Постанова № 67917220, 19.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року Справа № 914/782/16

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіКарабаня В.Я.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників: від позивача:Притули Г.Ю.,від відповідача:Шевчук О.М.,від третьої особи-1:Мельник О.О.,від третьої особи-2:Леуса А.Б. (до перерви),та прокурора Генеральної прокуратури України:Суходольського С.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФОРАС" на рішенняГосподарського суду Львівської області від 04.07.2016 рокута постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 року у справі № 914/782/16 Господарського суду Львівської областіза позовомЗаступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості УкраїнидоРегіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській областіза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АСП ТРЕЙД ГРУП", 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФОРАС", 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажно-транспортне управління",проскасування рішень щодо приватизації державного майна та його оцінку,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Заступник прокурора Львівської області (надалі -прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (надалі - Міністерства, позивач) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (надалі - РВ ФДМ по Львівській області, відповідач), в якому просив скасувати:

- наказ РВ ФДМ по Львівській області № 1004 від 28.09.2007 року "Про прийняття рішення щодо приватизації цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Центральна збагачувальна фабрика "Червоноградська", що зданий в оренду (надалі - ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська")" (а.с. 74 т. 1);

- наказ РВ ФДМ по Львівській області № 168 від 23.04.2008 року "Про затвердження акту оцінки майна ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" (а.с. 75 т. 1);

- наказ РВ ФДМ по Львівській області № 191 від 05.05.2008 року "Про створення ВАТ "Львівська вугільна компанія" в процесі приватизації ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська", що зданий в оренду" (а.с. 90 т. 1).

Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що відповідач, приймаючи оскаржувані накази, діяв за відсутності передбачених законом для цього підстав.

Прокурор вважає, що накази щодо приватизації ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" шляхом продажу належних державі акцій були прийняті з порушенням чинного законодавства, зокрема:

- ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" щодо застосування переважно конкурентних способів приватизації";

- ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", у зв'язку із здійсненням приватизації способом, не передбаченим чинним законодавством для даного об'єкта. Прокурор наполягає, що відповідно до ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" приватизація такого об'єкта повинна була здійснювася відповідно до чинного законодавства, тобто, у спосіб, який визначено у ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", що не передбачає неконкурентні способи продажу належних державі акцій відкритого акціонерного товариства;

- ст.ст. 10, 18, 19 Закону України "Про оренду держаного та комунального майна", оскільки при приватизації ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" не враховано, що з боку орендаря ЗАТ "Львівсистеменерго" мали місце систематичні та суттєві порушення договору оренди;

- ст.ст. 17, 20, 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 12.3.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 32 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003 року, оскільки при здійсненні оцінки майна та формуванні статутного фонду до активів ВАТ "Львівська вугільна компанія" віднесено дебіторську заборгованість боржників на суму 12172594,70 грн, які на той момент уже були ліквідовані, внаслідок чого орендар протиправно заволодів акціями ВАТ "Львівська вугільна компанія" в кількості 48690379 штук на суму 12172594,70 грн, незаконно збільшивши розмір статутного капіталу останнього з 293437405 грн до 305610000 грн;

- ст. 20 Закону України "Про приватизацію державного майна", п. 32 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003 року, Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 року N 377, оскільки при визначенні вартості частки орендаря в статутному фонді товариства були врахована вартість невід'ємних поліпшень орендованого майна, достовірність здійснення яких згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 2538 від 27.12.2011 року у кримінальній справі № 2029 не надається можливим встановити. Прокурор зауважує, що згідно з цим висновком загальна вартість зайво включених (невиконаних) ремонтно-будівельних робіт в акти виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в), складених у відповідності до укладеного між ЗАТ "Львівсистеменерго" та ТОВ "Унистройпром" договору від 03.04.2007 року №116/03-04-07/А, могла становити 17948304 грн;

- ч. 7 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", оскільки в результаті приватизації держава набула корпоративні права у вигляді пакету акцій розміром 37,578%, а вищевказана норма чинного законодавства передбачає, що створення господарських організацій на базі об'єктів державної власності здійснюється за умови, що розмір корпоративних прав держави перевищуватиме 50 відсотків їх статутного капіталу.

