави в особі Міської лікарні швидкої медичної допомоги м. Миколаєва витрати на лікування ОСОБА_6 в сумі 2700,27 грн. (дві тисячі сімсот грн. 27 коп.);

- держави судові витрати в розмірі 2114 грн. 40 коп. за проведення експертиз технічного стану транспортного засобу.

Узагальнені доводи апеляційної скарги обвинуваченого.

Не оспорюючи висновків суду щодо фактичних обставин справи, кваліфікації його дій, доведеності вини та призначення йому основного покарання, вважає невірними висновки суду викладені у вироку щодо призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та висновки відносно відшкодування ним ОСОБА_8 моральної шкоди в розмірі 45000 грн.

Вказує, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди у нього був поліс повного обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Вважає, що судом першої інстанції, в порушення положень ст. 979, 985, 1194 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про страхування», п. 18, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 1 березня 2013 року, безпідставно не залучено як відповідача відповідну страхову компанію.

Стверджує, що розмір моральної шкоди безпідставно завищений, не відповідає принцам розумності і справедливості.

Зазначає, що потерпіла не втратила здібність викладача та спілкування з друзями і колегами по роботі, їй була зроблена операція найкращими лікарями м. Миколаєва.

Вказує, що у нього не має доходів, так як цілодобово доглядає за психічно хворою бабусею, яка є інвалідом другої групи та яку не можливо залишати на одинці.

Також зазначає, що його матір є інвалідом третьої групи на пенсію та допомогу якої вони живуть, витрачаючи ці грошові кошти на підтримку здоровя бабусі, матері та комунальні послуги.

Звертає увагу, що у звязку з інвалідністю його рідних йому потрібне водійське посвідчення, з метою доставки їх в лікарню, поліклініку або аптеку.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

За вироком суду ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення (злочин) проти безпеки дорожнього рух при наступних обставинах.

Так, 23 листопада 2016 року близько 08:35 ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухався у світлий час доби по сухій, чистій проїзній частині вул. Кузнецької зі сторони вул. 6-ї Слобідської в напрямку пр. Богоявленського.

Рухаючись в обраному напрямку, при проїзді в районі перехрестя вул. Кузнецької та вул. ОСОБА_4, порушуючи вимоги п. 12.1 та 18.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, із відповідними змінами та доповненнями (далі - ПДР України), а саме: рухаючись по проїзній частині вул. Кузнецької, не обрав безпечну швидкість руху та не мав змогу постійно контролювати свій рух, безпечно керувати автомобілем, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного інформаційно-вказівними дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 «Пішохідний перехід» ПДР України, та дорожньою розміткою білого кольору 1.14.1 додатку 2 ПДР України «Пішохідний перехід», не переконався, що на пішохідному переході відсутні пішоходи, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, продовжив рух у вибраному ним напрямку, внаслідок чого допустив контактування передньою правою частиною автомобіля з пішоходом ОСОБА_6, яка перетинала проїзну частину вул. Кузнецької по нерегульованому пішохідному переходу, зліва направо відносно напрямку його руху.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, спричинені тілесні ушкодження у вигляді розриву внутрішнього меніску правого колінного суглобу з крововиливом в колінний суглоб та його частковою контрактурою, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідача про зміст оскаржуваного судового рішення, доводи, викладені в апеляційні скарзі, пояснення обвинуваченого та захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, потерпілої та її представника які вважали вирок суду обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд прийшов до таких висновків.

У відповідності до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_3 у вчинені кримінального правопорушення (злочину) за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими, відповідають дослідженим в судовому засіданні доказам, які викладені у вироку. Дії ОСОБА_3 судом кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України вірно та апелянтом не оспорюються, а тому апеляційним судом не переглядаються.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання.

Відповідно до вимог, викладених в п. п. 1, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобовязані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що помякшують і обтяжують покарання.

Призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд першої інстанції в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є злочином невеликої тяжкості, конкретні обставини вчиненого злочину, певні дані про особу ОСОБА_3, визнав обставинами, які помякшують покарання, щире каяття, добровільне часткове відшкодування збитків і дійшов висновку, що з метою виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів ОСОБА_3 необхідно призначити основне покарання у виді обмеження волі з застосуванням ст. 75 КК України, з покладенням обовязків, передбачених п. 1, 2 ч.1 ст.76 КК України, з чим погоджується і апеляційний суд, оскільки покарання обвинуваченому призначено відповідно до вимог ст. ст. 65 67 КК України, є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

За змістом апеляційної скарги, апелянтом фактично оспорюються призначене йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Відповідно розяснень, викладених в п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 порушивши вимоги п. п. 12.1 та 18.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, не переконався, що на пішохідному переході відсутні пішоходи, допустив контактування передньою правою частиною автомобіля з пішоходом ОСОБА_6, яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, внаслідок чого потерпіла отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Враховуючи ступінь суспільної небезпечності, а також наведені вище наслідки скоєного ОСОБА_3 кримінального правопорушення (злочину), суд першої інстанції обґрунтовано застосував таке додаткове покарання, як позбавлення права керування транспортними засобами, що відповідає вимогам закону та загальним засадам призначення покарання, з чим погоджується і апеляційний суд.

Апеляційна скарга не містить доказів необхідності використання автомобіля для роботи або у службових цілях, не надав таких даних апелянт і під час апеляційного розгляду, а тому доводи обвинуваченого в цій частині, на думку апеляційного суду є голослівними і обєктивно нічім не підтверджуються.

Посилання апелянта на необхідність доставляння до лікарні, поліклініки та аптеки його бабусі та матері, не є тими виключними обставинами які б давали суду можливість для зміни вироку в частині застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами з огляду на спосіб, характер та суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення (злочину).

Відповідно до положень ст. 11, 12, 14, 22, 23, 509, 511, 599, 636, 999, 1166-1168, 1187, 1194 ЦК України, Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням правового висновку, викладеному у поставі судового колегії у цивільних справах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі 6-2808цс15, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобовязує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобовязанні. Потерпілому належить право вимоги в обох видах зобовязань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобовязання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обовязками страховика як сторони договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За такого, твердження апелянта щодо незалучення як відповідача у даному провадженні страхової компанії, є такими, що не ґрунтуються на Законі.

Вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди в сумі 150000 грн. та стягнувши 45000 грн., суд першої інстанції належним чином хоч і не мотивував визначення вказаного розміру моральної шкоди, разом з тим вірно визначив суму компенсації в рахунок відшкодування витрат потерпілої немайнового характеру внаслідок фізичних страждань, моральних переживань у звязку з ушкодженням здоровя, інших негативних явищ повязаних з цим в силу злочинних дій обвинуваченого, з урахуванням характеру та обсягу фізичних, душевних та психічних страждань, стану здоровя потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану та який неможливо повністю відновити.

Враховуючи наведене, є безпідставними і доводи апелянта щодо ухвалення судом першої інстанції з нього на користь потерпілої необгрунтовано великої суми моральної шкоди та не врахування усіх обставин, у тому числі його майнового стану.

З огляду на наведене, апеляційний суд не вбачає підстав для зміни призначеного покарання та зменшення розміру моральної шкоди, як того просить апелянт, а тому апеляційну скаргу обвинуваченого слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 424, 425, 426, 532 КПК України,

п о с т а н о в и в:

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2017 року відносно ОСОБА_3 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді