Постанова № 67917162, 25.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2017 р. Справа № 922/1637/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.,

при секретарі Євтушенкові Є.В.,

за участю представників:

від позивача – не з’явився,

від відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" (вх.№2062 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2017р. у справі №922/1637/17,

за позовом Приватного підприємства "Аграрне золото України", м. Дніпро,

до Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський", м. Харків,

про стягнення 45414,85 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.06.2017р. у справі №922/1637/17 (суддя Погорєлова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" (61029, м. Харків, Салтівське шосе, 129, код ЄДРПОУ 00381870) на користь Приватного підприємства "Аграрне золото України" (49000, м. Дніпро, вул. Караваєва, 39, код ЄДРПОУ 34561703) - 42490,00 грн. основного боргу, 1385,29 грн. пені, 382,41 грн. інфляційних, 157,15 грн. три відсотки річних,1564,77 грн. судового збору. В решті позову - відмовлено.

Місцевий господарський суд, обґрунтовуючи прийняте у справі рішення, посилається на положення ст.ст. 509, 530, 610, 612, 627, 628, 629, 692 ЦК України, та вказує, що факт поставки позивачем товару підтверджується матеріалами справи, не спростований відповідачем у відповідності до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, разом з тим, докази оплати отриманого товару матеріали справи не містять, що має наслідком задоволення позову про стягнення 42490,00 грн. основної заборгованості за договором поставки від 10.01.2017р. № 10/01-2017. За наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем вартості поставленого товару згідно умов укладеного договору, перевіривши арифметичний розрахунок заявленої до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2017р. у справі № 922/1637/17 в частині стягнення 3% річних в розмірі 157,15 грн. та інфляційних втрат у розмірі 382,41 грн. та винести рішення, яким в частині задоволення стягнення 3% річних в розмірі 157,15 грн. та інфляційних втрат у розмірі 382,41 грн. відмовити.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог відповідач зазначає, що місцевим господарським судом залишено поза увагою той факт, що позивачем була нарахована пеня з 04.04.2017р. по 18.05.2017р. на всю суму боргу у розмірі 1385,29 грн., у зв’язку з чим стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є неправомірним, оскільки вказані нарахування не передбачені умовами укладеного між сторонами договору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу Приватне підприємство "Аграрне золото України" просить рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2017р. у справі №922/1637/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення (вх.№7629 від 20.07.2017р.).

В обґрунтування своєї позиції у справі позивач вказує, що з аналізу практики застосування ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов’язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків кредитора від знецінення коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (сплати) від боржника за користування утримуваними ним коштів, належними до сплати кредиторові), а отже не є штрафними санкціями та підлягають застосуванню в силу закону. При цьому, застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов’язання, ні штрафною санкцією.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.07.2017р. у зв’язку з перебуванням судді Камишевої Л.М. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Бородіної Л.І., судді Плахова О.В.

В судове засіданні представники обох сторін не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом, 10.01.2017р. між Приватним підприємством "Аграрне золото України" (позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Харківській хлібокомбінат "Слобожанський" був укладений договір поставки №10/01-2017 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах визначених цим договором постачальник зобов'язується передати власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити товар (соняшник кондитерський, льон олійний та спеції) в кількості, асортименті та по цінам, вказаним в узгоджених сторонами специфікаціях та накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п.1.4 договору перехід права власності на товар у покупця виникає з моменту передачі йому товару постачальнику та підписання видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.2 договору постачальник здійснює поставку товару протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання заявки від покупця. В заявці вказується асортимент, кількість, ціна товару та дата його поставки.

Згідно з п. 2.3 договору асортимент, ціна та інші характеристики товарів, що постачаються, остаточно визначаються у товарних (товарно-транспортних) накладних, які мають відповідати замовленню. Відступлення у накладній від змісту замовлення допускається тільки за письмовою згодою покупця.

Як вбачається з видаткової накладної №83 від 02.03.2017 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 42490,00 грн. Відповідач вказаний товар прийняв, про що свідчить підпис повноважної особи від відповідача на видатковій накладній за довіреністю №000000000084 від 01.03.2017 (а.с. 15, 17, 18).

