Постанова № 67917124, 24.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2017 р. Справа №917/394/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В., суддя Терещенко О.І.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю №747 від 12.12.2016р.;

відповідача не зявився;

третьої особи не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№1933П/1-41 від 16.06.2017р.), на рішення господарського суду Полтавської області від 30.05.2017р. у справі №917/394/17,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком", м. Полтава,

до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, м. Полтава ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 управління виконкому Полтавської міської ради, м. Полтава,

про стягнення 760032,49 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.05.2017р. (суддя Семчук О.С.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком" - 760032,49 грн. боргу по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах та 11400,49 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду прийняте при неповному досліджених доказів, з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 30.05.2017р. скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що до 2016 року надання пільг з послуг звязку здійснювалося відповідно до п.5 ст. 102 Бюджетного кодексу України, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, обсяг якої щорічно визначався Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний бюджетний рік. Однак, у Законі України "Про державний бюджет України на 2016 рік" відповідні видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не передбачені.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2017р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

10.07.2017р. від третьої особи у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7217), в якому просить апеляційну скаргу відповідача задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати, позов залишити без задоволення.

Зокрема, в обґрунтування своєї позиції по справі третя особа вважає, що кредиторська заборгованість по пільгах окремим категоріям громадян з послуг звязку, наданих позивачем по справі виникла не з вини відповідача, а у звязку з відсутністю фінансового ресурсу відповідної державної субвенції у 2016 році. Також, третя особа просить проводити розгляд справи за відсутності її представника.

19.07.2017р. від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7582), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Як вказує позивач, в силу норм чинного законодавства України, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобовязання. Крім того, позивач вказує, що наявність заборгованості в сумі 760032,49 грн. підтверджена перед позивачем підписаним сторонами актом взаєморозрахунків.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представника відповідача у судове засідання не була визнана обовязковою (ухвала суду про призначення скарги до розгляду отримана представником відповідача 23.06.2017р.) та те, що він є апелянтом і в апеляційній скарзі ним викладено всі доводи щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції, та зважаючи на клопотання третьої особи про розгляд скарги без участі її представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 24.07.2017р. представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, предметом діяльності якого є надання телекомунікаційних послуг фіксованого місцевого, міжміського, міжнародного та рухомого (мобільного) зв'язку, комп'ютерного зв'язку, радіозв'язку (з використанням радіочастот), послуг цифрового телебачення, інших послуг мультисервісних мереж та інших телекомунікаційних додаткових (супутніх) послуг.

Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Полтавської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" у період з січня по грудень 2016 року (включно) ПАТ "Укртелеком", в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком" (позивач) надавало послуги зв'язку на пільгових умовах населенню Київського району м. Полтави, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальні захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. З ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ч. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 760032,49 грн.

Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг з січня 2016 року по грудень 2016 року (включно) відповідачем відшкодовані не були.

Факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодування позивачу наданих пільговій категорії населення послуг зв'язку підтверджується оформленими сторонами актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги форми 3-пільга, затвердженим наказом Мінпраці України від 28.03.2003р. №83 (копії наявні у матеріалах справи).

Крім того, позивач надав до матеріалів справи копії поіменних списків абонентів за формою "2-пільга", які щомісячно надсилались на електронну адресу відповідача: soc1601@kr-pl.gov.ua, що підтверджується витягами з електронної пошти позивача про відправлення повідомлень та на адресу відповідача в паперовому вигляді, що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг у 2016 році (копії наявні у матеріалах справи).

У звязку з наведеним Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Полтавської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані послуги звязку у розмірі 760032,49 грн.

Досліджуючи матеріали у їх сукупності та надаючи оцінку правомірності винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012р. (надалі - Правила), споживачами, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 63 Правил також передбачено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Вищевказані правові норми закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв'язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких пільг суб'єкту господарювання, який надає такі послуги.

При цьому, ані Законом України "Про телекомунікації", ані Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", яка визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Як було зазначено вище, у період з січня по грудень 2016 року (включно) ПАТ "Укртелеком", в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком" (позивач) надавало послуги зв'язку на пільгових умовах населенню Київського району м. Полтави, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальні захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. З ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ч. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 760032,49 грн.

Підпунктом 9 ч.1 ст. 87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення.

