Ухвала суду № 67939645, 19.07.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/2124/15-к Головуючий у І інстанції Омельченко М. М.Провадження № 11-кп/780/839/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 34 19.07.2017

УХВАЛА

Іменем України

19 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі

головуючого судді: Капічон О.М.,

суддів: Ігнатюка О.В., Рудніченко О.М.,

секретаря : Загорулько О.В.,

за участю прокурора: Савченка В.О.,

обвинуваченого: ОСОБА_2,

захисника: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали кримінального провадження № 12014110200003261 за апеляційною скаргою захисника на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 травня 2017 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який має повну середню освіту, одруженого, офіційно не працюючого, мешканця в ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено обвинуваченого від відбування призначеного покарання у звязку із закінченням строків давності;

Цивільний позов задоволено частково, постановлено стягнути на користь ОСОБА_4 7000 грн. завданої моральної шкоди, в решті позовних вимог потерпілого ОСОБА_4 відмовлено; у позовних вимогах ТОВ «ОСОБА_5 з розвитку бізнесу» про стягнення 30631,31 грн. матеріальної шкоди відмовлено;

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати у кримінальному провадженні № 12014110200003261 у розмірі 393 грн. 12 коп.,

В С Т А Н О В И Л А:

За вироком суду, 29 грудня 2013 року близько 8 години 45 хвилин водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_2, рухаючись по автодорозі сполученням вулиця Петрівського вулиця Польова в с. Петрівське Києво-Святошинського району Київської області зі сторони вулиці Петрівського в напрямку вулиці Польової, на нерегульованому перехресті рівнозначних доріг вулиця Петрівського вулиця Польова, проявив неуважність, не слідкував за дорожньою обстановкою та її зміною, не дав дорогу транспортним засобам, що наближались до нього з правого відносно напрямку його руху боку, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_4, котрий рухався по вулиці Польовій в напрямку перехрестя.

В результаті ДТП водій ОСОБА_4 отримав тілесне ушкодження у вигляді перелому верхівки шилоподібного відростку лівої ліктьової кістки без зміщення відламків, яке, згідно висновку експерта № 338/Д від 31 грудня 2014 року відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, оскільки для його загоєння необхідно більше 21 дня.

В даній дорожній обстановці, водій ОСОБА_2 порушив вимоги п. 1.5 (дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоровю громадян, завдавати матеріальних збитків), п. п. «б» п. 2.3 (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобовязаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом в дорозі), п. 16.12 (на перехресті рівнозначних доріг водій нерейкового транспортного засобу зобовязаний дати дорогу транспортним засобам, що наближаються праворуч) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Порушення водієм ОСОБА_2 вимог п. 1.5, пп. «б» п. 2.3, п. 16.12 ПДР України стало умовою та причиною виникнення і настання даної ДТП і знаходяться в прямому причинному звязку з наслідками, які настали в результаті ДТП.

В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області щодо ОСОБА_2 та постановити ухвалу, якою закрити кримінальне провадження щодо обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у звязку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваний вирок постановлений з грубими порушеннями норм матеріального права, оскільки не було враховано приписів апеляційної інстанції при скасуванні попереднього вироку. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції так і не було надано належної оцінки факту притягнення ОСОБА_2 до адміністративнї відповідальності за ст. 124 КУпАП за вчинення того самого діяння, яке поставлене йому у вину у вказаному кримінальному провадженні, хоча на цьому наголошував суд апеляційної інстанції. На думку апелянта, судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 61 Конституції України, так як обвинуваченого було двічі притягнуто до юридичної відповідальності за одне й те ж саме правопорушення, зокрема, до адміністративної та кримінальної. На думку захисника, наявність не скасованої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності обвинуваченого , незважаючи на те, що свою вину у ДТП він визнає повністю, зобовязувало суд постановити виправдувальний вирок або закрити провадження у звязку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. На думку апелянта, з висновку експерта від 16 лютого 2015 року за №5-01/115 можна зробити висновок, що в ДТП винні обидва водії, а на місце ДТП виїхали працівники міліції, які відібрали пояснення від водіїв, в яких особисто і ОСОБА_2, і ОСОБА_4 зазначили, що ніхто фізичних ушкоджень не отримав. На думку захисника, під час судового розгляду не було надано належних і допустимих доказів того, що тілесні ушкодження були завданні винними діями ОСОБА_2 о 08 годині 45 хвилин саме під час ДТП, що сталося 29 грудня 2013 року, а згідно висновку експерта №30/Д від 16 лютого-16 березня 2017 року, який ґрунтується на припущеннях, ушкодження утворилися у потерпілого від дії тупого предмету, можливо за обставин, вказаних у протоколі ДТП, проте так і не встановлено, коли саме була ця дія. На думку апелянта, оскільки обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, винуватість ОСОБА_2 в інкримінованих йому діях доведена не була. Окрім того захисник зазначає, що оскільки в діях ОСОБА_2 відсутній склад кримінального правопорушення, то й цивільний позов повинен бути залишений без розгляду.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник потерпілого ОСОБА_4 ОСОБА_6 просить відхилити апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 та залишити вирок суду першої інстанції без змін. Вимоги обґрунтовує тим, що апеляційна скарга є безпідставною, вирок суду законним і обґрунтованим, а доводи, на які посилається захисник, повністю спростовані як вироком суду, так і матеріалами справи. На думку представника потерпілого, притягнення обвинуваченго до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП за порушення ПДР не виключає відповідальність за ч. 1 ст. 286 КК України.

