Постанова № 67917106, 20.07.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2017 р. Справа № 909/1127/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» від 10.05.2017

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2017

у справі № 909/1127/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецсталь-груп», м. Кропивницький

до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод», м. Івано-Франківськ

про стягнення коштів в сумі 111895,60 грн.,

представники сторін:

- від позивача – ОСОБА_3, ОСОБА_4,

- від відповідача – не з’явився.

Права та обов’язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України позивачу роз’яснено. Заяв про відвід складу суду не поступало.

Судове засідання проводилось в режимі відеоконференції.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2017 у справі №909/1127/16 (суддя Грица Ю.І.) частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальності (надалі – ТзОВ) «Спецсталь-груп», стягнуто з ОСОБА_2 акціонерного товариства (надалі – ПрАТ) «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» на користь позивача 111’ 859,75 грн., з яких 100’ 000,00 грн. основного боргу, 4’ 232,11 грн. інфляційних втрат, 1’ 236,89 грн. 3% річних та 6’ 390,75 грн. пені. В решті позову відмовлено.

Оскаржуваним судовим рішенням встановлено, що позивач та відповідач перебували у господарських правовідносинах на підставі договору поставки №45/15 від 07.07.2015, відповідно до якого протягом 2016 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 288’ 000,00 грн., а відповідач частково оплатив його, залишивши несплаченою суму 100’ 000,00 грн.

Враховуючи те, що при укладенні договору сторони добровільно погодили поставку товару відповідно до приписів міжнародних правил Інкотермс-2010 і, беручи до уваги те, що п. 5.1 договору поставки не містить відкладальних умов в розумінні статті 212 ЦК України, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач є таким, що виконав свій обов’язок з постачання товару належним чином, відповідач вказаний товар отримав, а тому термін оплати за переданий товар настав. Перевіривши правильність нарахування 3% річних, місцевий господарський суд встановив, що в частині позову про стягнення 35,85 грн. трьох процентів річних слід відмовити. При здійсненні перерахунку інфляційних втрат та пені судом встановлено, що позивачу слід було заявити до стягнення інфляційні втрати в розмірі 6’ 570,44 грн. та пеню в розмірі 12’ 379,79 грн., проте, оскільки суд розглядає спір в межах заявлених позовних вимог, вирішив стягнути інфляційні втрати та пеню в заявленому позивачем розмірі.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» оскаржило його в апеляційному порядку. У своїй апеляційній скарзі скаржник (відповідач) зазначив наступне:

1) згідно п.5.1 договору №45/15 від 07.07.2015, оплата за продукцію проводиться замовником на протязі 5-ти банківських днів з моменту проходження продукцією вхідного контролю, у відповідності з рахунком-фактурою, а в матеріалах справи відсутні докази, що продукція, яка поставлялася замовнику (відповідачу), пройшла вхідний контроль, а також рахунки-фактури, що є підставою для здійснення оплати відповідачем;

2) суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні стягнув суму пені в розмірі 6390,75 грн., однак сторони в договорі №45/15 від 07.07.2015 не передбачили штрафну санкцію у вигляді пені за порушення зобов’язань щодо оплати у вигляді пені, в тому числі в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

3) вважає, що розрахунок трьох процентів річних та інфляційних нарахувань здійснено судом з порушенням положень ч.2 ст.625 ЦК України рекомендацій Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97.

Позивач не виконав вимог ухвал суду від 06.06.2017, 22.06.2017 та станом на день судового засідання у даній справі не подав відзиву на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 20.07.2017 представники позивача заперечили доводи та вимоги апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Скаржник (відповідач) не забезпечив в судове засідання явку свого представника, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням про вручення йому поштового відправлення з ухвалою суду (а.с. 82).

