Вирок № 67931421, 21.07.2017, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Справа № 554/3086/16-к

Дата документу 21.07.2017

Справа № 554/3086/17

Провадження № 1-кп/554/106/2017

В И Р О К

Іменем України

21 липня 2017 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого - судді Савченка А.Г.

при секретарі Гречка Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю сторін кримінального провадження: прокурора Чічіль М. В., захисника ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, представника потерпілого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_4 матеріали кримінального провадження № 12015170040001992 по обвинуваченню

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, не працюючого, судимого

31 березня 2017 року Київським районним судом м. Полтави за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі з звільненням його від відбування покарання з випробуванням відповідно до статті 75 КК України з іспитовим строком на 3 роки

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

в с т а н о в и в :

25 липня 2015 року, близько 01 год., між обвинуваченим ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_2, які перебували в парку, що по вул. Гоголя, 20 в м. Полтава, виникла сварка із-за зробленого останнім зауваження обвинуваченому про демонстрування ним нацистської символіки, в процесі якої ОСОБА_5, діючи умисно з метою заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, догнавши потерпілого, який від нього втікав, біля будинку № 24/37 по вул. Шевченка в м. Полтава, наніс йому удари ногами в область голови, в тому числі і шляхом «наступання» зверху, від чого потерпілий ОСОБА_2, отримав тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми, забою головного мозку середнього ступеню тяжкості з розвитком післятравматичного субарахноідального крововиливу та пневмоцефалії; закритого перелому правої скроневої кістки з переходом на основу черепа та постравматичного розриву передньої стінки правого зовнішнього слухового проходу, гемосинуситу: перелому тіла нижньої щелипи зліва; саден шкіри, гематом та забійно-рваних ран м'яких тканин обличчя з субконюнктивальним крововиливом правого ока, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 1762 від 15 грудня 2015 року кваліфікуються тільки у своїй сукупності, як тяжкі тілесні ушкодження по ознаці небезпеки для життя.

Допитаний в ході судового розгляду справи обвинувачений ОСОБА_5 вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав, підтвердивши при цьому лише факт виникнення конфлікту з потерпілим в зазначений час та в указаному в обвинувальному акті місці, в процесі якого він наніс останньому один удар рукою в обличчя та один удар ногою по нозі та заперечивши факт нанесення тому ударів ногою по голові, вказавши, що це вчинили нібито інші особи, які разом з ним переслідували потерпілого, який після нанесення йому зазначених вище ударів втікав з місця скоєння злочину, не назвавши, хто саме.

Аналізуючи показання обвинуваченого в сукупності з наданими сторонами та дослідженими в суді доказами по справі, суд констатує їх невідповідність іншим доказам по матеріалах кримінального провадження, очевидні алогічність, суперечливість та непослідовність, в звязку з чим вважає їх такими, що не відповідають дійсності, розцінюючи при цьому як спосіб захисту від обвинувачення та намір уникнути покарання за вчинення тяжкого злочину.

При цьому поведінку обвинуваченого як під час скоєння злочину, так і після цього, суд розцінює як його певну звичку, звичайну ділову практику, яка узгоджувалася із цією звичкою під час скоєння інкримінованого йому кримінального правопорушення, приймаючи відповідно до ч. 3 ст. 88 КПК України як допустимі докази щодо цієї певної звички.

Зокрема, судом встановлено, що як по матеріалах кримінального провадження, по яких його засуджено за попереднім вироком Київського районного суду м. Полтави від 31 березня 2017 року, так і по цих, обвинувачений, застосовуючи насильство до потерпілих діяв однаково, наносячи удари ногами по голові та тулубу.

Отже, судом встановлено, що така поведінка обвинуваченого є для нього звичайною діловою практикою, яку він використовує при вчиненні злочинів.

В звязку з цим суд приймає до уваги його показання тільки в тій частині, в якій вони не суперечать іншим доказам по справі, зокрема, перебування його на місці скоєння злочину, виникнення у нього конфлікту з потерпілим та нанесення йому ударів, які не могли викликати тих наслідків, що йому інкримінуються. В іншій частині його показання суд розцінює як спосіб захисту від висунутого йому обвинувачення, а отже такими, що не відповідають дійсності та є надуманими, а тому до уваги не приймає.

При цьому суд виходить з наступного.