Заслухавши доповідача, захисника, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити; обвинуваченого, який в дебатах та останньому слові підтримав думку свого захисника та просив задовольнити апеляційну скаргу; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника; перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і є обґрунтованим.

Наведеним у вироку доказам суд дав належну юридичну оцінку, вірно кваліфікувавши дії обвинуваченого ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286 КК України.

Оскільки ОСОБА_2 свою винуватість у вчиненні ДТП, яка сталася 29 грудня 2013 року визнає в рамках адміністративного провадження, запречуючи лише факт отримання тілесних ушкоджень потерпілим під час зазначеної події, то колегія суддів не проводить детальний аналіз причин та обставин ДТП, а перевіряє вирок суду в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Частина 1 статті 286 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

У статті 124 КУпАП визначено відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Наявність постанови від 08 січня 2014 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП ОСОБА_2 вказує на завдану транспортним засобам шкоду, проте ніяким чином не перешкоджає притягненню його до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України, оскільки в даному випадку мова йде про різні види юридичної відповідальності, у звязку з чим аргументи захисника про порушення вимог ст. 61 Конституції України є необгрунтованими.

Що стосується вказівки апелянта на те, що відповідно до висновку експерта від 16 лютого 2015 року за №5-01/115 у дорожньо-транспортній пригоді винні обидва учасника, то слід зазначити наступне.

Відповідно до наведеного вище висновку експерта, у вихідних даних про призначення експертизи задані показання водіїв автомобілів НОМЕР_4 та «FIAT DOBLO» реєстраційний номер НОМЕР_5, де зазначено, що дана дорожньо-транспортна пригода маліла місце на нерегульованому перехресті рівнозначних доріг, при цьому автомобіль НОМЕР_6 наближався до даного перехрестя праворуч відносно напрямку руху автомобіля НОМЕР_4. За таких обставин з технічної точки зору водій автомобіля НОМЕР_4 в даній дорожній ситуації повинен був діяти згідно вимог п. 16.12 Правил дорожнього руху України, тобто на перехресті нерівнозначних доріг водій нерейкового транспортного засобу зобовязаний дати дорогу транспортним засобам, що наближаються праворуч. Водій автомобіля НОМЕР_6 ав даній дорожньо-транспортній ситуації, з технічної точки зору, повинен був діяти згідно вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, тобто у разі виникнення небезпеки руху, яку водій обєктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. Для відповіді на питання щодо причинного звязку між діями учасників дорожньо-транспортної пригоди та настанням цієї дорожньо-транспортної пригоди, необхідна юридична (правова) оцінка усіх матеріалів кримінального провадження, в тому числі і даного висновку, що виходить за межі компетенції експерта автотехніка /т. 1 а.п. 217-218/.

Судом при розгляді даного кримінального провадження всебічно та повно досліджено всі обставини кримінального правопорушення та їм надана належна юридична оцінка, тому посилання апелянта в цій частині є необгрунтованими, оскільки наведений висновок не вказує на винність в ДТП обох водіїв, а зазначає яким чином вони мали діяти у вказаній дорожній обстановці.