З цих саме підстав позивач просив задовольнити позов прокурора.

Відповідач спочатку проти позову заперечував, посилаючись на його безпідставність та пропуск строків позовної давності.

У процесі розгляду справи 01.02.2016 року відповідач подав заяву про визнання позову повністю, а 02.07.2016 року - про відмову від заперечень на позов та заяви про застосування строків позовної давності.

Публічне акціонерне товариство "Львівська вугільна компанія" (надалі - ПАТ "Львівська вугільна компанія", третя особа-1) проти позову заперечувало, посилаючись на те, що:

- ЗАТ "Львівсистеменерго" не порушувало умови договору оренди, що встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 09.09.2004 року у справі № 1/672-21/245, а також засвідчено актом РВ ФДМ по Львівській області від 27.06.2007 року про результати перевірки виконання орендарем умов договору;

- оскаржуваним наказом не приймалось рішення про приватизацію ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" шляхом його викупу орендарем, а було визначено інший спосіб приватизації об'єкту - шляхом продажу акцій, що належать державі в акціонерному товаристві, заснованого державними органами приватизації та орендарями, що передбачено ст. 17 Законом України "Про приватизацію державного майна";

- дебіторська заборгованість ліквідованих боржників в сумі 12172594,70 грн була визначена як актив, оскільки відповідно до абз. 2 п. 41 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 р. N 158, дебіторська і кредиторська заборгованість перевіряється лише щодо дотримання терміну позовної давності, обґрунтованості сум, які обліковуються на рахунках обліку розрахунків з покупцями, замовниками, постачальниками, підрядчиками, одержаних і виданих векселів, одержаних позикових коштів, з підзвітними особами, депонентами, іншими дебіторами і кредиторами. Оскільки за боргами в сумі 12172594,70 грн позовна давність не сплила, третя особа 1 вважає, що при оцінці та інвентаризації майна не було законних підстав не враховувати таку заборгованість;

- норми ч. 7 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки перетворення орендних підприємств у господарські товариства здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації, зокрема: вартість частки у статному фонді держави та орендаря як засновників акціонерного товариства, що утворюється на базі єдиного (цілісного) майнового комплексу, переданого в оренду, визначається згідно з Методикою оцінки майна, що не встановлює обмежень в частині відсоткового співвідношення частки держави та орендаря в статутному капіталі таких ВАТ.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.07.2016 року у справі № 914/782/16 (головуючий суддя Фартушок Т.Б., судді: Блавацька-Калінська О.М., Пазичев В.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 року (головуючий суддя Кравчук Н.М., судді: Бонк Т.Б., Мирутенко О.Л.), позов задоволено повністю.

У касаційних скаргах ПАТ "Львівська вугільна компанія" та Товариство з обмеженою відповідальністю " ІФОРАС" (надалі - ТОВ "Іфорас"), посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять рішення Господарського суду Львівської області від 04.07.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 15.12.2000 року ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" був переданий в оренду ЗАТ "Львівсистеменерго" (надалі - орендар) за договором оренди № 14/2000 на строк до 15.12.2015 року (а.с. 21-27 т. 1).

04.04.2001 року за наказом Міністерства палива та енергетики України № 148 діяльність ДП "ЦЗФ "Червоноградська", майно якого передано в оренду, була припинена шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря. Цим же наказом установлено, що ЗАТ "Львівсистеменерго" є правонаступником ДП "ЦЗФ "Червоноградська" (а.с. 28 т. 1).

03.09.2004 року за наказом Першого заступника Міністра палива та енергетики України № 538 у зв'язку із встановленням фактів невиконання орендарем умов, визначених договором оренди, відкликано згоду Міністерства палива та енергетики України на передачу в оренду ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" та скасовано наказ № 148 від 04.04.2001 року (а.с. 30-31).

