Ухвала суду № 67939837, 17.07.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/6581/16-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О. В.Провадження № 22-ц/780/3076/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 54 17.07.2017

УХВАЛА

Іменем України

17 липня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Суханової Є.М.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Кулішенка Ю.М.,

за участю секретаря: Бобка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області на рішенняІрпінського міського суду Київської області від 05 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про стягнення компенсації за невчасний розрахунок при звільненні, зустрічним позовом Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області до ОСОБА_2 про стягнення суми в розмірі 22882,91 гривень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про стягнення компенсації за невчасний розрахунок при звільненні, посилаючись на те, що 25 лютого 2014 року ОСОБА_2 на підставі рішення Ірпінської міської ради Київської області було обрано на посаду секретаря Ірпінської міської ради Київської області. У звязку з достроковим припиненням повноважень міським головою ОСОБА_3 на позивача було покладено також і виконання обов'язків міського голови міста Ірпеня. 06 листопада 2014 року Ірпінською міською радою Київської області було взято до відома заяву ОСОБА_2 про звільнення з посади секретаря Ірпінської міської ради Київської області за власним бажанням. 02 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Ірпінського міського голови ОСОБА_4 з депутатським зверненням (вх. № 4077/01-12 від 03.12.2014 року), щодо надання довідки по заробітній платі за період роботи на посаді секретаря Ірпінської міської ради Київської області. На депутатське звернення позивача було надано відповідь (лист №01-12/3702 від 15.12.2014 року) разом з довідкою про зарплату.

Позивач вказує, що 03 грудня 2014 року звернувся до Ірпінського міського голови ОСОБА_4 з депутатським зверненням (вх. № 4076/01-12 від 03.12.2014 року), щодо проведення з ним повного розрахунку за період роботи на посаді секретаря Ірпінської міської ради Київської області, так як з 02 липня 2014 року по 02 жовтня 2014 року йому не виплачували заробітної плати. На депутатське звернення ОСОБА_2 було надано відповідь (лист №01-12/3701 від 15.12.2014 року) за підписом першого заступника міського голови ОСОБА_5, згідно якої відповідно до даних бухгалтерського обліку повний розрахунок нібито з позивачем проведено.

Позивач вказує, що не погоджуючись з такими діями посадових осіб Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою про стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати в розмірі 22 882,91 грн. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області №367/4099/15-ц від 27.10.2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області на користь ОСОБА_2 не нараховану та не виплачену заробітну плату в розмірі 22 882,91 грн. за період з 02.07.2014 по 02.10.2014 року.

Позивач вважає, що Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області у звязку з невиплатою належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу зобовязаний виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки (06.11.2014 року) по день фактичного розрахунку (19.08.2016 року відповідач виконав рішення суду). Загальна сума нарахованої заробітної плати позивача за весь період роботи складає: 56089, 43 грн., з яких 33 206.52 грн. нарахована відповідачем, а 22 882,91 грн. стягнуто відповідно до рішення суду.

Просив стягнути з Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку (з 07.11.2014 по 19.08.2016 року) у сумі 101916,00 гривень, вартість судового збору у сумі 1019,16 гривень та витрати на правову допомогу у сумі 3740,0 гривень.

Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми в розмірі 22882,91 гривень, посилаючись на те, що рішенням Ірпінського міського суду № 367/4099/15ц від 27.10.2015 р. за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ірпінської міської ради про стягнення не нарахованої та невиплаченої заробітної плати задоволено позовні вимоги. Суд першої інстанції вирішив стягнути з виконавчого комітету Ірпінської міської ради не нараховану та не виплачену заробітну плату у сумі 22 882 грн.91 копійка. Ірпінський міський суд в своєму рішенні по даній справі дійшов висновку, що ОСОБА_2 має право на виплату заробітної плати за час роботи у Виконавчому комітеті Ірпінської міської ради за період з 02 липня 2014 року по 02 жовтня 2014 року, оскільки згідно записам в трудовій книжці відсутній запис про звільнення, а в судовому засіданні встановлено, що позивач за первісним позовом продовжував виконувати свої посадові обовязки. До того ж згідно табелям обліку робочого часу за липень жовтень 2014 року відсутні відмітки про відсутність ОСОБА_2 на робочому місці без поважної причини.

Відповідно до Рішення №4124-57-VІ від 27.06.2014 р. 57 позачергової сесії Ірпінської міської ради достроково припинено повноваження секретаря Ірпінської міської ради ОСОБА_2, звільнено його з посади з 27.06.2014р. Рішенням № 4125-57-VІ від 27.06.2014 р. на 57 позачерговій сесії шостого скликання Ірпінської міської ради ОСОБА_6 обрано на посаду секретаря Ірпінської міської ради, який згідно з розпорядженням №120-о від 02.07.2014р. приступив до своїх обовязків. Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 29.07.2013 року позов по справі № 367/4037/14-а задоволено частково, і лише 02.10.2014 року Постановою Київського апеляційного адміністративного суду по справі постановлено допустити негайне виконання постанови Ірпінського міського суду Київської області від 29.07.2014 року в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді секретаря Ірпінської міської ради Київської області.