Що стосується посилання в апеляційній скарзі захисника на недоведеність отримання потерпілим тілесного ушкодження під час ДТП о 08 годині 45 хвилин, то слід зазначити наступне.

Відповідно до висновку експерта № 30/Д від 16 березня 2017 року, згідно наданої медичної документації та висновків консультанта-ренгенолого КОБ СМЕ у ОСОБА_4 мався перелом верхівки шилоподібного відростку лівої ліктьової кістки без зміщення відламків, який відноситься до ушкоджень середньої тяжкості, оскільки для його загоєння необхідно більше 21 дня. Описане тілесне ушкодження утворилося від дії тупого предмету, можливо за обставин, вказаних в протоколі ДТП серії АГ2 №140295 від 29 грудня 2013 року, показах потерпілого ОСОБА_4 в судовому засіданні 22 листопада 2016 року та у висновку експерта №338/Д від 29 грудня 2013 року. Враховуючи невеликий обєм перелому (верхівка шилоподібного відростка лівої ліктьової кістки без зміщення відламків) ОСОБА_4 міг вчиняти будь-які дії з сприяння оформлення ДТП працівниками міліції безпосередньо після його вчинення. За наявності описаного перелому больовий синдром проявляється одразу після травми, набряк, порушення функцій будуть мати місце з 1 дня; біль та набряк будуть наростати протягом 3 днів; гематома в підшкірній ділянці зявиться через 3-4 дні. Для лікування зазначених травм повязка накладається обовязково, особі із описаним переломом призначається амбулаторне лікування. Судово-медичих даних для визначеня точного часу виникнення описаного в межах 08 години 45 хвилин 19 години 3 хвилин 29 грудня 2013 року поза ДТП, немає. Співставлення рентгенологічних даних від 29 грудня 2013 року та 01 березня 2017 року дають можливість вважати, що знімок від 29 грудня 2013 року належить ОСОБА_4 /т. 2 а.п.103-105/.

Згіднно інформації, отриманої з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно діагностичного центру» Шевченківського району, відповідно записів в медичній обліковій документації травматологічного пункту філії № 1 КДЦ, ОСОБА_4 звернувся до травматологічного пункту 29.12.2013 року о 19 годині 30 хвилин та повідомив чергового лікаря про травмування під час ДТП 29.12.2013 року о 08 годині 45 хвилин

/том 2 а.п.95 -99/.

Відповідно дублікату довідки № 14 , виданої КНП «Консультативно діагностичний центр» Шевченківського району, 29.12.2013 року о 19 годині 30 хвилин до них звернувся ОСОБА_4 з приводу дорожньо транспортної травми 29.12.2013 року о 08 годині 45 хвилин; йому був встановлений діагноз після рентгенографії - перелом шиловидного відростку лівої ліктьової кістки без зміщення відламків. Рекомендовано амбулаторне лікування / том 2 а.п.11/.

Окрім того, потерпілий ОСОБА_4 у 2006 році здобув кваліфікацію лікар, що підтверджено матеріалами провадження /т. 2 а.п. 64/, що давало йому можливість надати собі першу медичну допомогу.

З приводу звернення потерпілого до органів поліції тільки в жовтні 2014 року потерпілий пояснював, що при ДТП він не заявив про травмування, оскільки обвинувачений зобовязався покрити всі витрати, а також різницю між страховою виплатою на автомобіль та оплатити лікування. Тільки після того, як обвинувачений став уникати з ним спілкування, він звернувся до поліції.

Викладені в апеляційній скарзі захисника доводи були предметом розгляду в суді першої інстанції, яким суд дав належну оцінку, а невизнання вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів оцінює як лінію захисту.

Покарання ОСОБА_2 призначене судом у відповідності до вимог ст.65 КК України, але враховуючи, що на день постановлення вироку закінчилися строки давності, передбачені п.2 ч.1 ст.49 КК України, суд, умотивувавши своє рішення, дійшов правильного висновку про звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі захисника доводи не ставлять під сумнів законність та обґрунтованість вироку, а тому вона не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Києво Святошинського районного суду Київської області від 11 травня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її оголошення.

С У Д Д І :

_____ ____ ____

О.М. ОСОБА_8 ОСОБА_9 Рудніченко