09.09.2004 року Господарський суд Львівської області ухвалив рішення у справі № 1/672-21/245, яким відмовив у задоволенні позову РВ ФДМ по Львівській області до ЗАТ "Львівсистеменерго" про розірвання договору оренди, оскільки не встановлено невиконання орендарем умов п. 5.4 договору. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.2004 року рішення суду було залишено без змін (а.с. 32-37 т. 1).

Відповідно до додатка 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 року N 226 "Про затвердження переліків господарських товариств і холдингових компаній, державні пакети акцій (частки) яких підлягають продажу, державних підприємств, холдингових компаній і відкритих акціонерних товариств, які підлягають підготовці до продажу в 2007 році" ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" з балансовою вартістю 57636 тис. грн включено до Переліку державних підприємств, холдингових компаній і відкритих акціонерних товариств, які підлягають підготовці до продажу в 2007 році.

Відповідно до наказу Фонду державного майна України від 21.05.2007 N 785 "Про затвердження Переліку об'єктів груп В, Г та об'єктів агропромислового комплексу, які піддягають підготовці до продажу в 2007 році" ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" включено до Переліку об'єктів груп В, Г (крім АПК), які підлягають підготовці до продажу в 2007 році за участю працівників регіональних відділень ФДМУ (додаток 3).

28.09.2007 року на виконання цих розпорядження та наказу, враховуючи договір оренди та заяву орендаря про приватизацію (вх. № 11-3137 від 26.09.2007 року), в.о начальника РВ ФДМ по Львівській області прийняв наказ № 1004, яким було вирішено приватизувати зданий в оренду ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" шляхом продажу належних державі акцій ВАТ, заснованого органом приватизації та орендарем (а.с. 74 т. 1).

23.04.2008 року наказом начальника РВ ФДМ по Львівській області № 168 було затверджено акт оцінки майна ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська", відповідно до якого визначено, що статутний фонд ВАТ, що створюється на базі державного майна, що належить орендарю, становить 305610 тис. грн, у тому числі: 114841 тис. грн - належить державі; 190768,1 тис. грн - належить орендарю (а.с. 75-79 т. 1).

05.05.2008 року перший заступник РВ ФДМ по Львівській області прийняв наказ № 191 (а.с. 90 т. 1), яким наказано створити ВАТ "Львівська вугільна компанія" в процесі приватизації ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська", визначивши засновниками ВАТ державний орган приватизації (РВ ФДМ по Львівській області) та орендаря (ЗАТ "Львівсистеменерго").

05.05.2008 року РВ ФДМ по Львівській області, як орган приватизації, та ЗАТ "Львівсистеменерго", як орендар прийняли спільне рішення про створення в процесі приватизації на основі ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська", що зданий в оренду ЗАТ "Львівсистеменерго" на умовах договору оренди, ВАТ "Львівська вугільна компанія" (а.с. 80-83 т. 1). Цим же рішенням утворено статутний фонд ВАТ "Львівська вугільна компанія" у розмірі 305610 тис. грн, розподілений на 1222440000 штук простих акцій. Акції між засновниками були розподілені таким чином: 1) РВ ФДМ по Львівській області - 459367600 штук простих іменних акцій на суму 114841900,00 грн (37,578 %); 2) ЗАТ "Львівсистеменерго" - простих іменних акцій на суму 190768100,00 грн (64,422%).

08.05.2008 року засновники за актом приймання-передавання передали у власність ВАТ "Львівська вугільна компанія" нерухоме майно (а.с. 84-89 т. 1).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, погодився повністю з доводами прокурора та дійшов висновку, що спірні накази видано в порушення вимог ст.ст. 1, 15, 17, 20 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 12.3.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки обрано спосіб приватизації, не передбачений законодавством; при формуванні статутного фонду ВАТ "Львівська вугільна компанія" до активів підприємства включено дебіторську заборгованість підприємств, визнаних банкрутами, та вартість невід'ємних покращень орендованого майна, хоча фактичне виконання ремонтно-будівельних робіт та їх вартість не підтверджується згідно з висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 27.12.2011 року №2538 (а.с. 64-73 том 1) не підтверджується; порушено права трудового колективу, який не брав участь при створенні ЗАТ "Львівсистеменерго". Суди також виходили з того, що створення ВАТ "Львівська вугільна компанія" та визначення частки держави у його статутному фонді відбулось з порушенням вимог п. 7 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", оскільки розмір корпоративних прав держави у ВАТ, що створено на базі ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" становить менше 50% статутного фонду.