Відповідно п. 4.3 договору, розрахунок за товар, поставлений за цим договором, здійснюється в безготівковій формі в українській валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 21 банківського дня з моменту поставки товару. Датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.

Проте, відповідач свої зобов'язання по договору щодо оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість відповідача перед позивачем, яка станом на 17.05.2017 становить 42490,00 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України.

Частинами 1-3 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) сторонами, які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір поставки від 10.01.2017р. № 10/01-2017.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено колегією суддів, на виконання умов договору поставки від 10.01.2017р. позивачем поставлено Приватному акціонерному товариству "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" товар згідно видаткової накладної від 02.03.2017р. № 83, яка підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками баз зауважень, на загальну суму 42490,00 грн. (а.с. 15).

Крім того, як супровідний документ до видаткової накладної від 02.03.2017р. №83, до матеріалів справи надано належним чином засвідчену копію товарно-транспортної накладної щодо відвантаження товару коріандр та ядро соняшникове кондитерське харчове на загальну суму 42490,00 грн., який міститься підписи відправника, водія та отримувача товару (відповідача у справі), довіреність на вчинення дії від імені ПАТ "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" від 01.03.2017р. №000000000084 (а.с. 17,18).

З Протоколу загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" від 28.04.2017р. (питання 11 порядку денного) у зв'язку із змінами у законодавстві було змінено найменування товариства з Публічного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" на Приватне акціонерне товариство "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський".

Факт наявності боргу підтверджується також підписаним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків (а.с. 16).

За таких обставин, заборгованість відповідача за договором від 10.01.2017р. №10/01-2017 в розмірі 42490,00 грн. є доведеною належними доказами у справі, у зв’язку з чим є такою, що підлягає задоволенню.

З матеріалів справи слідує, що відповідач не здійснив остаточну оплату товару, в той час, як умовами п. 4.3 договору визначено, що розрахунок за товар, поставлений за цим договором, здійснюється в безготівковій формі в українській валюті – гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 21 банківських днів з моменту поставки товару. Датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.

У зв’язку з тим, що відповідачем порушені умови договору щодо строку оплати товару, позивачем додатково нараховано 3% річних в розмірі 157,15 грн., інфляційні втрати в розмірі 382,41 грн. та пеню в сумі 1385,29 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.3 договору поставки передбачено, що покупець за порушення терміну оплати товару, зобов’язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що і позивач, і відповідач при укладанні договору вступили у договірні відносини на певних умовах, які є обов'язковими для виконання, та передбачили відповідальність за порушення строку поставки товару у вигляді сплати неустойки, що в свою чергу повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Перевіривши правильність нарахування пені за визначений позивачем період, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі 1385,29 грн., оскільки дане нарахування ґрунтується на положеннях чинного законодавства та умовах договору.

Статтею 598 названого Кодексу унормовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, за приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Пунктом 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.

При цьому, у вказаному листі Верховного Суду України зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня.

В ході розгляду спору судова колегія встановила неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання щодо своєчасного погашення заборгованості, а відтак визнає підставними нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення нарахувань в межах визначеного періоду та заявленої до стягнення суми, судова колегія дійшла висновку, що він є методологічно та арифметично правильним, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині 3% річних підлягають задоволенню в розмірі 157,15грн., інфляційних втрат в розмірі 382,41 грн.

Також, судова колегія зазначає, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, у розумінні приписів наведеної норми, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 15.06.2016 р. у справі №910/17078/15, від 14.11.2011 р. у справі №12/207, від 20.01.2011 р. у справі №10/25.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, щодо відмови у стягнення з відповідача 1000,00 грн. витрат на юридичні послуги.

Відповідно до положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази надання юридичних послуг позивачу саме адвокатом, у суду відсутні підстави для задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1000,00 грн. за складання та подання позовної заяви.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки місцевого господарського суду, у зв’язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2017р. у справі №922/1637/17 підлягає залишенню без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2017р. у справі №922/1637/17залишити без змін.

Повний текст постанови складено 26.07.2017р.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя О.В. Плахов