Оскільки в матеріалах справи наявно достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті та зважаючи на те, що в судовому засіданні 20.07.2017 позивач надав усні заперечення по суті апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

07.07.2015 між ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» (замовником) та ТзОВ «Спецсталь-груп» (постачальником) було укладено договір поставки №45/15 (надалі – договір), відповідно до якого постачальник зобов’язався поставити та передати у власність замовника, а замовник – прийняти та оплатити продукцію (чавун переробний) в асортименті та кількості відповідно до специфікації, яка є невід’ємною частиною даного договору (а.с. 10-12).

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 договору, його сума складає 115’ 600,00 грн. та може змінюватися після підписання сторонами додаткових угод.

Відповідно до п.12.5 договору, термін його дії встановлюється з моменту його підписання і діє до 31.12.2015.

Додатковими угодами до №4 від 30.12.2015 (а.с. 13) та №5 від 22.06.2016 (а.с. 14) термін дії договору було продовжено до 31.12.2016 та збільшено загальну суму договору до 419’550,00 грн.

Договір поставки та додаткові угоди до нього підписані посадовими особами сторін та скріплені відбитками їх печаток.

Протягом 2016 року на виконання вимог договору позивач поставив відповідачу товар (чавун перероблений ПЛ-1 ПЛ-2, феросиліцій ФС-45, феромарганець ФМнД-78) на загальну суму 288’ 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №276 від 02.07.2016 (а.с. 15) та №301 від 19.07.2016 (а.с. 16).

Із вказаних накладних вбачається, що товар отримано представниками відповідача, повноваження яких підтверджуються довіреностями №121 від 01.07.2016 (а.с. 17) та №144 від 18.07.2016 (а.с. 18).

З наданих позивачем пояснень, розрахунку заборгованості (а.с. 9) та акту звірки взаємних розрахунків від 31.08.2016 (а.с. 19), підписаного керівниками та головними бухгалтерами сторін та скріпленого відбитками їх печаток вбачається, що у 2016 році відповідач частково здійснював оплату за отриманий товар, а саме: 01.07.2016 на суму 57’ 000,00 грн., 04.07.2016 на суму 5’ 000,00 грн., 19.07.2016 на суму 111’ 000,00 грн., 16.08.2016 на суму 5’ 000,00 грн. Крім того, 08.11.2016 відповідачем було здійснено оплату за отриманий товар в розмірі 10’ 000,00 грн. Таким чином, всього ним було сплачено позивачу 188’000,00 грн.

Факт отримання товару та здійснення вказаних часткових оплат не заперечується відповідачем.

У зв’язку з подальшою несплатою ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» вартості поставленого товару, ТзОВ «Спецсталь-груп» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про стягнення коштів в сумі 111895,60 грн., з яких: 100’ 000,00 грн. основного боргу, 4’ 232,11 грн. інфляційних втрат, 1’272,74 грн. трьох процентів річних, 6’ 390,75 грн. пені (а.с. 3-5).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення – відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною першою пункту 1 статті 193 ГК України: суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата за продукцію по даному договору проводиться замовником на протязі 5-ти банківських днів з моменту проходження продукції вхідного контролю, у відповідності з рахунком-фактурою.

Відповідно до п. 4.1 договору поставка продукції здійснюється автомобільним транспортом на умовах EXW-франкозавод (склад постачальника), відповідно до умов «Інкотермс-2010».

Відповідно до положень міжнародних комерційних умов «Інкотермс-2010» термін EXW «франко-завод» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов’язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що датою поставки вважається дата отримання продукції замовником. При постачанні продукції автотранспортом, на отриману продукцію, замовник повинен видати постачальнику доручення на отримання.

Як було зазначено вище, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 288’ 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 276 від 02.07.2016 та №301 від 19.07.2016. З вказаних 288’ 000,00 грн. відповідачем було оплачено лише 188’ 000,00 грн.

Колегією суддів встановлено, що позивач виконав своє зобов’язання з поставки товару, а відповідач – прийняв відповідний товар. Водночас, кореспондуючий обов'язок з оплати переданого товару відповідач виконав не повністю, у зв’язку з чим в нього виникла заборгованість у розмірі 100’ 000,00 грн.