Вищий господарський суд України вважає, що висновки судів обох інстанцій неможна визнати законними та обґрунтованими, враховуючи наступне.

Обов'язок господарського суду оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, визначениц ст. 43 ГПК України.

При цьому, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом, оскільки викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, свідчить про порушення судом першої інстанції вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом.

У порушення вимог вищезазначених норми ГПК України, господарські суди першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не надали оцінку всім доказам у справі. Фактично, судові рішення містять лише виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги прокурора. Водночас, належна оцінка доказам третьої особи 1 не надана, мотиви відхилення його заперечень у судових рішеннях не наведені.

Так, суди обох інстанцій зазначивши про те, що відповідачем було обрано спосіб приватизації, який не передбачений ст.ст. 1, 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", водночас, чітко не встановили, у який же саме спосіб має здійснюватися приватизація відповідно до оскарженого наказу. При цьому, з одного боку суди вказують, що наказом № 1004, що оскаржується, було вирішено приватизувати зданий в оренду ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" шляхом продажу належних державі акцій ВАТ, заснованого органом приватизації та орендарем (абз. 5 стор. 11 постанови апеляції, абз. 5 стор. 7 рішення), і ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" був переданий у власність не орендаря, а у власність ВАТ, заснованого органом приватизації та орендарем (абз. 7 стор. 7 постанови апеляції, абз. 2 стор. 8 рішення суду першої інстанції), а з іншого боку зазначають про відсутність "такого способу приватизації як оренда із викупом, а отже, відсутність переважного права орендаря на викуп об'єкта оренди (абз. 5 стор. 12 постанови апеляції). Отже, висновки судів в цій частині є суперечливими.

Окрім того, суди, хоча і процитували ч. 1 ст. 17 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка передбачає, що приватизація зданих в оренду єдиних майнових комплексів державних підприємств, організацій та їх структурних підрозділів, крім невеликих державних підприємств, здійснюється шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств, заснованих державними органами приватизації та орендарями (абз. 2 стор. 12 постанови апеляції, абз. 2 стор. 12 рішення суду першої інстанції), не надали жодної оцінки доводам третьої особи - 1 про те, що в цьому випадку приватизація ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" здійснювалася саме у такий спосіб.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 146 ГК України майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону. Приватизація державних (комунальних підприємств) здійснюється не інакше, як на виконання державної програми приватизації.

Законом України 1723-III від 18.05.2000 року "Про Державну програму приватизації" було затверджено Державну програму приватизації на 2000 - 2002 роки, яка діяла до затвердження чергової Державної програми приватизації, тобто, 18.02.2012 року (Закон України від 13.01.2012 року N 4335-VI").

Відповідно до п. 63 цієї державної Програми, приватизація орендованого державного майна здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна" з урахуванням вимог цієї Програми. Рішення про перетворення орендних підприємств у ВАТ приймається на підставі планів приватизації у десятиденний термін з дня їх затвердження. У разі перетворення орендних підприємств у ВАТ його засновниками виступають з боку держави державні органи приватизації, а з боку орендаря - господарське товариство, створене орендарем.

Отже, для правильного вирішення спору, судам слід було перевірити чи було дотримано законодавство про приватизацію при перетворенні орендних підприємств у ВАТ.