Під час допиту в суді потерпілий ОСОБА_2 показав, що 25 липня 2015 року після 23 год. він перебував у парку, що поруч із памятником ОСОБА_6 в м. Полтаві. Там він зробив зауваження обвинуваченому ОСОБА_5, який вів себе зухвало, з приводу демонстрації тим нацистських жестів. Останній у відповідь став його штовхати та наносити удари. Намагаючись уникнути конфлікту, він почав втікати. Його став переслідувати обвинувачений, який собі на допомогу покликав когось із там присутніх. Втікаючи, він помітив автомобіль, який пригальмував поруч з ним, та шукаючи захисту від переслідувачів, намагався сісти в нього, однак, замість очікуваної допомоги, із автомобіля його виштовхали невідомі, нанісши при цьому удари. Хто саме це зробив і куди були нанесені удари, він не памятає. Саме в цей час його догнав обвинувачений разом з іншою особою, але як розвивалися подальші події, він із-за стану, в якому перебував внаслідок побиття, не памятає.

Свідок ОСОБА_7, в суді, показав, що в зазначений в обвинувальному акті день і час бачив обвинуваченого в парку разом з потерпілим тоді, коли між ними виникла сварка із-за того, що останній зробив зауваженняОСОБА_5, який проявляв зухвалість, демонстративно імітуючи нацистські жести. В процесі цього конфлікту обвинувачений наніс удари потерпілому, який почав втікати. За ним побіг не тільки обвинувачений, а і значна кількість осіб, які в той час знаходились в місці виникнення конфлікту. Він також на власному автомобілі з пасажирами в ньому їхав в тому напрямку. Втікаючи та порівнявшись з ними, потерпілий намагався сісти в салон, але він та його пасажири цього не дозволи та виштовхали ОСОБА_2 з салону автомобіля. Саме в цей час його і догнав обвинувачений, який, підбігши, наніс ОСОБА_5, коли той знаходився в лежачому положенні, не менше 4 ударів ногою зверху в область голови, а також стрибнув йому на голову. Бачили це багато осіб, але, крім ОСОБА_5 потерпілому ніхто ударів не наносив.

Свої показання свідок ОСОБА_7 підтвердив під час слідчого експерименту, проведеного з його участю в ході досудового розслідування, показавши при цьому, в якому місці, як саме обвинувачений наносив удари потерпілому по голові та скільки таких ударів було нанесено, протокол про що був досліджений в суді (том 1 а. п. 139-146).

Аналогічні показання про час, місце та обставини заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому обвинуваченим ОСОБА_5 дав під час допиту в суді свідок ОСОБА_8, який в цей час знаходився в салоні автомобіля разом зі свідком ОСОБА_7, підтвердивши їх також на слідчому експерименті, проведеному з його участю під час досудового розслідування по матеріалах кримінального провадження, протокол про що був досліджений в суді (том 1 а. п. 205-214).

Обидва свідки з категоричністю заявили, що потерпілого бив тільки обвинувачений, всі інші просто спостерігали за цим та ніхто його не зупиняв.

При предявленні для впізнання по фотознімках в ході досудового розслідування, протоколи про що були досліджені в суді (том 1 а. п. 215-217, 224-226), кожний із названих свідків впізнав обвинуваченого як особу, що била потерпілого ногами по голові та спричинила йому тілесні ушкодження, які в того були виявлені.

Згідно додаткового висновку судово-медичного експерта № 441 від 21 березня 2017 року (том 1 а. п. 147-150), показання вказаних свідків, які вони дали під час слідчих експериментів, проведених з їх участю, не протирічать обєктивним даним судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_2 в пунктах давності, анатомічної локалізації і механізму утворення від ударів ногами в область голови та обличчя.

Свідок ОСОБА_9 в суді показав, що він бачив, як під час конфлікту, що виник між ними, обвинувачений ОСОБА_5 наніс потерпілому ОСОБА_2 удар кулаком в обличчя і побіг за ним, коли той почав втікати. Очевидцем того, що відбулося далі, він не був.

Свідок ОСОБА_10 під час допиту в суді показав, що коли в зазначений в обвинувальному акті день і час, перебував у парку біля кінотеатру «Колос» в м. Полтаві, то бачив конфлікт між потерпілим і невідомою особою і наголосив, що саме та особа, з якою був конфлікт, в подальшому побігла за потерпілим, який втікав, в напрямку, де останнього знайшли вже непритомним.

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, в суді показали, що вони не були очевидцями бійки між обвинуваченим та потерпілим, хоча в ту ніч знаходились поруч з місцем скоєння злочину і їм відомо, що там відбувалась якась масова «потасовка». Але про суть конфлікту між обвинуваченим та потерпілим, їм нічого не відомо. Останній із названих свідків зазначив, що він бачив лежачого на асфальті побитого потерпілого, але про те, хто його побив, йому нічого невідомо.

Свідок ОСОБА_14, знайома потерпілого, показала, що в той вечір до 23-ї год. останній був у неї вдома, після чого пішов додому. Приблизно через півгодини він зателефонував та повідомив їй, що перебуває в сквері «Пушкіна», що біля кінотеатру «Колос» в м. Полтаві, а ще через деякий час зателефонувала його мама та повідомила, що він в тяжкому стані знаходиться в лікарні. Що стало причиною цього, їй не говорили.

Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 під час допиту в суді показали, що прогулюючись по місту вночі, неподалік від ТРЦ «Метрополітен» бачили лежачим на дорозі в крові потерпілого. При цьому свідок ОСОБА_16 викликав карету швидкої медичної допомоги. Про причини знаходження там потерпілого і обставини отримання ним тілесних ушкоджень їм нічого невідомо.

Свідок ОСОБА_17, даючи показання в суді, зазначив, що він тієї ночі проїжджав на власному автомобілі неподалік від того місця, де потім був виявлений потерпілий, і змушений був зупинитись, оскільки дорогу йому перегородив інший невідомий автомобіль, в салоні якого знаходилась велика кількість людей, а біля самого автомобіля ще двоє. Однак, ніякої бійки чи конфлікту між тими, хто там в цей час перебував, не було.

Із показань свідка ОСОБА_18, батька потерпілого, які він дав в суді, слідує, що тієї ночі з приймального відділення ПОКЛ йому повідомили про доставку в тяжкому стані каретою швидкої медичної допомоги його сина, який перебував в тяжкому стані внаслідок травми голови та якому зразу ж була проведена операція. Про обставини отримання сином травми, йому відомо тільки зі слів останнього.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1762 від 15 грудня 2015 року (том 1 а. п. 227-233) у потерпілого ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: черепно-мозкової травми, забою головного мозку середнього ступеня тяжкості з розвитком післятравматичного субарахноідального крововиливу та пневмоцефалії; закритого перелому правої скроневої кістки з переходом на основу черепа та посттравматичного розриву передньої стінки правого зовнішнього слухового проходу, гемосинуситу; перелому тіла нижньої щелепи зліва; саден шкіри, гематом та забійно-рваних ран мяких тканин обличчя з субконюнктивальним крововиливом правого ока; саден шкіри верхніх та нижніх кінцівок.

Дані тілесні ушкодження за ступенем тяжкості умовно можна розділити на слідуючі групи:

а) черепно-мозкова травма, забій головного мозку середнього ступеня тяжкості з розвитком післятравматичного субарахноідального крововиливу та пневмоцефалії; закритий перелом правої скроневої кістки з переходом на основу черепа та посттравматичний розрив передньої стінки правого зовнішнього слухового проходу, гемосинусит: перелом тіла нижньої щелепи зліва; садна шкіри, гематоми та забійно-рвані рани мяких тканин обличчя з субконюнктивальним крововиливом правого ока, кваліфікуються тільки у своїй сукупності, як тяжкі тілесні ушкодження по ознаці небезпеки для життя;

б) садна шкіри верхніх та нижніх кінцівок, кваліфікуються, як легкі тілесні ушкодження.

Тілесні ушкодження групи а) утворились від дії тупих предметів з обмеженими контактуючими поверхнями, якими могли бути пальці рук, стиснуті в кулак, нога людини у взутті, в тому числі і при «наступанні» та тисненні ногою(ами) по черзі в ділянку обличчя (голови), а не при стрибанні обома ногами в ділянку обличчя (голови) потерпілого ОСОБА_2, чи будь-який інший предмет з подібною характеристикою.

Тілесні ушкодження групи б) могли утворитися при падінні.

Проаналізувавши наведені докази, суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, а заперечення ним своєї вини у цьому розцінює як спосіб захисту від предявленого обвинувачення та намір уникнути покарання за скоєне, а тому до уваги не приймає.

Оцінюючи мотиви злочинних дій обвинуваченого, суд вважає, як про це зазначено вище, що він заподіяв потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження під час конфлікту, спровокованого ним же своїми цинічними діями, які викликали обурення у потерпілого і з приводу чого він зробив йому зауваження, у відповідь на що він зразу ж наніс йому удари рукою та ногою. Коли ж потерпілий, уникаючи побиття, почав втікати, він з метою реалізації свого злочинного наміру догнав його і почав бити, наносячи удари в голову ногами, внаслідок чого і спричинив йому тілесні ушкодження, які в того були виявлені.

Суд не приймає до уваги його твердження про те, що ці тілесні ушкодження могли спричинити інші особи, оскільки як встановлено в суді, потерпілого ногами в голову ніхто інший не бив та цього факту не підтверджує і сам обвинувачений, сумнівно стверджуючи про те, що він переслідуючи потерпілого, який втікав, нібито бачив в нічний час на відстані, як того хтось бив, не вказуючи при цьому, хто саме і куди саме наносив йому удари і категорично стверджуючи, що нанесення ударів ким би то не було потерпілому ногами він не бачив.