Відповідач не заперечує факту поставки йому товару, факту здійснення часткової оплати за поставлений товар, суму основного боргу (які, зокрема, підтверджуються видатковими накладними та актом звірки взаєморозрахунків від 31.08.2016) та не виставляє претензій щодо кількості чи якості товару.

Заперечення відповідача щодо позовних вимог в частині стягнення основного боргу, надані ним як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, зводяться до того, що всупереч п.5.1 договору, продукція не пройшла вхідний контроль, рахунків-фактур на адресу відповідача позивачем не надсилалось, а тому у позивача відсутні підстави вимагати оплату від відповідача.

Згідно ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою ст. 212 ЦК України передбачено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Стосовно передбаченої п. 5.1 договору умови про те, що оплата за продукцію по даному договору проводиться замовником на протязі 5-ти банківських днів з моменту проходження продукції вхідного контролю, у відповідності з рахунком-фактурою, то колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що хоча умови чинного цивільного законодавства передбачають право сторін, не відходячи від обов'язкових вимог актів цивільного законодавства, в іншій частині погодити умови договору на власний розсуд, однак встановлена договором залежність від проходження вхідного контролю продукції не вказує на подію, яка має неминуче настати, а отже даний пункт договору не передбачає відкладальної обставини для оплати в розумінні того, що є відкладальною обставиною за ст. 212 ЦК України, а тому не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов'язку з оплати отриманого товару.

В зв'язку з вищенаведеним відхиляються покликання скаржника з приводу того, що оскільки продукція не пройшла вхідний контроль, то на даний час не настав момент оплати за отриманий товар.

Крім того, зі змісту п.5.1 договору поставки не вбачається, що обов’язковою підставою для здійснення оплати за товар є підтверджений факт отримання відповідачем відповідних рахунків-фактур.

Колегія суддів звертає увагу на те, що рахунок-фактура не є обов'язковим товаророзпорядчим документом та первинним бухгалтерськими документом. За звичаями ділового обороту рахунки-фактури, як правило, надаються разом з видатковими накладними при отриманні товару покупцем. Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач був зобов'язаний оплатити товар протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання товару та товаророзпорядчих документів на нього, як це передбачено договором та ст. 692 ЦК України.

Додатково слід звернути увагу на те, що у видаткових накладних № 276 від 02.07.2016 та №301 від 19.07.2016 містяться покликання на відповідні рахунки-фактури №283 від 01.07.2016 та №311 від 18.07.2016.

Зважаючи на вищенаведене в сукупності, термін оплати за передану продукцію є таким, що настав 09.07.2016 (за видатковою накладною №276 від 02.07.2016) та 27.07.2016 (за видатковою накладною №301 від 19.07.2016), у зв’язку з чим позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача 100’ 000,00 грн. основної заборгованості.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахованих судом першої інстанції сум інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені, визначених з 09.07.2016 по 05.12.2016 (за видатковою накладною №276 від 02.07.2016) та з 27.07.2016 по 05.12.2016 (за видатковою накладною №301 від 19.07.2016) із врахуванням часткових оплат, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність відмови в частині стягнення 35,85 грн. 3% річних та наявності підстав для стягнення 4’ 232,11 грн. інфляційних втрат, 1’ 236,89 грн. 3% річних та 6’ 390,75 грн. пені (із врахуванням обмежень щодо розгляду спору в межах заявлених позовних вимог).

Колегією суддів відхиляються доводи скаржника про неправильність розрахунку судом першої інстанції інфляційних втрат, оскільки ці доводи скаржника належним чином не обґрунтовано: скаржник не зазначає в чому саме судом було допущено помилку та не наводить свого контррозархунку.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2017 у справі №909/1127/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя Л.С. Данко