У судових рішеннях суди обох інстанцій процитували положення ч. 6 ст. 17 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка передбачає, що члени організації орендарів, члени трудового колективу підприємства, створеного орендарем, а також колишні працівники об'єкта приватизації, які вийшли на пенсію, звільнені на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України і не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах, особи, які мають право відповідно до законодавства повернутися на попереднє місце роботи на цьому підприємстві, та інваліди, звільнені у зв'язку з каліцтвом або професійним захворюванням, мають право на придбання акцій за кошти відповідно до статті 25 цього Закону", а також констатували, що "трудовий колектив ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" не приймав участі у створенні ЗАТ "Львівсистеменерго" (абз. 4 стор. 12 постанови апеляції, абз. 6 стор 7 рішення суду). Водночас, суди не встановлювали, коли та на якій стадії процедури приватизації об'єкта, реалізується право працівників підприємства на пільговий продаж акцій, та чи взагалі в даному випадку здійснював державний орган приватизації продаж належних державі акцій ВАТ, створеного у процесі приватизації. Висновки, як про застосовність норми ч. 6 ст. 17 Закону України "Про приватизацію державного майна" до спірних правовідносин у рішенні суду не наведені, так і про те, яким чином обставини створення ЗАТ "Львівсистеменерго", що не є предметом оскарження у цій справі, впливають на недійсність наказів, що оскаржується, в постанові та в рішенні не наведено. Окрім того, судами не надано жодної оцінки поясненням (а.с. 225 т. 1) третьої особи- 1 про те, що "25.04.2008 року наказом РВ ФДМ по Львівській області був затверджений план приватизації, яким, зокрема, було передбачений "пільговий продаж акцій працівникам підприємства та прирівняних до них осіб у розмірі 0,35 %" Цей план був погоджений трудовим колективом орендаря ЗАТ "Львівсистеменерго" (протокол конференції трудового колективу від 18.04.2008 року)".

Суди також зазначили, що однією з підстав для визнання оскаржуваних наказів недійсним є те, що при їх прийнятті не були враховані "порушення договору оренди з боку ЗАТ "Львівсистеменерго". Водночас, суди не мотивували, чому ними не беруться до уваги факти, які встановлені рішеннями господарських судів у справі № 1/672-21/245, а також доводи третьої особи - 1, які викладені у відзиві, про те, що актом РВ ФДМ по Львівській області від 27.06.2007 року про результати перевірки виконання орендарем умов договору, яким засвідчено, що ЗАТ "Львівсистеменерго" не порушувало умови договору оренди (а.с. 221 т. 1).

Окрім того, поклавши в основу прийнятого судового рішення висновок судового експерта, зробленого у кримінальній справі, суди не надали жодної правової оцінки цьому доказу, який містить ймовірні висновки щодо обставин, які були предметом дослідження. Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 цього Кодексу. Суди допустили порушення цієї норми.

Суди зазначили, що формування статутного капіталу ВАТ "Львівська вугільна компанія" відбулось з порушенням вимог ст. 20 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 12.3.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому, суди лише процитували норму ч. 1 ст. 20 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка передбачає, що визначення початкової вартості об'єкта приватизації або розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється на основі державного підприємства, здійснюється відповідно до методики, що затверджується Кабінетом Міністрів України, проте, чітко не вказали, який саме пункт Методики був порушений при визначенні початкової вартості об'єкта приватизації. Суди помилково застосували норму ст. 12.3.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до спірних правовідносинах, оскільки вона регулює порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості у податкових відносинах. Водночас, визначення розміру статутного фонду відкритого акціонерного товариства, що створюється на базі державного (комунального) майна під час приватизації (корпоратизації), здійснюється відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року N 1891. Відтак, при оцінці наказу РВ ФДМ по Львівській області № 168 від 23.04.2008 року "Про затвердження акту оцінки майна ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" для правильного вирішення спору судам слід перш за все перевірити дотримання вимог цієї постанови, і у разі визнання цього наказу, чітко вказати, які саме положення цієї Методики було порушено відповідачем.

Зазначивши про порушення вимог абз. 1 ч. 7 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", яка передбачає, що створення господарських організацій на базі об'єктів державної власності здійснюється за умови, що розмір корпоративних прав держави перевищуватиме 50 відсотків їх статутного капіталу, суди не обґрунтували мотиви, за якими не застосовують абзацом другий цієї частини, що передбачає, що обмеження, встановлені абзацом першим частини сьомої цієї статті, не поширюються на випадки перетворення орендних підприємств у господарські товариства відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

Крім того, суди не перевірили наявність підстав для здійснення прокурором представництва держави в господарському суді у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 121 Конституції України (в редакції, яка діяла до 30.09.2016 року) було передбачено, що одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

15.07.2015 року набрав чинність розділ IV Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року N 1697-VII (надалі - Закон N 1697-VII), що визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, в тому числі, ст. 23, що встановлює підстави представництва інтересів громадянина або держави в суді. Цим законом було внесено також зміни до ГПК України, зокрема, до статей 2 та 29.

Відповідно до чинної редакції ст.ст. 2, 29 ГПК України прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами 2 або 2 ст. 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

У ч. 3 та ч. 4 ст. 23 Закону N 1697-VII передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

У п. 3 постанови "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" від 23 березня 2012 року N 7 (із змінами) Пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. При цьому, слід звертати увагу на те, що згідно з абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому частиною другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Слід враховувати, що прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду із представництвом інтересів держави або громадянина, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. Зазначені обставини повинні перевірятися судом при зверненні прокурора з відповідною заявою або скаргою до суду. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Отже, після 15.07.2015 року прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому ч. 2 або 3 ст. 23 Закону N 1697-VII. При цьому, прокурор має право подавати позов в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, не в будь-якому випадку, а лише, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Відповідно до абз. 2 та 3 ч. 4 ст. 23 Закону N 1697-VII прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Тобто, суди повинні обов'язково перевіряти доводи прокурора щодо правових підстав його пред'явлення на предмет їх відповідності вимогам чинного законодавства.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 65 ГПК України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

Отже, на стадії підготовки справи до судового розгляду суд першої інстанції має перевірити наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, і відповідно до ст. ст. 65, 86 та ст. 23 Закону N 1697-VII в ухвалі про порушення провадження у справі повинен підтвердити ці підстави з наведенням відповідного обґрунтування. Прийняття судом позову прокурора до розгляду без перевірки наявності у нього підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді є порушенням вимог ч. 4 ст. 23 Закону N 1697-VII, ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 29 ГПК України. Таке порушення не є істотним і не може мати наслідки скасування прийнятого у справі рішення, якщо такі підстави будуть обґрунтовані безпосередньо у рішенні.

У справі, яка переглядається, прокурор подав позов 11.03.2016 року, тобто, після набрання чинності Законом N 1697-VII.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що статтею 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Водночас, позивачем у справі прокурор визначив Міністерство енергетики та вугільної промисловості України. Жодне обґрунтування, чому прокурор визначив цей державний орган позивачем, і чому Міністерство самостійно не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави, в позові не наведено. Суди обох інстанцій зазначили, що "прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом, оскільки на Міністерство енергетики та вугільної промисловості, державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави".

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суди попередніх інстанцій допустили порушення вимог абз. 2 та 3 ч. 4 ст. 23 Закону N 1697-VII, оскільки розглянули позов, не перевіривши підстав для здійснення представництва прокурором інтересів держави. Рішення судів в цій частині не є достатньо обґрунтованими, оскільки суди не вказали, які саме конкретні функції у цих правовідносинах здійснює Міністерство енергетики та вугільної промисловості, а також не вказали, якою нормою Конституції та законами України такі функції установлені.

Окрім того, суди, визначає право на представництво прокуратурою інтересів держави в суді застосували норму ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року N 1789-XII, який втратив чинність з 15 липня 2015 року, тобто, на момент звернення прокурора з позовом у цій справі вже не діяв.

Враховуючи викладене, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 11110 ГПК України, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють їх спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФОРАС" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 04.07.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 року у справі № 914/782/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Карабань В.Я.Суддя Стратієнко Л.В.