Рішенням Апеляційного суду Київської області № 22-ц/780/452/16 від 1.01.2016 року за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Ірпінської міської ради скасовано рішення Ірпінського міського суду та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_2 в задоволенні позову відмовлено повністю. Апеляційний суд Київської області в своєму рішенні по даній справі дійшов до правового висновку, що ухвалене судом рішення зазначеним вимогам не відповідає, оскільки суд належним чином не встановив характер правовідносин сторін, зміст позовних вимог та правові норми, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судовими рішеннями адміністративних судів про дострокове припинення повноважень секретаря Ірпінської міської ради ОСОБА_2 та про обрання ОСОБА_6 на посаду секретаря Ірпінської міської ради шостого скликання, які набрали законної сили, встановлені обставини про те, що в період з 02.07.2014 року по 09.10.2014 року повноваження ОСОБА_2 на посаді секретаря Ірпінської міської ради Київської області достроково припинені рішенням позачергової сесії Ірпінської міської ради від 27.06.2014 року, яке було предметом судового розгляду в адміністративних судах. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ОСОБА_2 правомірно не нарахована та не виплачена відповідачем заробітна плата з 2.07.2014 року по 2.10.2014 року, оскільки в указаний період його повноваження секретаря Ірпінської міської ради достроково припинені і він був звільнений з цієї посади з 27.06.2014 року. Колегія суддів не прийняла до уваги посилання ОСОБА_2 на те, що він з 02.07.2014 року по 02.10.2014 року продовжував виконувати обов'язки секретаря Ірпінської міської ради Київської області, оскільки відповідно до вимог ч. З ст. 61 ЩІК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Ухвали № 367/4099/15-ц від 06.07.2016 р., касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено та скасовано рішення Апеляційного суду Київської області № 22-ц/780/452/16 від 21.01.2016 року, рішення Ірпінського міського суду № 367/4099/15ц від 27.10.2015 р, залишено в силі. В даній ухвалі зазначено, що 03 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Ірпінського міського голови ОСОБА_4 з депутатським зверненням щодо проведення з ним повного розрахунку за період роботи на посаді секретаря Ірпінської міської ради Київської області, оскільки з 02 липня 2014 року по 02 жовтня 2014 року йому не нарахована та не виплачена заробітна плата секретаря Ірпінської міської ради Київської області. На його депутатське звернення було надано відповідь за підписом першого заступника міського голови ОСОБА_5, згідно якої відповідно до даних бухгалтерського обліку з ним проведено повний розрахунок.

Касаційний суд проігнорував, що такі обставини не дають підставу та не доводять, що ОСОБА_2 мав намір завершити трудові відносини з міською радою у відповідності до КзпП України, а лише доводять використання свого депутатського мандату в приватних цілях.

В ухвалі від 06.07.2016 р. касаційний суд зазначив, що судовими рішеннями адміністративних судів визнано протиправним та скасовано рішення Ірпінської міської ради № 4124-57-VІ від 27 червня 2014 року та поновлено ОСОБА_2 на посаді секретаря Ірпінської міської ради Київської області з 27 червня 2014 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за спірний період перебування у трудових відносинах. Але спір між ОСОБА_2 та виконавчим комітетом Ірпінської міської ради стосувався не нарахованої та не виплаченої заробітної плати. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може зазначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Довідкою виконавчого комітету Ірпінської міської ради про зарплату, дану ОСОБА_2, підтверджується, що середня зарплата становить 3 320, 65 грн. Окрім того, звертаємо увагу суду, що основна заробітна плата посадових осіб місцевого самоврядування за відпрацьований час встановлюється у вигляді посадового окладу, надбавки за ранг, вислугу років. Також відповідно до п.2.,4.1 рішення Ірпінської міської ради від 13.02.2014 р. № 3860-53-VІ, до заробітної плати за рахунок фонду преміювання (економія по фонду оплати праці) можливе нарахування надбавки у розмірі до 100% посадового окладу з урахуванням надбавки до посадового окладу за ранг посадових осіб місцевого самоврядування та вислугу років, але не є обовязковим, тобто дана норма має диспозитивний характер.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.07.2016р. № 6-2939 свою зазначено, що в судовому засіданні місцевого суду встановлено, що позивач продовжував виконувати свої посадові обовязки у спірний період.

По справі № 367/4099/15-ц рішенням суду встановлено наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку(а не чомусь не нарахованої заробітної плати) за спірний період перебування у трудових відносинах, та не встановлено що з вини саме уповноваженого органу не виплачені при звільненні сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, при наявності повноважень у позивача за первісним позовом за спірний період та наявності достатніх коштів на рахунку виконкому саме ОСОБА_2 був відповідальний за нарахування заробітної плати .

Керуючись статтями 55 і 124 Конституції України, працівник має право звертатися із заявою про розгляд трудового спору в комісію з трудових спорів чи безпосередньо до суду.