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 ч.1 ст. 89 та ч.1 ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян проводяться з місцевих бюджетів за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України визначено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 (надалі - Постанова №256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі - Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів), який визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг населенню зокрема, щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування) за рахунок субвенцій з державного бюджету (пункт 1 Порядку).

Відповідно до пункту 2 Постанови №256, головні розпорядники бюджетних коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Отже, чинним законодавством передбачено відшкодування витрат за надані послуги звязку пільговим категоріям громадян, при цьому вказані зобовязання виникають безпосередньо з законів України та не залежать від їх фінансування.

Відповідно до частини першої пункту 8 Порядку, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг населенню на оплату зокрема, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування).

Як зазначає в позовній заяві позивач та підтверджується матеріалами справи, позивачем на виконання пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року №117 (надалі - Положення), на паперових та електронних носіях направлялись відповідачу розрахунки видатків на відшкодування витрат (за формою "2-пільга"), повязаних з наданням пільг за період з січня по грудень 2016 року з поіменним списком абонентів за формою "2-пільга". Вказані розрахунки за формою "2-пільга" за відповідний період надані позивачем до матеріалів справи.

Відповідно до пункту 11 Положення, на відповідача як на розпорядника коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг покладено обов'язок щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводити розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації. Після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, уповноважений орган складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга"; реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга".

Перевіркою наданого позивачем до матеріалів справи акту звірки форми "3-пільга", колегією суддів встановлено, що сума заборгованості за спірний період становить 760032,49 грн., акт звірки форми "3-пільга" підписаний уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень та скріплений печатками підприємств.

Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості за спірний період не надано, сума заборгованості належними доказами не спростована.

З матеріалів справи також вбачається, що листом від 09.02.2017р. №03-58юр ПАТ "Укртелеком" в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком" звернулося до відповідача з вимогою про погашення в порядку статті 530 Цивільного кодексу України заборгованості за надані телекомунікаційні послуги протягом 2016 року в сумі 760298,89 грн.

На дану вимогу була надано відповідь від 20.02.2017р. №08-03/1760, в якій відповідач зазначив, що в Управління відсутня можливість погашення заборгованості з незалежних від нього причин; у разі отримання розпису асигнувань та надходження коштів існуюча заборгованість в сумі, яку рахує відповідач, буде сплачена.

На момент прийняття рішення у даній справі, доказів сплати заборгованості в розмірі 760298,89 грн. грн. за надані ПАТ "Укртелеком" телекомунікаційні послуги протягом 2016 року відповідачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 та 3 статті 63 Закону України Про телекомунікації встановлено, що телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України, зобовязання щодо виплати субсидій, допоміг, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини першої четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Пунктом 19 частини першої статті 12, пунктом 10 частини першої статті 13, пунктом 18 частини першої статті 14, пунктом 20 частини першої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", пунктом 16 статті 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", пунктом 11 статті 20, статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пунктом 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", частини пятої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 4 частини третьої статті 13 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено надання пільг при оплаті за послуги звязку (телекомунікаційні послуги).

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовязаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Пунктом 1.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. №14 встановлено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Згідно з пункту 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобовязання.

Крім того, пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012р. №01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України" від 15.03.2011р. №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №11/446).

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України, зобовязання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини першої четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до розяснень викладених у листі Міністерства фінансів України від 30.06.2011р. №31-07310-10-24/16584, статтею 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України.

Разом з тим, деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів)

Таким чином, зобовязання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг звязку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Отже, Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Київської районної у місті Полтави ради, яке відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань код ЄДРПОУ 03195240 є самостійною юридичною особою, яка відповідно до положень частини першої статті 96 Цивільного кодексу України має відповідати за своїми зобовязаннями, які виникли безпосередньо з Закону та така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням приписів чинного законодавства та правової позиції Верховного Суду України, яка відповідно до вимог статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, колегія суддів зазначає, що відсутність фінансування з боку Державного бюджету України не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та відповідно скасування оскаржуваного рішення та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по витратах понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг звязку) на пільгових умовах у розмірі 760032,49 грн.

Щодо стягнення судового збору з відповідача на користь позивача за результатами розгляду спору, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до ч.4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Таким чином, суд першої правомірно в силу прямої норми Кодексу стягнув витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 30.05.2017р. у справі №917/394/17 має бути залишене без змін.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 30.05.2017р. у справі №917/394/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 26 липня 2017 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя П.В. Тихий

Суддя О.І. Терещенко