Суд вважає алогічним твердження обвинуваченого про те, що він не мав наміру спричинити потерпілому тяжке тілесне ушкодження, оскільки його твердження про це суперечить діям, які він вчинив. Зокрема, суд поза розумним сумнівається у відсутності цього наміру у обвинуваченого, оскільки підтвердженням факту його наявності, на думку суду, свідчить те, що він продовжив переслідувати потерпілого, який після початку його побиття став втікати, а той його переслідувати. Сприймаючи це як наявність у обвинуваченого наміру спричинити ті наслідки, яких він потім досяг в результаті вчинення своїх протиправних дій щодо потерпілого, суд виходить з відсутності у останнього вмотивування своїх дій, повязаних з переслідуванням потерпілого, чого він не зміг зробити в суді, обгрунтовуючи логіку своїх дій і вчинків.

Наведені вище обставини переконують суд, що обвинувачений ОСОБА_5 заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження потерпілого, а його суперечливі показання про відсутність наміру на це не відповідають дійсним обставинам справи.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Обставин, які помякшують покарання обвинуваченого, суд не знаходить.

Обставиною, що обтяжує його покарання, суд визнає вчинення ним злочину в стані алкогольного спяніння, що підтвердив він сам, даючи показання в суді, наголосивши на тому, що перед побиттям потерпілого він випив літр пива.

Виходячи з загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, суд враховує конкретні обставини справи, характер і тяжкість вчиненого обвинуваченим злочину, особу винного та обставини, що впливають на призначення покарання.

Зокрема, суд враховує те, що ОСОБА_5 на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, що випливає з довідок лікувальних установ (том 2 а. п. 5-7).

Обвинувачений ОСОБА_5 є особою судимою за вчинення грабежу, який він вчинив уже після скоєння цього злочину в той час, коли матеріали кримінального провадження розглядались по суті в суді, покарання за який йому призначено з звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та яке він не відбув.

Він не одружений, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно (том 2 а. п. 10).

При призначенні покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами статей 65 67 КК України та розясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після цього, відсутність обставин, що помякшують покарання та наявність тих, які його обтяжують, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням усіх обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до частини 4 статті 12 КК України є тяжким, відсутності обставин, що помякшують покарання та наявності тих, які його обтяжують, його поведінки до вчинення кримінального правопорушення і після цього, загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації та невідворотності покарання, суд вважає, що необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі на певний строк із застосуванням правил складання покарань за сукупністю злочинів відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України. При цьому суд вважає за необхідне вирок Київського районного суду м. Полтави від 31 березня 2017 року, за яким його засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі з звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, виконувати самостійно.

В звязку з тим, що обвинувачений засуджується до позбавлення волі, яке має відбувати реально, суд, зважаючи на тяжкість вчиненого злочину, поведінку обвинуваченого, який не визнав вини, не розкаявся у вчиненому та не зробив будь-яких висновків щодо намірів свого виправлення та відшкодування заподіяної шкоди, з метою уникнення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України та виконання покарання, призначене за цим вироком, вважає за необхідне обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Потерпілим ОСОБА_2 цивільний позов по справі не заявлений.

Заявлений прокурором в інтересах Департаменту фінансів Полтавської ОДА позов про відшкодування витрат закладом охорони здоровя за лікування потерпілого (том 1 а. п. 24-27) підлягає задоволенню.

Процесуальних витрат і речових доказів по справі немає.

Керуючись статтями 321, 323 та 324 КПК України, суд,

з а с у д и в :

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на сім років.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України остаточне покарання визначити за сукупністю злочинів у виді семи років позбавлення волі. Вирок Київського районного суду м. Полтави від 31 березня 2017 року, за яким його засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі з звільненням від відбування покарання з випробуванням відповідно до статті 75 КК України з іспитовим строком на 3 роки, виконувати самостійно.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання.

До набрання вироком законної сили обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Задовольнити заявлений прокурором в інтересах Департаменту фінансів Полтавської ОДА позов про відшкодування витрат закладом охорони здоровя за лікування потерпілого та стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь держави в особі Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації (вул. Жовтнева, 45, м. Полтава, 36000 одержувач: Полтавський обласний бюджет код ЄДРПОУ 37959255 банк одержувача ГУ ДКСУ у Полтавській області розрахунковий рахунок 31411544700001, код бюджетної класифікації 24060300, МФО 831019, 16410 (шістнадцять тисяч чотириста десять) грн. 27 коп. витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2

Вирок може бути оскаржено в Апеляційний суд Полтавської області через районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя А.Г.Савченко

СуддяОСОБА_19