Однак ОСОБА_2, вважаючи, що його права на оплату праці порушені, не звертався чомусь з липня по жовтень 2014 року до органів досудового врегулювання спорів. Якщо дійсно працівник відвідує роботу, але не отримує заробітну плату, виникає питання, чому даний працівник, захищаючи свої права та інтереси, не звертається з липня 2014 року по жовтень 2014 року до комісії з трудових спорів, до Державної інспекції праці, в правоохоронні органи, фіскальні служби. Натомість лише в липні 2015 року ОСОБА_2 подає позов до місцевого суду про стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати. Крім того, позивач за первісним позовом після свого звільнення з посади секретаря ради не повідомив нового керівника - міського голову, про наявність будь-якої заборгованості виконавчого комітету Ірпінської міської ради перед ним.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства,установи, організації сум и в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Позивач за первісним позовом не вважає, що його звільнення було незаконним.

Таким чином, в суді не доведено, що з вини виконавчого комітету Ірпінської міської ради ОСОБА_2 не проведений повний розрахунок при його звільненні з посади секретаря Ірпінської міської ради, оскільки вказане право позивач повинен був реалізувати під час свого звільнення маючи відповідні повноваження.

В звязку із викладеними обставинами позивач просив стягнути з ОСОБА_2 суму в розмірі 22882,91 гривень та судовий збір.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 квітня 2017 року первісні позовні вимоги задоволено частково, зустрічний позов залишено без задоволення.

Стягнуто з Виконавчого комітету Ірпінської міської ради ( 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Т. Шевченка, 2-а, код ЄДРПОУ 05408846) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2014 по 19.08.2016 року у сумі 101916,00 гривень.

Повернуто ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору у розмірі 1019,16 гривень, які сплачені по квитанції № 0.0.607016784.1 від 26 серпня 2016 року.

Стягнуто з Виконавчого комітету Ірпінської міської ради ( 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Т. Шевченка, 2-а, код ЄДРПОУ 05408846) на користь держави судовий збір у сумі 1019,16 гривень.

В інший частині позову залишено без задоволення.

Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апелянт Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення незаконне, ухвалене в результаті неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а також судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи.

Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін по справі, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона не обґрунтована та не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

У відповідності дост. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що 25 лютого 2014 року ОСОБА_2 на підставі рішенням Ірпінської міської ради Київської області було обрано на посаду секретаря Ірпінської міської ради Київської області. У звязку з достроковим припиненням повноважень міським головою ОСОБА_3 на позивача було покладено також і виконання обов'язків міського голови міста Ірпеня. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області №367/4099/15-ц від 27.10.2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області задоволено в повному обсязі, стягнуто з Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області на користь ОСОБА_2 не нараховану та не виплачену заробітну плату в розмірі 22 882,91 грн. за період з 02.07.2014 по 02.10.2014 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено та скасовано рішення апеляційного суду Київської області від 21 січня 2016 року, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 жовтня 2015 року залишено в силі.

В даній ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначено, що судовими рішеннями адміністративних судів визнано протиправним та скасовано рішення Ірпінської міської ради № 4124-57-VІ від 27 червня 2014 року та поновлено ОСОБА_2 на посаді секретаря Ірпінської міської ради Київської області з 27 червня 2014 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за спірний період перебування у трудових відносинах. Але спір між ОСОБА_2 та виконавчим комітетом Ірпінської міської ради стосувався не нарахованої та не виплаченої заробітної плати. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може зазначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Також судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки ПАТ Приватбанк на рахунок ОСОБА_2 кошти у сумі 22768,5 гривень були зараховані 19.08.2016 року, тобто рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27.10.2015 року виконане відповідачем 19.08.2016 року. Таким чином сума компенсації за невчасний розрахунок при звільненні складає 447 днів*228 грн./день = 101916,0 гривень.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму..

У відповідності до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, колегія суддів погоджується з тим, що відповідно до положень ст. ст. 115, 116, 117 КЗПП України з відповідача на користь позивача підлягає стягнення середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2014 по 19.08.2016 року у сумі 101916,00 гривень.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції проте, що у задоволенні зустрічного позову виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області до ОСОБА_2 про стягнення суми в розмірі 22882,91 гривень потрібно залишити без задоволення, оскільки Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено та скасовано рішення апеляційного суду Київської області від 21 січня 2016 року, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 жовтня 2015 року, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області задоволено в повному обсязі, стягнуто з Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області на користь ОСОБА_2 не нараховану та не виплачену заробітну плату в розмірі 22 882,91 грн. за період з 02.07.2014 по 02.10.2014 року залишено в силі та згідно ухвали Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у допуску справи за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про стягнення не нарахованої та невиплаченої заробітної плати до провадження Верховного Суду України відмовлено.

Також, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, щодо вирішення питання про розподіл судових витрат та не бере до уваги вимога позивача про стягнення з виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області на його користь витрат на правову допомогу у сумі 3740,0 гривень, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження таких витрат позивачем надано не було.

Згідно з вимогами ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 58 ЦПК України. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість. Достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, колегія суддів погоджується з тим, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Нових доказів або обставин, які б могли призвести до скасування рішення суду, яке обґрунтоване, апелянт не навів, а колегія суддів їх не встановила.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: